Рішення № 140114568, 28.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

28 вересня 2026 року №520/28181/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/28181/26 за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: Україна, 61022, Харківська область, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2026 року пенсії без обмеження максимальним розміром, без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» та з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нараховувати та виплачувати з 01.03.2026 року пенсію ОСОБА_1 з основним розміром 90 відсотків грошового забезпечення, визначеним на момент призначення пенсії, без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року № 1778, без обмеження максимальним розміром та з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236, та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2026 року по день проведення перерахунку.

Ухвалою суду від 11 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 520/28181/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву та витребувано докази, що стосуються предмету спору.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що є отримувачем пенсії за вислугу років, призначеної за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і що відповідач з 01 березня 2026 року виплачує йому пенсію з обмеженням максимальним розміром та із застосуванням до суми перевищення понижуючих коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 на виконання статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Позивач вважає, що частина сьома статті 43 Закону України № 2262-ХІІ втратила чинність на підставі Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, що за частинами першою і третьою статті 1-1 цього Закону зміна умов і норм пенсійного забезпечення здійснюється виключно шляхом внесення змін до нього, а тому ні законом про Державний бюджет України, ні постановою Кабінету Міністрів України розмір його пенсії обмежуватися не може.

22 вересня 2026 року, у встановлений судом строк, до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.09.2026 № 2000-1002-7/165245, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/24104/25 провів перерахунок пенсії позивача з 01.02.2022 без обмеження максимальним розміром, проте розмір пенсії за перерахунком згідно з рішенням суду було зафіксовано на дату проведення перерахунку, і при подальших перерахунках пенсія нараховується з урахуванням зафіксованого максимального розміру; що з 01.01.2026 пенсія позивача виплачується із застосуванням коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, прийнятою на виконання статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», а з 01.03.2026 проведено перерахунок відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, пунктом 3 якої передбачено, що розмір підвищення пенсії в результаті перерахунку не може перевищувати 2 595 гривень, а перераховані пенсії виплачуються з урахуванням положень статті 30 зазначеного Закону і постанови № 1778; що виплата пенсій здійснюється в межах бюджетних асигнувань, а Кабінет Міністрів України з огляду на рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 і № 20-рп/2011 та положення Бюджетного кодексу України має підстави врегулювати питання соціальних виплат у межах наявних фінансових ресурсів, зокрема в умовах воєнного стану; а також що позивач не заявляє вимог про визнання протиправними та нечинними постанов Кабінету Міністрів України № 1778 і № 236, які є чинними і підлягають застосуванню. До відзиву додано копії розрахунків пенсії позивача з 01.02.2022, з 01.12.2025, з 01.01.2026 і з 01.03.2026 та перелік відомостей виплат пенсії за 2026 рік.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 є отримувачем пенсії за вислугу років, призначеної з 24 грудня 2004 року на умовах Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ). Вислуга років, врахована для обчислення пенсії, становить 48 років.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 520/24917/23 основний розмір пенсії позивача встановлено у розмірі 90 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, і саме в цьому розмірі пенсія йому нараховується.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі № 520/24104/25 відповідач провів перерахунок пенсії позивача з 01 лютого 2022 року без обмеження максимальним розміром у розмірі 90 відсотків грошового забезпечення.

Згідно з розрахунками пенсії, складеними відповідачем станом на 01.12.2025, 01.01.2026 і 01.03.2026, складові грошового забезпечення позивача є незмінними: посадовий оклад 8 930,00 грн, оклад за військовим званням 1 980,00 грн, процентна надбавка за вислугу років 50 відсотків - 5 455,00 грн, середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці - 14 655,75 грн, а всього сума грошового забезпечення для обчислення пенсії - 31 020,75 грн. Базовий розмір пенсії (90 відсотків) становить 27 918,68 грн.

Згідно з розрахунком відповідача станом на 01 березня 2026 року з урахуванням сум індексації основного розміру пенсії за 2023, 2024, 2025 роки по 1 500,00 грн та за 2026 рік у розмірі 2 595,00 грн, а також щомісячної доплати 2 000,00 грн, позивачу нараховано пенсію в розмірі 37 013,68 грн. Далі відповідач зменшив цю суму «з урахуванням максимального розміру пенсії» до 29 918,68 грн, а потім застосував до суми перевищення понижуючі коефіцієнти, визначені пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, унаслідок чого сума до виплати становить 27 796,97 грн.

27 червня 2026 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про визнання права, у якій просив перерахувати та виплачувати позивачу пенсію з 01.03.2026 без застосування обмежуючих коефіцієнтів, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, та без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням індексації. Заява зареєстрована відповідачем за вхідним № 46110/В-2000-26.

Листом, зареєстрованим 13.07.2026 за № 2000-0203-3/122186, відповідач у перерахунку відмовив, зазначивши, що підстави для проведення перерахунку пенсії з 01.03.2026 без обмеження максимальним розміром відсутні, а оскільки підсумок пенсії позивача перевищує розмір десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, і позивач не відноситься до осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, пенсія з 01.01.2026 виплачується з урахуванням вимог статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-ІХ та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 із застосуванням до сум перевищення пенсії коефіцієнтів, визначених пунктом 1 зазначеної постанови.

Не погодившись із відмовою, позивач 07 вересня 2026 року звернувся до суду з цим позовом. Судовий збір сплачено 28.08.2026 (квитанція ID 0226-3715-6711-4990).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Пенсійне забезпечення позивача регулюється Законом № 2262-ХІІ як спеціальним законом.

Частиною першою статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, а частиною третьою цієї статті - що зміна умов і норм такого пенсійного забезпечення здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, законодавець прямо і спеціально визначив єдиний спосіб зміни умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, - внесення змін до самого Закону № 2262-ХІІ.

Статтею 30 Закону України від 03 грудня 2025 року № 4695-ІХ «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що пенсії, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. На виконання цього припису пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» встановлено коефіцієнти, які застосовуються до сум перевищення: 0,5 - для суми перевищення понад десять і до одинадцяти прожиткових мінімумів, 0,4 - понад одинадцять і до тринадцяти, 0,3 - понад тринадцять і до сімнадцяти, 0,2 - понад сімнадцять і до двадцяти одного, 0,1 - понад двадцять один прожитковий мінімум.

Суд зазначає, що наведені приписи за своєю суттю змінюють норму пенсійного забезпечення, визначену Законом № 2262-ХІІ, оскільки зменшують розмір пенсії, обчисленої за правилами цього Закону. Проте змінені вони не шляхом внесення змін до Закону № 2262-ХІІ, як цього імперативно вимагає частина третя статті 1-1 цього Закону, а законом про Державний бюджет України та підзаконним актом Кабінету Міністрів України.

Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 і від 30 листопада 2010 року № 22-рп/2010 сформулював послідовну позицію, згідно з якою законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки за Конституцією України закон про Державний бюджет України має особливий, чітко визначений предмет регулювання - він визначає доходи та видатки держави на загальносуспільні потреби. Внесення таким законом змін до інших законів не узгоджується зі статтями 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95 і 96 Конституції України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 ухвалена на виконання статті 30 Закону України № 4695-ІХ і є похідною від того припису, який сам не може змінювати умови і норми пенсійного забезпечення, встановлені Законом № 2262-ХІІ. Крім того, орган виконавчої влади не уповноважений і не вправі змінювати визначений законом розмір пенсії, що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18.

Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 червня 2026 року у справі № 580/1002/26, згідно з яким застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, положень статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України № 1778, якими передбачено виплату таких пенсій із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій, є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України. Цей висновок Верховний Суд підтримав у постанові від 20 липня 2026 року у справі № 560/1321/26.

Щодо обмеження пенсії максимальним розміром суд зазначає таке. Частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою розмір пенсії обмежувався десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 і втратила чинність з дня ухвалення цього Рішення. Внесені до неї згодом зміни самі по собі чинності цій нормі не повернули і підстав для обмеження пенсії максимальним розміром не створюють. Застосування до пенсій, призначених за Законом № 2262-ХІІ, обмеження, встановленого статтею 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), нівелювало б наслідки наведеного Рішення Конституційного Суду України і суперечило б частині третій статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ. Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 813/678/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 640/2500/18, від 21 грудня 2021 року у справі № 120/3552/21-а і від 17 березня 2023 року у справі № 340/3144/21.

Довід відповідача, наведений у листі від 13.07.2026 № 2000-0203-3/122186, про те, що позивач не належить до осіб, яким пенсія виплачується без обмеження максимальним розміром, і не є учасником антитерористичної операції, суд відхиляє. Право позивача на отримання пенсії у розмірі, обчисленому за правилами Закону № 2262-ХІІ, не залежить від наявності статусу учасника антитерористичної операції: пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1778 лише звужує коло осіб, до яких застосовуються понижуючі коефіцієнти, і не може бути підставою для застосування цих коефіцієнтів до інших осіб, якщо сама норма, на виконання якої коефіцієнти встановлено, не може змінювати умов і норм пенсійного забезпечення за Законом № 2262-ХІІ.

Крім того, приписи статті 2 Закону № 3668-VI, якими відповідач обґрунтовує правомірність застосованого обмеження, Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), і згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення вони втратили чинність з 12 квітня 2023 року. Отже, щонайменше з 12.04.2023 у законодавстві України взагалі відсутня чинна норма, яка дозволяла б обмежувати максимальним розміром пенсію, призначену відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Посилання відповідача, наведене у листі від 13.07.2026 № 2000-0203-3/122186, на позицію, за якою без обмеження максимальним розміром підлягають виплаті пенсії лише особам, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, у разі якщо звернення за призначенням пенсії мало або матиме місце починаючи з 12.04.2023, суд відхиляє, оскільки відсутність норми, яка дозволяє обмеження, унеможливлює його застосування, а позиція центрального органу виконавчої влади не є нормативно-правовим актом і не може створювати для позивача обмежень, не встановлених законом. Ані Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, ані Рішення від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 не ставлять втрату чинності неконституційними приписами в залежність від дати призначення пенсії конкретній особі.

Довід відповідача, наведений у листі від 13.07.2026 № 2000-0203-3/122186 і у відзиві, про те, що на виконання судового рішення пенсія встановлюється без обмеження максимальним розміром лише станом на дату, з якої судом зобов`язано здійснити перерахунок, а при подальших перерахунках нараховується з урахуванням зафіксованого максимального розміру, суд також відхиляє. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі № 520/24104/25 встановлено відсутність правових підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром, і ця обставина не змінюється залежно від дати наступного перерахунку. Відповідач же, провівши перерахунок з 01.02.2022 без обмеження максимальним розміром, у розрахунку станом на 01.03.2026 знову зменшив нараховану суму 37 013,68 грн «з урахуванням максимального розміру пенсії» до 29 918,68 грн, тобто фактично відновив те саме обмеження, яке суд визнав протиправним. Рішення пенсійного органу, прийняте за наслідками перерахунку пенсії за попередній період, не впливає на подальші перерахунки пенсії, а наявність такого рішення не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи правильно нараховується і виплачується пенсія особі-пенсіонеру, зокрема після подальших перерахунків.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 05.11.2013 у справі № 21-293а13 та постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 19.12.2011 № 8 висновків суду не спростовує. За змістом, який наводить сам відповідач, виплати, призначені на виконання судового рішення, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при ухваленні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача. Відповідач не зазначив, які зміни до Закону № 2262-ХІІ або до умов пенсійного забезпечення позивача відбулися після ухвалення рішення у справі № 520/24104/25, а закон про Державний бюджет України та постанови Кабінету Міністрів України з наведених вище мотивів умов і норм пенсійного забезпечення, визначених Законом № 2262-ХІІ, не змінюють.

Довід відповідача про те, що позивач не заявляє вимог про визнання протиправними та нечинними постанов Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 і від 25.02.2026 № 236, які є чинними і підлягають застосуванню, суд відхиляє. Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Предметом цього спору є дії відповідача щодо обчислення та виплати пенсії позивача, а не нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, тому для вирішення спору визнання цих актів протиправними та нечинними не вимагається. Крім того, позивач не заперечує проти індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, а просить її врахувати.

Посилання відповідача на положення Бюджетного кодексу України, фінансування виплати пенсій у межах бюджетних асигнувань, Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 і № 20-рп/2011 та на запровадження воєнного стану висновків суду також не спростовують. Предметом спору є не правомірність бюджетного регулювання як такого, а застосування до пенсії позивача обмежень, запроваджених не у спосіб, визначений частиною третьою статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, а відсутність або недостатність бюджетних асигнувань не змінює визначеного цим Законом розміру пенсії.

Щодо індексації суд зазначає, що підпунктом 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 передбачено проведення з 01 березня 2026 року індексації пенсійних виплат, і саме з цієї дати позивач просить нараховувати та виплачувати пенсію з урахуванням індексації. Відповідач суми індексації нарахував, однак нівелював їх наступним зменшенням пенсії до максимального розміру і застосуванням понижуючих коефіцієнтів, унаслідок чого сума до виплати станом на 01.03.2026 (27 796,97 грн) виявилася меншою за базовий розмір пенсії з індексацією.

Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 46 Конституції України гарантовано право на соціальний захист, а пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, дії відповідача щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті з 01.03.2026 пенсії без обмеження максимальним розміром, без застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, та з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, є протиправними, а належним способом захисту права позивача є зобов`язання відповідача провести перерахунок пенсії у зазначений спосіб і виплатити різницю між нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії. Суд зазначає, що заявлена позивачем вимога про нарахування та виплату пенсії на майбутнє задовольняється саме таким способом: після проведення перерахунку пенсія виплачується у перерахованому розмірі в силу закону, а покладення на відповідача обов`язку вчиняти дії на невизначений строк у майбутньому виходило б за межі повноважень суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач, на якого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій, доказів наявності чинної норми права, яка дозволяє обмежувати розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, максимальним розміром або зменшувати її шляхом застосування коефіцієнтів інакше, ніж внесенням змін до цього Закону, суду не надав. Водночас сам факт застосування до пенсії позивача з 01.03.2026 обмеження максимальним розміром та коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, відповідач у відзиві не заперечував, а обґрунтовував правомірність таких дій, а тому згідно з частиною першою статті 78 цього Кодексу ця обставина доказуванню не підлягає.

Решта доводів та аргументів сторін не спростовують наведених висновків суду та не мають вирішального значення для вирішення спору по суті.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру фізичною особою через підсистему «Електронний суд» становить 1 064,96 грн; позивачем сплачено 1 065,00 грн, а тому на його користь підлягає стягненню 1 064,96 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 72-78, 80, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: Україна, 61022, Харківська область, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01 березня 2026 року пенсії без обмеження максимальним розміром, без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», та з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 01 березня 2026 року з основним розміром 90 відсотків грошового забезпечення, визначеним на момент призначення пенсії, без обмеження максимальним розміром, без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778, та з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236, та виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії за період з 01 березня 2026 року по день проведення перерахунку.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ЄДРПОУ 14099344, судовий збір у розмірі 1 064 грн 96 коп. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар