Рішення № 140112241, 25.09.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4920/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м.Львова в складі головуючого судді Колодяжного С.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановив:

АТ «СК «ББС Іншуранс» 03.06.2026 року через систему «Електронний суд» звернулося в Залізничний районний суд м.Львова із позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 96400 грн. матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 27.10.2025 року о 13.15 год. на вул.Городоцькій, 133 у м.Львові, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Land Rover», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «Skoda Kamiq», номерний знак НОМЕР_2 . Внаслідок цієї ДТП вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Франківського районного суду м.Львова від 06.04.2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності. Позивач на підставі страхового акту здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 96400 грн. Оскільки відповідач не дотримався вимог ст.38 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема, керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, тому після виплати страхового відшкодування на користь потерпілої особи, у страховика відповідно до ст.1191 ЦК України виникло право вимоги до відповідача про відшкодування завданої шкоди в порядку регресу. За наведеного, просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 08.06.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі ч.8 ст.178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, дослідивши подані у справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту ст.76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 27.10.2025 року о 13.15 год. на вул.Городоцькій, 133 у м.Львові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Land Rover», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля марки «Skoda Kamiq», номерний знак НОМЕР_2 . Внаслідок цієї ДТП вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Франківського районного суду м.Львова від 26.01.2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення штраф у розмірі 850 грн.

Постановою Франківського районного суду м.Львова від 06.04.2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення штраф у розмірі 34000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідальність відповідача ОСОБА_1 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована АТ «СК «ББС Іншуранс»,про що свідчить договір (Поліс) обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-231163563 (а.с.6 зворот-7).

Згідно ремонтної калькуляції №206672 від 15.11.2025 року вартість ремонту пошкодженого транспортного засобу «Skoda Kamiq», номерний знак НОМЕР_2 , складає 155924,93 грн. (а.с.14-19).

На підставі заяви про виплату страхового відшкодування від 27.10.2025 року (а.с.31), заяви про погодження суми страхового відшкодування від 10.12.2025 року (а.с.20) та страхового акту №164395/1 від 10.12.2025 року (а.с.22), було сплачено страхове відшкодування в сумі 96400 грн. (а.с.23), що підтверджується платіжною інструкцією №299611 від 19.12.2025 року (а.с.23).

Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана не правомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ч.1 ст.979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів.

Обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Закон України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні.

Згідно з ст.4 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» предметом договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених цим Законом.

Об`єктом страхування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства.

Стаття 108 Закону України «Про страхування» регламентує, що страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат.

Порядок та умови здійснення страхового відшкодування за договорами (полісами) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів регламентується Законом України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно з ст.18 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов`язані з пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи; пошкодженням чи знищенням дороги, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; пошкодженням чи знищенням іншого майна потерпілої особи, крім випадків, передбачених пунктом 6 частини першої статті 30 цього Закону ; проведенням робіт, необхідних для врятування потерпілих осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ; пошкодженням транспортного засобу внаслідок його використання для доправлення потерпілої особи до закладу охорони здоров`я, у тому числі забрудненням салону такого транспортного засобу; доставкою (транспортуванням), зокрема з використанням спеціального автомобіля-евакуатора, пошкодженого транспортного засобу потерпілої особи з місця дорожньо-транспортної пригоди, якщо такий транспортний засіб не може рухатися самостійно.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку про її застосування за таких умов: право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов`язання перед потерпілим; регрес застосовується після припиненні зобов?язання з відшкодування шкоди.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги сплаченого страхового відшкодування до заподіювача і строк такої вимоги починає спливати з моменту заподіяння шкоди.

У зв`язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов?язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

Крім того, у правовідносинах майнового страхування страховик, що виплатив страхове відшкодування, не може звернутися до страхувальника чи іншої особи, яка одержала страхове відшкодування.

Натомість регрес у правовідносинах страхування характеризується тим, що страховик одержує право стягнути суму виплаченого відшкодування не лише з третьої особи, а й із самого страхувальника. Право страховика на пред?явлення регресної вимоги передбачене, зокрема, Законом України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто виникає з правовідносин страхування відповідальності.

Право подати регресний позов до самого страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, виникає у страховика лише з припиненням основного деліктного зобов`язання за фактом здійснення ним виплати страхового відшкодування на користь сторони потерпілого - кредитора в деліктному зобов?язанні.

У справі спір виник між страховою компанією та водієм забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, щодо стягнення суми виплаченого страхового відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля, а саме щодо застосування до таких правовідносин положень ст.1191 ЦК України, ст.37 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

Так, відповідно до пункту «в» ч.1 ст.37 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після здійснення страхової виплати має право зворотної вимоги до особи, якщо така особа після дорожньо-транспортної пригоди за її участю самовільно залишила місце дорожньо-транспортної пригоди (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 31 цього Закону) чи відмовилася від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських засобів (лікарських препаратів), що знижують увагу та швидкість реакції, або така особа до проведення зазначеного огляду вжила алкоголь, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги, а також лікарські засоби (лікарські препарати), виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

Таким чином враховуючи, що АТ «СК «ББС Іншуранс» сплатило страхове відшкодування потерпілій особі, а відповідач ОСОБА_1 на момент ДТП керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, у зв?язку з чим у позивача виникло право вимоги до ОСОБА_1 про відшкодування завданої шкоди в порядку регресу, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача та користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з правилами пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження повноважень на представництво позивачем надано довіреність №373 від 02.09.2024 року та копію свідоцтва адвоката Хребет Т.І. про право на заняття адвокатською діяльністю.

Разом з тим, на підтвердження понесення зазначених витрат позивачем не надано опису робіт, виконаних адвокатом, і відповідного розрахунку для підтвердження заявленого розміру у 15000 грн. витрат на правничу допомогу, квитанції чи іншого документу про оплату витрат у вказаному розмірі.

За таких обставин зазначені позивачем витрати на правничу допомогу не є документально підтвердженими і доведеними, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до вимог ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір в розмірі 2662,40 грн., сплачений позивачем, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача (а.с.3).

На підставі наведеного та керуючись ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс»96400 грн. страхового відшкодування.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» 2662,40 грн. понесених судових витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач Акціонерне товариство «Страхова компанія «ББС Іншуранс», ЄДРПОУ 20344871, місцезнаходження: м.Київ, вул.Білоруська, буд.3;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Текст рішення складено 25.09.2026 року.

Суддя (підпис)

Згідно з оригіналом.

Суддя: С.Ю. Колодяжний