Ухвала суду № 140109018, 28.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відвід (самовідвід) судді

28 вересня 2026 року м. Київ № 320/35490/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Білоус А.Ю., розглянувши заяву судді Білоус А.Ю. про самовідвід судді у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства культури України, за участю третіх осіб: Державного підприємства «Центр захисту інформаційного простору України», Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти, Державного агентства України з питань кіно, Національного агентства з питань запобігання корупції, про визнання протиправними та скасування наказів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати накази Міністерства культури України від 27.08.2026 № 1012, № 1013, № 1014, № 1018, № 1019 та № 1020 разом із затвердженими ними переліками переможців.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2026 (суддя Білоус А.Ю.) позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

07.09.2026 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, у якій заявниця просить:

- зупинити до набрання законної сили судовим рішенням у справі дію наказів Міністерства культури України від 27.08.2026 № 1012, № 1013, № 1014, № 1018, № 1019 та № 1020;

- заборонити Міністерству культури України, Державному агентству України з питань кіно та Державному підприємству «Центр захисту інформаційного простору України» до набрання законної сили судовим рішенням у справі вчиняти дії, спрямовані на виконання наказів Міністерства культури України від 27.08.2026 № 1012, № 1013, № 1014, № 1018, № 1019 та № 1020, зокрема укладати з визначеними цими наказами переможцями договори щодо надання державної підтримки, реєструвати бюджетні зобов`язання за такими договорами, здійснювати попередню оплату та інші перерахування бюджетних коштів на їх виконання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2026 (суддя Білоус А.Ю.) у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

14.09.2026 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» позивачем подано заяву про відвід головуючого судді Білоус А.Ю. на підставі пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України. Заява про відвід мотивована тим, що після постановлення зазначених ухвал позивачем встановлено обставини руху в системі «Електронний суд» заперечень третьої особи - Державного агентства України з питань кіно (Держкіно) від 08.09.2026 № 2139/5/11-26, які, за твердженням позивача, були надіслані учасникам справи 08.09.2026, однак зареєстровані судом лише 11.09.2026. Позивач вказує на змістовний та структурний збіг мотивів ухвали суду від 08.09.2026 про відмову в забезпеченні позову з аргументами вказаних заперечень Держкіно, що, на переконання заявника, позбавило її можливості надати відповідь на ці доводи. Крім того, позивач зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд нібито вийшов за межі відповідного питання, сформувавши попередню правову позицію щодо меж законного інтересу позивача та предмета спору, надавши однобічну оцінку суспільному інтересу. Також заявник посилається на висновки ухвали про залишення позову без руху в частині направлення матеріалів третій особі та сплати судового збору, а також на практику задоволення суддею Білоус А.Ю. заяви про самовідвід в іншій справі (№ 320/27619/25). На думку позивача, наведена сукупність обставин викликає сумнів у неупередженості та об`єктивності судді при подальшому розгляді справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2026 (суддя Білоус А.Ю.) визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Білоус А.Ю. від участі у розгляді справи № 320/35490/26; матеріали адміністративної справи № 320/35490/26 передано до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду для вирішення питання про відвід у відповідності до вимог частини 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

За результатами автоматизованого розподілу матеріали адміністративної справи для вирішення питання про відвід судді були передані судді Василенко Г.Ю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2026 (суддя Василенко Г.Ю.) відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Білоус А.Ю. від участі у розгляді адміністративної справи №320/35490/26.

Згідно з наказом Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 № 57-аг суддя Білоус А.Ю. у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 відповідно до статті 89 Закону України Про судоустрій і статус суддів проходила підготовку для підтримання кваліфікації в Національній школі суддів України.

28.09.2026 суддя Білоус А.Ю. подала заяву про самовідвід, на підставі пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, для забезпечення усунення будь-яких сумнівів у позивача чи стороннього спостерігача щодо неупередженості (об`єктивності) судді в розгляді цієї адміністративної справи.

При вирішенні питання про наявність підстав для самовідводу судді, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Відповідно до частини першої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб`єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об`єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб`єктивному і об`єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб`єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об`єктивним тестом, тобто з`ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.

Статтею 2 Закону України 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов`язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду.

Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK).

Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.

У справі П`єрсак проти Бельгії (Piersac vs Belgium) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.

У даному контексті можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.

Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі Хаушильд проти Данії зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об`єктивної перевірки.

Стосовно об`єктивної неупередженості у справі Фей проти Австрії ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7 серпня 1996 року, п. 58).

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).

Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Такі ж самі висновки містяться в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02).

У той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.

Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Отже, відводу підлягає суддя не лише у разі існування фактів, що свідчать про його упередженість, але й у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви у неупередженості судді. Аналогічне правило має розповсюджуватись і на розгляд питання щодо самовідводу.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Отже, право на подання заяви про відвід (самовідвід) судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатись особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач висловив стійкий сумнів щодо безсторонності головуючого судді, а тому суд, керуючись необхідністю забезпечення авторитету правосуддя та довіри до суду, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, вважає за необхідне задовольнити заяву про самовідвід.

Беручи до уваги зазначене, у випадку продовження розгляду справи головуючим суддею Білоус А.Ю. у позивача чи у стороннього спостерігача може виникнути обґрунтований сумнів у безсторонності та неупередженості судді при розгляді вказаної справи, зокрема, що суд у складі головуючого судді Білоус А.Ю. зможе ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення у даній справі, хоча і не існує доказів в упередженості та зацікавленості судді, а тому, задля виключення будь-яких сумнівів щодо дотримання судом принципів законності, неупередженості та об`єктивності за результатами розгляду цієї справи, суд вважає, що подана заява судді про самовідвід є вмотивованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.

Керуючись статтями 31, 36-41, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Задовольнити заяву судді Білоус А.Ю. про самовідвід.

2. Передати адміністративну справу № 320/35490/26 до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Білоус А.Ю.