Рішення № 140114780, 28.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року № 520/26166/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Давиденко

Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення

(виклику) сторін адміністративний позов ОСОБА_1

до відповідача Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , юридична адреса: АДРЕСА_2 ), в якому просить суд:

- визнати протиправним Рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оформлене Листом № 25/17/2/1/2-Ч-3525 від 24.07.2026 про фактичну відмову у задоволенні вимог рапорта ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема: відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема: відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи, відсутністю інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що позивач є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 . 13.07.2026 позивач подав рапорт про звільнення його з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами під час дії воєнного стану (відповідно до підпункту «г» (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема: відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи, відсутністю інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Вважає, що відповідач безпідставно відмовив у звільненні, мотивуючи тим, що у нього відсутні підстави для звільнення, оскільки у нього є сестра, яка є членом сім`ї першого ступеня споріднення його батька, і зобов`язана здійснювати за ним постійний догляд.

Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач відзив на адміністративний позов не надав.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Враховуючи, що для розгляду вказаної категорії справи пріоритетним є швидке вирішення, тобто в даному випадку неподання відповідачем відзиву на позов суд приймає як визнання позову, тому суд визнав за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, суд з`ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_4 , 09.05.2025 по теперішній час проходить військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується відповідною Довідкою від 01.07.2026.

13.07.2026 року позивач подав рапорт до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про звільнення його з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами під час дії воєнного стану (відповідно до підпункту «г» (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема: відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи, відсутністю інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я).

Потреба звільнення обґрунтована необхідністю здійснювати сторонній догляд за батьком позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,, який є особою з інвалідністю 2 групи яка надана йому безстроково у зв`язку із наявністю у нього загального захворювання: основний діагноз: І69.3 - Наслідки інфаркту мозку; Супутні діагнози: І11.0 - Гіпертензивна (гіпертонічна) хвороба серця з (застійною) серцевою недостатністю; І20.8 - Інші форми стенокардії; І67.4 - Гіпертонічна енцефалопатія; Ускладнення основного діагнозу: G81.1 - Спастична геміплегія, що підтверджується відповідним Витягом № 31/25/56/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 31/25/56/Р від 20.01.2025; Пенсійним посвідченням на ім`я ОСОБА_2 серії НОМЕР_5 від 21.03.2025; та останній потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним Висновком ЛКК № 1426 від 05.08.2025, виданим КНП «Міська поліклініка № 8» ХМР.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2026 повідомлено позивача про відмову у звільненні з військової служби, оскільки на думку відповідача відсутні підстави для звільнення з військової служби позивача у зв`язку із наявністю рідної сестри ОСОБА_3 .

Позивач не погоджується із відмовою у його звільненні та вважає її протиправною, що стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232 військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який востаннє продовжений до 18.08.2023.

У свою чергу, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Частиною 3 ст. 24 Закону № 2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі: перебування на лікуванні; захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу; безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим; настання інших випадків, визначених законодавством.

Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, можуть бути звільнені з військової служби, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а також відповідні нормативні акти, що регулюють проходження служби у Національній гвардії України, передбачають обов`язок військовослужбовця, який бажає звільнитися з військової служби за сімейними обставинами, подати рапорт із зазначенням підстав звільнення та документів, що підтверджують такі підстави.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до командування рапорт з посиланням на підпункт «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 ч. 12 статті 26 Закону № 2232-XII, додавши документи, які підтверджують: родинні зв`язки з батьком; наявність у батька інвалідності II групи та потребу у постійному сторонньому догляді; обставини, які свідчать про відсутність інших осіб, спроможних здійснювати такий догляд.

Єдиною підставою для відмови у звільнені позивача з військової служби, відповідачем зазначено наявністю рідної сестри, яка повинна здійснювати постійний догляд за батьком.

З огляду на лист відповідача від 24.07.2026 не ставиться під сумнів наявність у батька позивача ІІ групи інвалідності, а також його потребу у постійному сторонньому догляді, при цьому основною причиною відмови у звільненні є наявність іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення рідною сестри ОСОБА_3 .

При цьому, позивач зазначає, що у його батька, окрім нього, є донька: ОСОБА_4 (ПІБ при народженні), ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка у лютому 2004 року змінила своє прізвище та ім`я на ОСОБА_5 . 07.10.2015 ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та після укладення шлюбу її прізвище - ОСОБА_7 . Вказує, що ОСОБА_3 вже протягом тривалого часу, зокрема, більше 4-х років, перебуває за кордоном і не збирається повертатися в Україну, що виключає можливість визначення її як іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення, який може здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю II групи.

Так, суд зазначає, що статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно з частиною першою статті 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно зі статтею 203 Сімейного кодексу України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Суд зазначає, що абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Тобто, така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім`ї першого або другого ступеня споріднення через об`єктивні причини не може виконувати відповідні обов`язки.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені. Згідно статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Таким чином, законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, яким є зокрема спільне проживання.

При цьому, суд також враховує, що необхідність здійснювати постійний догляд передбачає саме спільне проживання з особою. Здійснювати такий догляд не може той, хто проживає окремо.

Також, суд зазначає, що поняття "обов`язку утримання" та "обов`язку здійснення постійного догляду" не є тотожними. Утримання особи - це надання матеріальної допомоги. Постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Матеріали справи не містять достатніх доказів щодо наявності членів сім`ї, які можуть здійснювати постійний догляд за хворим батьком позивача, відповідно позивачем доведено, що окрім нього, інших членів сім`ї, які спільно проживають та могли здійснювати постійний догляд за батьком позивача немає.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком особою з інвалідністю IІ групи та відсутності інших членів її сім`ї, які б могли здійснювати такий догляд.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обставини щодо стану здоров`я батька, який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду, а також фактичної неможливості сестри позивача здійснювати такий догляд через постійне проживання та навчання за кордоном, свідчать про відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, спроможних забезпечити належний догляд за батьком позивача.

Відповідачем не доведено, що надані позивачем документи є недостатніми або такими, що не підтверджують наявності у позивача права на звільнення за підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що позивач діяв у межах і спосіб, передбачені чинним законодавством, а подані ним документи містять достатні дані для підтвердження сімейних обставин, які дають право на звільнення.

Таким чином, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оформлене листом № 25/17/2/1/2-Ч-3525 від 24.07.2026, яким позивачу відмовлено у звільненні з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, вимоги в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, задоволенню не підлягають, оскільки є дискреційними повноваженнями відповідача щодо прийняття відповідного рішення.

У частині четвертій статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача в рамках спірних правовідносин є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 13.07.2026 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду належних доказів правомірності прийняття рішення, яке оскаржується, в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

В розумінні ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Сімейним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , юридична адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оформлене листом № 25/17/2/1/2-Ч-3525 від 24.07.2026 про відмову у задоволенні вимог рапорта ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - визнати протиправним та скасувати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13.07.2026 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.

В задоволенні іншої частини адміністративного позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Давиденко Т.В.