Рішення № 140116811, 28.09.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/8585/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі також позивач), у якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника за померлого сина ОСОБА_2 за період з 23.06.2024 року по 11.02.2026 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити призначення, нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника за померлого сина ОСОБА_2 , починаючи з 23 червня 2024 року (на підставі абзацу другого пункту 3 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно призначено пенсію в разі втрати годувальника за померлого сина з дати звернення, оскільки вважає, що право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника виникає через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»

Відповідач у відзиві заперечує проти позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити, оскільки вважає, що позивачу було призначено пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-XII з 12.02.2026. З 19.07.2004 позивач отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Звертаєє увагу на те, що позивач просить здійснити призначення, нарахування та виплату пенсії в разі втрати годувальника за померлого сина ОСОБА_2 , починаючи з 23 червня 2024 року на підставі абзацу другого пункту 3 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058, проте позивач отримує пенсію відповідно до Закону №2262-XII безпідставним.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.02.2026.

29.05.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 сповіщено ОСОБА_3 про те, що її чоловік старший стрілець оператор стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 , старший солдат ОСОБА_2 , 1973 року народження, зник безвісти 23 травня 2024 року під час мінометного обстрілу противником поблизу населеного пункту Залізнянське Бахмутського району Донецької області, захищаючи волю та незалежність України.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що через місяць після зникнення ОСОБА_2 , у червні 2024 року, його мати - ОСОБА_1 звернулася до Відділу обслуговування громадян № 8 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Чернігівській області з метою реалізації свого права на оформлення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте працівниками сервісного центру їй було усно відмовлено у прийомі документів та роз`яснено, що вона має право звернутися за пенсією виключно після офіційного підтвердження смерті сина та отримання відповідного посвідчення.

Відповідно до копії постанови старшого слідчого СВ Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області про встановлення особи загиблого від 22.08.2025 в рамках кримінального провадження встановлено особу загиблого та визнано померлим ОСОБА_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 08.09.2025, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_4 від 06.02.2026 ОСОБА_1 має право на пільги, гарантії та компенсації, встановлені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для членів сімей військовослужбовців, які загинули під час проходження військової служби.

У подальшому, отримавши всі необхідні документи, ОСОБА_1 повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Матеріалами справи також встановлено що ІНФОРМАЦІЯ_3 надіслав Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернігівській області пенсійний матеріал на ОСОБА_1 для призначення пенсії в разі втрати годувальника від 11.02.2026 № 5/2552с (вх № 1049/5 від 12.02.2026) та за результатом розгляду якої позивачу 12.02.2026 було призначено пенсію в разі втрати годувальника за померлого сина ОСОБА_2 відповідно до статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у розмірі 70 % грошового забезпечення.

30.04.2026 позивач звернулась до відповідача із заявою, у якій просила донарахувати та виплатити їй недоплачену пенсію з 23.06.2024, оскільки остання має право на отримання виплат через місяць після зникнення безвісти зниклого сина.

Листом від 28.05.2026 відповідач повідомив про відсутність підстав для задоволення заяви, оскільки пенсійний матеріал надійшов до Головного управління 12.02.2026 та пенсія в разі втрати годувальника позивачу була призначена відповідно до Закону України № 2262-ХІІ з 12.02.2026.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ.

Відповідно до частини 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

За правилами частини першої статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 №1934-XII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (підпункт 3 пункту 1 статті 3 цього Закону).

Частиною 1 статті 49 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі також Закон № 1058-IV), пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника має право на таку пенсію згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 45 Закону України №1058-IV, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

У членів сім`ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника виникає через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Смерть особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, чи визнання її померлою у встановленому законодавством порядку надає зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону членам сім`ї такої особи право на звернення для отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника на загальних підставах, передбачених цим Законом.

Тобто, вказаною нормою встановлений строк, з якого у членів сім`ї особи, якій відповідно надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, виникає право для призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, і такий строк починається через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Положеннями статті 50 Закону № 2262-ХІІ передбачено, зокрема, що членам сімей осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією.

Пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-XII, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №3-1 від 30.01.2007 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року № 10-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.04.2023 № 572/39628, днем звернення за призначенням пенсії є день подання до органу, що призначає пенсію, заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою-дата їх відправлення уповноваженим органом (структурним підрозділом).

Суд встановив, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.02.2026.

29.05.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 сповіщено ОСОБА_3 про те, що її чоловік старший стрілець оператор стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 , старший солдат ОСОБА_2 , 1973 року народження, зник безвісти 23 травня 2024 року під час мінометного обстрілу противником поблизу населеного пункту Залізнянське Бахмутського району Донецької області, захищаючи волю та незалежність України.

Відповідно до копії постанови старшого слідчого СВ Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області про встановлення особи загиблого від 22.08.2025 в рамках кримінального провадження встановлено особу загиблого та визнано померлим ОСОБА_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 08.09.2025, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_4 від 06.02.2026 ОСОБА_1 має право на пільги, гарантії та компенсації, встановлені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для членів сімей військовослужбовців, які загинули під час проходження військової служби.

Матеріалами справи встановлено що ІНФОРМАЦІЯ_3 надіслав Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернігівській області пенсійний матеріал на ОСОБА_1 для призначення пенсії в разі втрати годувальника від 11.02.2026 № 5/2552с (вх № 1049/5 від 12.02.2026) та за результатом розгляду якої позивачу 12.02.2026 було призначено пенсію в разі втрати годувальника за померлого сина ОСОБА_2 відповідно до статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у розмірі 70 % грошового забезпечення.

Щодо посилання позивача на те, що остання усно зверталась до відповідача та отримала відмову у прийнятті документів, суд оцінює критично та зазначає, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок/призначення пенсії, є подання особою особисто заяви безпосередньо до уповноваженого пенсійного органу та додання до неї необхідних документів.

Аналогічна правова позиція відносно того, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення/перерахунок пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку, викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 425/1867/16-а, від 19.04.2018 у справі № 601/198/16.

Враховуючи сукупність наведених обставин, суд доходить висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні. Доводи позивача не знайшли свого підтвердження.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України). Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул. П`ятницька, 83А, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14005, код ЄДРПОУ 21390940.

Повний текст рішення виготовлено 28 вересня 2026 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА