Рішення № 140111151, 11.08.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/2559/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Головка А.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Гаврильєва С.С.,

представника позивача Зотової А.В.,

представника відповідача Бушуєвої О.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області, третя особа: Приватне підприємство "АФ "КОМАГРО" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 23.04.2025 року № 802205-2411-1620-UA53060030000045288 на суму 44 566,32 грн.; зобов`язання Головного управління ДПС у Полтавській області привести у відповідність індивідуальну картку платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення з неї відомостей про податкові зобов`язання, нараховані на підставі податкового повідомлення - рішення від 23.04.2025 року № 802205-2411-1620-UA53060030000045288 на суму 44 566,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність спірного податкового повідомлення - рішення. За твердженням позивача земельна ділянка площею 26,9200 га, кадастровий номер 5320285000:00:001:1105, що перебуває у його користуванні на підставі договору оренди землі, укладеного з Великобагачанською районною державною адміністрацією Полтавської області, передана ним в суборенду Приватному підприємству "АФ "КОМАГРО" та саме останнім в повному обсязі сплачено орендну плату за вказану земельну ділянку до бюджету.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/2559/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування податкового повідомлення - рішення. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на правомірність та обґрунтованість оспорюваного податкового повідомлення - рішення, зазначивши, що сплата суборендарем орендної плати не звільняє позивача від обов`язку сплатити орендну плату за земельну ділянку до бюджету.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 року залучено до участі у справі № 440/2559/26 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Приватне підприємство "АФ "КОМАГРО".

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, а представник відповідача наполягала на відмову у задоволенні позовних вимог.

Третя особа явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, про розгляд справи повідомлена належним чином.

Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши докази у справі, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є платником орендної плати з фізичних осіб та перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Полтавській області.

Так, 14.03.2003 року між Великобагачанською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, розташовану на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, за межами населеного пункту, площею 26,920 га ріллі із земель державної власності.

Рішенням Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 16.12.2019 року надано гр. ОСОБА_1 згоду на передачу в суборенду земельної ділянки кадастровий номер 5320285000:00:001:1105.

15.12.2020 року між ОСОБА_1 та Приватним підприємством "КОМУНАР" укладено договір суборенди земельної ділянки кадастровий номер 5320285000:00:001:1105, підпунктом 2.3.1 якого передбачено, що плата за суборенду земельної ділянки встановлюється на рівні орендної плати, яка розраховується орендарем відповідно до договору оренди у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки землі сільськогосподарського призначення з урахуванням індексації відповідно до законодавства; у розмір орендної плати входить податок на землю.

23.04.2025 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано податкове повідомлення - рішення № 802205-2411-1620-UA53060030000045288, яким повідомлено ОСОБА_1 про обов`язок сплатити суму податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2025 рік у розмірі 44 566,32 грн.

Не погодившись з правомірністю прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються нормами Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків, це - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України унормовує, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

У силу статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

За приписами підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками плати за землю є платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Як визначено підпунктом 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України, об`єктами оподаткування платою за землю є: об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Базу оподаткування встановлює підпункт 271.1.1. пункту 271.1 статті 271 та зазначає, що це нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (пункт 285.1 статті 285 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Згідно з пунктом 287.5 статті 287 ПК України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пунктів 288.1, 288.2, 288.3 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність податкового повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Полтавській області про визначення позивачу суми податкового зобов`язання зі сплати орендної плати з фізичних осіб на 2025 рік у розмірі 44 566,32 грн.

Суд встановив, що спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено податкове зобов`язання зі сплати орендної плати з фізичних осіб на 2025 рік за земельну ділянку площею 26,9200 га, кадастровий номер 5320285000:00:001:1105, що перебуває у його користуванні на підставі договору оренди землі, укладеного 14.03.2003 року з Великобагачанською районною державною адміністрацією Полтавської області.

Водночас, як зазначив позивач, відповідна земельна ділянка передана ним в суборенду Приватному підприємству "АФ "КОМАГРО" та саме останнім в повному обсязі сплачено орендну плату за вказану земельну ділянку до бюджету.

У матеріалах справи наявна копія податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) Приватного підприємства "АФ "КОМАГРО" за 2025 рік, у якій відображена інформація про нарахування орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 5320285000:00:001:1105 (рядок 33) та визначено суму орендної плати за 2025 рік у розмірі 44 566,32 грн.

Визначена третьою особою у податковій декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) сума орендної плати у розмірі 44 566,32 грн. (891 326,33 грн. х 5%) відповідає вимогам договору оренди та не суперечить приписам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

За наведених обставин, суд встановив, що орендна плата за земельну ділянку площею 26,9200 га, кадастровий номер 5320285000:00:001:1105 у 2025 році сплачена до бюджету у повному розмірі суборендарем - Приватним підприємством "АФ "КОМАГРО".

Відповідач, не заперечуючи та не спростовуючи факту сплати орендної плати у розмірі 44 566,32 грн. третьою особою, стверджував про те, що наведене не звільняє ОСОБА_1 , як орендаря земельної ділянки, від обов`язку сплатити орендну плату за 2025 рік до бюджету, оскільки за приписами ПК України платником орендної плати визначено орендаря, а не суборендаря.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд враховує такі обставини.

Згідно з частинами першою - третьою статті 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Плата за суборенду земельних ділянок державної та комунальної власності не може перевищувати орендної плати, крім випадків передачі в суборенду земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, яка перебуває в оренді акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення такого державного підприємства, на конкурентних засадах.

Отож чинним законодавством передбачено можливість передачі орендованої земельної ділянки в суборенду.

Водночас ПК України не урегульовує порядок внесення до бюджету плати за землю (зокрема орендної плати за земельні ділянки державної та /або комунальної власності) у разі передачі орендованої земельної ділянки в суборенду.

Буквальне тлумачення наведених вище приписів ПК України свідчить про те, що особою, відповідальною за сплату орендної плати до бюджету, у разі передачі земельної ділянки в суборенду, залишається орендар.

Поряд з цим, суд зауважує, що об`єктом оподаткування за договором оренди землі є відповідна земельна ділянка, тоді як обов`язок внесення до бюджету плати за землю у разі передачі земельної ділянки в суборенду ПК України не передбачений.

У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України). Аналогічний припис закріплено у частині першій статті 6 КАС України.

Відповідно до частини другої згаданої статті, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 №475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), взявши на себе зобов?язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов?язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зауважує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен бути якісним, щоби виключити будь-який ризик свавілля.

У цій справі позивач оспорює рішення податкового органу про визначення йому податкового зобов`язання зі сплати орендної плати, а тому на спірні відносини поширюються положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

З урахуванням наведеного, суд у контексті даного спору переконаний, що відсутність у чинному національному законодавстві чітко визначеного правового регулювання питання порядку виконання податкового обов`язку у разі передачі земельної ділянки в суборенду унеможливлює корегування суб`єктами цих суспільних відносин своєї поведінки на підставі принципу "дозволено все, що прямо не заборонено законом".

Поряд з цим, суд зауважує, що виконання податкового обов`язку зі сплати податкового зобов`язання з орендної плати суборендарем не суперечить наведеним вище приписам ПК України, оскільки не призводить до недоотримання податкових надходжень відповідним місцевим бюджетом.

Своєю чергою, визначення податкового зобов`язання позивачу, як орендарю земельної ділянки, призводить до фактичного подвійного оподаткування одного й того самого об`єкта сплати податку, внаслідок чого не відповідає принципу верховенства права, не забезпечує дотримання справедливого балансу між виконанням податкового обов`язку та правами конкретної особи.

Отже, зважаючи на встановлений у ході розгляду справи факт сплати орендної плати до місцевого бюджету у повному обсязі третьою особою, як суборендарем, суд дійшов висновку про безпідставність визначення податкового зобов`язання зі сплати орендної плати на 2025 рік позивачу, як орендарю.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про безпідставність визначення податкового зобов`язання позивачу зі сплати орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 5320285000:00:001:1105 на 2025 рік у розмірі 44 566,32 грн.

Таким чином, податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 23.04.2025 року № 802205-2411-1620-UA53060030000045288 належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.

Аналогічного висновку дійшов Другий апеляційний адміністративний суд у справі №440/1698/26.

Щодо позовних вимог про зобов`язання привести у відповідність індивідуальну картку платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення з неї відомостей про податкові зобов`язання, нараховані на підставі податкового повідомлення - рішення від 23.04.2025 року № 802205-2411-1620-UA53060030000045288 на суму 44 566,32 грн., то суд визнає такі позовні вимоги передчасними та відмовляє в їх задоволенні, оскільки відповідно до підпункту 60.1.4 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У силу частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

З урахуванням наведеного суд зауважує, що право на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені вище фактичні обставини справи та беручи до уваги норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000; код ЄДРПОУ 44057192), третя особа: Приватне підприємство "АФ "КОМАГРО" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 23.04.2025 року № 802205-2411-1620-UA53060030000045288.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28 вересня 2026 року.

Головуючий суддя А.Б. Головко