Ухвала суду № 140111874, 07.09.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/9735/26 1-кс/335/3297/2026

07 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Слідчий суддя Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника-адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя клопотання старшого слідчого СВ ВП № 1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції ОСОБА_6 , погоджене з прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури міста у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026080100003298 від 04 травня 2026 року, відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Бердянськ Запорізької області, який має середньо-спеціальну освіту, розлученого, на утриманні не має малолітніх або неповнолітніх дітей, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який проходив службу на посаді стрілець-номер обслуги 1 гірсько-штурмового відділення 3 гірсько-штурмового взводу 7 гірсько-штурмової роти 3 гірсько-штурмового батальйону в/ч НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого,

який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

04.05.2026 в ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження №62026080100003298 за матеріалами правоохоронних, судових та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

05.09.2026 ОСОБА_4 затриманий о 15 год. 05 хв. на підставі ст. 208 КПК України, коли безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин, за підозрою у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

05.09.2026 ОСОБА_4 повідомлено про підозру по кримінальному провадженню №62026080100003298 від 04.05.2026 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

07.09.2026 до слідчого судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя звернувся старший слідчий СВ ВП № 1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області капітан поліції ОСОБА_6 з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_4 , посилаючись на те, що досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 , військовослужбовця за мобілізацією солдата ОСОБА_4 призначено на посаду стрілець-номер обслуги 1 гірсько-штурмового відділення 3 гірсько-штурмового взводу 7 гірсько-штурсової роти 3 гірсько-штурмового батальйону в/ч НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат».

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому, відповідними Указами Президента України, правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України « Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат

ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

21.03.2026, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, без поважних причин, самовільно залишив місце служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 , після чого, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби, а саме до моменту затримання правоохоронними органами.

Таким чином, військовослужбовець ОСОБА_4 , за викладених вище обставин, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 4 ст. 408 КК України дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану

05.09.2026 ОСОБА_4 обґрунтовано повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, на переконання слідства, підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: повідомленнями про вчинення кримінального правопорушення; протоколами допитів свідків, матеріалами службового розслідування та іншими матеріалами кримінального провадження.

Статтею 183 ч. 1 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Метою обрання запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спроб: переховуватися від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного.

Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:

- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що військовослужбовець ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 12 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.

Таким чином, військовослужбовець ОСОБА_4 під час дії на території України воєнного стану, з метою створення перешкод досудовому слідству, може виїхати за межі території України, у зв`язку з цим, у правоохоронних органів фактично не буде можливості затримати підозрюваного та як наслідок, притягнути останнього до кримінальної відповідальності, існують ризики переховування останнього у такий спосіб від органів досудового розслідування та суду.

Отже, вважають, що існує ризик того, що військовослужбовець ОСОБА_4 у разі не застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може переховуватись від органів досудового розслідування, та суду, чим може перешкоджати встановленню істини по справі.

Окрім того, 18.07.2026 слідчим першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі надано направлення ОСОБА_4 для проходження ВЛК, але останній проігнорував вказане направлення та й надалі переховувався від органів досудового розслідування до моменту затримання.

- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний військовослужбовець ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, продовжуючи проходження військової служби у військовій частині самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим перешкодити встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні. У випадку не застосування до підозрюваного запобіжного заходу, існує вірогідність незаконного впливу на свідків. Вказані дії можуть протиправно перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню всіх обставин події, зокрема перешкоджати їх прибуттю до слідчого, прокурора або суду, іншим чином вплинути на своїх знайомих по службі тощо.

Окремо зазначили, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.

Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

- вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що підозрюваний військовослужбовець ОСОБА_4 , в період воєнного стану вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення), а саме дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану.

Окрім цього, з матеріалів кримінального провадження та показань свідків можна зробити висновок про недбале ставлення військовослужбовця ОСОБА_4 до військової служби та покладених на нього обов`язків.

Своїми противоправними діями військовослужбовець ОСОБА_4 підриває бойовий дух військовослужбовців військової частини та демонструє негативний приклад поведінки військовослужбовця Збройних Сил України.

Вказані факти, на думку ініціатора клопотання, свідчать про наявність ризику повторного вчинення інших кримінальних правопорушень в т.ч. проти встановлено порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення) та інші злочини. Крім того, бажання підозрюваного уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного.

Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов`язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.

Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_4 у вигляді особистого зобов`язання пов`язана з тим, що особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом та відповідно до п. 2 ст. 179 КПК України - однією з ознак виконання особистого зобов`язання є те, що підозрюваний зобов`язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, та його застосування не достатнє для забезпечення виконання підозрюваним його обов`язків у цьому кримінальному провадженні, оскільки у вказаному випадку військовослужбовець ОСОБА_4 повинен повернутися до місця мешкання, реєстрації або місця служби, тобто до підрозділу військової частини, яка в будь-який час може змінити своє місце розтушування, що створить умови та змогу військовослужбовцю ОСОБА_4 здійснювати вплив на свідків та переховуватися від органу досудового розслідування. З огляду на вище викладене буде неможливо ефективно забезпечити необхідну міру контролю за поведінкою підозрюваного, що дасть останньому можливість переховуватись від правосуддя, надасть останньому можливість переховуватись від органу досудового розслідування та суду та здійснювати тиск на свідків, щоб останні відмовились від свої показань.

Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_4 у вигляді домашнього арешту пов`язана з тим, що органом досудового розслідування встановлено, що вказаний запобіжний захід в умовах воєнного стану, позбавляє військовослужбовця виконувати свій конституційний обов`язок, що не кореспондується із ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, в свою чергу обрання відносно підозрюваного іншого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, створить передумови для переховування військовослужбовця ОСОБА_7 від органів досудового розслідування та/або суду. Більше того, за таких обставин військовослужбовець ОСОБА_4 отримає можливість незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні будь-яким чином.

Крім цього, суд при розгляді питання про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, повинен з`ясувати технічні можливості реалізації вказаного виду запобіжного заходу та наявність електронних засобів контролю, які передбачені для виконання даного виду запобіжного заходу, з метою забезпечення своєчасного запобігання можливим спробам підозрюваного невиконання вимог обраного відносно нього запобіжного заходу.

Водночас, просили врахувати і саму особистість підозрюваного, враховуючи його репутацію, соціальні зв`язки тощо.

Крім того, можливість незаконного впливу на свідків, спрямованих на зміну їх показань в суді, наданих ними органу досудового розслідування, з метою перешкоджання доказуванню стороною обвинувачення перед судом усіх фактичних даних, які встановлені у ході досудового розслідування, порушує принцип змагальності кримінального провадження, визначений ст. 22 КК України. З огляду на це, орган досудового розслідування вважає, що такий вид запобіжного заходу як домашній арешт не є достатнім і не виправдовує, настання ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Разом з тим, сторона обвинувачення акцентувала увагу на тому, що у зв`язку із внесеними змінами до КПК України, які набрали чинності, поточна редакція - редакція від 10.09.2022, підстава - 2531-IX, відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України (тримання під вартою) - під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України. (Частину четверту статті 183 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом № 2198-IX від 14.04.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2531-IX від 16.08.2022 ).

Відповідно до п. 7 ст. 176 КПК України - під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного військовослужбовця ОСОБА_4 у вигляді особистої поруки пов`язана з тим, що до органу досудового розслідування та суду не було звернення із письмовим зобов`язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов`язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу. Разом з тим, поручителі з числа цивільних осіб не зможуть забезпечити виконання підозрюваним обов`язків щодо не здійснення впливу на свідків, які до теперішнього часу проходять військову службу, де проходить військову службу підозрюваний, крім того військовослужбовець ОСОБА_4 є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу за місцем дислокації військової частини, що фактично унеможливить поручителем з числа цивільних осіб забезпечити належне виконання покладених на нього обов`язків відповідно до ст. 194 КПК України. Водночас, поручителі з числа командування військової частини та інших військових формувань не зможуть забезпечити виконання підозрюваним обов`язків щодо не здійснення впливу на свідків, які до теперішнього часу проходять військову службу в одній із підозрюваним військовій частині, у зв`язку з виконанням безпосередніх бойових завдань на лінії зіткнення з ворогом.

За таких обставин, вважали, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість підозрюваного свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.

З огляду на зазначене вважали, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено вищевказаними матеріалами провадження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України: що підозрюваний військовослужбовець ОСОБА_4 має можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, може здійснити вплив на свідків, тому що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути признаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання, а також беручи до уваги вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, його вік, посаду, репутацію, стан здоров`я, майновий стан та інші обставини, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних дій військовослужбовця ОСОБА_4 для запобігання вказаним ризикам об`єктивно необхідним є застосування щодо нього запобіжного заходу - тримання під вартою як до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років.

В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.

Крім того, бажання військовослужбовця ОСОБА_4 уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного. Таким чином, констатовані ризики є обґрунтованими та доведеними.

Не утворює підстав для звільнення підозрюваного і участь останнього у бойових діях пов`язаних з захистом суверенітету та незалежності України, оскільки ці обставини мали місце і на час вчинення злочину, а отже вони не утворюють для військовослужбовця ОСОБА_4 жодних моральних запобіжників при обранні ним моделі поведінки.

Розглядаючи можливість застосування до підозрюваного будь-якого альтернативного запобіжного заходу, звертали увагу на те, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання стосовно підозрюваного під вартою є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання підозрюваного під вартою.

Отже, досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України наразі можливе виключно шляхом взяття під вартою військовослужбовця ОСОБА_4 .

Окремо сторона обвинувачення акцентувала увагу суду на тому, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування військовослужбовця ОСОБА_4 під вартою, немає, відсутні інші дані, які б переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.

Беручи до уваги те, що військовослужбовець ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, також враховуючи вкрай напружену ситуацію пов`язану з введенням воєнного стану в країні, є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі він може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, що підтверджується вчиненням військовослужбовцем ОСОБА_4 особливо тяжкого злочину, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом обрання застосування більш м`якого запобіжного заходу, непов`язаного з триманням під вартою та свідчить про відсутність підстав для визначення мінімального розміру застави.

З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та враховані обставини, передбачені ст. 178 КПК України.

Таким чином, враховуючи, що військовослужбовець ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, може впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, тому просили застосувати до останнього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строків досудового розслідування, з утриманням в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».

У судовому засіданні прокурор прохав задовольнити клопотання, так як вважав, що застосування до ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. Додатково зазначив, що слідство проводилося ДБР, а потім передано до ВП № 1 ЗРУП ГУПН в Запорізькій області. Так, слідчим ДБР було надано ОСОБА_4 направлення щодо проходження ВЛК, але останній цього не зробив. Свідки в цьому кримінальному провадженні підозрюваному добре знайомі, що може мати наслідком вплив на останніх. ОСОБА_4 може вчинити інші кримінальні правопорушення про, що свідчить відсутність у нього офіційних доходів, відсутність міцних соціальних зв`язків, тривале ухилення останнього від виконання обов`язків військової служби. Разом з тим, прокурор вважав за можливе визначення застави в мінімальному розмірі, який передбачений для такої категорії злочинів.

У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання, просив суд застосувати до нього будь-який більш м`який запобіжний захід. Пояснив, що йому дійсно було надано направлення для проходження ВЛК, але він був переконаний, що це немає сенсу, тому його не пройшов. У 2023 році він був у СЗЧ, потім його визнали непридатним для служби в ДШВ. При цьому через деякий час сказали, що направлять в зону активних бойових дій, тому він втік. Потім у 2024 році повернувся через ДБР до служби, оскільки відбулися зміни в законодавстві і його зарахували до в/ч НОМЕР_1 . В березні 2026 року він сам, без дозволу командування, поїхав до м. Запоріжжя для лікування зубів. Потім не повернувся назад. Проходження ВЛК зупинив. Має доньку, матір та співмешканку. Зараз разом з ними не проживає, оскільки робить ремонт у своїй квартирі. Увесь цей час знаходився вдома, намагався не пересуватися містом. Доходи мав від підробітків. Вважав, що повернутися на службу вже запізно та боявся відповідальності. Поважності причин для такої поведінки та висновків назвати не може. Разом з тим, запевняв, що намірів ухилятися від слідства та суду немає, готовий проявити відповідальність.

Захисник-адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні вважав, що ні слідчим, ні прокурором не доведені підстави для обрання саме такого суворого запобіжного заходу, яким є тримання під вартою. Вважав, що з огляду на обставини провадження до його підзахисного можливо застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або будь-якого більш м`якого. Додатково зазначив, що будь-яких ризиків, які визначені в ст. 177 КПК України наразі немає, а протилежне стороною обвинувачення не доведено. Просив врахувати, що підозра, яка пред`явлена ОСОБА_4 є необґрунтованою.

Слідчий суддя, вислухавши думки учасників процесу та дослідивши документи, додані до клопотання, доходить наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 3) незаконно впливати на потерпілого та свідка у цьому ж кримінальному провадженні ; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Слідчим суддею встановлено, що в провадженні СВ ВП № 1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області перебувають матеріали досудового розслідування, відомості за якими 04.05.2026 були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026080100003298 за матеріалами правоохоронних, судових та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

05.09.2026 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

Підставою для звернення слідчого до суду щодо застосування запобіжного заходу відповідно до ч.2 ст.177 КПК України ОСОБА_4 вважали наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України.

На переконання ініціатора клопотання обґрунтованість підозри ОСОБА_4 доводиться зібраними у кримінальному провадженні доказами.

В КПК України відсутнє нормативне визначення змісту стандарту доказування «обґрунтована підозра».

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Дотримання стандарту доказування «обґрунтована підозра» оцінюється ЄСПЛ при встановленні порушення п. «с» §1 ст.5 та §3 ст.5 Конвенції щодо права на свободу та особисту недоторканність при затриманні особи та обранні стосовно неї запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням свободи. Уперше Суд дав визначення цьому стандарту в 1990 р. у рішенні у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom». Так, стандарт доказування «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення.

Слід звернути увагу, «обґрунтована підозра» існує тоді, коли факти, якими обґрунтовується затримання, можна «розумно» вважати такими, що підпадають під опис одного з правопорушень, визначених у законі про кримінальну відповідальність. Тобто явно не може йтися про наявність «обґрунтованої підозри», якщо дії, у вчиненні яких підозрюється особа, не становлять кримінального правопорушення на момент учинення (рішення у справі «Wloch v. Poland», п.109).

У практиці ЄСПЛ відсутній універсальний підхід, за якого підозра вважається обґрунтованою. Це визначається конкретними обставинами (рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom», п.32; «Merabishvili v. Georgia», п.184), а також пов`язується зі ступенем суспільної небезпечності діяння.

Щодо рівня імовірності, за якого підозра вважається обґрунтованою, то цей стандарт доказування не передбачає, що уповноважені особи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, які необхідні на наступних етапах кримінального провадження. Це пов`язано з тим, що на ранніх етапах кримінального провадження такі докази неможливо було здобути або, беручи до уваги характер кримінальних правопорушень, в яких підозрюється особа, ці докази неможливо надати суду, щоб не поставити під загрозу життя інших осіб.

Якби відповідні докази, що підтверджують підозру, можна було зібрати відразу, то органи слідства, імовірно, відразу ж пред`явили б обвинувачення й передали особу до компетентного органу (рішення у справі «Brogan and others v. United Kingdom», п.53). Тут вираз «компетентний орган» має те саме значення, що й «суддя чи інша особа, уповноважена законом виконувати судові функції» (рішення у справі «Schiesser v. Switzerland», п.29).

Тобто стандарт доказування «обґрунтована підозра» є найнижчим стандартом доказування в кримінальному процесі й не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення.

З огляду на зазначене, слідчий суддя, дійшов висновку, що зауваження сторони захисту про необхідність надання прокурором чи слідчим до клопотання про обрання запобіжного заходу беззаперечних доказів, які б підтверджували вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, є передчасними та не можуть бути виконані на цій стадії процесу.

Доведення наявності ризиків є обов`язковою передумовою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що модифікує стандарт доказування «обґрунтована підозра» в більш суворий. Це зумовлено тим, що більше втручання в права особи вимагає переконаності з вищим ступенем імовірності у вчиненні нею кримінального правопорушення.

Таким чином, слідчим суддею встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч.2 ст.177 КПК України ОСОБА_4 є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

Прокурором зазначалося про наявність ризиків, які визначені ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_4 зможе: - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків з метою створення сприятливих для себе умов; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Відповідно до положень статті 184 КПК України клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу обов`язково повинно містити посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції.

З матеріалів провадження та пояснень наданих сторонами у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 має зареєстроване місце проживання, розлучений, перебуває у фактичних шлюбних відносинах, малолітніх чи неповнолітніх дітей немає, офіційно не працевлаштований, будь-яких стабільних доходів не отримує. Враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному, його поведінку, а саме те, що він перебуваючи на військовій службі умисно без поважних причин припинив виконання своїх обов`язків, про своє місце перебування уповноважених осіб не повідомляв. Тому, слідчий суддя вважає наявним ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Також, слідчий суддя доходить висновку, що присутні ризики можливих спроб ОСОБА_4 незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні. Так, в судовому засіданні підозрюваний вказав на те, що він знає свідків у кримінальному провадженні.

Слідчий суддя вважає, що в цьому випадку вплив на свідків можливий і шляхом вмовляння та переконання, тобто з психологічним тиском, спрямованим на те, щоб свідок змінив свою позицію, тому наявність такого ризику є реальною (п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України).

На користь ризику щодо вчинення іншого кримінального правопорушення, можуть свідчити наступні обставини: ОСОБА_4 ніде офіційно не працює, доказів протилежного не надано, не має постійного зайняття, отже не має постійного джерела доходу. Останній також вказував на те, що з його боку вже мали місце самовільні залишення військової частини, але він скористався змінами у законодавстві та повернувся до служби. Разом з тим, повторного такого повернення не передбачено. Також слідчий суддя приймає до уваги те, що у справах про дезертирство цей ризик має специфічне наповнення та оцінюється судами через призму військового стану та особливого статусу суб`єкта. Обвинувачення наголошує на підвищеній суспільній небезпеці правопорушення та потенційній схильності особи до ігнорування законів в умовах особливого періоду. Тому, суд критично сприймає пояснення підозрюваного про те, що він зробив відповідні висновки та визнає протиправність своєї поведінки.

Як зазначалося вище, слідчий суддя вважає, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину. Відомостей про те, що цей злочин підозрюваний міг вчинити під впливом будь-яких скрутних життєвих обставин судом не встановлено, в судовому засіданні підозрюваним таких не названо. За таких обставин слідчий суддя доходить висновку, що є обґрунтовані підстави сумніватися, що підозрюваний перебуваючи на волі, знов не вчинить нового злочину, зокрема проти порядку несення військової служби, що містить в собі ознаки такого ризику, який передбачений п. 5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Слідчий суддя доходить висновку, що такі запобіжні заходи як особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт, передбачені ч.1 ст.176 КПК України ОСОБА_4 неможливо застосувати з урахуванням обставин, передбачених ч.1 ст.178 КПК України: вагомістю доказів, здобутих в межах кримінального провадження на час розгляду клопотання про обґрунтованість підозри у вчиненні підозрюваним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, у разі визнання останнього винним у скоєнні такого злочину йому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком до 12-ти років, останньому 45 років, за своїм станом здоров`я він може утримуватися в місцях позбавлення волі, так як іншого не доведено, він ніде офіційно не працює, не має постійного заняття, отже не має постійного джерела доходу, проживає наразі сам.

Щодо посилань як підозрюваної, так і її захисника на те, що остання не може впливати на свідків, то вказане спростовується наданими до матеріалів клопотання письмовими доказами, зокрема, протоколами допиту свідків та матеріалами службового розслідування.

Всі інші доводи сторони захисту повинні бути перевірені на більш пізніх стадіях кримінального провадження та не спростовують доводів, які викладені у клопотанні про застосування запобіжного заходу в виді тримання під вартою.

А тому клопотання підлягає задоволенню, як таке, що ґрунтується на законі, підтверджене встановленими обставинами та наданими слідчому судді доказами.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу. Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб`єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.

Згідно з п. 3 ч.5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 4 та ч. 5 ст. 194 КПК України слідчий суддя, суд зобов`язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 197 цього Кодексу. Копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручається підозрюваному, обвинуваченому негайно після її оголошення.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного - з моменту затримання.

Відповідно до ч.4 ст.202 КПК України обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.

Керуючись ст. ст. 115, 177-178, 182, 183, 184, 193-194, 196-197, 205, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання старшого слідчого СВ ВП № 1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції ОСОБА_6 , погоджене з прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури міста у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026080100003298 від 04 травня 2026 року, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України задовольнити.

Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на строк з 15 години 05 хвилин 05 вересня 2026 року до 15 години 05 хвилин 03 листопада 2026 року включно.

Встановити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 х 80), що становить 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень 00 копійок, яка може бути внесена протягом строку дії запобіжного заходу на депозитний рахунок (отримувач: ТУ ДСАУ в Запорізькій області; Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 26316700; номер рахунку (IBAN): UA928201720355289002015001205 Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172.

В призначенні платежу необхідно вказувати: вид платежу застава за ОСОБА_4 , номер справи в суді 335/9735/26, номер провадження 1-кс/335/3297/2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя.

Після внесення застави і звільнення з-під варти покласти на підозрюваного ОСОБА_4 обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти, слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання чи служби; утримуватися від спілкування зі свідками з приводу обставин вчинення інкримінованого йому злочину.

Уповноваженій службовій особі місця ув`язнення після внесення застави, перевірки документа, що підтверджує внесення негайно здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з-під варти.

Роз`яснити ОСОБА_4 , обов`язки, що покладаються у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави та наслідки їх невиконання.

Для утримання підозрювана ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає направленню до відповідної установи тимчасового утримання.

Визначити строк дії ухвали до 15 годин 05 хвилин 03 листопада 2026 року включно.

Копію ухвали надати підозрюваному після її проголошення.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Ухвалу прийнято у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 07 вересня 2026 року о 15.25 год.

Повний текст ухвали суду складено 11.09.2026 та проголошено о 12.50 год.

Слідчий суддя: ОСОБА_1