Ухвала суду № 140111816, 21.09.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/4355/26 2/335/2669/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Макарова В.О.,

за участі секретаря судового засідання Філатової О.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Букіна С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

23.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою суду від 27.04.2026, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з невідповідністю її вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

11.05.2026, на виконання ухвали суду від 27.04.2026 ОСОБА_1 подав до суду документи, в тому числі квитанцію ІD: 7924-6111-1126-3727 від 11.05.2026 про сплату судового збору у розмірі 2266,40,40 грн.

Ухвалою суду від 12.05.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження із повідомлення (викликом) учасників справи. Відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

28.05.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Крім того, 28.05.2026 до суду від Запорізької міської ради надійшла заява про закриття провадження у справі, оскільки позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягають в порядку адміністративного судочинства, так як ОСОБА_1 був посадовою особою органу місцевого самоврядування і перебував на публічній службі.

01.06.2026 від Запорізької міської ради надійшли додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву.

15.06.2026 від позивача надійшло клопотання про витребування від Запорізької міської ради документів, а також додаткові пояснення у справі.

16.06.2026 від позивача надійшли заперечення на заяву (клопотання) представника відповідача про закриття провадження по справі.

В обґрунтування заперечень вказує, що даний спір безпосередньо пов`язаний із застосуванням норм трудового законодавства, зокрема статті 38 КЗпП України, а також із захистом права позивача на працю, гарантованого статтею 43 Конституції. Звертає увагу, що не оскаржує нормативно-правові акти, владні управлінські рішення чи дії суб`єкта владних повноважень у сфері публічного адміністрування. Натомість предметом спору є правомірність припинення трудових правовідносин та поновлення порушених трудових прав. На його думку, сам факт перебування особи на службі в органі місцевого самоврядування не означає, що будь-який спір за її участі автоматично належить до адміністративної юрисдикції. У даній справі позивач не оскаржує рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень у сфері здійснення управлінських функцій щодо невизначеного кола осіб чи реалізації владних повноважень. Спір не стосується здійснення Запорізькою міською радою функцій публічного адміністрування. Предметом спор є законність припинення трудових правовідносин між роботодавцем та працівником у зв`язку із застосуванням статті 38 КЗпП України, а також захист права позивача на працю шляхом поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому, вказані питання, належать до сфери трудового права та не пов`язане із здійсненням владних управлінських функцій.

Посилаючись на викладене позивач ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні клопотання представника Запорізької міської ради про закриття провадження у цивільній справі; продовжити розгляд справи.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав заяву та просив провадження у справі закрити.

Позивач проти клопотання заперечив, просив у задоволенні його відмовити, з підстав викладених у письмових запереченнях на клопотання.

Суд, розглянувши клопотання представника відповідача, вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, вважає, що клопотання про закриття провадження по справі підлягають задоволенню, на підставі нижченаведеного.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим за приписами частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до позовної заяви, предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання незаконним та скасування Розпорядження № 279 к/тр від 02.03.2026 р.; поновити його на займаній посаді з 17.03.2026, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.03.2026 р. по день прийняття рішення судом, та стягнення моральної шкоди в розмірі 130 000 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядку судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій та спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавство врегульовує питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженнями та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними нормативно-правовими актами.

Порядок проходження служби в органах місцевого самоврядування врегульований Законом України «Про місцеве самоврядування». Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Статтею 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема, посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Розпорядженням Запорізького міського голови від 05.05.2023 № 1289 к/тр «Про призначення М. Сизова», ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника директора департаменту начальника управління контролю департаменту управління активами Запорізької міської ради.

Розпорядженням Запорізького міського голови від 02.03.2026 № 279к/тр «Про звільнення ОСОБА_2 », позивача було звільнено з посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 КзпП України.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 був посадовою особою органу місцевого самоврядування і перебував на публічній службі.

Публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Як неодноразово було зазначено Великою Палатою Верховного Суду, управлінські дії суб`єкта владних повноважень можуть бути спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав фізичної особи. Проте, не кожен спір, який виникає у зв`язку з такими управлінськими діями, може розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Вимоги публічних службовців щодо заробітної плати є пов`язаними з проходженням публічної служби, а тому такі вимоги слід розглядати за правилами адміністративного судочинства (постанова від 20 червня 2018року по справі N 426/160/14-ц).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, за правилами адміністративного судочинства розглядаються спори, пов`язані з проходженням публічної служби. Ці спори можуть стосуватися як порядку проходження такої служби, до яких включається і виплата заробітної плати, так прийняття та звільнення з такої служби (постанова від 13 березня 2019 року по справі N 761/27364/17).

Заявлені позивачем позовні вимоги є вимогами з приводу проходження публічної служби та звільнення з неї, а тому вони мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, що відповідає також й висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 17 жовтня 2018року по справі N 661/3699/16-ц.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Положення КАС України визначають, що спори з приводу прийняття (обрання, призначення), громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Проаналізувавши вищевикладене, а також враховуючи, що спір у даній справі виник у зв`язку із прийняттям відповідачем рішення про звільненняз посади заступника директора департаменту начальника управління контролю департаменту управління активами Запорізької міської ради, та подальшим визнанням такого рішення незаконним і його скасуванням судом, заявлені позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування шкоди є похідними від правовідносин, пов`язаних із проходженням публічної служби та реалізацією відповідачем владних управлінських функцій.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, їх публічно-правову природу, суб`єктний склад сторін, а також те, що відповідач по справі є суб`єктом владних повноважень, спір стосується проходження публічної служби, та за своїм характером є публічно-правовим, суд доходить висновку, що даний спір має публічно-правовий характер, тому підлягає розгляду в порядку та в межах адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що клопотання представника відповідача про закриття провадження є обґрунтованими, і провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди підлягає закриттю.

При цьому, слід роз`яснити ОСОБА_1 його право на звернення з адміністративним позовом до адміністративного суду.

Керуючись ст.ст. 19, 255, 258, 260, 353 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника Запорізької міської ради про закриття провадження по цивільній справі задовольнити.

Провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - закрити.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали виготовлено 21.09.2026.

Суддя В.О. Макаров