Рішення № 140104208, 28.09.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/6545/26

Провадження № 2/487/4040/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Притуляк І.О., за участю секретаря судових засідань Янковець Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за наданні послуги з водопостачання та водовідведення,

ВСТАНОВИВ:

14.08.2026 року представник МКП «Миколаївводоканал» Савицька О.Е. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожиті з 01.12.2021 року по 25.07.2026 року послуги з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та нарахованої абонентської плати за адресою АДРЕСА_1 у сумі 18368,69 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

В обґрунтування позову зазначила, що МКП «Миколаївводоканал» надає населенню м. Миколаєва послуги з водопостачання та водовідведення, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 та видано абоненту розрахунковий документ (розрахункову книжку).

Свої зобов`язання щодо надання послуг з водопостачання та водовідведення позивач виконував в повному обсязі та належним чином.

Відповідач не виконувала свої обов`язки передбачені чинним законодавством, щодо своєчасної та у повному обсязі сплати наданих послуг, у зв`язку з чим за період 01.12.2021 року по 25.07.2026 року утворилась заборгованість в сумі 18368,69 грн. Дана заборгованість складається із заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 16313,21 грн. та абонентської плати у розмірі 2055,48 грн.

Нарахування за надані послуги відбувалось відповідно до затверджених норм згідно благоустрою помешкання, на підставі рішень Миколаївської міської ради № 385 від 26.06.1998 року № 592 від 14.07.2017 року, та № 661 від 28.07.2021 року, за нормою 9,10/8,94 куб. м. на одну людину на місяць. Пільги та субсидії не надавались.

Відповідно до відомостей з Витягу з реєстру територіальної громади міста Миколаєва про зареєстрованих осіб в житловому приміщенні станом на 29.04.2026 року кількість зареєстрованих за адресою становить 1 особу.

Зазначенні обставини слугували підставою для звернення до суду із зазначеним позовом.

Ухвалою судді від 19.08.2026 року справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

06.09.2026 року відповідач ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 року зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №1405 від 29.12.2023 року та іншими забороняється стягнення заборгованості за послуги водопостачання. Під час воєнного стану Миколаївська міська територіальна громада є територією можливих бойових дій, на якій діє пряма заборона на судове/виконавче провадження щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка виникла після 24.02.2022 року. Позивач має право лише на фіксацію частини розміру заборгованості, по якій позовна давність не спливла.

Окрім прямої заборони стягнення суму позову у розмірі 23347,92 грн. відповідач не визнає, оскільки вона підлягає зменшенню на 5940,05 грн. (за лютий 2022 року серпень 2023 року) через сплив позовної давності, наслідки спливу якої просила застосувати відповідно до ст.267 ЦК України.

Також просить додатково зменшити суму боргу на 11738,16 грн. у зв`язку із рецидивуючим зловживанням позивачем процесуальними правами (ст.44 ЦПК України), як захід процесуальної відповідальності. Позивач свідомо подаючи позов у мовах прямої урядової заборони на стягнення заборгованості діяв вкотре недобросовісно.

Товариство свідомо не надало свого часу суду в наказному провадженні її вимоги від 24.10.2025 року та повідомлення від 09.12.2025 року під час звернення до суду 14.07.2026 року про видачу судового наказу (цивільна справа №487/5601/26) про стягнення з неї боргу за комунальні послуги в розмірі 17678,21 грн. за період з 01.12.2021 року по 25.05.2026 року та 266,24 грн. судового збору. Судовий наказ згодом було скасовано 04.09.2025 року.

Вважає, що заборона стягнення заборгованості унеможливлює як стягнення боргу в судому порядку, так і його виконання виконавчою службою, у зв`язку із чи провадження підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1. ст.255 ЦПК України.

15.09.2026 року до суду від представника МКП «Миколаївводоканал» надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вона зазначила, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Наявність предмету спору визнає і сама відповідач в своєму відзиві.

Щодо спливу позовної давності, представник позивача зазначає, що всупереч твердженням відповідача, позивач не поновлює строк позовної давності з причини того, що його перебіг було зупинено зверненням до суду з заявою про видачу судового наказу.

При цьому твердження відповідача про пропуск позивачем позовної давності є безпідставними, оскільки перебіг цього строку був зупинений на підставі прямої дії закону спочатку в період дії карантину, а згодом в період воєнного стану. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

У зв`язку з чим борг за надані послуги з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та нарахованої абонплати за період з 01.12.2021 року по 25.07.2026 року нарахований в межах строків позовної давності, а відповідно подана відповідачкою заява про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності задоволенню не підлягає

Щодо посилання відповідача на заборону стягнення у контексті застосування норм Постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 року зі змінами, внесеними Постановою Кабінету міністрів України №1405 від 29.12.2023 року, вказує на те, що застосування абзацу 4 пункту 1 постанови КМУ № 206 у м. Миколаєві є можливим , але виключно за умови дотримання чітко визначених законодавством критеріїв. Щоб заборона на стягнення заборгованості почала діяти, мають одночасно виконуватися три обов`язкові умови: 1. Період утворення боргу: Заборгованість має бути утворена після 24 лютого 2022 року і виключно за період, коли громада мала офіційний статус території бойових дій (можливих або активних). 2. Факт непроживання: Споживач та/або члени його сім`ї фактично залишили своє місце проживання у Миколаєві. 3. Офіційне підтвердження (надання документів): Споживач зобов`язаний самостійно надати виконавцю комунальних послуг або управителю багатоквартирного будинку в паперовій чи електронній формі підтвердження своєї відсутності.

Заборгованість у відповідача виникла, в тому числі до 24 лютого 2022 року; факт непроживання відповідач не підтверджує, а навпаки вказує, що постійно знаходиться за місцем реєстрації; жодних документів на підтвердження факту своєї відсутності, відповідно, не надала.

Решта викладеного у відзиві відповідача зводиться з її незгодою з нормами та порядком їх застосування, що викладені в Постанові Кабінету міністрів України №206 від 05.03.2022 року з наступними змінами та доповненнями.

21.09.2026 року відповідач ОСОБА_1 подала до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких зазначала, що у відповіді позивач жодним чином не спростував та не надав заперечень щодо фактів його недобросовісної поведінки.

Вказувала на те, що позивач діяв очевидно недобросовісно, що підтверджується тим, що майже за дев`ять місяців до звернення до суду його було письмово застережено щодо неможливості наказаного провадження. Попри це, з метою процесуального тиску, затягування часу, позивач зухвало ініціював наказне провадження, яке було закономірно скасовано відповідною ухвалою суду від 06.08.2026 року. Такі дії позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні ст.44 ЦПК України, спрямованими на введення суду в оману шляхом приховування факту тривалого спору.

Крім того, позивач висловив аргументи щодо застосування п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, але не надав своїх аргументів щодо закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Позивач навмисно спочатку обрав спрощене провадження, щоб швидко отримати тимчасове рішення, затягнути час, створити тиск на відповідача. Оскільки первинне звернення до суду було недобросовісним і маніпулятивним (неналежним), позивач втрачає право стверджувати, що він «встиг» подати позов у межах строку позовної давності.

Також позивач не навів контраргументів щодо наведених нею доводів стосовно логічної структури Постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 року зі змінам, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України №1405 від 29.12.2023 року, та абсолютного захисту споживача, майно якого знаходиться в зоні бойових/можливих бойових дій, щодо заборони стягнення заборгованості. Якщо позивач свідомо порушує норми урядової Постанови, яка є чинною, він має нести за це правову відповідальність. Позивачем не був дотриманий належний спосіб захисту. Позивач, в свою чергу, усвідомлюючи імперативний характер норм вищевказаної Постанови щодо заборони на стягнення заборгованості, та усвідомлюючи наявність спірних правовідносин саме з цього приводу, умисно не повідомив суд про ключовий аспект (предмет) спору спочатку в наказному провадженні, а потім в позовному. Це є обтяжуючою обставиною (недобросовісною поведінкою) за викладених передумов в даному конкретному випадку.

Представник позивача до судового засідання не з`явилась. Надіслала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги просила задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. У запереченнях на відповідь на відзив просила про розгляд справи у її відсутність.

Дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд доходить наступного.

Судом встановлено, що МКП «Миколаївводоканал» надає послуги з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 .

За вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 з 24.05.2001 року зареєстрована у вказаній квартирі, що підтверджується інформацією про зареєстроване/задеклароване місце проживання Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради.

Судовим наказом, виданим Заводським районним судом міста Миколаєва 15.07.2026 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь МКП «Миколаївводоканал» заборгованість за спожиті послуги з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та нарахованої абонентської плати за період з 01.12.2021 року по 25.05.2026 року у сумі 17678,21 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 266,24 грн.

За заявою ОСОБА_1 ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 06.08.2026 року вищевказаний судовий наказ скасовано.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги до форми договору не встановлені законом. Укладення договору шляхом оформлення особового рахунку та видачі розрахункової книжки не суперечить діючому законодавству.

Згідно зі ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань і одностороння зміна умов договору не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Таким чином, правовідносини між сторонами за своїм змістом є зобов`язальними, позивач повинен надавати послуги водопостачання та водовідведення, а відповідачі повинні за них сплачувати в силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України.

За змістом п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» встановлено, що споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання.

Статтею 162 Житлового кодексу України визначено, що наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний за своїм змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15.

Положеннями ст.610 та ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати спожитих послуг з водопостачання та водовідведення, за період 01.12.2021 року до 25.07.2026 року утворилась заборгованість в сумі 18368,69 грн., що підтверджується наданим позивачем розрахунком.

Доказів на спростування наявності заборгованості у вищенаведеному розмірі та належного виконання зобов`язання по сплаті за спожиті комунальні послуги, відповідачем надано не було.

Стосовно посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», суд зазначає наступне.

Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 р. з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312; 2016 р., № 46, ст. 1669; 2022 р., № 26, ст. 1418), або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, документи, що підтверджують факт перетинання державного кордону України (на виїзд з України і в`їзд в Україну) у відповідний період часу), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).

Згідно з Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року №376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Миколаївська міська територіальна громада віднесена до території можливих бойових дій з 11.11.2022 року по теперішній час.

Оскільки Миколаївська міська територіальна громада з 11.11.2022 року віднесена до території можливих бойових дій, з часу набрання чинності цією редакцією постанови, а саме з 30.12.2023 року забороняється стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання, але за умови надання ними підтверджуючих документів виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі.

Проте, з поданих відповідачем до суду відзиву та відповіді на заперечення не вбачається, що вона є особою, яка покинула своє місце проживання та що вона зверталася з відповідною заявою до позивача, та доказів протилежного нею до суду не надано. Навпаки з поданих документів вбачається, що сам факт користування послугами з водовідведення та водопостачання відповідач не заперечує, посилаючись лише на неможливість стягнення наявної у неї заборгованості в період дії воєнного стану в країні.

У зв`язку із цим, посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206 є безпідставними.

Також, виходячи з вищевикладеного, відсутні підстави для закриття провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України та Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», оскільки доводи відповідача зводяться до помилкового тлумачення норм вищевказаного законодавства.

Щодо посилання відповідача на зловживання позивачем своїми процесуальними правами в розумінні ст.44 ЦПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1,2,4 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Відповідно до позиції КЦС ВС, викладеної в ухвалі від 13.10.2021 року по справі №707/1491/21 зловживання процесуальними правами це цивільне процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників цивільного процесу (їх представників), що спричиняють порушення процесуальних прав інших учасників цивільного процесу (їх представників), з метою перешкоджання гарантованому у пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правосуддю, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).

Зловживання правами характеризуються умислом, спрямованим на порушення порядку цивільного судочинства.

Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний результат, вчиняє процесуальні дії, зовні схожі на ті юридичні факти, з якими пов`язується настання необхідного результату. Однак, такі дії мають повністю штучний характер, хоча зовні протікають в межах правового поля, а насправді ними заподіюється шкода інтересам інших учасників процесу та взагалі інтересам правосуддя.

При оцінці дій позивача, які на думку відповідача містять ознаки зловживання своїм процесуальним правом, суд, з огляду на конкретні обставини даної справи, доходить до висновку про відсутність у них таких ознак.

Право особи на звернення до суду з вимогами, визначеними у ч.1.ст.161 ЦПК України, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір, прямо передбачено положеннями ч.2 ст.161 ЦПК України.

Доводи ж щодо зловживання позивачем процесуальними правами у зв`язку із поданням позову в умовах, як на думку відповідача, прямої урядової заборони, суд відхиляє, оскільки, як встановлено вище судом, посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206 є безпідставними.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.256 ЦК України).

Відповідно до ст.261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).

Представник позивача звернулась до суду із вказаним позовом 14.08.2026 року, позовні вимоги заявлені щодо стягнення заборгованості за період з 01.12.2021 року по 25.07.2026 року.

Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року.

Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 до 30 червня 2023 року.

Отже, беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року.

Крім того, згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п.19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-IX від 08.11.2023 року) встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Також слід враховувати, що згідно з Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-IX, з Цивільного Кодексу України було виключено Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Закон набув чинності 04.09.2025 року.

Отже, строк визначений статтею 257 ЦК України, продовжувався на строк дії воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року і до 03.09.2025 року.

Отже, позовна давність стосовно заборгованості відповідача за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.12.2021 року по 25.07.2026 року позивачем на дату звернення із даним позовом не пропущена.

З урахуванням вищезазначеного, позов МКП «Миколаївводоканал» про стягнення заборгованості за наданні послуги з водопостачання та водовідведення є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за наданні послуги з водопостачання та водовідведення - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.12.2021 року по 25.07.2026 року в розмірі 18368,69 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: Міське комунальне підприємство «Миколаївводоканал», місцезнаходження: вул. Погранична, 161, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ: 31448144.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Головуючий суддя: І.О. Притуляк