Рішення № 140108574, 28.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м. Київ справа №320/54688/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» до Київської митниці, в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 02.05.2024 № UА100340/2024/000055/2, від 06.05.2024 №UА100340/2024/000056/2, від 13.05.2024 № UА100340/2024/000057/2, від 22.05.2024 №UА100340/2024/000060/2, від 27.05.2024 № UА100340/2024/000064/2, від 28.04.2024 №UА100340/2024/000066/2.

Ухвалою суду від 27.11.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваних рішень з огляду на відсутність у відповідача обґрунтованого сумніву щодо правомірності визначення позивачем митної вартості задекларованого до ввезення на митну територію України товару.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на обґрунтованості прийнятих ним оскаржуваних рішень з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства як самих рішень про коригування митної вартості товарів, так і дотримання визначеного законом порядку їх прийняття.

Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання зовнішньоекономічного договору №7 від 12.01.2011, укладеного із компанією Total Lubrifiants Sociйtй Anonyme, Франція, на митну територію України ввезено та задекларовано за митними деклараціями: 24UA100340615240U3 від 02.05.2024, 24UA100340615333U3 від 06.05.2024, 24UA100340615687U4 від 13.05.2024, 24UA100340616119U8 від 21.05.2024, 24UA100340616341U3 від 27.05.2024, 24UA100340616451U5 від 28.05.2024; товари - «олива моторна» та «олива трансмісійна».

Митна вартість товарів була заявлена за першим (основним) методом визначення митної вартості, відповідно до інвойсів - за ціною договору на умовах поставки FCA FR Rouen та FCA BE Ertvelde.

Митний орган своїми власними рішеннями від 02.05.2024 № UА100340/2024/000055/2, від 06.05.2024 №UА100340/2024/000056/2, від 13.05.2024 № UА100340/2024/000057/2, від 22.05.2024 №UА100340/2024/000060/2, від 27.05.2024 № UА100340/2024/000064/2, від 28.04.2024 №UА100340/2024/000066/2 відкоригував в усіх випадках митну вартість товарів декларанта за другорядним (шостим) методом.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Відповідно до положень статті 49 Митного кодексу України (далі МК України) (тут і далі по тесту всі нормативно-правові акти наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За правилами частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 4 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:

1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Частинами 1-3 статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Зокрема, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. (частина 6 вказаної статті МК України).

Відповідно до частини 12 статті 264 МК України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Згідно з частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів (частина 7 статті 55 МК України).

Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Щодо визначених в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів (графа 33 - обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості, оформлені у додатковому повідомленні митного органу) підстав їх прийняття, суд зазначає таке.

Як вказує відповідач, за МД від 02.05.2024 № 24UA100340615240U3 задекларовано умови поставки FCA-Rouen (як передбачено умовами Контракту та інвойсів). Згідно положень Інкотермс, термін FCA (Free Carrier (... named place) Франко перевізник (... назва місця) означає, що продавець доставить товар, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця. Слід зазначити, що вибір місця постачання вплине на зобов`язання по завантаженню і розвантаженню товару на даному місці. Якщо поставка здійснюється в приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за відвантаження. Якщо ж постачання здійснюється в іншому місці, продавець за відвантаження товару фінансової відповідальності не несе. Відповідно до гр. 4 CMR від 26.04.2024 № 460081 завантаження товару відбулось за адресою третьої сторони - GXO Logistics France Le Grand Quevilly

Відповідно до інформації з відкритих Інтернет джерел компанія «GXO Logistics France Le Grand Quevilly» є транспортно-експедиційною компанією. Отже, за результатами митного контролю встановлені розбіжності щодо місця завантаження.

Водночас, відповідно до умов зовнішньо-економічного договору, умови поставки FCA-Rouen. Отже, вказані умови визначають, як географічну точку м. Роуен, тобто, будь-яке місце передачі товару в межах визначеного населеного пункту відповідає умовам поставки.

Згідно з «Правилами МТП з використання термінів для внутрішньої і міжнародної торгівлі» до INCOTERMS 2020 (Пояснення для користувачів) зазначено, щодо Місця або пункту поставки - Договір купівлі-продажу товарів на умовах FCA може бути укладений лише із зазначенням місця поставки або в приміщенні продавця, або в іншому місці, без вказівки точного пункту поставки в межах названого місця.

Таким чином, контрактом застосована опція вказівки пункту поставки в межах названого місця. Будь-який пункт передачі, чи то самостійно, чи то третьою стороною за дорученням продавця, товару перевізнику вважається передачею товару покупцю.

При цьому, відповідно до гр.4 CMR від 26.04.2024 № 460081 завантаження товару відбулось за адресою третьої сторони - GXO LOGISTICS FRANCE, місцем завантаження товару вказано LE GRAND QUEVILLY, що є передмістям міста Rouen, яке знаходиться в 6 кілометрах від центру міста Rouen та відноситься до округу (адміністративно-територіальна одиниця) Rouen, що є складським приміщенням TOTALENERGIES LUBRIFIANTS.

При цьому, як вказує позивач, ТОВ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» не має договірних відносин з компанією «GXO LOGISTICS FRANCE», не має витрат, пов`язаних з цією компанією та не здійснює жодних розрахунків з нею.

З огляду на вищенаведене, умови поставки FCA-Rouen є виконаними.

Як зазначає відповідач, для підтвердження оплати за оцінюваний товар ТОВ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» надано платіжні інструкції в іноземній валюті. В гр. 70 «Призначення оплати» вказаних платіжних інструкцій наявне посилання лише на Контракт. Посилання на документ, згідно якого можливо ідентифікувати сплачені товари із партією оцінюваного товару, не наведено.

Судом встановлено, що для з`ясування законодавчих вимог щодо правильності заповнення реквізитів «Призначення платежу» в платіжних дорученнях, адвокатом Тасліцьким Г.І. направлено відповідний адвокатський запит № 09 від 03.04.2024 до Національного банку України щодо надання інформації про нормативно-правові акти, якими встановлено вимогу щодо повноти інформації, яку повинен забезпечити платник при заповненні реквізиту платіжної інструкції «Призначення платежу».

У відповідь на адвокатський запит, листом від 05.04.2024 року № 57-0008/26903 НБУ зазначив, що відповідно до вимог пункту 41 розділу II Інструкції (Постанова НБУ від 29.07.2022 № 163) про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Отже, згідно з позицією НБУ, реквізит «Призначення платежу» призначається отримувачу коштів і заповнюється в тій мірі, яка достатня для отримувача, щоб розуміти що це за платіж.

Ця позиція також підтверджена Верховним Судом у постанові від 22.08.2019 по справі №810/2784/18, де зазначено, що чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

Отже, сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були подані позивачем для митного контролю, дозволяють, на думку суду, ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Відповідач вказує, що автотранспортна накладна від 26.04.2024 № 460081 містить найменування перевізника «LLC TRAS-SERVICE-1», проте печатки перевізника, який здійснив перевезення оцінюваного товару відсутня, договір на транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоторгівельних шляхів від 11.02.2021 № 11/02/21-КЕ, укладений між ТОВ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» (замовник) та ТОВ «Транс Сервіс-1» (виконавець) відсутній під митною декларацією.

Судом встановлено, що автотранспортна накладна від 26.04.2024 № 460081 з печаткою перевізника надана листом ТОВ «Ламараін» № 89 від 02.05.2024 (зазначено у митній декларації 24UА100340615240U3 від 02.05.2024). Твердження про відсутність під митною декларацією договору на транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоторгівельних шляхів від 11.02.2021 № 11/02/21-КY укладеного між ТОВ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» (замовник) та ТОВ «Транс Сервіс-1» (виконавець) не відповідає дійсності, інформацію про Договір внесено до гр.44 митної декларації за кодом 4301.

Як вказує митний орган, для підтвердження витрат на транспортування товару на умовах поставки згідно з Інкотермс FCA - Rouen (Франція) декларантом надано: довідку про транспортні витрати від 24.04.2024 №24/04-503-2, видану ТОВ «Транс Сервіс-1», рахунок на оплату транспортних послуг від 24.04.2024 № 6155, Договір на транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоторгівельних шляхів від 11.02.2021 № 11/02/21-KY був наданий на вимогу митного органу. Проте він направлений не у повному обсязі, що не дає можливості упевнитись в повноті наданих перевізником послуг та понесених при цьому витрат.

Водночас, договір на транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоторгівельних шляхів від 11.02.2021 № 11/02/21-КУ, укладений між ТОВ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» (замовник) та ТОВ «Транс Сервіс-1» (виконавець), надано у складі власне Договору, та Додаткових угод 1, 2, 3, 4, Додаткової угоди 1 до Додаткової угоди 3, про що інформацію внесено до гр.44 митної декларації за кодами 4301, m4301.

Відповідач зазначає, що у декларації митної вартості (ДМВ) декларантом заявлено про взаємозалежність продавця та покупця (графа 9(а) ДМВ), при цьому жодних документів в рамках ч. 18 ст. 58 Кодексу не надано, отже митниця має підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем та покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Згідно з ч. 12 ст. 58 МК України той факт, що продавець і покупець пов`язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної.

При цьому, в порушення вимог частини 4 статті 53 МКУ, митний орган не надав обґрунтовані підстави того, що взаємозв`язок вплинув на вартість товару.

Відповідно до ч. 7 ст. 54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Натомість, ані повідомлення митниці, ані рішення про коригування митної вартості не містить такого обґрунтування.

Відповідач зазначає, що прайс-лист від 01.03.2024 б/н та від 01.04.2024 б/н не містять конкретного місця поставки, таким чином виникають сумніви щодо дійсності ціни оцінюваних товарів, що є несумісним з положеннями статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ СОТ 1994);

При цьому, ні жодним нормативно-правовим актом з питань митної справи України, ні міжнародним нормативним актом не встановлено форму, зміст і порядок оформлення прайс-листів (прейскурантів).

Прайс-лист є внутрішнім документом - довідником цін Продавця, документом довільної форми, адресованим визначеному або невизначеному колу Покупців.

Встановлення митним органом вимоги до прайс-листу (наявність строку дії, умов поставки) та в подальшому, за відсутності відповідності вигаданим вимогам, встановлення це як розбіжність, є втручанням в господарську діяльність декларанта.

Ця позиція також визначена Верховним Судом у постанові від 23.10.2020 по справі №810/690/17.

Як вказував відповідач, договір на транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоторгівельних шляхів від 11.02.2021 № 11/02/21-КY, укладений між ТОВ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» (замовник) та ТОВ «Транс Сервіс-1» (виконавець). Договір надано не в повному обсязі, а саме: не надано Замовлення, передбачене п.п. 4.1.1 - п.п. 4.5.1 даного Договору. Отже, відсутні відомості, що містять узгоджений перелік послуг та їх вартість.

Позивачем надано суду Замовлення №152, 153, 154. Суд звертає увагу, що замовлення містить лише найменування товару і його кількість, та не містить будь-яких відомостей щодо ціни товару, умов перевезення, транспортних витрат. Тобто, не містить будь яких складових митної вартості. Крім того, замовлення є документом, який складається на підставі договору, але не є його частиною.

Як вказує відповідач, договір на транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоторгівельних шляхів від 04.03.2024 № 0403/2024, укладений між ТОВ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» (замовник) та ТОВ «Міко-Експрес» (виконавець). Договір надано не в повному обсязі, а саме: не надано Замовлення, передбачене п.п. 4.1 - п.п. 4.5 даного Договору. Отже відомості, що містять узгоджений перелік послуг та їх вартість, надано не в повному обсязі.

Позивачем надано суду Замовлення № 171, 172. Замовлення містить лише найменування товару і його кількість, та не містить будь-яких відомостей щодо ціни товару, умов перевезення, транспортних витрат. Тобто, не містить будь яких складових митної вартості, про що вже зазначалось вище.

За таких підстав та враховуючи, що вказані вище твердження відповідача спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а будь-яких доведених підстав для коригування митної вартості товару оскаржувані рішення не містять, суд дійшов висновку, що подані декларантом документи, в даному випадку, слід вважати належними та достатніми для підтвердження та визначення митної вартості товару за ціною договору.

Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Така позиція суду узгоджується із обов`язковою для врахування практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема у його постанові від 04 квітня 2018 року по справі № 826/27058/15 (№К/9901/35148/18).

Судом встановлено, що в рішеннях про коригування митної вартості товарів відповідачем всупереч вказаним вище правовим нормам не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, на наслідками яких розпочалась процедура консультацій та причини, через які митна вартість імпортованого товару не може бути визначена за ціною договору.

Більше того, матеріалами справи документально не підтверджено факту надання декларантом позивача документів, що містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, на підставі чого контролюючий орган розпочав процедуру консультацій.

Ненаведення митницею в рішеннях про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішень щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

При цьому, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 29 травня 2012 року у справі № 21-91а12 та від 31 березня 2015 року у справі № 21-127а15.

Виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем разом з митною декларацією документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, тому у контролюючого органу були відсутні підстави для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору, а за резервним методом, відповідно до статті 64 МК України.

Судом відхиляються посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

У рішеннях про коригування митної вартості також відсутні усі відомості про конкретні факти чи обставини, встановлені під час митного оформлення, оцінивши які в сукупності митниця прийняла рішення про неможливість застосування першого методу для визначення митної вартості імпортованого позивачем товару.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо питання розподілу судових витрат, необхідно зазначити наступне.

Позивачем було подано до суду клопотання про стягнення на його користь з відповідача понесені витрати на професійну правову допомогу у розмірі 87 341, 80 грн.

Так, до позовної заяви було додано договір про надання правової допомоги акту та додатку до нього, рахунку на оплату, виписку з банку, які підтверджують сплату позивачем 87 341, 80 грн за послуги з правничої допомоги, надані йому під час розгляду даної справи.

Відповідно до вимог статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Виходячи з системного тлумачення наведеного правового положення вбачається, що судовими витратами є виключно ті витрати сторони, які безпосередньо пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до статі 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Беручи до уваги наведене вбачається наявність підстав для стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 87 341, 80 грн.

Разом з тим, позивачем було додано до матеріалів справи квитанції про сплату судового збору на загальну суму 18 168, 00 грн.

Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 87 341, 80 грн (витрати на професійну правничу допомогу) та 18 168, 00 грн (судовий збір), що сукупно становить 105 509, 80 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 172; код ЄДРПОУ 37269229) до Київської митниці (03124, місто Київ, бульвар Гавела Вацлава, будинок 8А; код ЄДРПОУ ВП 43997555) про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 02.05.2024 № UА100340/2024/000055/2, від 06.05.2024 №UА100340/2024/000056/2, від 13.05.2024 № UА100340/2024/000057/2, від 22.05.2024 №UА100340/2024/000060/2, від 27.05.2024 № UА100340/2024/000064/2, від 28.04.2024 №UА100340/2024/000066/2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» понесені останнім судові витрати у розмірі 105 509, 80 грн (сто п`ять тисяч п`ятсот дев`ять гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.