Рішення № 140110663, 25.09.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 25.09.2026

Справа № 331/3650/26

Провадження № 2/334/3542/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Гнатюка О.М.,

при секретарі Якущенко Е.Р.,

за участі позивача ОСОБА_1

прокурора Тімченка В.М.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Фельський Сергій Леонідович, до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району, орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району, орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позов обґрунтований тим, що 25 червня 2011 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, зареєстровано шлюб, актовий запис №182.

За час шлюбу народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження дитини.

20 серпня 2021 року рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя по справі № 335/4478/21, шлюб між подружжям було розірвано.

Після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачкою, дитина залишилася проживати разом із матір`ю. На той момент ОСОБА_1 сподівався, що матір забезпечить належний догляд та виховання дитини. Однак, як з`ясувалося згодом, відповідачка нехтувала своїми батьківськими обов`язками, що призвело до виникнення загрози розвитку та здоров`ю дитини.

Протягом періоду проживання дитини з відповідачкою, умови перебування були вкрай незадовільними та небезпечними. У помешканні панувала антисанітарія, а дитина постійно ставала свідком та жертвою аморальної поведінки матері та сторонніх осіб. Зокрема, мали місце регулярні сварки, бійки та випадки фізичного насильства. Таке середовище завдало дитині важкої психологічної травми, викликало постійний стрес та почуття незахищеності.

З літа 2025 року, у зв`язку з критичною ситуацією вдома у матері та загрозою для дитини, син фактично переїхав проживати до позивача.

З цього моменту дитина перебуває на повному утриманні ОСОБА_1 . Позивач забезпечує сина всім необхідним: харчуванням, одягом, медичним доглядом та створює умови тля нормального розвитку та навчання. Дитина нарешті перебуває у безпечному та спокійному середовищі. Даний факт підтверджено Актом обстеження житлових умов дитини, який додано до позову.

З моменту переїзду дитини до позивача і до сьогодні, Відповідачка не виявила жодного інтересу до життя сина. Вона не телефонує, не ініціює зустрічей, не вітає зі святами та жодним чином не бере участі в його вихованні чи матеріальному забезпеченні.

Своєю поведінкою Відповідачка доводить, що на подальшу долю сина їй байдуже. З її боку не було ніякої допомоги у вихованні.

Нагляд за станом здоров`я сина з моменту народження і по сьогоднішній день здійснює тільки батько. Мати участі в цій сфері життя дитини не приймає, а фактично, їй просто байдуже.

Відповідачка також не приймає жодної участі у фізичному розвитку та навчанні сина, не цікавиться його успіхами (підтверджено відповідними довідками з навчального та спортивного закладів).

Відповідачка жодним чином не була позбавлена інформації стосовно місця перебування сина, а з боку Позивача ніколи не створювались перешкоди у спілкуванні з ним.

Вищевикладені обставини свідчать про фактичну можливість, але повне небажання ОСОБА_3 виконувати відносно сина батьківські обов`язки.

Позивач просить позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо її неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліментів на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів її заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги. Вказав, що на цей час відповідачка не виконує батьківські обов`язки. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася. Про час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, причини неявки в судове засідання не повідомила, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за її відсутності суду не надала.

За таких обставин суд ухвалив на підставі ст. 280 ЦПК України розглядати справу у заочному порядку за наявними в ній матеріалами та доказами, поданими позивачем.

Прокурор Тімченко В.М. підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Представник третьої особи органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району в судове засідання не з`явився, надав до суду заву в якій просив розглядати справу без представника органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, як органу опіки та піклування.

Представник третьої особи органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району в судове засідання не з`явився.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

25 червня 2011 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, зареєстровано шлюб, актовий запис №182.

ІНФОРМАЦІЯ_6 у сторін народився син ОСОБА_4 .

20 серпня 2021 року рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя по страві № 335/4478/21, шлюб між сторонами було розірвано.

Після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачкою, ОСОБА_4 залишилася проживати разом із матір`ю. Однак, відповідачка нехтувала своїми батьківськими обов`язками, що призвело до виникнення загрози розвитку та здоров`ю дитини.

З літа 2025 року, у зв`язку з критичною ситуацією вдома у матері, ОСОБА_4 фактично переїхав проживати до позивача.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства).

У частині сьомій статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати/батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зробив висновок, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§100).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району від 25.06.2026 року доцільно позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 батьківських прав.

Допитаний в судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_4 пояснив, що він раніше проживав з матір`ю, з минулої зими проживає з батьком. З матір`ю зараз не спілкується. Рішення щодо проживання з батьком прийняв самостійно. Коли проживав з матір`ю вона залишала на нього однорічну дитину. Постійно зловживала алкоголем, кидала в нього різні предмети, їжі не було. Мати та вітчим не однократно виганяли його з житла. Хоче, щоб мати позбавили батьківських прав.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що з позивачем знайомий з жовтня 2022 року коли почали разом працювати. З відповідачкою особисто не знайомий, тільки декілька разів бачив її. Підтвердив, що дитина більше року проживає з батьком, часто проводить з ним час.

Свідок ОСОБА_6 , яка є матір`ю позивача в судовому засіданні пояснила, що рік не спілкується з відповідачкою. ОСОБА_1 рік тому розлучився з відповідачкою, після чого ОСОБА_4 залишився проживати з матір`ю. Відповідачка ніколи не прислухалася до дитини, продавала його речі, які дарували дитині. Дитину давала батьку за гроші. ОСОБА_4 почав проживати з батьком коли відповідачка вигнала його з дому та поліція передала його батьку.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено і не спростовано відповідачкою, що вона не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини; не спілкується з сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу. Окрім того суд враховує також негативну поведінку відповідачки у стані алкогольного сп`яніння стосовно сина, що підтвердили в судовому засіданні сам ОСОБА_4 .

У відповідності до ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, з яким проживає дитина.

Згідно зі ст.182 СК України, при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

За наведених обставин, суд вважає, що з відповідачки ОСОБА_2 , необхідно стягнути аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 29.04.2026 року до досягнення дитини повноліття.

Суд вважає, що такий розмір аліментів на утримання дитини забезпечить йому належний фізичний та моральний розвиток, не суперечитиме законодавчо встановленому мінімальному розміру аліментів на дитину та відповідатиме потребам дитини, при цьому не порушить права відповідачки.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч.5 ст.81 ЦПК України).

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд вважає, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.430 ЦПК України, рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 263-265, 280 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Фельський Сергій Леонідович, до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району, орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів- задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , відносно свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) аліменти на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у розмірі 1/4 частки але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку від усіх видів доходів відповідачки щомісячно, починаючи з 29.04.2026 року.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в сумі 1331 гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 1331 гривень 20 копійок.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Запоріжжя за письмовою заявою відповідача, яка може бути ним подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Гнатюк О. М.