Рішення № 140110958, 28.09.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19692/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «ГРАД-СЕРВІС» до Управління державного нагляду (контролю) в Одеській області державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 30 червня 2026 року надійшов позов Приватного підприємства «ГРАД-СЕРВІС» до Управління державного нагляду (контролю) в Одеській області державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати Постанову Управління державного нагляду (контролю) в Одеській області державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ 057060 від 02.06.2026р.

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь Приватного підприємства «ГРАД СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 32635131) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 00 коп. та витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Позивач зазначає, що 07.05.2026р. о 12:25 Інспектором на автодорозі Н-33 здійснено зупинку сміттєвоза Позивача, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , для перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів, на підставі направлення на рейдову перевірку від 30.04.2026р. Під час перевірки Інспектором складено Акт, до якого внесена інформація про виявлення ним порушення статті 48 Закону № 2344-III, яке полягає у відсутності на момент проведення перевірки тахокарти водія ОСОБА_1 в аналоговому тахографі за 07.05.2026р. Зазначене кваліфіковано Інспектором як перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону. В Акті наведено інформацію, що відповідальність за зазначене порушення встановлена частиною 1 абзацом 3 статті 60 Закону № 2344-III у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000,00 гривень). Не погоджуючись з вказаним в Акті порушенням Позивач подав Відповідачу письмові заперечення проти Акту, в якому обґрунтував відсутність події та складу порушення з його боку, та відсутність підстав для застосування до Позивача передбаченої статтею 60 Закону № 2344-III адміністративно-господарської санкції. 02 червня 2026 року Відповідачем було проведення засідання про порушення Позивачем статті 60 Закону № 2344-III та прийнято Постанову, відповідно до якої до Позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000,00 грн. на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III.

Позивач вважає, що під час здійснення господарської діяльності не допустив порушень вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим Постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а застосований до Позивача адміністративно-господарський штраф - безпідставним та неправомірним.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, посилаючись в цілому на те, що 07.05.2026 року на а/д Н-33 старшим державним інспектором відділу державного контролю на наземному транспорті Управління державного нагляду (контролю) в Одеській області проводилась рейдова перевірка. Під час перевірки зупинено транспортний засіб марки MAN ДНЗ НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . За результатом перевірки виявлено, що під час здійснення перевезення вантажу перевізник не забезпечив водія документами, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, а саме: відсутня тахокарта водія ОСОБА_1 за 07.05.2026. Транспортний засіб обладнано аналоговим тахографом. У зв`язку з чим, в акті від 07.05.2026 ОАР № 046802 зазначено про порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-ІІІ). За результатом розгляду акту прийнято постанову від 02.06.2026 ОПШ № 0567060.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

10 липня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву з доданими доказами.

20 серпня 2026 року від позивача о суду надійшли додаткові письмові пояснення.

Станом на 28 вересня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Приватне підприємство «ГРАД-СЕРВІС» є юридичною особою, зареєстрованою відповідно до законодавства України, ідентифікаційний код 32635131, місцезнаходження: Україна, 67801, Одеська область, Овідіопольський район, селище міського типу Овідіополь, вул. Одеська, буд. 16.

Основним видом господарської діяльності Позивача є діяльність за КВЕД 38.11 - збирання безпечних відходів.

Зазначена діяльність здійснюється Позивачем на підставі договорів про надання послуг з управління побутовими відходами за кодом ДК 021:2015: 90510000-5 - утилізація/видалення сміття та поводження зі сміттям, які укладаються із замовниками послуг за результатами проведення процедур публічних закупівель на торгівельних майданчиках.

Позивач має статус критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення.

07.05.2026 року о 12:25 Інспектором на автодорозі Н-33 здійснено зупинку сміттєвоза Позивача, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , для перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів, на підставі направлення на рейдову перевірку від 30.04.2026р.

Під час перевірки Інспектором складено Акт, до якого внесена інформація про виявлення ним порушення статті 48 Закону № 2344-III, яке полягає у відсутності на момент проведення перевірки тахокарти водія ОСОБА_1 в аналоговому тахографі за 07.05.2026р. Зазначене кваліфіковано Інспектором як перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону.

В Акті наведено інформацію, що відповідальність за зазначене порушення встановлена частиною 1 абзацом 3 статті 60 Закону № 2344-III у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000,00 гривень).

Не погоджуючись з вказаним в Акті порушенням Позивач подав Відповідачу письмові заперечення проти Акту, в якому обґрунтував на його думку відсутність події та складу порушення з його боку, та відсутність підстав для застосування до Позивача передбаченої статтею 60 Закону № 2344-III адміністративно-господарської санкції.

02 червня 2026 року Відповідачем було проведення засідання про порушення Позивачем статті 60 Закону № 2344-III та прийнято Постанову, відповідно до якої до Позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000,00 грн. на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III.

Позивач, не погоджуючись з вищезазначеною постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Джерела права та висновки суду

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (зі змінами, внесеними відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2021 року № 1047), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі Порядок № 1567), рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1 , сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Відповідно до пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Предметом спірних правовідносин є правомірність застосування до позивача санкцій за порушення положень чинного законодавства, зокрема у вигляді адміністративно-господарського штрафу.

Так, за змістом частини першої статті 218 Господарського кодексу України (далі ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтями 238, 239 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, до яких відноситься адміністративно-господарський штраф.

Відповідно до частини першої статті 241 ГК України, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

При цьому, для правильного вирішення справи по суті необхідним є дослідження нормативно-правового регулювання, яке визначає вимоги до осіб, які є учасниками правовідносин з перевезення.

Так, відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про транспорт» № 232/94-ВР нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов`язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Крім того, відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ).

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону України № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Положення Закону № 2344-ІІІ визначають можливість застосування штрафів до осіб, які порушують визначені законодавством вимоги.

За своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону № 2344-ІІІ, є адміністративно-господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб`єкта господарювання, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.

Відповідно до пунктів 14, 15 Порядку №1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №2344-III, автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно зі статтею 18 Закону №2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані, зокрема, організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України, здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, та забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці.

Відповідно до статті 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів, забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства, а також забезпечувати безпеку дорожнього руху.

За змістом статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є, зокрема, для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, наведена норма не встановлює вичерпного переліку документів, які повинен мати водій під час здійснення внутрішнього перевезення вантажу, а прямо передбачає обов`язок щодо наявності також інших документів, передбачених законодавством.

Суд звертає увагу, що обов`язок щодо наявності тахокарти не випливає безпосередньо лише з положень статті 48 Закону №2344-III, а встановлений сукупністю нормативно-правових актів, які регулюють питання режиму праці та відпочинку водіїв і використання тахографів. Водночас саме стаття 48 Закону №2344-III визначає правове значення такого документа під час здійснення перевезення та покладає на перевізника і водія обов`язок мати та пред`являти документи, передбачені законодавством.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07 червня 2010 року №340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів.

Відповідно до пункту 1.3 Положення №340 його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

При цьому пунктом 1.4 Положення №340 визначено окремі категорії перевезень, на які дія цього Положення не поширюється.

Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність, у тому числі діяльність, пов`язану зі збиранням та перевезенням відходів. Під час спірної перевірки транспортним засобом марки MAN, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , керував водій ОСОБА_1 , який перебував у трудових відносинах із позивачем.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що 07 травня 2026 року зазначений транспортний засіб використовувався для перевезення відходів, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 07 травня 2026 року №2/88.

Отже, у спірних правовідносинах мало місце фактичне транспортування відходів автомобільним транспортним засобом із залученням найманого водія.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що оскільки перевезення відходів здійснювалося в межах послуги з управління побутовими відходами, така діяльність не підпадає під дію законодавства про автомобільний транспорт.

Так, відповідно до пункту 23 частини першої статті 1 Закону України «Про управління відходами» перевезення відходів є операцією, що полягає у транспортуванні відходів від місця їх утворення до об`єкта оброблення відходів, а також від одного місця/об`єкта до іншого.

Водночас пунктом 28 частини першої статті 1 цього Закону послуга з управління побутовими відходами визначена як операції із збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів, а також діяльність, пов`язана з організацією роботи системи управління побутовими відходами.

Таким чином, законодавець прямо розмежовує поняття комплексної послуги з управління побутовими відходами та окремих операцій, з яких така послуга складається, однією з яких є перевезення відходів. Сам факт включення перевезення відходів до складу послуги з управління побутовими відходами не означає виключення такого перевезення зі сфери правового регулювання автомобільного транспорту.

Більше того, частиною другою статті 17 Закону України «Про управління відходами» на суб`єктів господарювання у сфері управління відходами покладено обов`язок дотримуватися вимог щодо збирання, перевезення та оброблення відходів, встановлених цим та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, спеціальне регулювання діяльності у сфері управління відходами не виключає застосування до відповідних правовідносин інших нормативно-правових актів, які регулюють безпеку руху, режим праці та відпочинку водіїв і здійснення автомобільних перевезень.

Посилання позивача на те, що перевезення відходів не є перевезенням вантажу у розумінні Закону №2344-III, також не може бути прийняте судом.

У даному випадку предметом оцінки є не цивільно-правова кваліфікація договору про надання послуги з управління побутовими відходами, а фактичний характер діяльності, яка здійснювалася транспортним засобом під час перевірки.

Як встановлено судом, 07 травня 2026 року транспортним засобом позивача здійснювалося переміщення відходів автомобільною дорогою Н-33, що підтверджується матеріалами перевірки та товарно-транспортною накладною від 07 травня 2026 року №2/88. Таким чином, транспортний засіб фактично використовувався для переміщення відповідного об`єкта автомобільним транспортом.

При цьому Закон України «Про управління відходами» не встановлює, що здійснення операції з перевезення відходів автоматично виключає застосування законодавства у сфері автомобільного транспорту або звільняє суб`єкта господарювання від дотримання вимог щодо режиму праці та відпочинку водіїв.

Суд також не приймає доводи позивача про те, що транспортний засіб є спеціалізованим транспортним засобом, а тому не може бути прирівняний до вантажного автомобіля.

Саме по собі віднесення транспортного засобу до спеціалізованих не свідчить про відсутність обов`язку дотримуватися вимог щодо режиму праці та відпочинку водія. Визначальним у спірних правовідносинах є встановлення факту використання транспортного засобу для внутрішнього перевезення вантажу та наявності чи відсутності передбачених законодавством винятків із дії Положення №340.

Пунктом 1.4 Положення №340 визначено конкретні випадки, за яких його вимоги не застосовуються. Серед таких випадків передбачено, зокрема, використання транспортних засобів спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання, які здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури, за встановлених цим пунктом умов.

Водночас діяльність позивача зі збирання та перевезення побутових відходів за своїм змістом не належить до експлуатаційного утримання, будівництва чи поточного ремонту автомобільних доріг або інших об`єктів транспортної інфраструктури.

Відтак наведений позивачем статус транспортного засобу як спеціалізованого сам по собі не створює правової підстави для виключення спірного перевезення зі сфери дії Положення №340.

Судом також враховується, що у матеріалах справи відсутні докази належності спірного перевезення до будь-якої іншої категорії, прямо виключеної пунктом 1.4 Положення №340.

Відповідно до пункту 6.1 Положення №340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонни повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Як встановлено під час рейдової перевірки 07 травня 2026 року, транспортний засіб MAN, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , обладнаний аналоговим тахографом. При цьому актом перевірки від 07 травня 2026 року №046802 зафіксовано відсутність у водія ОСОБА_1 тахокарти за відповідну дату.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24 червня 2010 року №385, тахокарта є бланком, призначеним для внесення та зберігання зареєстрованих даних, який вводиться в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому здійснюється безперервна реєстрація інформації, що підлягає фіксуванню.

Згідно з пунктом 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зокрема, своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання, а також має при собі заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР.

Отже, за наявності на транспортному засобі аналогового тахографа тахокарта є передбаченим законодавством документом, за допомогою якого здійснюється реєстрація режиму праці та відпочинку водія.

При цьому суд звертає увагу, що у цій справі відповідальність застосована не за сам факт відсутності тахографа на транспортному засобі, а за відсутність у водія документа, передбаченого законодавством, під час здійснення перевезення, що охоплюється статтею 48 Закону №2344-III.

Таким чином, доводи позивача про те, що відповідальність за порушення вимог щодо тахографів передбачена лише у випадку здійснення міжнародних перевезень, є помилковими.

Наявність окремої норми статті 60 Закону №2344-III щодо відповідальності за певні порушення, пов`язані з тахографами під час міжнародних перевезень, не виключає можливості застосування абзацу третього частини першої статті 60 цього Закону у випадку, коли під час внутрішнього перевезення встановлено відсутність у водія документа, наявність якого прямо передбачена статтею 48 Закону №2344-III та іншими нормативно-правовими актами.

Аналогічний підхід щодо застосування положень статей 48 та 60 Закону №2344-III до відсутності тахокарти під час внутрішнього перевезення був застосований Одеським окружним адміністративним судом у справі №420/34666/24, у якій предметом спору також було застосування адміністративно-господарського штрафу до суб`єкта господарювання, що здійснював перевезення відходів транспортним засобом, обладнаним аналоговим тахографом.

Суд враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас наведене рішення суду першої інстанції не має преюдиційного значення для цієї справи, а тому оцінюється судом лише як правозастосовна практика з аналогічного предмета спору.

Щодо доводів позивача про те, що відходи не можуть розглядатися як вантаж у розумінні Закону №2344-III, суд зазначає, що таке твердження не ґрунтується на положеннях законодавства.

Закон №2344-III пов`язує застосування вимог щодо документів не із цивільно-правовою метою переміщення відповідного об`єкта, а з фактом здійснення автомобільного перевезення вантажу. При цьому законодавство у сфері управління відходами прямо визначає перевезення відходів як окрему операцію транспортування.

Тому та обставина, що кінцевою метою переміщення відходів є їх відновлення, оброблення чи видалення, не змінює факту здійснення їх автомобільного перевезення.

Суд також враховує, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач здійснює не лише діяльність зі збирання безпечних відходів за КВЕД 38.11, а й має серед зареєстрованих видів діяльності КВЕД 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт», що додатково узгоджується з характером фактично здійснюваної ним діяльності.

Разом з тим суд зазначає, що сам по собі КВЕД не створює обов`язку дотримуватися конкретної норми права і не є самостійною підставою для застосування відповідальності. Правове значення у цій справі має встановлений факт фактичного здійснення перевезення та використання найманої праці водія.

Щодо посилань позивача на те, що автомобільний перевізник не може бути притягнутий до відповідальності за відсутність документа, який не передбачений безпосередньо статтею 48 Закону №2344-III, суд зазначає таке.

Зміст статті 48 Закону №2344-III прямо передбачає наявність «інших документів, передбачених законодавством». Тому відсилочний характер цієї норми означає необхідність звернення до інших нормативно-правових актів, що регулюють конкретний вид перевезень та режим праці водіїв.

У даному випадку таким нормативним регулюванням є, зокрема, Положення №340 та Інструкція №385, положення яких встановлюють вимоги щодо використання тахографа та наявності у водія тахокарт у разі використання аналогового тахографа.

Отже, на момент здійснення перевірки тахокарта водія ОСОБА_1 за 07 травня 2026 року була документом, передбаченим законодавством для відповідного транспортного засобу та виду перевезення.

Судом встановлено, що відповідно до акта рейдової перевірки від 07 травня 2026 року №046802 під час перевірки транспортного засобу марки MAN, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , встановлено відсутність тахокарти за 07 травня 2026 року. Транспортний засіб обладнаний аналоговим тахографом.

Вказані обставини позивачем належними та допустимими доказами не спростовані. Натомість заперечення позивача стосуються не самого факту відсутності тахокарти, а наявності у нього обов`язку щодо її використання.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-III за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, для застосування зазначеної санкції необхідним є встановлення сукупності таких обставин: здійснення автомобільним перевізником перевезення пасажирів або вантажу; проведення уповноваженим органом відповідної перевірки; відсутність у момент перевірки документа, який відповідно до статті 48 Закону №2344-III та інших нормативно-правових актів повинен бути у перевізника або водія.

Судом встановлено наявність усіх зазначених обставин.

Доводи позивача про те, що діяльність зі збирання та перевезення побутових відходів має особливий правовий режим, не спростовують обов`язку дотримуватися вимог законодавства щодо режиму праці та відпочинку водія, оскільки законодавством не встановлено загального винятку для суб`єктів господарювання, які здійснюють перевезення побутових відходів.

При цьому позивачем не наведено та судом не встановлено належних доказів того, що спірний транспортний засіб або конкретне перевезення належали до категорії, щодо якої законодавством прямо передбачено незастосування Положення №340.

Відтак суд доходить висновку, що відсутність у водія ОСОБА_1 тахокарти за 07 травня 2026 року під час здійснення перевезення відходів свідчить про порушення вимог статті 48 Закону №2344-III, за яке абзацом третім частини першої статті 60 цього Закону передбачено застосування адміністративно-господарського штрафу.

Щодо дотримання відповідачем процедури проведення перевірки та прийняття оскаржуваної постанови суд зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Закону №2344-III державному контролю підлягають автомобільні перевізники, їх працівники та транспортні засоби в частині дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567.

З матеріалів справи вбачається, що 07 травня 2026 року старшим державним інспектором відділу державного контролю на наземному транспорті Управління державного нагляду (контролю) в Одеській області на підставі відповідного направлення на рейдову перевірку проведено перевірку транспортного засобу MAN, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

За результатами перевірки складено акт №046802, у якому зафіксовано відсутність тахокарти водія за 07 травня 2026 року.

Позивачу була надана можливість подати письмові заперечення щодо акта перевірки, якою він скористався.

02 червня 2026 року за результатами розгляду матеріалів перевірки відповідачем прийнято постанову №ОПШ 057060 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 грн.

Доказів порушення відповідачем порядку проведення рейдової перевірки, неналежного повідомлення позивача про розгляд справи або позбавлення його можливості надати пояснення та заперечення судом не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

У цій справі відповідачем надано акт перевірки, матеріали щодо проведення рейдової перевірки, документи щодо транспортного засобу, відомості про здійснення перевезення, а також матеріали розгляду питання про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Надані докази у своїй сукупності підтверджують факт здійснення позивачем перевезення відходів автомобільним транспортним засобом, обладнаним аналоговим тахографом, із використанням найманої праці водія, а також відсутність у водія тахокарти за дату здійснення перевірки.

Таким чином, відповідач виконав покладений на нього частиною другою статті 77 КАС України обов`язок щодо доказування правомірності оскаржуваної постанови.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені обставини суд доходить висновку, що постанова від 02 червня 2026 року №ОПШ 057060 про застосування до ПП «Град-Сервіс» адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 грн прийнята відповідачем у межах наданих йому повноважень та з дотриманням вимог законодавства, а доводи позивача не спростовують правомірності встановленого під час перевірки порушення.

Отже, підстави для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи відмову в задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 90, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «ГРАД-СЕРВІС» до Управління державного нагляду (контролю) в Одеській області державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Приватне підприємство «ГРАД-СЕРВІС» (вул. Одеська, буд. 16, смт. Овідіополь, Одеська обл., 67801, код ЄДРПОУ 32635131).

Відповідач: Управління державного нагляду (контролю) в Одеській області державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Успенська, буд. 4, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 39816845).

Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, буд. 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 39816845).

Суддя С.О. Cтефанов

.