Рішення № 140102512, 28.09.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/13128/26

пр. № 2/759/10568/26

28 вересня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами у загальному розмірі 38 173 грн 75 коп.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 29.12.2020 та 13.02.2021 ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем товариств уклав з ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «Служба миттєвого кредитування» договори № 0583-9551, № 2104430454221 відповідно, згідно з умовами яких ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «Служба миттєвого кредитування» зобов`язалися надати ОСОБА_1 кредит, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та виконати інші обов`язки, передбачені договорами.

ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «Служба миттєвого кредитування» своє зобов`язання за кредитними договорами виконали у повному обсязі, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредитних коштів. У свою чергу, ОСОБА_1 не виконав свої обов`язки за кредитним договором, що призвело до прострочення грошового зобов`язання та утворення заборгованості за договорами у загальному розмірі 38 173 грн 75 коп.

28.10.2021 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір № 02/10/2021, на підставі якого право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0583-9551 від 29.12.2020 перейшло до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».

За результатами почергового укладення договорів № 1-12 від 01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», № 10-01/2023 від 10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», № 28-08/25 від 28.08.2025 між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2104430454221 від 13.02.2021 перейшло до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».

З урахуванням вищевикладеного, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитними договорами та вирішити питання про розподіл судових витрат.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оскільки позов подано в електронній формі через електронний кабінет, примірник позовної заяви разом із доданими до неї матеріалами позивачем направлений відповідачу на адресу його зареєстрованого місця проживання, що відповідає інформації, отриманої за відомостями з Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Святошинської РДА, у відповідності до вимог ст.ст. 43, 177 ЦПК України, про що в матеріалах справи наявні бланк опису вкладення, завірений відповідним відділенням зв`язку, разом з фінансовим чеком про відправлення.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 20 травня 2026 року направлялась відповідачу ОСОБА_1 на його зареєстроване місце проживання відповідно до відомостей з Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Святошинської РДА - м. Київ, Святошинський район, вул. Відпочинку, буд. 9-А.

Поштовий конверт повернувся без вручення. За результатами відстеження стану поштових відправлень (веб-ресурс: https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) судом встановлено, що поштове відправлення не було вручено відповідачу у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Частина 1 статті 131 ЦПК України зобов`язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У постановах від 14.08.2020 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 Верховний суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Суд також звертає увагу, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).

Суд зауважує, що наразі у суду відсутні можливості сповіщення відповідача за допомогою інших засобів зв`язку, а подальші, додаткові дії щодо направлення виклику відповідачу до суду за місцем його реєстрації призведуть лише до несвоєчасності розгляду справи.

Водночас, правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк був повідомлений в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).

У Постанові КЦС ВС від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 зроблено висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4, 6, 8 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постановах КЦС ВС від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 08.04.2026 у справі № 705/1938/25 зроблено висновок, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Щодо кредитного договору № 0583-9551 від 29.12.2020

Судом встановлено, що 29.12.2020 ОСОБА_1 авторизувався в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС». З використанням цієї системи ОСОБА_1 подав заяву, в якій виклав волевиявлення на отримання кредиту. Для прийняття товариством рішення щодо можливості надання кредиту та погодження запитуваних умов кредитування ОСОБА_1 також надав всі необхідні для цього свої персональні дані.

За результатами ідентифікації особи ОСОБА_1 товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» було прийнято рішення про можливість надання ОСОБА_1 кредиту.

За результатами цілеспрямованих, добровільних, усвідомлених та взаємопов`язаних дій 29.12.2020 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства було укладено кредитний договір № 0583-9551. Договір підписаний ОСОБА_1 шляхом введення одноразового ідентифікатора електронного підпису А637.

Згідно з п. 1 кредитного договору № 0583-9551 від 29.12.2020 ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зобов`язалося надати ОСОБА_1 грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

У пунктах 2-6 кредитного договору № 0583-9551 від 29.12.2020 сторонами було погоджено наступні умови кредитування: сума кредиту - 4 000 грн 00 коп.; мета отримання кредиту - задоволення споживчих потреб; строк кредитування - 15 днів з 29.12.2020 по 12.01.2021; фіксована процентна ставка у розмірі 2% за кожен день користування залишком кредиту; спосіб надання кредиту - шляхом безготівкового переказу на картковий рахунок.

Додатком до кредитного договору є паспорт споживчого кредиту, який містить вичерпну інформацію щодо порядку та способів повернення кредиту, сплати процентів за користування ним.

Положення кредитного договору № 0583-9551 від 29.12.2020 та додатків до нього містять вичерпну інформацію щодо специфікації кредитного продукту, який надається ОСОБА_1 , зокрема, відомості про загальну вартість кредиту, витрати за ним, розмір реальної річної процентної ставки тощо, а також відтворюють положення законодавства про захист прав споживачів та споживче кредитування.

Таким чином, судом встановлено, що 29.12.2020 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 виникло кредитне зобов`язання на вищезазначених умовах.

Зі змісту листа АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 25.11.2025 вбачається, що 29.12.2020 ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LiqPay здійснило переказ грошових коштів у сумі 4 000 грн 00 коп. на картковий рахунок № НОМЕР_1. Платіжна операція здійснена з метою виконання договору № 0583-9551, що був укладений з ОСОБА_1 .

Попри те, що положення кредитного договору № 0583-9551 від 29.12.2020 та додатків до нього не містять відомостей про картковий рахунок ОСОБА_1 , вказаний ним в особистому кабінеті інформаційно-телекомунікаційної системи для отримання кредитних коштів за цим договором, суд з огляду на обставини часткового виконання ОСОБА_1 свого кредитного зобов`язання за цим договором та обставини використання цього ж платіжного засобу для отримання кредитних коштів за кредитним договором № 2104430454221 від 13.02.2021, у межах виконання якого кредитодавцем здійснено верифікацію цього платіжного засобу (ці обставини будуть досліджені нижче), вважає вищезазначений доказ достатнім для констатації того, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» належним чином виконало своє зобов`язання за кредитним договором № 0583-9551 від 29.12.2020, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредитних коштів.

За результатами дослідження розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», судом встановлено, що ОСОБА_1 частково виконав своє зобов`язання за кредитним договором. За період кредитування ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» грошові кошти у сумі 5 560 грн 00 коп., що були зараховані в якості оплати процентів за користування кредитом.

Обставини часткового виконання ОСОБА_1 кредитного зобов`язання свідчать про визнання ним факту укладення кредитного договору, отримання на його підставі кредитних коштів та утворення перед ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» кредитного зобов`язання.

Оскільки сплачених ОСОБА_1 грошових коштів було недостатньо для своєчасного і повного повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, то це призвело до прострочення грошового зобов`язання та утворення заборгованості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

Зі змісту розрахунку заборгованості вбачається, що внаслідок порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитним договором № 0583-9551 від 29.12.2020 утворилася заборгованість у загальному розмірі 6 440 грн 00 коп., з яких: 4 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 2 440 грн 00 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц).

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц).

Зважаючи на умови кредитного зобов`язання, що були погоджені сторонами, суд не погоджується із зазначеним розрахунком заборгованості та доходить висновку про необхідність зменшення розміру заборгованості за тілом кредиту і процентами за користування кредитом.

У постановах ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 зроблено висновок, що термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України).

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні за змістом висновки, але щодо порядку нарахування процентів за користування кредитом зроблено також у постанові ВП ВС від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

Тобто, у разі встановлення у договорі позики терміну повернення позики та узгодження строку користування позики, за який позичальник має сплатити проценти як плату за правомірну можливість використання чужих коштів, право нарахування процентів за користування позикою обмежується відповідним строком. Якщо позичальник після спливу цього строку не повертає позику або іншим чином не виконує своє грошове зобов`язання, то між позикодавцем та позичальником виникають охоронні відносини, права, свободи та законні інтереси позикодавця в яких охороняються приписами ст. 625 ЦК України, що встановлюють міру відповідальності боржника за неправомірне використання чужих коштів.

У кредитному договорі № 0583-9551 від 29.12.2020 сторони передбачили, що строк кредитування становить 15 днів, тобто з 29.12.2020 по 12.01.2021. Оскільки процентна ставка була встановлена на рівні 2% за кожен день користування залишком кредиту, то при умові неповернення суми кредиту до 12.01.2021 ОСОБА_1 мав сплатити проценти у розмірі 1 200 грн 00 коп. (4 000 грн 00 коп. х 2% х 15 днів), то безпосередньо відображено у самому кредитному договорі.

Тобто, за весь період кредитування, який був визначений у кредитному договорі № 0583-9551 від 29.12.2020, ОСОБА_1 мав сплатити проценти у сумі 1 200 грн 00 коп.

Водночас, у п. 14 кредитного договору № 0583-9551 від 29.12.2020 сторони погодилися, що ОСОБА_1 має право пролонгувати строк кредитування на 15 днів на умовах та у спосіб, що визначені правилами надання споживчих кредитів, але не більше 4 пролонгацій. На строк пролонгації розмір процентної ставки складає 2% за кожен день користування залишком кредиту.

При цьому ОСОБА_1 , підписуючи кредитний договір № 0583-9551 від 29.12.2020, засвідчив, що повністю ознайомився з Правилами надання споживчих кредитів, розміщених у відповідній редакції на веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (п. 13 договору).

Згідно з п. 7.3-7.6 Правил надання споживчих кредитів для використання права пролонгувати договір ОСОБА_1 потрібно сплатити нараховані проценти за користування кредитом. Після отримання ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» відповідних коштів договір вважається пролонгованим без вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін.

Якщо сума, яка сплачена ОСОБА_1 , менша ніж сума нарахованих процентів за кредитом, пролонгація договору не відбувається, а якщо відповідна сума рівна або більша (однак недостатня для повної сплати заборгованості) - пролонгація відбувається, а надмірно сплачені кошти зараховуються на часткове погашення заборгованості.

Пролонгація передбачає продовження кредиту на такий самий строк з наступного календарного дня після настання останньої з трьох можливих подій: 1) настання терміну платежу, 2) закінчення строку попередньо здійсненої пролонгації, 3) отримання ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» грошових коштів від ОСОБА_1 у розмірі нарахованих процентів за користування кредитом.

Зі змісту розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», вбачається, що після 12.01.2021, тобто після закінчення первинного строку кредитування, ОСОБА_1 лише тричі (12.01.2021, 27.01.2021, 13.02.2021) сплачував повністю проценти за користування кредитом, що обумовило продовження строку кредитування кожного разу на 15 днів.

Остання повна сплата нарахованих процентів 13.02.2021 обумовила чергове продовження строку кредитування на 15 днів, тобто до 28.02.2021. Після цього ОСОБА_1 лише здійснював платежі, яких не було достатньо для повної оплати нарахованих процентів, у зв`язку з чим продовження строку кредитування не відбувалося.

Внаслідок цього загальний строк кредитування за кредитним договором № 0583-9551 від 29.12.2020 з урахуванням здійснених пролонгацій становить 62 дні та охоплює період з 29.12.2020 по 28.02.2021. Саме протягом цього періоду ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» мало право нараховувати проценти за правомірне користування ОСОБА_1 кредитом.

Водночас, зі змісту розрахунку простежується, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» продовжувало нараховувати проценти за правомірне користування ОСОБА_1 кредитом і після 28.02.2021, а саме до 07.04.2021. Тобто, товариство продовжувало нараховувати проценти поза межами строку кредитування, що суперечить правовій природі процентів та умовам кредитного договору.

Оскільки ОСОБА_1 28.02.2021 не повернув всю кредитну заборгованість, то це призвело до прострочення кредитного зобов`язання та виникнення між ним та ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» охоронних відносин, у межах яких товариство набуло право застосовувати штрафні санкції за неправомірне користування ОСОБА_1 кредиту. Однак при цьому товариство втратило право нараховувати проценти як плату за правомірне користування ОСОБА_1 кредитом.

Всупереч вищевикладеному ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» продовжувало нараховувати проценти як плату за правомірне користування кредитом і не застосовувало жодних штрафних санкцій.

З огляду на вищевикладене суд доходить висновку про те, що розмір нарахованих ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» процентів за кредитним договором № 0583-9551 від 29.12.2020 підлягає перерахунку у межах встановленого строку кредитування. Погоджені умови кредитування та встановлений строк кредитування вказують на те, що розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати процентів за користування кредитом відсутній. Це підтверджується наступним розрахунком: 4 000 грн 00 коп. (сума залишку кредиту протягом строку кредитування) х 2% (погоджена процентна ставка) х 62 дні (строк кредитування з 29.12.2020 по 28.02.2021) = 4 960 грн 00 коп. - 5 560 грн 00 коп. (сума процентів, сплачена ОСОБА_1 ) = - 600 грн 00 коп.

З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 переплатив проценти за користування кредитом на 600 грн 00 коп. У зв`язку з цим переплачена сума процентів підлягає зарахуванню в якості оплати заборгованості за тілом кредиту.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 0583-9551 від 29.12.2020 становить 3 400 грн 00 коп. та складається виключно з заборгованості за тілом кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором, у свою чергу, може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Таким чином, договірні відносини факторингу передбачають особливий суб`єктний склад, оскільки сторонами такого договору можуть бути лише чітко визначені актом цивільного законодавства особи: клієнтом за договором факторингу може бути будь-яка фізична та юридична особа, які є суб`єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), а фактором - банк чи інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).

У Постанові ВС від 18.10.2023 у справі № 905/306/17, а також постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

За результатами дослідження договору факторингу № 02/10/2021 від 28.10.2021, укладеного між ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» та ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», додаткової угоди № 1 від 04.11.2021 до цього договору факторингу, платіжного доручення № 118 від 31.01.2022, № 273 від 14.07.2022, № 4924 від 21.12.2021, реєстру боржників № 1 від 09.11.2021, що є додатком № 1 до цього договору факторингу, судом встановлено, що право вимоги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0583-9551 від 29.12.2020 перейшло до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».

Зі змісту розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», вбачається, що після отримання права вимоги товариство здійснило наступні нарахування за кредитним договором: 1) 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 35 грн 17 коп. за прострочення грошового зобов`язання за період з 09.11.2021 по 23.02.2022; 2) інфляційні втрати на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 174 грн 66 коп. за прострочення грошового зобов`язання за період з листопада 2021 року по лютий 2022 року.

Встановлені обставини порушення ОСОБА_1 свого грошового зобов`язання у співставленні зі змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України дають можливість погодитися з правом ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» здійснювати нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення ОСОБА_1 свого грошового зобов`язання. Суд також враховує, що товариством обрано період прострочення до 24.02.2022, тобто до початку дії заборони, передбаченої п. 18 Прикінцевих та перехідних положень.

Разом з тим, оскільки для розрахунку 3% річних та інфляційних втрат використовувалася заборгованість лише у розміру тіла кредиту (4 000 грн 00 коп.), а суд дійшов висновку про те, що така заборгованість становить 3 400 грн 00 коп., то такий розрахунок підлягає коригуванню.

За формулою [3% річних] = [Сума боргу (3 400)] ? [Процентна ставка (3%)] / 100% ? [Кількість днів прострочення (107 днів)] / [Кількість днів у році (365 днів як у 2021 році, так і у 2022 році)] сума 3% річних за період прострочення ОСОБА_1 виконання свого зобов`язання з 09.11.2021 по 23.02.2022 становить 29 грн 90 коп.

У свою чергу, сума інфляційних втрат за період з листопада 2021 року по лютий 2022 року згідно з наведеними позивачем індексами інфляцій становить 148 грн 47 коп.

Отже, суд встановив, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 0583-9551 від 29.12.2020 становить 3 578 грн 37 коп., з яких: 3 400 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 29 грн 90 коп. - сума 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, 148 грн 47 коп. - сума інфляційних втрат, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Ця сума заборгованості підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».

Щодо кредитного договору № 2104430454221 від 13.02.2021

Судом встановлено, що 13.02.2021 ОСОБА_1 авторизувався в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Служба миттєвого кредитування». З використанням цієї системи ОСОБА_1 подав заяву, в якій виклав волевиявлення на отримання кредиту. Для прийняття товариством рішення щодо можливості надання кредиту та погодження запитуваних умов кредитування ОСОБА_1 також надав всі необхідні для цього свої персональні дані, у тому числі відомості про свій картковий рахунок № НОМЕР_1.

За результатами ідентифікації особи ОСОБА_1 , верифікації вказаного ним платіжного засобу (карткового рахунку) товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» було прийнято рішення про можливість надання ОСОБА_1 кредиту.

За результатами цілеспрямованих, добровільних, усвідомлених та взаємопов`язаних дій 13.02.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства було укладено договір про надання фінансових послуг № 2104430454221. Договір підписаний ОСОБА_1 шляхом введення одноразового ідентифікатора електронного підпису D3.

Згідно з п. 1.1 кредитного договору № 2104430454221 від 13.02.2021 ТОВ «Служба миттєвого кредитування» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за його використання та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

У розділі 1 кредитного договору № 2104430454221 від 13.02.2021 сторонами було погоджено наступні умови кредитування: сума кредиту - 3 700 грн 00 коп.; мета отримання кредиту - задоволення споживчих потреб; строк кредитування - 16 днів з 13.02.2021 по 28.02.2021; фіксована процентна ставка у розмірі 2% за кожен день користування залишком кредиту за умови сплати всіх нарахованих процентів не пізніше строку кредитування; починаючи з першого дня, наступного за днем закінчення строку кредитування, процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з первинною процентною ставкою, починаючи з 15 дня - збільшується на 1,38%, а з 30 дня - на 2,65%; у разі якщо сума кредиту лишається неповернутою після закінчення строку кредитування, то проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні наступні 16 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом; спосіб надання кредиту - шляхом безготівкового переказу на картковий рахунок № 53хх-хххх-хххх-4297.

Додатком до кредитного договору є паспорт споживчого кредиту, який містить вичерпну інформацію щодо порядку та способів повернення кредиту, сплати процентів за користування ним.

Положення кредитного договору № 2104430454221 від 13.02.2021 та додатків до нього містять вичерпну інформацію щодо специфікації кредитного продукту, який надається ОСОБА_1 , зокрема, відомості про загальну вартість кредиту, витрати за ним, розмір реальної річної процентної ставки тощо, а також відтворюють положення законодавства про захист прав споживачів та споживче кредитування.

Таким чином, судом встановлено, що 13.02.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 виникло кредитне зобов`язання на вищезазначених умовах.

Зі змісту листа ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 05.05.2025 вбачається, що 13.02.2021 ТОВ «Служба миттєвого кредитування» здійснило переказ грошових коштів у сумі 3 700 грн 00 коп. на картковий рахунок № НОМЕР_1, що був зазначений ОСОБА_1 у кредитному договорі № 2104430454221 від 13.02.2021 як спосіб отримання кредитних коштів. Цей же картковий рахунок використовувався ОСОБА_1 для отримання кредитних коштів за кредитним договором № 0583-9551 від 29.12.2020.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «Служба миттєвого кредитування» належним чином виконало своє зобов`язання за кредитним договором № 2104430454221 від 13.02.2021, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредитних коштів.

За результатами дослідження розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «Служба миттєвого кредитування», судом встановлено, що ОСОБА_1 частково виконав своє зобов`язання за кредитним договором. За період кредитування ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «Служба миттєвого кредитування» грошові кошти у сумі 18 грн 58 коп. в якості часткового повернення кредиту та у сумі 3 998 грн 22 коп. в якості сплати процентів за користування кредитом.

Обставини часткового виконання ОСОБА_1 кредитного зобов`язання свідчать про визнання ним факту укладення кредитного договору, отримання на його підставі кредитних коштів та утворення перед ТОВ «Служба миттєвого кредитування» кредитного зобов`язання.

Оскільки сплачених ОСОБА_1 грошових коштів було недостатньо для своєчасного і повного повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, то це призвело до прострочення грошового зобов`язання та утворення заборгованості.

Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості.

Зі змісту розрахунку заборгованості вбачається, що внаслідок порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитним договором № 2104430454221 від 13.02.2021 утворилася заборгованість у загальному розмірі 31 523 грн 92 коп., з яких: 3 681 грн 42 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 27 842 грн 50 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Аналізуючи вказаний розрахунок заборгованості, суд керується висновками, положеннями актів цивільного законодавства та судовою практикою, викладеною при дослідженні розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 0583-9551 від 29.12.2020.

Суд повторно звертає увагу на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова ВП ВС від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16).

Сторонами кредитного договору № 2104430454221 від 13.02.2021 було встановлено, що строк кредитування становить 16 днів, тобто з 13.02.2021 по 28.02.2021. Одночасно з цим у п. 1.3 кредитного договору передбачено, що у разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів строк кредитування перераховуються та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.

Отже, сторонами кредитного договору фактично було передбачено механізм автоматичної пролонгації строку кредитування та пов`язано його застосування з фактом оплати ОСОБА_1 всіх нарахованих процентів за користування кредитом.

Суд звертає увагу, що зазначення у п. 1.4.2 кредитного договору № 2104430454221 від 13.02.2021 про те, що проценти за користування кредитом нараховуються за фактичний строк користування кредитом, тобто фактично до моменту остаточного повернення кредиту, суперечить правовій природі та меті процентів за користування чужими грошима як платі за правомірну поведінку, а також призначенню строку кредитування. У зв`язку з цим суд не враховує ці положення кредитного договору як такі, що свідчать про продовження строку кредитування на фактичний період користування залишком кредиту. Суд констатує, що право нараховувати проценти за кредитним договором № 2104430454221 від 13.02.2021 обмежене встановленим строком кредитування.

Погоджені умови кредитування вказують на те, що після закінчення встановленого строку кредитування (16 днів) ОСОБА_1 мав заплатити ТОВ «Служба миттєвого кредитування» проценти у розмірі 1 184 грн 00 коп. (3 700 грн 00 коп. х 2% х 16 днів). Ці відомості також відображено у графіку платежів за кредитним договором.

Разом з тим, з розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «Служба миттєвого кредитування», видно, що 19.03.2021 ОСОБА_1 сплатив всі нараховані проценти за користування кредитом, що відповідно до п. 1.3 кредитного договору обумовило продовження строку кредитування на 16 днів, тобто до 03.04.2021.

Після 03.04.2021 ОСОБА_1 не здійснював жодних дій і не наставало жодних обставин, які б у відповідності до умов кредитування обумовлювали пролонгацію строку кредитування.

Тобто, строк кредитування за кредитним договором № 2104430454221 від 13.02.2021 становив 50 днів, що відповідають періоду з 13.02.2021 по 03.04.2021.

Положення п. 1.4 кредитного договору щодо збільшення процентної ставки у залежності від кількості днів кредитування свідчать про те, що з цих 50 днів строк кредитування ОСОБА_1 16 днів мав сплачувати проценти за ставкою 2%, 15 днів - за ставкою 3,64% (2% + 1,64%), 15 днів - за ставкою 5,02% (3,64% + 1,38%), 4 дні - за ставкою 7,67% (5,02% + 2,65%).

Таким чином, розмір процентів за використання ОСОБА_1 кредиту за період з 13.02.2021 по 03.04.2021 становить: 7 125 грн 46 коп., розраховані наступним чином:

1) 1 184 грн 00 коп. - проценти за користування кредитом протягом 16 днів (3 700 грн 00 коп. х 2% х 16 днів) +

2) 2 020 грн 20 коп. - проценти за користування кредитом протягом 15 днів за ставкою 3,64% (3 700 грн 00 коп. х 3,64% х 15 днів) +

3) 2 786 грн 10 коп. - проценти за користування кредитом протягом 15 днів за ставкою 5,02% (3 700 грн 00 коп. х 5,02% х 15 днів) +

4) 1 135 грн 16 коп. - проценти за користування кредитом протягом 4 днів за ставкою 7,61% (3 700 грн 00 коп. х 7,61% х 4 дні).

19.03.2021 ОСОБА_1 сплатив проценти на суму 3 998 грн 22 коп., а тому розмір нарахованих процентів підлягає зменшенню до 3 127 грн 24 коп., що становить розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати процентів за кредитним договором № 2104430454221 від 13.02.2021.

Оскільки ОСОБА_1 03.04.2021 не повернув кредитну заборгованість, то це призвело до порушення грошового зобов`язання та утворення між ним і ТОВ «Служба миттєвого кредитування» охоронних відносин, у межах яких товариство втратило право нараховувати проценти як плату за правомірне використання грошових коштів, однак набуло право застосовувати штрафні санкції. Водночас, кредитодавець продовжив нараховувати проценти саме як за правомірне користування ОСОБА_1 кредитними коштами, що суд вважає необґрунтованим.

З урахуванням вищевикладеного, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2104430454221 від 13.02.2021 становить 6 808 грн 66 коп., з яких: 3 681 грн 42 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 3 127 грн 24 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

За результатами дослідження договору факторингу № 1-12 від 01.12.2021, укладеного між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «Служба миттєвого кредитування», та додатків до нього, договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023, укладеного між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», та додатків до нього, договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 28-08/25 від 28.08.2025, укладеного між ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», та додатків до нього, судом встановлено, що право вимоги ТОВ «Служба миттєвого кредитування» до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2104430454221 від 13.02.2021 поступово перейшло до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».

З усіх товариств, які отримували право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2104430454221 від 13.02.2021, тільки ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» здійснювало нарахування за договором, а саме нараховано проценти у сумі 20 895 грн 00 коп. за продовження використання ОСОБА_1 кредитних коштів.

Оскільки судом вище було встановлено, що строк кредитування за кредитним договором № 2104430454221 від 13.02.2021 сплинув 03.04.2021, а після 03.04.2021 жодним з кредитодавців не здійснювалося нарахувань саме у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 свого грошового зобов`язання, натомість продовжувалися нарахування процентів як плати за правомірне користування кредитними коштами, то суд вважає необґрунтованим додаткове нарахування ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» процентів у сумі 20 895 грн 00 коп.

Отже, судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2104430454221 від 13.02.2021 становить 6 808 грн 66 коп., з яких: 3 681 грн 42 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 3 127 грн 24 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом. Вказана сума заборгованості підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору або отримання права вимоги за цим договором та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів позовної заяви, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів приходить до висновку, що позивачем доведено факт 1) виникнення кредитного зобов`язання між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 , 2) виконання товариствами свого зобов`язання за кредитними договорами, 3) порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитними договорами, 4) отримання права вимоги до ОСОБА_1 за цим кредитними договорами, а також доведено і обґрунтовано виникнення заборгованості за договорами лише у розмірі 10 387 грн 03 коп.

На підставі викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу.

У поданому позові позивач просить стягнути із відповідача на свою корить судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Так, на підтвердження витрат на правову допомогу позивач долучив до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024, укладений між ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» та АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС», заявку на надання юридичної допомоги № 1081 від 02.03.2026, витяг із акту № 31 про надання юридичної допомоги від 31.03.2026, з яких вбачається факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн 00 коп.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, суд враховує, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 06грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а від відповідача не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, суд не вправі за власною ініціативою зменшувати суму судових витрат на професійну правничу допомогу.

Зважаючи на викладене, із відповідача на користь позивача слід стягнути 3 537 грн 30 коп. витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо судових витрат по сплаті судового збору.

Позивач надає суду платіжну інструкцію № 0642360012 від 29.04.2026, зі змісту якої вбачається, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» здійснило платіж у розмірі 2 662 грн 40 коп. на сплату судового збору за подачу позовної заяви до Святошинського районного суду міста Києва до ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню із відповідача у розмірі 724 грн 44 коп. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ: 42640371; місцезнаходження: м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) заборгованість за кредитними договорами № 0583-9551 від 29.12.2020, № 2104430454221 від 13.02.2021 у загальному розмірі 10 387 (десять тисяч триста вісімдесят сім) гривень 03 копійки.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ: 42640371; місцезнаходження: м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 724 (сімсот двадцять чотири) гривні 44 копійки та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 537 (три тисячі п`ятсот тридцять сім) гривень 30 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28 вересня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко