Вирок № 140113099, 28.09.2026, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/3621/26

Номер провадження 1-кп/585/480/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань в м.Ромни справу по матеріалах кримінального провадження № 12026200470000527 про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця м. Київ, українця, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, одруженого, працюючого охоронником ТОВ «Укрнафта-Секьюрайті», раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_4 ,

представника потерпілого - ОСОБА_5 ,

обвинуваченого - ОСОБА_3 ,

захисника - ОСОБА_6 ,

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Пунктом «б» ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Відповідно до п. г ст. 83 Земельного кодексу України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 Земельного кодексу вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок - 25 метрів.

Статтею 112 Земельного кодексу України передбачено, що охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів, уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

Статтею 88 Водного кодексу України передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів.

Також, ст. 89 Водного кодексу України визначено, з поміж іншого, що у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

Відповідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, на весні 2026 року, точного часу не встановлено, ОСОБА_3 , маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні, достовірно знаючи, що земельна ділянка у встановленому порядку йому не надавалася у володіння і користування та не передавалася у власність, або оренду, тобто за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки, в порушення ст. 13 Конституції України, ст. 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 112, 125, 126 Земельного кодексу України, за допомогою сільськогосподарської техніки, обладнаної навісним оснащенням, самовільно зайняв (здійснив культивацію) частини несформованої земельної ділянки комунальної власності загальною площею 0,0843 га в охоронній зоні прибережної захисної смуги р. Ромен за межами с. Житнє Роменського району Сумської області, та яка відповідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області відноситься до малих річок та має ширину прибережної захисної смуги - 25 м, яка знаходиться поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером № 5924186400:03:003:0473 (шляхом виходу за межі земельної ділянки з кадастровим номером № 5924186400:03:003:0473), використавши відповідну частину земельної ділянки комунальної форми власності площею 0,0843 га, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Житнє, з метою подальшого вирощування сільськогосподарської продукції - соняшника.

Відповідно інформації Державної екологічної інспекції в Сумській області внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, порушення режиму, нормативів і правил використання земель навколишньому природньому середовищу було завдано шкоду на суму 2071 грн. 92 коп.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

ОСОБА_3 вчинив дії, передбачені диспозицією ч. 2 ст. 197-1 КК України - самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні.

21 серпня 2026 року між прокурором Роменської окружної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участі захисника - адвоката ОСОБА_6 , відповідно до вимог ст. 472 КПК України, укладено угоду про визнання винуватості, яку сторони просять розглянути та затвердити.

Згідно даної угоди обвинувачений ОСОБА_3 та прокурор дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 197-1 КК України, істотних для даного кримінального провадження обставин, а також покарання, яке повинен понести ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 197-1 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3400 грн.

В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання.

Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.

Відповідно ст. ст. 468, 469 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Встановлено, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким злочином.

Обвинувачений ОСОБА_3 розуміє права, визначені ч.4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч.2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом, які у судовому засіданні йому додатково роз`яснені.

ОСОБА_3 беззаперечно визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, підтвердив обставини, викладені у пред`явленому йому обвинуваченні та надав згоду на призначення покарання, узгодженого сторонами в угоді про визнання винуватості.

Прокурор ОСОБА_4 просив затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між ним та обвинуваченим ОСОБА_3 , як таку, що відповідає вимогам закону.

ОСОБА_3 також просив затвердити угоду про визнання винуватості.

Захисник ОСОБА_6 не заперечував проти затвердження угоди та пояснив, що вона укладена в його присутності.

Представник потерпілого ОСОБА_5 проти затвердження угоди не заперечував.

Відповідно вимог ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду та призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України та Кримінального кодексу України.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участі захисника - адвоката ОСОБА_6 , і призначення обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання.

Витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази по справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 373, 374, 468, 472-475 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Затвердити угоду про визнання винуватості від 21 серпня 2026 року, укладену між прокурором Роменської окружної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участі захисника - адвоката ОСОБА_6 , відповідно до якої:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України і призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3400 (три тисячі чотириста) грн.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Сумського апеляційного суду через Роменський міськрайонний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційної інстанції.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_1