Ухвала суду № 140106713, 28.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

28 вересня 2026 рокуСправа №160/13296/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Бондар М.В., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні питання щодо закриття провадження в частині позовних вимог у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 усієї суми призначеної щомісячної пенсії у відповідності до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо проведення індексації пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026 р. із застосуванням заниженого коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні у розмірі 1,036 замість належного коефіцієнта 1,121;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювати ОСОБА_1 виплату щомісяця усієї суми призначеної пенсії у відповідності до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дати призначення пенсії без застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 шляхом індексації із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії з 01 березня 2026 року, у розмірі 1,121 (відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236) та виплатити перераховану пенсію з 01.03.2026 р. з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дня набрання цим судовим рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після набуття законної сили 21.08.2025 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/3241/25, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області 10.10.2025 позивачу призначено пенсію у розмірі 23 048,72 грн відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV). 14.10.2025 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області проведено перерахунок пенсії з 01.03.2025, за результатами якого розмір пенсії визначено у сумі 23 578,85 грн. 01.03.2026 відповідачем проведено черговий перерахунок пенсії, внаслідок чого її розмір становив 24 427,67 грн. Водночас, у зв`язку з тим, що фактичне призначення пенсії відбулося 10.10.2025, у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області виникла заборгованість із пенсійних виплат за період з 06.08.2024 до 10.10.2025. 15.03.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію щодо порядку та фактичного здійснення виплати пенсії, а також повідомити причини невиплати поточної пенсії у визначеному розмірі. 15.04.2026 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області листом №44620-27013/Ш-01/8-0400/26 повідомило позивача, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, якою затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі Порядок № 821), суми поточної пенсії, які ГУ ПФУ в Дніпропетровській області мало виплачувати позивачу починаючи з фактичної дати призначення пенсії 10.10.2025, були приєднані до загальної суми заборгованості. Таким чином, починаючи з фактичної дати призначення пенсії - 10.10.2025, позивач фактично не отримує щомісячну поточну пенсійну виплату у встановленому розмірі. Грошові кошти, які надходили позивачу після 10.10.2025, фактично є виплатами заборгованості, що утворилася за період з 06.08.2024 до 10.10.2025, а не поточними пенсійними виплатами за відповідні місяці. Крім того, позивач звертає увагу, що 01.03.2026 проведено загальну індексацію раніше призначених пенсій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №236 від 25.02.2026 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у року 2026 році» (далі Постанова №236), проте позивачу дана індексація не була проведена. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо виплати у меншому розмірі, із застосуванням положень Порядку №821, а також щодо не проведення позивачу індексації пенсії з 01.03.2026. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 25.05.2026 прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

09.06.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ в Дніпропетровській області проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі № 160/3241/25, з 06.08.2024 позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону № 1058-IV. Сума нарахованих коштів за період з 06.08.2024 до 31.05.2026 становить 483 742,53 грн. Відповідно до пунктів 6, 8 Порядку № 821 видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. Невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у порядку, передбаченому пунктами 5-7 цього Порядку. У межах затверджених бюджетних призначень на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду ОСОБА_1 в жовтні 2025 виплачено 66 961,15 грн, в листопаді 2025 181 507,63 грн, в грудні 2025 76 48,77 грн, в лютому 2026 4 622,36 грн, в березні 2026 6 593,84 грн, в квітні 2026 3 853,94 грн, в травні 2026 2 864,31 грн. Залишок пенсійних коштів, нарахованих на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі № 160/3241/25, обліковується в Реєстрі судових рішень підсистеми Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України (ІКІС), та їх виплата буде проводитись згідно з Порядком №821 після надходження відповідного фінансування. Щодо перерахунку пенсії з 01.03.2026, з урахуванням індексації, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не звертався, рішення за принципом екстериторіальності про перерахунок або у відмові у перерахунку пенсії не приймалось, отже, вимоги позивача є передчасною.

15.06.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

19.08.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких ОСОБА_1 підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №1058-IV.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі №160/3241/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області від 20.12.2024 №046350013694 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період роботи на посаді електрослюсаря підземного з повним робочим днем у шахті з 02.08.1999 до 06.08.2024;

- зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 06.08.2024.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області залишено без задоволення; рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 залишено без змін.

Листом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 15.04.2026 №44620-27013/Ш-01/8-0400/26 повідомлено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі №160/3241/25, з 06.08.2024 позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах згідно з частиною третьою статті 114 Закону №1058-IV. Загальний розмір пенсійної виплати склав: з 06.08.2024 23 048,72 грн; з 01.03.2025 23 578,85 грн; з 01.03.2026 24 427,67 грн. На виконання зазначеного судового рішення позивачу нараховано доплату пенсії за період з 06.08.2024 до 31.10.2025 в сумі 346 254,29 грн. Таким чином, покладені судом зобов`язання вчинити дії щодо призначення ОСОБА_1 пенсії виконані пенсійним органом в порядку, встановленому судовим рішенням, та в межах повноважень, покладених на управління Пенсійного фонду України. Відповідно до Порядку №821, загальна сума, внесена до переліку боргів, разом з поточною заборгованістю складає 464 997,38 грн. Починаючи з жовтня 2025 по березень 2026 виплачено заборгованості 267 333,75 грн, залишок боргу, станом на 15.04.2026 197 663,63 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,121 та виплати пенсії, призначеної на виконання рішення суду в повному обсязі без застосування положень Порядку №821, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині застосування відповідачем Порядку №821 при виплаті позивачу поточних сум пенсії, нарахованих відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі №160/3241/25, суд застосовує правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, яка викладена в постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26 (провадження № К/990/23528/26) та зазначає про таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05 серпня 2025 року у справі № 620/15158/24, від 25 березня 2026 року у справі № 320/36568/25 та від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25.

Як убачається з матеріалів справи №160/13296/26, підставою для звернення позивача до суду є, зокрема, неналежне, на його думку, виконання відповідачем судового рішення у справі № 160/3241/25.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 160/3241/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі № 160/3241/25, застосував положення Порядку №821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував Порядок №821, який, на думку позивача, не підлягав застосуванню або був застосований помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування Порядку №821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність Порядку №821, а правомірність його застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі № 160/3241/25.

Отже, оскільки застосування Порядку №821 відбулося під час виконання судового рішення у справі № 160/3241/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Суд зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду у справі № 160/3241/25, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

За таких обставин, суд констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має право захистити порушене право в порядку інститутів, визначених у статтях 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України у справі № 160/3241/25.

В пункту 59 постанови від 15.09.2026 у справі № 580/490/26 (провадження № К/990/23528/26) Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, Суд зазначив про правильність висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на встановлені обставини та правові висновки, викладені в постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26 (провадження № К/990/23528/26) Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю з роз`ясненням позивачу права звернення до суду у справі № 160/3241/25 в порядках, визначених у статтях 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Враховуючи закриття провадження у справі в частині позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1064,96 грн, які підтверджуються квитанцією №4070-0291-0586-4849 від 17.05.2026, підлягають поверненню на користь позивача з Державного бюджету України у розмірі 532,48 грн.

На підставі зазначеного, керуючись статтями 238, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження у справі №160/13296/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині позовних вимог:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 усієї суми призначеної щомісячної пенсії у відповідності до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювати ОСОБА_1 виплату щомісяця усієї суми призначеної пенсії у відповідності до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дати призначення пенсії без застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821.

Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар