Рішення № 140107094, 28.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокуСправа №160/24854/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Темченка Сергія Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

14.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Темченка Сергія Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі відповідач І), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач ІІ) з такими позовними вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг відповідача І від 08.07.2026 №046450019512 про відмову позивачу у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника;

- зобов`язати відповідача -І призначити позивачу пенсію у зв`язку з втратою годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV з 02 липня 2026 року, без застосування до визначення її права вимоги щодо наявності 33 років власного страхового стажу;

- зобов`язати відповідача - ІІ після призначення пенсії та передачі електронної пенсійної справи здійснити нарахування і виплату позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 02 липня 2026 року, у тому числі виплатити суму пенсії, нараховану за період з 02 липня 2026 року до початку поточної виплати;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача -І на користь позивача судові витрати по справі, а саме судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано таким.

ОСОБА_1 з 05.09.1998 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_2 . На день смерті ОСОБА_2 був пенсіонером та отримував пенсію за віком. Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 пенсія за віком виплачувалась йому довічно, а згідно протоколу призначення (перерахунку) пенсії від 25.02.2023 розмір пенсії з надбавками становив 10798,228 грн щомісячно.

Позивач та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю.

У березні 2024 року Позивач звернулась до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту її перебування на утриманні чоловіка ОСОБА_2 . Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.09.2024 по справі №183/2621/24 ум задоволенні заяви відмовлено.

13.05.2026 Позивач досягла 60-річного віку. 27 травня 2026 до досягнення 60-річного віку звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 06.05.2026 №046450013424 у призначенні пенсії було відмовлено з посиланням на відсутність у заявниці 33 років страхового стажу.

Після досягнення 60 річного віку, 02.07.2026 Позивач повторно звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 .

За принципом екстериторіальності заява була розглянута Пенсійним фондом України в Кіровоградській області, яким прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.07.2026 №046450019512.

В оскаржуваному Рішенні зазначено: вік заявниці - 60 років; страховий стаж ОСОБА_1 - 16 років 08 місяців 29 днів; страховий стаж померлого годувальника - 33 роки 00 місяців 07 днів. Відмову обґрунтовано тим, що у 2026 році для призначення пенсії за віком після досягнення 60 років необхідно 33 роки страхового стажу, у зв`язку з чим Пенсійний фонд дійшов висновку, що право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 матиме лише після досягнення 65-річного віку - з 14.05.2031р.

Оскаржуване Рішення не містить висновку про непідтвердження шлюбу, факту смерті годувальника, статусу ОСОБА_2 як пенсіонера або факту перебування ОСОБА_1 на його утриманні. Єдиною юридичною підставою відмови визначено недостатню, на думку Відповідача, тривалість власного страхового стажу ОСОБА_1 для набуття нею права на пенсію за віком у 60 років.

Матеріали пенсійної справи додатково підтверджують документовану трудову діяльність обох членів подружжя. Трудова книжка ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 містить записи про його трудову діяльність починаючи з 05.10.1977р.; індивідуальні відомості за формою ОК-5, сформовані 27.04.2026р., містять дані про його страхувальників, заробіток та сплату страхових внесків. Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 містить записи про її трудову діяльність починаючи з 23.04.1982р. Отже, предмет спору не полягає у встановленні відсутніх періодів роботи або в обчисленні страхового стажу Позивача; спір є правовим і стосується змісту відсилки пункту 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV до «пенсійного віку, передбаченого статтею 26».

Позивач не оспорює визначену Пенсійним фондом тривалість її власного страхового стажу - 16 років 08 місяців 29 днів - у межах цієї справи. Позивач заперечує саму можливість використання цього показника як самостійної матеріально-правової підстави для відмови у призначенні іншого виду пенсії - пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Представник позивача зазначає, що статті 26 та 36 містяться у різних розділах Закону № 1058-IV та регулюють різні види пенсійних виплат: стаття 26 - пенсію за віком у солідарній системі, стаття 36 - пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Сам факт відсилки спеціальної норми до статті 26 не змінює предмета регулювання статті 36 і не перетворює пенсію у зв`язку з втратою годувальника на різновид власної пенсії за віком.

Частина перша статті 26 Закону № 1058-IV дійсно встановлює, що у 2026 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності не менше 33 років страхового стажу. Однак ця норма визначає сукупність умов для призначення саме пенсії за віком. Вона не встановлює загального правила, за яким у кожній іншій нормі Закону словосполучення «пенсійний вік» означає одночасно і вік, і необхідний для власної пенсії страховий стаж.

У пункті 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV законодавець використав формулювання «досягли ... пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону», а не формулювання «набули право на пенсію за віком відповідно до статті 26», «мають страховий стаж, передбачений статтею 26» або «досягли віку та мають страховий стаж, визначені статтею 26». З точки зору буквального тлумачення предметом відсилки є конкретно «вік».

ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 і ІНФОРМАЦІЯ_4 досягла 60 років. На дату повторного звернення 02.07.2026р. вона безумовно досягла 60-річної вікової межі, яка є вихідною віковою межею статті 26 Закону № 1058-IV. Саме цей юридичний факт, а не наявність 33 років власного стажу, має значення для застосування альтернативної ознаки непрацездатності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 36.

Навіть якщо припустити, що співвідношення статей 26 і 36 допускає дві конкуруючі інтерпретації - вузьку, запропоновану Пенсійним фондом, та правозахисну, запропоновану Позивачем, - така нормативна неоднозначність не може вирішуватися шляхом вибору найбільш обтяжливого для фізичної особи варіанту. Саме на це системно вказують Велика Палата Верховного Суду та Європейський суд з прав людини.

Пункт Порядку № 22-1 про документи щодо стажу має тлумачитися у спосіб, сумісний зі статтею 36 Закону № 1058-IV, а не навпаки. Він може визначати, які відомості орган Пенсійного фонду збирає для вирішення заяви, але не уповноважує цей орган перетворювати 33 роки власного страхового стажу на непередбачену законом умову пенсії у зв`язку з втратою годувальника. Якщо Відповідач вважає, що саме підзаконна норма вимагає прирівняти «пенсійний вік» до повного набору умов статті 26, така колізія має вирішуватися на користь акта вищої юридичної сили - Закону № 1058-IV та Конституції України. Суб`єкт владних повноважень за статтею 19 Конституції України не має права створювати нову відмовну підставу шляхом розширювального тлумачення підзаконного порядку.

ОСОБА_2 на день смерті був пенсіонером за віком. Це підтверджується пенсійним посвідченням і протоколом призначення (перерахунку) пенсії. Тому відповідно до прямого застереження частини першої статті 36 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою такого годувальника призначається незалежно від тривалості його страхового стажу.

Протокол призначення (перерахунку) пенсії від 25.02.2023р. визначав повний страховий стаж ОСОБА_2 41 рік 00 місяців 07 днів, у тому числі додаткові роки за Списком № 1, тоді як в оскаржуваному Рішенні зазначено 33 роки 00 місяців 07 днів. Трудова книжка ОСОБА_2 та форма ОК-5 підтверджують його тривалу трудову діяльність.

Частина третя статті 36 Закону № 1058-IV передбачає дві альтернативні моделі утримання: повне утримання або одержання від померлого допомоги, яка була постійним і основним джерелом засобів до існування. Закон не вимагає, щоб особа взагалі не мала жодних інших доходів; юридично значущим є співвідношення джерел забезпечення та постійний, основний характер допомоги годувальника.

З посиланням на норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України, практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 19.08.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надіслати (надати) суду через підсистему «Електронний суд» відзив на позовну заяву (відзив) і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду) разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів, а також: належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відзив відповідачем не надано.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

31.08.2026 відповідачем І Головним управлінням ПФУ в Кіровоградській області надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено таке.

ОСОБА_1 звернулась із заявою від 02.07.2026 до територіального органу Пенсійного фонду України з питання призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон) та доданими до заяви документами.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.07.2026, а також доданих до заяви документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, прийнято рішення від 08.07.2026 № 046450019512, яким позивачу відмовлено в призначені пенсії у зв`язку з втратою годувальника з наступних підстав.

Згідно зі статтею 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон) пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається, зокрема, непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, - в разі смерті пенсіонера незалежно від тривалості страхового стажу.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дружина якщо вона є особою з інвалідністю або досягла віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Тобто, при визначені права на пенсію чоловіка (дружини), батька, матері померлого годувальника враховується тривалість страхового стажу утриманця, в залежності від якого визначається його пенсійний вік.

Відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон) право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року 33 роки.

У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону, право на призначення пенсії за віком після досягнення 63-річного віку мають особи за наявності страхового стажу починаючи з 1 січня 2028 року від 25 до 35 років; після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу починаючи з 1 січня 2028 року від 15 до 25 років.

Вік позивачки становить 60 років. Страховий стаж утриманця становить 16 р. 08 міс. 29 дн. Страховий стаж померлого годувальника склав 33 р. 00 міс. 07 дн. Позивачка на момент звернення 02.07.2026 досягла 60-річного віку.

Однак відповідно до статті 26 Закону № 1058 у 2026 році право на пенсію за віком у 60 років виникає лише за наявності не менше 33 років страхового стажу. Страховий стаж позивачки становить лише 16 років 8 місяців 29 днів, що є недостатнім для набуття права на пенсію у 60 років. Оскільки позивачка не має необхідного страхового стажу, пенсійний вік для неї настає у 65 років.

Відповідно, статусу непрацездатного члена сім`ї вона набуде лише з 14.05.2031, а отже станом на 02.07.2026 право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника у неї відсутнє.

Доводи позову про необхідність призначення пенсії без застосування вимоги щодо 33 років власного страхового стажу ґрунтуються на неправильному тлумаченні статей 26 та 36 Закону № 1058.

Стаття 36 Закону № 1058 не скасовує вимоги щодо визначення пенсійного віку дружини через статтю 26, а навпаки прямо відсилає до неї. Власний страховий стаж утриманця враховується не для визначення розміру пенсії, а для встановлення, чи досягла особа пенсійного віку, який дає їй статус непрацездатного члена сім`ї. Отже, рішення про відмову у призначенні пенсії є правомірним, оскільки на дату звернення позивачка досягла 60 років, але не мала 33 років страхового стажу.

У зв`язку з цим право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника виникне лише з 14 травня 2031 року, тому позовні вимоги про призначення пенсії з 02.07.2026 та її виплату є безпідставними і підлягають відмові.

На підставі викладеного відповідач-І просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач-ІІ відзив не надав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-74 КАС України, суд прийшов до такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , перебувала з 05.09.1998 у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та на момент смерті був отримувачем пенсії за віком, що підтверджується відомостями з паспорту громадянина НОМЕР_8 , витягу з Реєстру територіальної громади від 17.04.2026, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, свідоцтва про одруження НОМЕР_1 , свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 , пенсійного посвідчення серії НОМЕР_10 , протоколом перерахунку пенсії.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.09.2024 у справі № 183/2621/24, яке набрало законної сили 18.10.2024, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про встановлення факту її перебування на утриманні її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

У мотивувальній частині рішення суду у справі № 183/2621/24 зазначено: «Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05 вересня 1998 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (а.с. 15), який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 17)».

Відмова у задоволенні позову обгрунтована тим, що на момент смерті ОСОБА_2 отримував пенсію у розмірі 10798,28 грн. щомісячно (а.с. 24-25), в той час як заявник не одержувала ніяких доходів (а.с. 13-14). Таким чином, судом встановлено, що допомога, яка надавалася ОСОБА_1 її померлим чоловіком, була для неї єдиним, постійним та основним джерелом засобів до існування. Між тим, вимоги спеціального закону, які надають право заявниці для оформлення пенсії, в зв`язку з втратою годувальника, передбачають право на отримання такої пенсії виключно непрацездатним особам, тобто таким, що мали інвалідність або досягли пенсійного віку. Даних про наявність у заявника інвалідності матеріали не містять, на момент смерті ОСОБА_2 заявник не досягла пенсійного віку, визначеного ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому від встановлення факту, на якому на полягає заявниця, не буде залежати створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав.

02.07.2026 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з питання призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 08.07.2026 № 046450019512 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника померлого чоловіка ОСОБА_2 .

Оскаржуване рішення обгрунтовано таким:

«..Дата народження заявниці ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 02.07.2026

Згідно зі статтею 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон) пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається, зокрема, непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, - в разі смерті пенсіонера незалежно від тривалості страхового стажу.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дружина якщо вона є особою з інвалідністю або досягла віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Тобто, при визначені права на пенсію чоловіка (дружини), батька, матері померлого годувальника враховується тривалість страхового стажу утриманця, в залежності від якого визначається його пенсійний вік.

Відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон) право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року 33 роки. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону, право на призначення пенсії за віком після досягнення 63-річного віку мають особи за наявності страхового стажу починаючи з 1 січня 2028 року від 25 до 35 років; після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу починаючи з 1 січня 2028 року від 15 до 25 років.

Вік заявниці 60 років.

Страховий стаж утриманця становить 16 р. 08 міс. 29 дн.

Страховий стаж померлого годувальника склав 33 р. 00 міс. 07 дн.

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника заявниця матиме після досягнення 65-річного віку, з 14.05.2031…».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Положеннями статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Аналогічні приписи закріплено і у статях 9, 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Отже, зазначеною нормою права визначені умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв`язку з втратою годувальника - пенсіонера, призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу.

Члени сім`ї, які вважаються непрацездатними, визначаються відповідно до частини другої статті 36 Закону № 1058-IV.

За змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Згідно з приписами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Відповідно до пункту 2.3 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.

Також надаються такі документи:

- документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) особи, якій призначається пенсія (надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків), та померлого годувальника (надається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, має такі документи);

- свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 цього розділу, якій призначається пенсія;

- документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім`ї з померлим годувальником;

- свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;

- документи про вік померлого годувальника сім`ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим;

- довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, закладів освіти за кордоном про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання;

- документи про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років;

- відомості про місце проживання;

- документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника;

- експертний висновок про встановлення причинного зв`язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника);

- документи про стаж особи, якій призначається пенсія, визначені підпунктом 2 пункту 2.1 цього розділу (для визначення пенсійного віку осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 36 Закону).

Судом установлено, що на момент звернення за призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника, позивачка досягла 60-річного віку.

Суд звертає увагу, що за приписами статей 26, 38 Закону №1058-IV підставою для визначення непрацездатності члена сім`ї померлого годувальника, зокрема, дружини (чоловіка) в цілях визначення права на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника, є досягнення останніми саме пенсійного віку необхідного для призначення пенсії за віком. Таке поняття як «страховий стаж» є обов`язковою умовою стосовно годувальника, який помер, про що прямо зазначено законодавцем у статті 36 Закону №1058-IV. Таким чином, законодавець чітко розрізняє ці поняття і встановлює відповідні умови для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Факт досягнення позивачем пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, не заперечується відповідачем.

Отже, зважаючи на те, що станом на час звернення позивача за призначенням пенсії, вона досягла пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-ІV, у розумінні приписів частини третьої статті 36 Закону №1058-ІV, остання вважається непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника.

Іншою обов`язковою умовою для призначення та виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника за нормами згаданого Закону №1058-ІV є наявність страхового стажу померлого годувальника, який має бути таким, яке було б йому необхідно для призначення пенсії по третій групі інвалідності.

Факт наявності у померлого годувальника достатнього страхового стажу також не заперечується відповідачем і підтверджується матеріалами пенсійної справи ОСОБА_2 .

Враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано всіх, передбачених статтею 36 Закону №1058-ІV умов, необхідних для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 08.07.2026 №046450019512 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача-І призначити позивачу з пенсію по втраті годувальника, суд зазначає про таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Правову позицію, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв`язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, висловлено Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72694515).

Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав та законних інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.07.2026 про призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до статті 36 Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за померлого чоловіка ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача ІІ після призначення пенсії та передачі електронної пенсійної справи здійснити нарахування і виплату позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 02 липня 2026 року, у тому числі виплатити суму пенсії, нараховану за період з 02 липня 2026 року до початку поточної виплати до задоволення не належать, оскільки є передчасними.

Станом на дату розгляду справи відсутні підстави вважати, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області після призначення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника буде ухилятися від нарахування та виплати призначеної пенсії.

Виходячи із завдань КАС України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів).

В силу приписів статті 5 КАС України захисту в судовому порядку підлягають лише порушені права та законні інтереси, разом із цим захист прав на майбутнє не допускається, що зокрема зазначено Верховним Судом у постанові від 09.06.2026 у справі № 160/25879/24.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з виходом за їх межі та корегуванням обраного способу захисту порушених прав позивача.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1064,96,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

Частиною восьмою статті 139 КАС України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що позовні вимоги належать до задоволення частково, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір у розмірі 1064,96 грн на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФУ в Кіровоградській області.

Розподіл витрат на правничу допомогу не здійснюється, представник позивача зазначив у позовній заяві, що відповідні докази понесених витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду відповідно до вимог частини сьомої статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 226, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву адвоката Темченка Сергія Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, вул. Соборна, будинок 7А, код ЄДРПОУ 20632802), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 08.07.2026 № 0464500119512 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії у разі втрати годувальника відповідно до статті 36 Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.07.2026 про призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до статті 36 Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за померлого чоловіка ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Г. Секірська