Рішення № 140108131, 28.09.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 вересня 2026 року (16:30)Справа № 280/5919/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

15.06.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо безпідставного припинення пенсії позивачу з 01.12.2025 та бездіяльність щодо її не поновлення за заявами про поновлення від 10.04.2026, 24.04.2026;

зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу на відкритий нею банківський рахунок в АТКБ «Приватбанк» (№ рахунку НОМЕР_2 , IBAN НОМЕР_3 ), починаючи з дати її припинення, а саме з 01.12.2025, застосувавши загальний, передбачений законом порядок поновлення, нарахування та розрахунку пенсії з використанням стандартних алгоритмів програмного забезпечення з проведенням індексації, автоматичних масових перерахунків, доплат та надбавок до пенсії, відповідно до пенсійного законодавства в редакції, чинній на момент здійснення перерахунку пенсії та виплатити заборгованість за весь період її виникнення одним платежем з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що у 2018 році позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. Пенсія виплачувалась на відкритий у АТ КБ «ПриватБанк» банківський рахунок та регулярно отримувалась позивачкою до листопада 2025 року включно. Починаючи з грудня 2025 року виплату пенсії було припинено. На звернення представниці позивача пенсійний орган повідомив, що виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01.12.2025 в зв`язку з отриманням інформації від Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про те, що її місце проживання в місті Запоріжжя не задеклароване/зареєстровано та зазначив, що для поновлення виплати пенсії, як особі, що виїхала на постійне місце проживання за кордон, їй необхідно особисто звернутися до будь-якого діючого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Пенсійного фонду України з паспортом громадянина України та документом про присвоєння РНОКПП. Позивач зазначає, що виключний перелік обставин для припинення виплати пенсії визначений ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, зазначена відповідачем підстава не передбачена статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Більше того, відповідачем не було прийнято жодного рішення про припинення виплати пенсії, так само, як і не прийнято жодного рішення внаслідок розгляду заяви про поновлення виплати пенсії. Таким чином, на думку позивача, припинення нарахування та виплати їй пенсії відбулося не лише без належної правової підстави, а й не у спосіб, визначений законом. Звертає увагу, що у встановлений законом строк відповідач не прийняв жодного рішення щодо заяви позивача. Натомість відповідач обмежився направленням інформаційних листів, які не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні пенсійного законодавства. Таким чином, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо розгляду заяви позивача про поновлення виплати пенсії. В зв`язку з чим вважає, що має право на поновлення та виплату пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Ухвалою суду від 22.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

02.07.2026 засобами системи «Електронний суд» до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що у зв`язку із надходженням до ГУ ПФУ в Запорізькій області інформації від Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про те, що місце проживання позивача в місті Запоріжжя не задеклароване/зареєстровано, виплату пенсії призупинено з 01.12.2025 до з`ясування обставин. Для поновлення виплати пенсії, позивачу, як особі, що виїхала на постійне місце проживання за кордон, необхідно особисто звернутися до будь-якого діючого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Пенсійного фонду України. При собі необхідно мати паспорт громадянина України та документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків. Листом від 14.05.2026 №22674-21324/К-02/8-0800/26 відповідач надав аналогічне роз`яснення позивачу щодо її заяви. Таким чином, рішення за заявою позивача не виносилось, натомість її було правомірно розглянуто в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян». Наведений лист відповідача є відповіддю-роз`ясненням на звернення, та не є рішенням суб`єкта владних повноважень. Зазначений лист, не породжує прав та обов`язків для позивача, сам по собі не є управлінським рішенням, а лише містить відповідь на поставлені питання позивачем та правову позицію відповідача. Отже, оскільки позивач звернувся із заявою в рамках Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян», то звернення щодо поновлення виплати пенсії прийняти до виконання не вбачається за можливе. Також вважає, що позивачем прпущено строк звернення до суду з даною заявою. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

03.07.2026 засобами підсистеми «Електронний суд», на спростування тверджень відповідача, від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Інших заяв (клопотань, пояснень тощо) від учасників справи до суду не надходило.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує (отримувала) пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У 2018 році позивачка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Пенсія їй виплачувалась на відкритий у АТ КБ «ПриватБанк» банківський рахунок та отримувалась позивачкою до листопада 2025 року включно.

Листом від 01.10.2025 за №0800-0401-8/120151 відповідач повідомив ОСОБА_1 про необхідність проходження верифікації її даних для продовження виплати пенсії шляхом особистого звернення до Пенсійного фонду з оригіналом паспорту, ІПН та документом про зміну прізвища (оригінал, за наявності).

02.10.2025 позивачем було пройдено ідентифікацію особи-пенсіонера за допомогою Дія.Підпису відповідно до вимог чинного законодавства, про що відображена інформація у її особистому кабінеті на вебпорталі електронних послуг ПФУ.

29.10.2025 через вебпортал ПФУ позивачка звернулась до відповідача із заявою про проходження нею 02.10.2025 ідентифікації та долучила до пенсійної справи документи щодо верифікації даних, зокрема: паспорта громадянина України, ІПН, свідоцтва про шлюб та підтвердження проходження нею ідентифікації.

Однак, починаючи з грудня 2025 року виплату пенсії позивачу було припинено (призупинено).

У відповідь на звернення позивача на вебпортал ПФУ щодо підстав припинення виплати пенсії листом від 05.12.2025 №24984-24768/К-02/8-0800/25 відповідач знову наголосив на необхідності ідентифікації особи як інструмент для поновлення пенсійних виплат, який використовується щодо осіб які перебувають на тимчасово окупованих територіях або тимчасово перебувають за кордоном, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Також зазначив, що для поновлення виплати пенсії позивачу, як особі, що виїхала на постійне місце проживання за кордон, необхідно особисто звернутися до Пенсійного фонду України.

10.04.2026 та 16.04.2026 ОСОБА_1 через вебпортал ПФУ звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про поновлення її пенсії з 01.12.2025 року з використанням КЕП. До заяви про поновлення пенсії було додано також скан-копію паспорту, РНОКПП, свідоцтва про шлюб, реквізити банківського рахунку та докази проходження нею ідентифікації на порталі Дія 02.10.2025.

Листом 22674-21324/К-02/8-0800/26 від 14.05.2026 ГУ ПФУ в Запорізькій області повідомило позивача, що, вона звернулась із заявою в рамках Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян», тому звернення щодо поновлення виплати пенсії прийняти до виконання не вбачається за можливе.

Разом з тим, підставою припинення нарахування та виплати пенсії позивача з 01.12.2025 до з`ясування обставин відповідач зазначив надходження до Головного управління інформації від Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради інформації про те, що її місце проживання в місті Запоріжжя не задеклароване/зареєстровано та, знову ж таки, констатував, що для поновлення виплати пенсії, як особі, що виїхала на постійне місце проживання за кордон, їй необхідно особисто звернутися до будь-якого діючого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Пенсійного фонду України з паспортом громадянина України та документом про присвоєння РНОКПП.

24.04.2026 представником позивача до відповідача було направлено заяву за вих.№131-К/240426 про усунення порушень та про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2025. До заяви були додані наступні документи: заява встановленого зразка про призначення/поновлення пенсії, підписана особисто позивачкою з використанням КЕП від 10.04.2026, копія заяви про поновлення пенсії ОСОБА_1 , докази проходження нею ідентифікації, скріншоти заяв з особистого кабінету вебпорталу ПФУ пенсіонерки про повідомлення проходження нею ідентифікації на порталі Дія, докази надання документів для верифікації даних, знову ж таки, копія паспорту та РНОКПП, реквізити банківського рахунку тощо.

Листом за №25275-23850/К-02/8-0800/26 від 28.05.2026 ГУ ПФУ в Запорізькій області повідомило представника позивача, що для продовження виплати пенсії, ОСОБА_2 необхідно особисто звернутися до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Пенсійного фонду України з оригіналами документів: паспортом громадянина України або ІД-картка (з довідкою про місце реєстрації), ідентифікаційним кодом.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 30.01.2020 у справі №489/5194/16-а.

Статтею 5 Закону №1058-ІV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Таким чином, саме Закон №1058-IV є спеціальним законом, який визначає підстави припинення та поновлення пенсійних виплат.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону №1058-ІV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі №805/402/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018, висловлена правова позиція, згідно якої перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, виходячи з вищезазначених норм права, припинення (призупинення) виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення або на підставі рішення суду і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону №1058-ІV. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.

Листами від 14.05.2026 за №22674-21324/К-02/8-0800/26 та від 28.05.2026 за №25275-23850//К-02/8-0800/26 відповідач повідомив, що виплату пенсії позивачу призупинено з 01.12.2025 у зв`язку з отриманням даних реєстру застрахованих осіб від Державної міграційної служби України щодо оформлення позивачкою документів для виїзду за кордон на постійне місце проживання.

Однак, така підстава не передбачена статтею 49 Закону №1058-IV.

Більше того, відповідачем не було прийнято жодного рішення про припинення виплати пенсії, так само, як і не прийнято жодного рішення внаслідок розгляду заяв про поновлення виплати пенсії.

Таким чином, на думку суду, припинення нарахування та виплати пенсії відбулося без належної правової підстави та не у спосіб, визначений законом

Слід звернути увагу, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України (наприклад постанови Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі №280/4551/21, від 04 липня 2022 року у справі №380/22572/21від 24 липня 2023 року у справі №280/6637/22).

За правилами ч.2 ст.49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Приписами ст. 44 Закону №1058-IV встановлено, що перерахунок та поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі особисто поданої пенсіонером заяви, також, заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії може бути подано пенсіонером через свого повноважного представника.

Так, 10.04.2026 позивачкою через вебпортал ПФУ особисто подано заяву встановленого зразка про поновлення виплати пенсії. Заява була підписана КЕП та містила всі необхідні документи.

24.04.2026 представником позивачки повторно подано відповідну заяву разом з усіма додатками.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (поновлення, перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Суд звертає увагу на те, що жодних вимог щодо особистого з`явлення особи до територіального органу Пенсійного фонду України абз. 1 п. 1.1 Порядку №22-1 не містить.

Особистим зверненням пенсіонера є, насамперед, особисте підписання пенсіонером відповідної заяви та подання цієї заяви особисто пенсіонером, а не фізичне переміщення пенсіонера до пенсійного органу для подання відповідної заяви.

Протилежне тлумачення норм права звужують право позивача на отримання належної особі пенсії у порівнянні з нормами, викладеними у спеціальному Законі №1058-IV, що має вищу юридичну силу.

При цьому суд зазначає, що, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до органу, що призначає пенсію, або через свого представника, а тому посилання відповідача на те, що позивач повинен особисто звернутися із заявою про поновлення пенсії є помилковими.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 812/564/18, від 1 жовтня 2019 року у справі №826/3943/16, від 31 жовтня 2019 року у справі №160/7699/18, від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а, від 5 лютого 2020 року у справі №501/28/17, від 31 березня 2020 року у справі №826/14837/16, від 18 травня 2022 року у справі №160/5259/20 та інших.

Більш того, Верховним Судом у постанові від 20 січня 2022 року у справі №280/4551/21 сформовано правовий висновок, відповідно до якого:

«подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку №22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку №22-1».

Також вказаний висновок розповсюджується і на порядок виплати грошових коштів на карткові рахунки пенсіонерів, які фактично перебувають за кордоном. (постанова Верховного Суду від 24 липня 2023 року по справі №280/6637/22).

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що «колегія суддів вважає за можливе проводити виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. При цьому, відповідну заяву із зазначенням реквізитів рахунку може подавати представник пенсіонера за довіреністю. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається.».

Таким чином суд вважає, що заяви про поновлення виплати пенсії подані у спосіб, що передбачений абз. 1 п. 1.1 Порядку №22-1.

Також, у відповідях відповідач, як на необхідну умову для поновлення виплати пенсії посилається на проходження ідентифікації особи.

Пунктом 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV визначено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №299 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території (далі - Порядок №299).

За правилами пункту 6 Порядку №299, одержувачам, які тимчасово проживають за межами України, і тим, які проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат здійснюється за умови проходження особою фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року.

Фізична ідентифікація одержувачів як процедура встановлення ідентифікаційних даних особи із документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної особи, здійснюється органами Пенсійного фонду України або установою уповноваженого банку, в якій особа отримує пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати.

До фізичної ідентифікації прирівнюється:

авторизація в особистому електронному кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія);

ідентифікація особи за допомогою відеоконференцзв`язку, проведеного територіальним органом Пенсійного фонду України із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час сеансу якого пред`являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, встановленого правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри.

На виконання зазначених вимог 02.10.2025 позивачка пройшла ідентифікацію особи шляхом авторизації через Дія.Підпис.

Крім того, долученими до матеріалів справи доказами підтверджується, що 29.10.2025, через портал електронних послуг Пенсійного фонду України, позивач подав до ГУ ПФУ в Запорізькій області заяву про проходження нею 02.10.2025 ідентифікації особи та надано необхідні для верифікації документи.

Таким чином, вимоги щодо підтвердження особи та актуалізації її даних були виконані позивачем в повному обсязі, тому, на думку суду, підстав для припинення нарахування та виплати пенсії позивачу не існувало.

Також у листі від 14.05.2026 за №22674-21324/К-02/8-0800/26 та наданому відзиві представник відповідача стверджує, що «Оскільки позивач звернувся із заявою в рамках Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян», то звернення щодо поновлення виплати пенсії прийняти до виконання не вбачається за можливе.».

Вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої, на думку пенсійного органу, не відповідає тій, яка встановлена Порядком №22-1, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17 суд вказав, що важливим при вирішенні спірних відносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, вказав, що важливим є також долучення позивачем до заяви документів, які подаються саме при призначенні пенсії.

На цій підставі Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).

Такий самий підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року, 27 листопада 2019 року, 26 лютого 2020 року, 16 грудня 2021 року, 9 серпня 2023 року, від 10 вересня 2025 року, від 28 жовтня 2025 року, (справи №№ 537/3480/17, 748/696/17, 541/543/17-а, 500/1879/20, 520/5045/2020, 580/4912/24, 340/686/25 відповідно).

Крім того, у постанові від 23 вересня 2024 року у справі №620/2027/23 Верховний Суд, розглянувши спір щодо можливості подання заяви про призначення пенсії у формі, що передбачена Законом України «Про звернення громадян», наголосив, що доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.

З усталеної практики Верховного Суду вбачається, що ключове значення при вирішенні спорів щодо призначення чи перерахунку пенсії має зміст звернення, що дає змогу об`єктивно встановити волю заявника, а не виключно формальне дотримання затвердженої бланкової форми. Зазначені позиції послідовно наголошують, що надмірний формалізм у сфері соціального забезпечення є неприпустимим та призводить до безпідставного обмеження конституційних прав.

Ураховуючи викладене, суд зазначає, що право особи на звернення за перерахунком пенсії є складовою права на соціальне забезпечення, гарантованого Конституцією України (стаття 46) та законодавством у сфері пенсійного забезпечення. Незважаючи на формальні вимоги до заяви, визначені Порядком №22-1, її зміст має відігравати ключову роль при оцінці дійсного волевиявлення особи.

Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі №580/4912/24 та від 28 жовтня 2025 року у справі №340/686/25.

Суд зазначає, що заява позивачем була подана через офіційний вебпортал ПФУ, підписана кваліфікованим електронним підписом та містила всі необхідні документи.

Фактично, особа була належним чином ідентифікована, а її волевиявлення щодо поновлення виплати пенсії не викликало жодних сумнівів.

За таких обставин дії відповідача щодо припинення виплати пенсії та бездіяльність щодо її не поновлення є протиправними, а порушене право позивачки підлягає захисту.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено; що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Подібний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №227/3208/16-а.

При розгляді даної справи суд також враховує правову позицію викладену Верховним Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року у справі №160/6762/21, відповідно до якої ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах Кодексу адміністративного судочинства України: частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо); частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень).

Важливим є те, що Кодекс адміністративного судочинства України орієнтує відповідачів (суб`єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову.

З цього слідує, що ефективно працююча система суб`єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України орієнтує відповідачів (суб`єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов`язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження.

При цьому адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов`язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю.

Крім того важливо, що завданням суду у спорах, що виникають із публічно-правових відносин, в яких індивідуальне право особи (можливість реалізації майнових прав, зокрема права на соціальний захист, свобода використання власності у незаборонений спосіб, право на безперешкодну підприємницьку діяльність тощо) конкурує із суспільними (публічними) інтересами, є забезпечення необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами; ефективним може вважатися такий спосіб захисту порушеного права, при обранні якого обов`язково враховується суспільний (публічний) інтерес.

Отже, аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21.

Отже, для належного та ефективного захисту права позивача на пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне зобов`язання ГУ ПФУ в Запорізькій області поновити та виплачувати позивачу пенсію за віком, починаючи з дати її припинення, а саме з 01.12.2025.

Разом з тим суд вважає вимогу щодо зобов`язання відповідача «виплатити заборгованість за весь період її виникнення одним платежем» передчасною. Відповідач, ще не проводив нарахування (перерахунок) та виплату пенсії позивачу на виконання даного судового рішення. Тому у суду відсутні підстави вважати, що права позивача при поновленні пенсійних виплат будуть порушені.

У постанові Верховного Суду від 22.02.2023 по справі №320/12166/20 колегія суддів зауважила, що адміністративне судочинство спрямоване на захист уже порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, а для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень рішення, вчиненню ним дій чи допущенням бездіяльності порушуються права позивача. Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Неможливо зобов`язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії чи утриматись від вчинення певних дій, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому. (п.71 Постанови).

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 14 вересня 2020 року у справі №560/2120/20, від 19 серпня 2021 року у справі №420/3284/20, від 17 вересня 2021 року у справі №580/1285/20, від 06 квітня 2022 року у справі №620/1081/20, від 23 червня 2022 року у справі №620/1591/20, від 13 березня 2023 року у справі №620/6368/20, від 30 березня 2023 року у справі №620/1252/20, від 25 квітня 2023 року у справі №420/8932/20, від 04 липня 2024 року у справі №240/12224/23, від 18 червня 2025 року у справі №380/24303/23 та багатьох інших.

Отже, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані урегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частиною першою-другою статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).

У пункті 4 Порядку №159 закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Зазначені висновки суду узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 та Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 30.07.2020 у справі №461/5775/16-а, від 30.07.2020 у справі №802/798/18-а, від 24.09.2020 у справі №0240/3646/18-а та від 24.09.2020 у справі №806/1754/18.

Таким чином вимога стосовно нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо строків звернення до суду то дане питання вже було вирішено судом під час вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Інші доводи сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України. При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у сумі 1064,96 грн, який слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо безпідставного припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2025 та бездіяльність щодо її не поновлення за заявами про поновлення виплати пенсії від 10.04.2026 та 24.04.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на відкритий нею банківський рахунок в АТКБ «Приватбанк» (№ рахунку НОМЕР_2 , IBAN НОМЕР_3 ), починаючи з дати її припинення, а саме з 01.12.2025, застосувавши загальний, передбачений законом порядок поновлення, нарахування та розрахунку пенсії з використанням стандартних алгоритмів програмного забезпечення з проведенням індексації, автоматичних масових перерахунків, доплат та надбавок до пенсії, відповідно до пенсійного законодавства в редакції, чинній на момент здійснення перерахунку пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії.

У задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 28.09.2026.

Суддя Ю.В. Калашник