Рішення № 140114565, 28.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

28 вересня 2026 року №520/28170/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , щодо невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень на підставі Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України виплатити позивачу одноразову грошову винагороду в розмірі 1 млн. гривень на підставі Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що уклав контракт про проходження військової служби на посаді рядового складу у віці до 25 років, період його безпосередньої участі у бойових діях становить понад шість місяців, до відповідальності він не притягувався, а єдиною причиною відмови у виплаті винагороди відповідач назвав укладення першого контракту до 24 лютого 2022 року, що, на думку позивача, суперечить меті постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 та є дискримінацією. Інтереси позивача у справі представляє адвокат Семенов Єгор Сергійович.

Ухвалою суду від 11 вересня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 520/28170/26. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Клопотання про витребування доказів задоволено: у відповідача витребувано довідку про безпосередню участь позивача у бойових діях та про відсутність або наявність випадків притягнення до відповідальності, рапорт від 20.07.2026 з усіма додатками і матеріали його розгляду, у тому числі рішення комісії військової частини з питань призначення виплати, документи про періоди проходження військової служби та про контракти.

20 вересня 2026 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на позовну заяву, до якого відповідач на виконання ухвали суду додав копії контракту, протоколу засідання комісії, рапорту позивача та витягів з наказів командира військової частини. Довідку про безпосередню участь позивача у бойових діях та про відсутність або наявність випадків притягнення до відповідальності відповідач не надав, зазначивши, що інформація про кількість днів безпосередньої участі позивача у бойових діях міститься у протоколі від 06.08.2026 № 349 та витягах з наказів командира військової частини. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивача прийнято на військову службу за контрактом з укладенням контракту з 19.01.2022 по 18.01.2025, тобто до введення воєнного стану, а дію контракту продовжено на період дії воєнного стану; що абзац другий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 пов`язує право на винагороду з моментом вступу на військову службу під час воєнного стану, а не з моментом продовження контракту, тому військовослужбовцям, які станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на військовій службі за контрактом, виплата винагороди не передбачена. Окремо відповідач указав, що обов`язковою умовою судового захисту є доведеність позивачем порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач просив залишити позовні вимоги без задоволення.

21 вересня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 встановлює винагороду за службу, яка вже відбулася, і не вимагає прийняття на військову службу вперше; що продовження контракту було правовою підставою подальшої служби позивача в умовах воєнного стану; що відповідач не обґрунтував зв`язку між датою першого контракту та метою винагороди, а відмова з цієї підстави ставить позивача у гірше становище порівняно з військовослужбовцями тієї самої вікової категорії, прийнятими або призваними під час воєнного стану.

Згідно з частиною другою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України заявами по суті справи є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 16 червня 2021 року призваний на строкову військову службу та зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.06.2021 № 115.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20.01.2022 № 12 підтверджується, що наказом від 19.01.2022 № 2 о/с позивача прийнято на військову службу за контрактом з укладенням контракту про проходження військової служби в Національній гвардії України з 19 січня 2022 року по 18 січня 2025 року. Контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу укладено позивачем 19 січня 2022 року строком на три роки.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07.02.2025 № 39 підтверджується, що дію контракту позивача продовжено з 18 січня 2025 року до оголошення демобілізації.

Витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27.03.2022 № 71, від 04.04.2022 № 81, від 03.05.2022 № 111, від 05.06.2022 № 147, від 05.07.2022 № 180, від 05.08.2022 № 215 та від 05.09.2022 № 248 підтверджується безпосередня участь позивача у бойових діях у періоди з 24 по 28 лютого 2022 року (5 днів) та з 01 березня по 31 серпня 2022 року (184 дні), разом 189 днів.

20 липня 2026 року позивач подав командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153. Рапорт зареєстровано у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України 24.07.2026 за № Д-2777.

Протоколом засідання комісії військової частини НОМЕР_2 від 06 серпня 2026 року № 349 встановлено, що безпосередня участь позивача у бойових діях становить 189 днів, що дорівнює 6 повним сумарно обчисленим періодам, та прийнято висновок: «Солдат ОСОБА_2 не набув права на виплату одноразової винагороди, передбаченої постановою КМУ №153 від 11.02.2025, оскільки був прийнятий на військову службу за контрактом до введення воєнного стану Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64». Щодо факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (протокол серії ЕГІР1 № 564337 від 12.01.2026), відомості про який містяться в довідці від 04.08.2026 № 18502-вн-2026, комісія зазначила, що він «не має правового значення для нарахування одноразової винагороди», оскільки позивач був прийнятий на військову службу за контрактом до введення воєнного стану.

Листом від 08 липня 2026 року № 25/17/12-С-3315-ЕП, наданим на скаргу представника позивача, відповідач повідомив, що довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, щодо позивача у разі необхідності буде сформовано під час розгляду заяви про виплату одноразової грошової винагороди.

Листом від 03 вересня 2026 року № 25/17/12-С-1160-Аз, наданим на адвокатський запит представника позивача, відповідач повідомив, що комісією військової частини 06 серпня 2026 року прийнято рішення, що позивач не набув права на відповідну виплату у зв`язку з тим, що був прийнятий на військову службу за контрактом до введення воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64.

Отже, єдиною підставою для відмови у виплаті одноразової грошової винагороди відповідач визначив прийняття позивача на військову службу за контрактом до 24.02.2022, тобто не під час дії воєнного стану.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі - Постанова № 153).

Пунктом 3 Постанови № 153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Абзацом третім пункту 4 Постанови № 153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153 військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, із аналізу норм Постанови № 153 слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Національної гвардії, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не набув права на одноразову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 11.02.2025 № 153, з огляду на те, що контракт про проходження військової служби був укладений ним 19.01.2022, тобто до введення воєнного стану, так як тлумачення пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише відносно певних осіб (військовослужбовців), буде дискримінаційним відносно осіб, які уклали контракт про проходження військової служби у віці до 25 років та продовжили військову службу при настанні обставин, визначених Постановою № 153.

Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Таким чином, виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою № 153, лише особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також продовжували військову службу.

Позивач у віці 19 років був призваний на строкову військову службу, у віці 20 років уклав контракт про проходження військової служби на посадах осіб рядового складу, з 24 лютого 2022 року безперервно проходить військову службу під час воєнного стану, а дію його контракту продовжено до оголошення демобілізації, тобто позивач належить саме до тих осіб, які продовжили військову службу при настанні обставин, визначених Постановою № 153.

З огляду на викладене, дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у зв`язку з прийняттям його на військову службу за контрактом до 24.02.2022 є протиправними.

Доводи відповідача про недоведеність позивачем порушення його прав суд відхиляє, оскільки рішенням комісії військової частини, оформленим протоколом від 06 серпня 2026 року № 349, позивачу відмовлено у виплаті винагороди, про яку він просив у рапорті від 20 липня 2026 року, тобто спірна відмова безпосередньо стосується індивідуально визначеного права позивача.

Разом із тим, вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає наступне.

Відмовляючи у виплаті винагороди, відповідач обмежився лише фактом прийняття позивача на військову службу за контрактом до 24.02.2022, а обставину притягнення позивача до адміністративної відповідальності визнав такою, що не має правового значення, саме з цієї підстави, тобто не надав оцінки всім обставинам, з якими Постанова № 153 пов`язує набуття права на винагороду, зокрема наявності або відсутності випадків притягнення позивача до кримінальної відповідальності, до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.

При вирішенні спору суд бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Отже, суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень виключно з підстав, зазначених у цьому рішенні. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати інші підстави для прийняття рішення, ніж ті, що зазначені у спірному рішенні.

Зобов`язання судом відповідача виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень відповідно до пункту 4 Постанови № 153 може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність інших підстав для відмови у призначенні та виплаті такої винагороди, які передбачені законом. При цьому суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав у випадку, якщо відповідач цього не зробив.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати винагороди, проте матеріалами справи встановлено, що відповідач не залишив рапорт позивача без розгляду, а прийняв за ним рішення про відмову, оформлене протоколом засідання комісії від 06 серпня 2026 року № 349. З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд виходить за межі позовних вимог та визнає протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди, а в задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відмовляє.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт позивача від 20 липня 2026 року про виплату одноразової грошової винагороди з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, а вимога про зобов`язання відповідача виплатити винагороду задоволенню не підлягає.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Ухвалою суду від 11 вересня 2026 року позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судовий збір позивачем не сплачувався, інших судових витрат до відшкодування не заявлено, у зв`язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153, оформленої протоколом засідання комісії військової частини НОМЕР_2 від 06 серпня 2026 року № 349.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 20 липня 2026 року про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар