Рішення № 140119833, 28.09.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/14526/26

Провадження № 2/357/8980/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 вересня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Кича М. В.,

представників позивача Запаскіна М.Р., Павлової Г.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки за період вимушеного прогулу та затримки поновлення на посаді,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2026 року, адвокат Запаскін Максим Романович, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки за період вимушеного прогулу та затримки поновлення на посаді.

Позов обґрунтований тим, що Наказом відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 23 квітня 2020 року № 16-к ОСОБА_1 було звільнено з посади директора КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» та викладача-методиста.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2022 року у справі № 357/4897/20 (ЄДРСР № 105699869 ) позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено повністю: визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення № 16-к від 23 квітня 2020 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора та викладача-методиста по класу домри КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» з 23 квітня 2020 року; стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 506 488,60 грн; допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі. Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року (ЄДРСР № 109102382 ) та постановою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року (ЄДРСР № 114726709 ) рішення суду першої інстанції залишено без змін (ЄДРСР № 105699869).

У судовому рішенні у справі № 357/4897/20 (ЄДРСР № 105699869 ), а також у рішенні суду у справі № 357/13709/25 (ЄДРСР № 132167339 ) судом встановлено преюдиційний факт розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , що становить 896,44 грн. Відповідно до частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2025 року у справі № 357/13709/25 (ЄДРСР № 132167339 ) позов ОСОБА_1 до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задоволено: стягнуто з Відповідача на користь Позивачки середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 09 серпня 2022 року по 28 листопада 2025 року у розмірі 774 524,16 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 04 травня 2026 року (ЄДРСР № 136290028 ) рішення залишено без змін, воно набрало законної сили.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2026 року у справі № 357/21654/25 (ЄДРСР № 135011464 ) судом також визнано незаконним та скасовано ретроактивний наказ Відповідача від 06 вересня 2023 року № 71 про зміну формулювання причини звільнення Позивачки, яким роботодавець намагався ухилитися від виконання судового рішення про поновлення.

Фактичне поновлення на посаді 21.05.2026 та звільнення за власним бажанням, лише 21 травня 2026 року Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради видало Наказ № 23-К «Про поновлення ОСОБА_1 », пунктом 1 та 2 якого скасовано наказ про звільнення від 23.04.2020 року № 16-к та поновлено ОСОБА_1 на посаді директора та викладача-методиста по класу домри КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» з 23 квітня 2020 року. Цього ж дня до трудової книжки Позивачки внесено запис № 17 про визнання запису № 16 недійсним та поновлення на попередній роботі.

21 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Відповідача із письмовою заявою про звільнення з займаної посади за власним бажанням з 22 травня 2026 року відповідно до статті 38 КЗпП України, із вимогою провести з нею повний розрахунок: виплатити середній заробіток за час затримки поновлення за період з 29 листопада 2025 року по дату фактичного звільнення, а також грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки за період з травня 2020 року по травень 2026 року включно.

Наказом Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 21 травня 2026 року № 24-к ОСОБА_1 було звільнено з посади 22 травня 2026 року за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України), про що внесено запис № 18 до трудової книжки.

Проте в день звільнення (22 травня 2026 року), в порушення вимог статей 47, 83, 116 Кодексу законів про працю України, Відповідач не провів з Позивачкою остаточного розрахунку: не нарахував і не виплатив середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 29 листопада 2025 року по 21 травня 2026 року та не сплатив компенсацію за жоден день невикористаної щорічної відпустки за весь час вимушеного прогулу і затримки поновлення.

Оскільки рішення суду про поновлення на посаді було фактично виконане роботодавцем лише 21.05.2026, а попереднім судовим рішенням кошти стягнуто лише по 28.11.2025, за проміжок з 29.11.2025 по 21.05.2026 підлягає безумовному стягненню середній заробіток за час затримки виконання (ст. 236 КЗпП України).

Позивачка перебувала у стані вимушеного прогулу та очікування виконання судового рішення про поновлення з 23 квітня 2020 року по день видання наказу про поновлення 21 травня 2026 року (понад 6 років). При звільненні 22 травня 2026 року Відповідач грубо порушив імперативні норми трудового законодавства та не провів нарахування і виплату грошової компенсації за жоден день накопиченої за 6 років щорічної основної відпустки, що є прямим порушенням права власності та соціальних гарантій Позивачки.

Тому, просив суд стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради (код ЄДРПОУ: 05458494) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 29 листопада 2025 року по 21 травня 2026 року включно у розмірі 111 158 (сто одинадцять тисяч сто п`ятдесят вісім) гривень 56 копійок без урахування податків і обов`язкових платежів, зобов`язати Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради (код ЄДРПОУ: 05458494) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки за період вимушеного прогулу та затримки поновлення на посаді з 23 квітня 2020 року по 22 травня 2026 року. Покласти на Відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, остаточний розмір яких буде уточнено на підставі доказів, що будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2026 головуючим суддею визначено суддю Орєхова О.І. та матеріали справи передані для розгляду.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Ухвалою судді від 24 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено в судове засідання у справі на 23 вересня 2026 року.

04.09.206 судом отримано відзив на позовну заяву, підписаний ОСОБА_2 , сформований в системі «Електронний суд.

У відзиві просила закрити провадження у справі та справу розглянути без участі представника Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради за наявними у справі матеріалами.

07.09.2026 судом отримано від представника позивача Запаскіна М.Р. відповідь на відзив.

В судовому засіданні 23.09.2026 представники позивача Запаскін М.Р. та Павлова Г.О., кожний окремо, підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в ній, просили позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Крім того, представник позивача Запаскін М.Р. заперечував проти закриття провадження, про що зазначалося відповідачем у відзиві, оскільки вимоги позивача, які розглядаються наразі судом, мають зовсім інший предмет та період за який позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за час затримки виконання судового рішення утворилася за період з 29 листопада 2025 року по 21 травня 2026 року включно, оскільки фактичне поновлення на роботі відбулося 21.05.2026, а попереднім судовим рішенням було стягнуто кошти лише по 28.11.2025, за проміжок з 29.11.2025 по 21.05.2026 підлягає безумовному стягненню середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.

Відповідач в судове засідання представника не направив, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Водночас суд враховує, що звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву, підписаний ОСОБА_2 , остання просила справу розглянути без участі представника Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, сторона відповідача скористувалась вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасника судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом було вислухано пояснення представників позивача по справі, досліджено матеріали справи та враховуючи вимоги ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 28 вересня 2026 року о 17 год. 00 хв. ).

Так, з урахуванням наданих пояснень, після дослідження матеріалів справи, враховуючи позиції учасників справи стосовно позовних вимог, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що Наказом № 23-К від 21.05.2026 Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, на виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 08 серпня 2022 року у справі № 357/4897/20, скасовано наказ відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 23.04.2020 року № 16-к «Про звільнення ОСОБА_1 директора КЗ БМР БМШ № 3, викладача-методиста» та поновлено ОСОБА_1 на посаді директора та викладача-методиста по класу домри Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 з 23.04.2020 року.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 21.05.2026, Наказом № 24-К від 21.05.2026 Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради звільнено ОСОБА_1 , директора, викладача-методиста по класу домри Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 22 травня 2026 року, за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України.

В заяві ОСОБА_1 від 21.05.2026 про звільнення за власним бажанням, остання просила виплатити середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду по поновленню на роботі у сумі 774,54,16 грн за період з 09 серпня 2022 року по 28 листопада 2025 року, заробітної плати за період з 29 листопада 2025 по дату звільнення та компенсацію за всі дні невикористаної відпустки в період з травня 2020 року по травень 2026 року (включно ).

З доданої копії трудової книжки вбачається, що в ній міститься відмітка про звільнення за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України на підставі Наказу від 21.05.2026 за № 24-К.

Як встановлено під час розгляду справи та з відкритого реєстру судових рішень, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2022 року у справі № 357/4897/20 (ЄДРСР № 105699869 ), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року (ЄДРСР № 109102382 ) та постановою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року (ЄДРСР № 114726709 ), ОСОБА_1 було поновлено на посаді директора та викладача-методиста Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» з 23 квітня 2020 року. Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2025 року у справі № 357/13709/25 (ЄДРСР № 132167339 ), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 травня 2026 року (ЄДРСР № 136290028 ), на користь ОСОБА_1 було стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду по день ухвалення зазначеного рішення суду першої інстанції по 28 листопада 2025 року включно.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2026 року у справі № 357/21654/25 (ЄДРСР № 135011464 ) судом також визнано незаконним та скасовано наказ відповідача від 06 вересня 2023 року № 71 про зміну формулювання причини звільнення позивача.

Звертаючись до суду з даним позовом, стороною позивача зазначалося про те, що в день звільнення (22 травня 2026 року), в порушення вимог статей 47, 83, 116 Кодексу законів про працю України, відповідач не провів з позивачем остаточного розрахунку, не нарахував і не виплатив середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 29 листопада 2025 року по 21 травня 2026 року та не сплатив компенсацію за жоден день невикористаної щорічної відпустки за весь час вимушеного прогулу і затримки поновлення, що змусило звернутися до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DomboBeheer B.V. v. theNetherlands, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27.10.1993).

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Як встановлено та зазначено вище, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/4897/20 від 08 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року та постановою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області від 23.04.2020 № 16-к «Про звільнення ОСОБА_1 директора КЗ БМР БМШ № 3 викладача-методиста»; поновлено останню на посаді директора та викладача-методиста по класу домри Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3 з 23.04.2020. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Встановлено, що в порушення вимог частини сьомої статті 235 КЗпП України, а також принципу обов`язковості судового рішення, управління культури та туризму Білоцерківської міської ради виконало рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/4897/20 від 08 серпня 2022 року лише в частині стягнення середнього заробітку, а рішення про поновлення на роботі не виконало, його виконання відбулося лише 21 травня 2026 року Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради видало Наказ № 23-К «Про поновлення ОСОБА_1 », пунктом 1 та 2 якого скасовано наказ про звільнення від 23.04.2020 року № 16-к та поновлено ОСОБА_1 на посаді директора та викладача-методиста по класу домри КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» з 23 квітня 2020 року.

Цього ж дня до трудової книжки Позивачки внесено запис № 17 про визнання запису № 16 недійсним та поновлення на попередній роботі, про що свідчить копії трудової книжки.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

За таких обставин суд вважає за доцільне позовні вимоги в частині стягнення з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, виходячи із середньоденної заробітної плати у сумі 896,44 грн, за період з 29 листопада 2025 року по дату фактичного звільнення (21 травня 2026 року).

Розмір середньоденної заробітної плати в сумі 896,44 грн підтверджено рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/4897/20 від 08 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року та постановою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ч.4 ст. 82 ЦПК України.

За період часу з 29 листопада 2025 року до 21 травня 2026 року пройшло 123 робочих днів ( 23 робочі дні у грудні 2025 року; 22 робочі дні у січні 2026 року; 20 робочих днів у лютому 2026 року; 22 робочі дні у березні 2026 року; 22 робочі дні у квітні 2026 року; 14 робочих днів у травні 2026 року).

Суд не може погодитися з доводами сторони позивача та розрахунком в повному обсязі, що за вказаний вище період склало 124 робочих днів, оскільки стороною позивача було враховано 1 день у листопаді 2025 ( 29.11-30.11 ), але це був вихідним, а неробочим днем.

Згідно з абзацом четвертим п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати п.5 вказаного Порядку.

Тому, розмір середнього заробітку за часу затримки у виконанні рішення суду про поновлення на роботі становить 110 262,12 грн (896,44 грн х 123 робочі дні).

Існування судового рішення породжує у відповідача обов`язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення.

Правова позиція з цього приводу висловлена у постанові Верховного Суду від 09 січня 2024 року у справі № 460/15639/21.

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Правова позиція з цього приводу висловлена у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2021 року у справі № 640/755/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19, від 29 травня 2025 року у справі № 640/11509/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц сформувала обов`язковий правовий висновок: «Стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення».

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 755/3443/21 зазначив: «Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видання наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску його до виконання попередніх трудових обов`язків. У разі невиконання або неналежного виконання роботодавцем обов`язку негайно поновити працівника на роботі настає відповідальність, передбачена статтею 236 КЗпП України, у вигляді виплати середнього заробітку за весь час такої затримки».

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 29 листопада 2025 року по 21 травня 2026 року включно є такими, що підлягають частковому задоволенню та до стягнення підлягає сума саме в розмірі 110 262,12 гривень.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення (див. постанова Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 (провадження № 61-10657св20).

Верховний Суд України неодноразово роз`яснював, що коли суд стягує з роботодавця суму середнього заробітку, ця сума обчислюється без віднімання податків й інших обов`язкових платежів. Роботодавець під час фактичного виконання судового рішення та виплати грошей самостійно вираховує податки.

Слід зазначити, що згідно з абз. 2 п. 3 Порядку № 100 суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із указаних сум присуджених за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню з них при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачені працівнику на підставі судового рішення суми зменшуються на суми податків і зборів.

Схожі правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 16.11.2020 у справі № 607/3509/17; від 25.03.2021 у справі № 185/2109/18-ц; від 03.11.2021 у справі № 645/2856/18; від 23.12.2021 у справі № 607/1429/17.

Стосовно позовних вимог позивача в частині зобов`язання Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки за період вимушеного прогулу та затримки поновлення на посаді з 23 квітня 2020 року по 22 травня 2026 року, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 115 Кодекс законів про працю України (далі КЗпП України) заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі ст. 83, 116 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За частиною 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» (далі Закон) щорічна основна відпустка надається працівникам, тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, що відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП і ст. 9 Закону час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Таким чином, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу або при звільненні отримати компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. При цьому її тривалість визначається за період від дати поновлення на роботі.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, або для виплати компенсації за невикористані відпустки, провадиться згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100), виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з абз. 4 п. 3 Порядку № 100 при розрахунку середньої зарплати для оплати відпусток потрібно враховувати виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток.

Отже, при звільненні працівнику виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Тобто в день звільнення працівнику мали виплатити компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, накопичені по день звільнення.

Таким чином, у разі поновлення працівника судом на роботі, він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу.

За змістом частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 83 КЗпП України.

До «усіх виплат» (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог в частині).

Водночас, з боку відповідача не було надано суду належних та допустимих доказів тому, що при звільненні позивача, останній була нарахована та виплачена грошова компенсація за всі не використані нею дні щорічної відпустки, як і доказів, щодо відсутності такої компенсації.

Відповідно до ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Верховний Суд в постанові від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21 (провадження № К/990/16051/22) констатує, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову щодо ненарахування та невиплати позивачці грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03.12.2007 по 23.05.2008 та наявність у зв`язку з цим підстав для застосування відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України є законними та обґрунтованими. Поряд із цим Верховний Суд уважає помилковими висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, в частині відмови позивачці у задоволенні її позовних вимог про стягнення суми компенсації за невикористані дні відпустки, виходячи з того, що розрахунок суми такої компенсації належить до виключних повноважень відповідача.

Тому, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки за період вимушеного прогулу та затримки поновлення на посаді з 23 квітня 2020 року по 22 травня 2026 року є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки за період вимушеного прогулу та затримки поновлення на посаді є такою, що підлягає до часткового задоволення з урахування вищенаведеного.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( ч. 6 ст. 141 ЦПК України ).

Згідно пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру, судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 1 331,20 грн та не більше 16 640 грн ( ставки судового збору у 2026 році ).

Позивачі у справах про стягнення заробітної плати звільнені від сплати судового збору (абзац 1, 21 п. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно задоволеної частини позовних вимог.

Вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку не підлягають сплаті судового збору, оскільки така компенсація є складовою заробітної плати, а позивачі у трудових спорах про стягнення заробітної плати звільнені від його сплати ( див. постанова Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 127/2697/23 (провадження № 61-14163СВ23).

Звертаючись до суду зданим позовом, вимоги позивача складалися з двох вимог, майнового і немайнового характеру (стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки за період вимушеного прогулу та затримки поновлення на посаді).

Отже, судовий збір сплачується за кожну вимогу окремо, залежно від їхнього характеру (майнового чи немайнового).

Якщо в позові об`єднано майнову та немайнову вимоги, судовий збір сплачується за кожною категорією вимог окремо тобто ставка за майнову вимогу (у відсотках від ціни позову) та ставка за немайнову вимогу.

Враховуючи розмір задоволених позовних вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, становить 1 102,62 грн (1% від ціни позову, але не менше 1331,20 грн), а також задоволено вимогу про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки, де позов немайнового характеру: 1331,20 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму), що поданий фізично особою, то у дохід держави необхідно стягнути судовий збір з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради у розмірі 2 662,40 грн ( за дві вимоги ), які підлягали сплаті збоку позивача при зверненні до суду з даним позовом.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 82, 83, 115, 116, 236 КЗпП України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 131, 141, 187, 244, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України, пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Законом України «Про відпустки», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки за період вимушеного прогулу та затримки поновлення на посаді, - задовольнити частково.

Стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 29 листопада 2025 року по 21 травня 2026 року включно у розмірі 110 262,12 гривень ( сто десять тисяч двісті шістдесят дві гривні дванадцять копійок ) без урахування податків і обов`язкових платежів.

Зобов`язати Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки за період вимушеного прогулу та затримки поновлення на посаді з 23 квітня 2020 року по 22 травня 2026 року.

Стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради в дохід держави судовий збір у розмірі 2 662,40 гривень ( дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради ( адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, Білоцерківський район, місто Біла Церква, вулиця Героїв Небесної Сотні, будинок 36, ЄДРПОУ: 05458494).

Повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов