Рішення № 140102705, 18.05.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/19908/25 2/760/2380/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Воловіченко Л. В.,

представника позивача Хорошайло Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок літ. «А» загальною площею 77,3 кв. м, жилою 55,4 кв. м з відповідними надвірними будівлями під літ «Б», - гараж, під літ «В» - літня кухня, під літ «Г» - вбиральня, за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_2 .

Свої вимоги, обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_2 . За життя вона склала заповіт, за яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповіла їй. Заповіт не скасовувався і не змінювався, осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, немає.

У зв`язку з вищевикладеним, вона у встановлений законом строк звернулася до Дев`ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої 14 лютого 2022 року державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Фроловою А. О. заведено спадкову справу.

До складу спадщини входить житловий будинок літ. «А» загальною площею 77,3 кв. м, жилою площею 55,4 кв. м, з надвірними будівлями: гаражем літ. «Б», літньою кухнею літ. «В» та вбиральнею літ. «Г», розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, постановою державного нотаріуса від 03 серпня 2022 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на зазначений будинок, оскільки відсутні оригінали правовстановлюючих документів на майно та відсутня державна реєстрація права власності спадкодавця.

Позивач зазначає, що померла ОСОБА_2 не оформила документи на майно, але майно було побудовано ще в 1966 роках ХХ століття відповідно до законодавства, чинного на той час.

Зокрема, 25 травня 1963 року виконкомом районної Ради депутатів трудящих ОСОБА_2 видано свідоцтво на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, яким передбачалося будівництво житлового будинку на земельній ділянці площею 0,25 га, виділеній із присадибного фонду колгоспу «Комуніст», зі строком закінчення будівництва до 25 травня 1966 року. 11 червня 1963 року виконком Києво-Святошинської районної Ради депутатів трудящих погодив план забудови. На підставі рішення сільського виконкому від 29 листопада 1977 року на ім`я ОСОБА_2 заведено будинкову книгу. 06 квітня 2001 року Київське міське бюро технічної інвентаризації виготовило технічний паспорт на вищевказаний будинок. Водночас, згідно з довідкою КП «Київське міське БТІ» від 20 липня 2022 року, право власності на будинок за даними реєстрових книг не зареєстроване.

Однак позивач наголошує, що право власності спадкодавця на будинок виникло відповідно до законодавства, чинного на час його будівництва, і не залежало від державної реєстрації.

Так, на час будівництва с. Жуляни належало до сільської місцевості і було включене до меж м. Києва лише Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 26 серпня 1988 року «Про розширення меж міста Києва». Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року передбачалась обов`язкова реєстрація будинків лише у містах і селищах міського типу. У сільській місцевості право власності на індивідуальні будинки оформлювалося записом у погосподарській книзі сільської ради та відкриттям особового рахунку на ім`я забудовника, а такі записи мали значення публічного акта, що підтверджує право приватної власності.

Крім того, житлові будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, не підлягають процедурі прийняття в експлуатацію. Основним документом, що підтверджує існування такого об`єкта та його технічні характеристики, є технічний паспорт.

Також, згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо на момент їх виникнення законодавство не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Таким чином, вищевказане домоволодіння побудовано відповідно до діючого на час його будівництва законодавства та належним чином зареєстровано органом місцевого самоврядування в господарській книзі на будинок, що підтверджує право приватної власності.

Враховуючи вищевикладене, відсутність документів, що посвідчують право власності спадкодавця на нерухоме майно, вона позбавлена можливості оформити спадкові права у порядку, встановленому законом та отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, вона звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав та просить його задовольнити.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2025 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року вказану цивільну справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Витребувано у Дев`ятої київської державної нотаріальної контори належним чином завірені копії матеріалів спадкової справи, заведеної щодо майна померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

29 жовтня 2025 року від Дев`ятої київської державної нотаріальної контори надійшла копія спадкової справи щодо майна померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

11 листопада 2025 року ухвалою суду засідання закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про поважність причин неявки суду невідомо.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність відповідача.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом установлено, що 21 грудня 2007 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Ловчинською Л. А. та зареєстрований в реєстрі за № 8-2952, яким заповіла ОСОБА_1 , 1968 року народження, (позивачу) все її майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день її смерті та на що за законом вона матиме право.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 18 серпня 2021 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) серії НОМЕР_1 , актовий запис 18156

Відповідно до інформаційної довідки Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 20 липня 2022 року № 636 згідно з даними реєстрових книг Бюро, житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрований.

Разом з тим, відповідно до свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української СРСР, виданого 25 травня 1963 року виконкомом районної Ради депутатів трудящих, на ім`я ОСОБА_2 , передбачалося будівництво житлового будинку на земельній ділянці площею 0,25 га на АДРЕСА_1 , виділеній із присадибного фонду колгоспу «Комуніст» на підставі довідки від 22 березня 1963 року № 1-00, зі строком закінчення будівництва до 25 травня 1966 року.

11 червня 1963 року виконком Києво-Святошинської районної Ради депутатів трудящих погодив план забудови.

29 листопада 1977 року на підставі рішення сільського виконкому була заведена будинкова книга на ім`я ОСОБА_2 для прописки громадян, що проживають в будинку на АДРЕСА_1 .

Зі змісту зазначеної книги встановлено, що відповідальною особою за ведення книги та прописку по будинку є ОСОБА_2

06 квітня 2001 року на замовлення ОСОБА_2 Київським міським бюро технічної інвентаризації Київської міської державної адміністрації було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок (домоволодіння) по АДРЕСА_2 , загальною площею 77,3 кв. м, жилою - 55,4 кв. м з відповідною частиною надвірних будівель під літ. «Б» - гараж, під літ. «В» - літня кухня; під літ. «Г» - вбиральня.

У вказаному технічному паспорті власником житлового будинку зазначено ОСОБА_2 .

Беручи до уваги вищевикладене, 14 лютого 2022 року позивач звернулася до Дев`ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак 03 серпня 2022 року державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Фроловою А. О. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії за вих. № 2248/02-31, а саме - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок та на земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті її матері, ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки у спадкоємця відсутні документи, що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно.

Разом з тим, позивачем було отримано архівну довідку від 24 вересня 2025 року № 05-05/358, видану архівним відділом Бучанської районної військової адміністрації Київської області Бучанської районної державної адміністрації Київської області.

Зі змісту вказаної довідки встановлено, що у документах архівного фонду «Жулянська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області» у погосподарській книзі за 1986-1989 є особистий рахунок № НОМЕР_2 на гр. ОСОБА_2 , проживаючої по АДРЕСА_2 . У графі «Будівлі, що знаходяться в особистій власності господарства» значиться житловий будинок. У графі «Список членів сім`ї» значиться: ОСОБА_2 - голова сім`ї, « ОСОБА_3 » закреслено. ОСОБА_1 - дочка, ОСОБА_4 ».

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно з частиною першою статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до положень частини першої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Як встановлено судом, за заповітом, складеним за життя 21 грудня 2007 року ОСОБА_2 , спадкоємцем є ОСОБА_1 , 1968 року народження. Доказів скасування чи зміни заповіту, а також визнання його недійсним матеріали справи не містять.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 Цивільного кодексу України).

Так, з матеріалів спадкової справи № 110/2022, заведеної Дев`ятою київською державною нотаріальною конторою щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 встановлено, що спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину та подала до нотаріальної контори відповідну заяву про прийняття спадщини. Інші спадкоємці до контори не звертались.

Враховуючи викладене, що спадкодавцем було складено заповіт на ім`я позивача, а інші особи із заявами про прийняття спадщини, зокрема особи, які мають право на обов`язкову частку у спадщині відповідно до статті 1241 ЦК України, до нотаріуса не зверталися, то вона має право на спадкування за заповітом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що діючим законодавством України чітко визначений порядок отримання спадкоємцем документа, який посвідчує його право на успадковане майно - свідоцтва про право на спадщину, видачу якого, відповідно до норм цивільного законодавства та Закону України «Про нотаріат», покладено на нотаріальний орган. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 11 частини першої статті 346 ЦК України визначено, що припиняється право власності, зокрема, у разі смерті власника.

Статтею 392 ЦК України закріплено право власника майна пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження (абзаци 2, 3 пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Тож, судом установлено, що постановою нотаріуса було відмовлено позивачу у вчиненні нотаріальної дії через ненадання нею документів, що підтверджують право власності спадкодавця на нерухоме майно, що входить до складу спадкового майна.

У ході судового розгляду з`ясовано, що правовстановлюючих документів на будинок, оформлених на ім`я ОСОБА_2 , немає. Згідно з інформаційною довідкою КП «Київське міське БТІ» від 20 липня 2022 року № 636, право власності на будинок у реєстрових книгах Бюро не зареєстроване.

Таким чином, судом установлено наявність перешкод для оформлення спадкових прав позивача у нотаріальному порядку.

Визнання права власності в порядку спадкування за заповітом є належним способом захисту прав спадкоємця, якщо вбачаються перешкоди в оформленні його спадкових прав у нотаріальному порядку (постанова Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 (провадження № 61-16069св20)).

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно необхідно керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 і підтримано у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», у приватній власності громадян можуть перебувати жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах. Згідно з пунктом 9 цієї постанови право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому законом порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ міського типу (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції). Отже, записи у погосподарських книгах визнавалися актами органів влади (публічними актами), що підтверджують право приватної власності (постанова Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 678/1418/17).

На час будівництва спірного будинку АДРЕСА_3 було сільським населеним пунктом. До меж м. Києва його включено лише Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 26 серпня 1988 року «Про розширення меж міста Києва», тому вимоги зазначеної Інструкції щодо реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації на спірний будинок на час його будівництва не поширювалися. Облік та оформлення належності індивідуальних жилих будинків у сільській місцевості здійснювалися сільськими радами шляхом внесення записів до погосподарських книг і відкриття особових рахунків на ім`я власників господарств. Такий запис за своєю правовою природою є реєстрацією будинку у виконкомі місцевої ради.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрацію таких прав було проведено відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент їх виникнення діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. При цьому, державна реєстрація є офіційним визнанням права державою, а не підставою його виникнення, тому відсутність реєстрації права власності ОСОБА_2 у бюро технічної інвентаризації не свідчить про відсутність у неї такого права.

Крім того, порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в Державних будівельних нормах А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється, що по об`єктах, які збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається Бюро технічної інвентаризації.

Згідно з пунктом 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, документом, що засвідчує прийняття в експлуатацію індивідуального (садибного) житлового будинку, господарських (присадибних) будівель і споруд, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх до експлуатації відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок. За наявності відповідних доказів суди визнають право власності в порядку спадкування на будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючих документів. При цьому, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами: рішеннями органів місцевого самоврядування про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо (постанова Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 678/1418/17).

Згідно з вимогами статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Беручи до уваги вищевикладене, оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд виходить з того, що ОСОБА_2 у встановленому порядку було відведено земельну ділянку у с. Жуляни та надано право на будівництво жилого будинку зі строком закінчення будівництва до 25 травня 1966 року.

Отже, будинок споруджено на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці на підставі дозволу уповноваженого органу.

Заведення будинкової книги для реєстрації громадян у спірному будинку, в якій відповідальною особою за будинок було зазначено ОСОБА_2 , свідчить про те, що сільська рада визнавала її господарем цього будинку.

Крім того, у погосподарській книзі Жулянської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за 1986-1989 роки значиться, що було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 на ОСОБА_2 як голову сім`ї, а у графі «Будівлі, що знаходяться в особистій власності господарства» значиться житловий будинок по АДРЕСА_2 , що, з огляду на те, що записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності, підтверджує право приватної власності ОСОБА_2 на спірний будинок.

Також слід взяти до уваги, що спірний будинок закінчено будівництвом до 05 серпня 1992 року, та виготовлено технічний паспорт, який є документом, що засвідчує прийняття його в експлуатацію, а власником будинку у ньому зазначено ОСОБА_2 .

Таким чином, факт будівництва спірного будинку ОСОБА_2 на відведеній їй земельній ділянці з дозволу уповноваженого органу підтверджується сукупністю доказів, досліджених судом в ході судового розгляду, а будь-яких відомостей про інших забудовників чи власників будинку матеріали справи не містять.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що право власності ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , виникло відповідно до законодавства, чинного на час його будівництва. Будинок споруджено на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці, закінчено будівництвом до 05 серпня 1992 року, облік його як власності ОСОБА_2 здійснювався сільською радою в погосподарській книзі, а технічним паспортом підтверджено його існування та технічні характеристики. Отже, на час відкриття спадщини ОСОБА_2 мала права та обов`язки власника цього будинку, а сам будинок входить до складу спадщини.

Відповідач наведених позивачем обставин не спростував, доказів належності спірного будинку іншим особам, наявності інших спадкоємців чи інших перешкод для визнання за позивачем права власності на спадкове майно суду не надав.

Суд, на підставі викладеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення.

З огляду на викладене, керуючись статтями 328, 346, 392, 1217, 1220, 1222, 1223, 1268, 1270, 1273, 1297 ЦК України, статтями 2, 10, 12, 13, 15, 141, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77,3 кв. м, жилою площею 55,4 кв. м, з відповідними надвірними будівлями: під літ «Б» - гараж, під літ. «В» - літня кухня, під літ «Г» - вбиральня, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Київська міська рада, код ЄДРПОУ 22883141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 36.

Суддя Л. М. Ішуніна