Рішення № 140109857, 25.09.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 р. справа № 400/4861/26 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2

до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачаГоловне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053,

провизнання протиправним та скасування рішення від 10.12.2025 року № 34612/03-16; зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі відповідач), за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 34612/03-16 від 10.12.2025 року про відмову в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до пільгового стажу роботи позивачки період роботи з 04.08.1989 року до 13.05.2002 року медсестрою в дитячому інфекційному відділенні Мелітопольської міської лікарні № 2 згідно з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1989 року, періоди навчання з 1986 року до 1989 року в Мелітопольському медичному училищі за спеціалізацією медичної сестри згідно диплома серії НОМЕР_2 від 04.07.1989 року, повторно розглянути заяву від 02.12.2025 року та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2025, 2024, 2023 роки.

В обґрунтування позову вказує, що звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, але ним було протиправно відмовлено. На підтвердження наявності необхідного стажу було надано копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1989 року та диплома серії НОМЕР_2 від 04.07.1989 року. А при обрахунку стажу відповідач мав керуватись пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечував та вказав, що 10.12.2025 р. за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області розглянуто заяву та додані до неї документи та прийнято рішення № 930060188051 про відмову в проведені перерахунку пенсії відповідно до Закону № 1058. Основним законом у сфері пенсійного забезпечення є Закон № 1058, тому у відповідача були відсутні підстави для застосування пункту «б» статті 13 Закону № 1788 при прийнятті рішення. Також, позивачем не додано документів, які підтверджують право на проведення перерахунку пенсії за віком на пільгових умовах, правові підстави для зарахування спірних періодів роботи з 04.08.1989 по 13.05.2002 року та з 1986 року по 1989 рік у Головного управління відсутні. Таким чином, рішення про відмову позивачу в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах, є правомірними та законними, прийнятими в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства.

Від позивачки до суду надійшла відповідь на відзив, в якій заперечила проти обґрунтувань відповідача та повністю підтримала позовні вимоги.

Суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Вирішуючи спір, суд встановив наступне.

02.12.2025р. позивачка звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо перерахунку пенсії, а саме перехід з вислуги років на пенсію за віком на пільгових умовах із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2023-2025 відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058) .

10.12.2025р. за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області розглянуто заяву та додані до неї документи та прийнято рішення № 930060188051 про відмову в проведені перерахунку пенсії відповідно до Закону № 1058. Підставою для відмови стало не досягнення пенсійного віку та не надання документів, що підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

З цим рішенням позивачка не погодилась та звернулась до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір між сторонами суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно з пунктом б статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ) у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше встановлений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.

Крім того, згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення суду конституційної юрисдикції застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, рішенням від 23.01.2020 № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-XII, у зв`язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення цього рішення. Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

Оскільки норми вищезазначених законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20 дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ, а не Закону № 1058-ІV.

Відтак, суд доходить висновку, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 через відсутність у позивача необхідного пенсійного віку (55 років) є протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування сформованого у зразковій справі висновку у подібних правовідносинах, викладена також у постановах Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 160/9272/20 та від 14.12.2021 у справі № 500/1879/20.

Що стосується зарахування пільгового стажу з 04.08.1989 року до 13.05.2002 року та з 1986 року до 1989 року, суд зазначає наступне.

Відповідачем відмовлено у зарахуванні такого стажу, оскільки позивачці необхідно було надати:

- довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видана підприємством, установою, організацією відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу;

- документи про проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 "Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці".

Відповідно до ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі Закон № 1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 від 12.08.1993 року (далі Постанова № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Позивачкою надано трудову книжку серії НОМЕР_1 від 04.08.1989 року та копію диплома серії НОМЕР_2 від 04.07.1989 року, згідно яких підтверджено період роботи з 04.08.1989 року до 13.05.2002 року медсестрою в дитячому інфекційному відділенні Мелітопольської міської лікарні № 2 та періоди навчання з 1986 року до 1989 року в Мелітопольському медичному училищі за спеціалізацією медичної сестри. Відтак, висновок відповідача про необхідність надання довідки на підтвердження стажу є безпідставним.

Щодо ненадання позивачкою документів про проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 "Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці", суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 р. № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» затверджено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, відповідно до п.п. 1-4 якого атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація проводиться згідно з цим Порядком та методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, що затверджуються Мінсоцполітики і МОЗ.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п`ять років.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Таким чином, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, сформулювала правовий висновок, згідно з яким особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1. При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

В подальшому такі висновки Великої Палати Верховного Суду неодноразово враховано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.03.2021 р. по справі № 562/2103/16-а, від 08.09.2022 р. по справі № 200/8337/20-а, від 25.05.2022 р. по справі № 560/5334/20, від 18.02.2022 р. по справі № 360/4639/20.

На підставі викладеного у сукупності суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивачки про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 34612/03-16 від 10.12.2025 року про відмову в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах. Відтак, зазначене рішення підлягає скасуванню, а період роботи та навчання позивача зарахуванню.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.

Так, призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно з п.п. 3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З аналізу наведеного вбачається, що на цей час органи Пенсійного фонду України, відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплату пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання органу Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву від 02.12.2025 року, та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З рахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Як визначено ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судовим витратами у справі є судовий збір, який позивачка сплатила у розмірі 1331,20 грн., доказів понесення інших судових витрат учасники справи суду не подавали.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 16.06.2020 року у справі № 620/1116/20: "... Оскільки позов ОСОБА_1 містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат колегія суддів визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог".

Отже, судові витрати у виді судового збору присуджуються позивачці в розмірі 1331,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ 42098368) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) № 34612/03-16 від 10.12.2025 року про відмову в перерахунку.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) період роботи з 04.08.1989 року до 13.05.2002 року медсестрою в дитячому інфекційному відділенні Мелітопольської міської лікарні № 2 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1989 року, періоди навчання з 1986 року до 1989 року в Мелітопольському медичному училищі за спеціалізацією медичної сестри згідно диплома серії НОМЕР_2 від 04.07.1989 року та повторно розглянути заяву від 02.12.2025 року про переведення на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).

7. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз