Рішення № 140102393, 28.09.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/14561/18

пр. № 2/759/26/26

28 вересня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Журибеда О.М.

за участю секретаря - Сеньковець К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рента Капітал», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Худова Юлія Олександрівна, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ТОВ «Рента-Каптіал», третя особа: приватний нотаріус КАНО Худова Ю.О., ОСОБА_2 , в якому з врахуванням уточненої позовної заяви просить суд: визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_3 датований 20.01.2016 року, що зареєстрований за реєстраційнисм номером 27 приватним нотаріусом Худовою Ю.О.

Позов мотивує тим, що позивач ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_3 . Як встановлено із знайдених в документах сподкодавиці довідок і медичних висновків датованих 1993-1995 роками, вона з середини 1980 років перебувала на обліку і лікуванні у психо-неврологічному диспансері радянського району міста Києва у зв`язку з хронічним нервово-психічним захворюванням, у зв`язку з чим їй була надана інвалідність другої групи. У 2015 році після травми голови, отриманої в результаті падіння, стан спадкодавиці погіршився, в неї проявлялися нав`язливі стани у вигляді страху за своє життя. Останні роки вона хворіла на хронічне захворювання нирок, яке не зважаючи на лікування поступово прогресувало. В 2016 році стан її здоров`я погіршився і позивач змушена була покинути роботу, оскільки щодня більшу частину дня проводила з нею, доглядаючи її. В лютому 2016 року спадкодавиця поскаржилася, що якісь люди під виглядом соціальних працівників увійшли до її квартири і переконували її підписати договір купівлі-продажу квартири, обіцяючи після підписання перерахувати гроші за квартиру на її рахунок. Щоб позбутися їх спадкодавця покреслила договір, і пообіцяла, що подумає. В цей період у 2015-2017 роках до спадкодавиці приходили також працівники фірми «Центр допомоги та соціального захисту «Пенсіон», пропонуючи оформити договір довічного утримання в обмін на квартиру, але спадкодавеця відмовилася. ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавиця померла. Похорони і пов`язані з цим процедури вибили позивача з нормального ритму життя і тільки в кінці літа вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Нотаріус повідомила позивачу, що спадкова справа вже заведена у приватного нотаріуса Баранець А.М. Нотаріус ознайомила позивача із заповітом написаним спадкодавицею на користь ТОВ «Рента-Капітал», якому вона заповіла все своє майно.Позивач переконана, що ніяких заповітів її матрір не підписувала. У зв`язку з чим звертається з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 20.09.2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 20.08.2018 року забезпечено позов у справі.

Ухвалою суду від 19.11.2018 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб: ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Худову Юлію Олександрівну.

Постановою Київського апеляційного суду від 12.02.2019 року ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року - залишино без змін.

Ухвалою суду від 02.06.2020 року призначено по справі судово-почеркознавчу експертизу напису і підпису в заповіті від 20 січня 2016 року, провадження зупинено.

Ухвалою суду від 26.02.2021 року провадження у справі відновлено.

Ухвалою суду від 17.02.2022 року призначено по справі посмертну психіатричну експертизу, провадження зупинено.

Ухвалою суду від 07.04.2023 року провадження у справі відновлено.

Ухвалою суду від 07.06.2023 року призначено по справі посмертну психіатричну експертизу, провадження зупинено.

Ухвалою суду від 04.01.2024 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою суду віл 31.10.2024 року призначено по справі посмертну психіатричну експертизу, провадження зупинено.

Ухвалою суду від 18.07.2025 рок у провадженні по справі відновлено.

Ухвалою суду від 16.09.2025 року у справі закрито підготовче судове засідання, справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник адвокат Дивак В.В. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Іванченко О.І. позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду повідомив, що знає померлу дуже давно, та якось вона їй розповідала в телефонній розмові, що сильно впала, та свідок розуміє, що спадкодавиця погано слова підбирає та не завжди розуміє значення слів.

Свідок ОСОБА_5 допитаний в судовому засіданні повідомив, що знає ОСОБА_3 давно та познайомились з нею в психоневрологічному диспансері, та також розповідала їй, що дуже вплаа на ескалаторі та вдарилась головою.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомив суду, що є чоловіком позивача, зазначив, що за своїм станом вона була більш менш нормальною людиною, однак поступово її стан погіршувався, вона не могла в останній час ні чого їсти.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_1 повідомила суду, що являється донькою ОСОБА_3 та вказала, що стан здоров`я спадкодавиці значно погіршився, вона дуже хворіла, а також розповідала їй, що про дговір купівлі-продажу.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні суду пояснив, що ОСОБА_3 була спокіною людиною, в неї були проблеми з комунальною службою, працівники ТОВ «Рента-Каптіал» допомагали вирішувати їй її проблеми з приводу цього.

Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , була матір`ю позивача ОСОБА_1 .

Причиною смерті ОСОБА_3 відповідно до довідки про причину смерті №9 від 26.03.2018 року є хронічне захворювання нирок ІІІ-ІV ст.

За життя, 20.01.2016 року, ОСОБА_3 склала заповіт, посввідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю.О., зареєстрований в реєстрі за №27, згідно якого належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 заповіла ТОВ «Рента-Каптіал».

Заповіт підписаний ОСОБА_8 , який нею прочитано вголос, з її слів записано вірно, відповідає її волі і прийнятий нею особисто.

Згідно з копією спадкової справи №10/2018, заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулися: ТОВ «Рента-Каптіал», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до Статуту ТОВ «Рента-Каптіал» завтерденого загальними зборами учасників ТОВ «Просперс Фьючер Едьюкейшн» протокол №4 від 01.03.2013 року, одним із видів діяльності останнього є агенство з нерухомості та діяльність у сфері права. Також підприємство займається соціальними проектами, орієнтованими на людей похилого віку.

Відповідно до довіреності від 20.01.2016 року, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Худовою Ю.О., ОСОБА_3 діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розумючи значення своїх дій, уповноважила цією довіреністю ОСОБА_11, ОСОБА_7 та ОСОБА_12, бути її представниками з усіма необхідними повноваженнями, зокрема з усіх питань, що стосується її нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки Радянського районного психо-неврологічного диспансеру від 20.04.1993 року, ОСОБА_3 страждає на хронічне нервово-психічне захворювання, є інвалідом другої групи та перебуває на обілку с 1985 року.

Відповідно до довідки адресованій ОСОБА_3 з міського спеціалізованого психоневрологічного об`єднання по вул. Комсомольській 8, заступник головного лікаря по медичній частині ОСОБА_9 повідомляє, що ОСОБА_3 у відповідності до наказу МОЗ УРСР №52 у 1985 році тричі видавалось заключення проте, що ОСОБА_3 потребує окремої кімнати, псхоневрологічне захворювання, яким страждає ОСОБА_3 не передбачене наказом МОЗ УРСР на першочергове поліпшення житлових умов.

В подальшому ОСОБА_3 було написано листа головним психіатром Головного Управління охорни здоров`ям. Києва О. Насинником від 04.03.1992 року, про те, що отримані дані від ОСОБА_3 вказують на те, що її питання відносно перегляду діагнозу залишилось невирішеним.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з огляду від 26.04.1994 року, який було проведено в Лікувально-консультативному науковому психіатричному центрі при НПО ОПЗ ОСОБА_3 , встановлено, що при огляді виявлена відсутність процесуальної симптоматики протягом останніх 2 років, а також відстуність ознак шизофренічного дефекту при клінічному та патопсихологічному дослідженні, що дозволяє заперечити ендогенну процесуальну природу захворювання. Було встановлено діагноз «Тяжкий патологічний розвиток у психопатичній особистості, стійкий астено-іпохондричний синдром».

Відповідно до довідки №5042 від 21.12.2018 року виданої Київським міським психоневрологічним диспансером №4, ОСОБА_3 на обліку у лікаря-нарколога не перебуває.

Відповідно до відповіді Київського міського психо-неврологічного диспансеру №4, вбачається, що медична докментація відносно ОСОБА_3 не збереглась через затоплення архіву у 2017 році, про що складено акт №182 від 28.11.2017 року.

Відповідно до відповіді від 18.03.2024 року з КНП «Клінічна лікарня «Психиатрія», ОСОБА_3 зе медичною допомогою до правобережної психіатричної амбулаторії КНП №2 не зверталась.

Також, згідно відповіді КНП Клінічна лікарня Психіатрія» від 12.03.2024 року, ОСОБА_3 медичну допомогу в клінічній лікарні «Психіатрія» не отримувала.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 19.02.2021 року №19788/19789/21-32, встановлено, що: у рядку: «Підпис__» у довіреності від 20.01.2016 року за реєстровим №24, у рядку: «Підпис__» у заповіті від імені ОСОБА_3 від 20.01.2016 року зв реєстровим №27, у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Худової Ю.О. на сторінці 11 від 20.01.2016 року про вчинення нотаріальних дій за ;22-23,24,25-26,27,28-29 у графі 7 «Підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчинення нотаріальної дії» вище від рукописних записів «(ОСОБА_3)№- виконані ОСОБА_3 .

Згідно з висновком судово-психіатричного есперта №131 від 27.01.2025 року, встановлено, що у даній цивільній справі юридично значимим проміжком часу є період складання заповіту 20.01.2016 року, тобто предметом психіатричної експертизи є психічний стан ОСОБА_3 на період складання заповіту 20.01.2016 року, а отже за висновком експертів ОСОБА_3 на період складання заповіту 20.01.2016 року стійким хронічним психічним розладом не страждала, в неї виявлялися ознаки - оранічного ураження головного мозку з церабрастенічним синдромом та когнітивним зниженням. ОСОБА_3 за своїм психічним станом на період складання заповіту 20.01.2016 року усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Як вказано у частинах першій та другій статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.

У частині першій статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

За частиною першою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 401/3244/17 зазначив, що заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

У постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 317/1029/20 Верховний Суд зазначив, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїй дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути лише висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.

У постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц Верховний Суд вказав, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).

У постанові від 30 травня 2024 року у справі № 229/7156/19 Верховний Суд зазначив, що у справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, звертаючись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, позивач посилалась на те, що оскільки її матір ОСОБА_3 , яка мала хронічне нервово-психічне захворювання, перед смертю вживала знеболюючі на основі наркотичних препаратів, тому виникли сумніви, що матір, складаючи заповіт, усвідомлювала свої дії та оспорюваний заповіт відповідав її дійсній волі.

Однак, такі твердження позивач суд оцінює критично, оскільки факт наявності у ОСОБА_3 нервово-психічного захворювання та захворювання нирок не доводить тих обставин, що заповідач на момент посвідчення заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Суд зазначає, що єдиним способом для визначення наявності такого стану особи на момент складення заповіту є призначення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Верховний Суд у постанові від 25.11.2021 у справі № 210/573/19 зазначив, що обов`язковість вимог ст. 105 ЦПК України щодо призначення судової-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта, в цьому випадку, є належним доказом медичного характеру в розумінні ст. 77 ЦПК України.

Отже, у ході розгляду справи була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза та згідно з висновком судово-психіатричного експерта №131 від 27.01.2025 року, ОСОБА_3 за своїм психічним станом на період складання заповіту 20.01.2016 року усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Висновок судово-психіатричного експерта є чітким, обґрунтованим та узгоджується з матеріалами справи, зокрема з медичною документацією хворої ОСОБА_3 .

Водночас, показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 суд оцінює критично, оскільки їхні показання не містять деталей «неадекватної» поведінки ОСОБА_3 , які проявлялися у неї в певних ситуаціях та не зазначено, коли саме це відбувалося. Більш того, показання свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , які є родичами, не можуть бути об`єктивними, з огляду на їх заінтересованість у вирішенні справи на користь самої ОСОБА_1 , що також викликає обґрунтовані сумніви у їх достовірності.

З огляду на зазначене, суд у ході розгляду справи не встановив обставин, а позивач не надала доказів на підтвердження того, що заповідач ОСОБА_3 була абсолютно неспроможна в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Водночас, зокрема, висновком судово-психіатричного експерта №131 від 27.01.2025 підтверджено, що заповідач під час складання та підписання заповіту, на психічні розлади, які б суттєво впливали на її здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними, не страждала та була здатна за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Окрім того, підстав стверджувати про нікчемність оспорюваного заповіту у зазначеній справі не встановлено. Натомість в ході розгляду справи внаслідок виконаних за клопотанням позивача судових експертиз було встановлено, що підписано заповіт саме заповідачкою і вона повністю розуміла в момент його складання значення своїх дій та могла керувати ними.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що оспорюваний заповіт вчинявся ОСОБА_3 саме у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, тобто не доведено обставин, на які посилалася позивач ОСОБА_1 , як на підставу своїх вимог.

Відтак, з огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши надані докази, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити за недоведеністю позивачкою позовної вимоги належними та допустимими доказами.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги, то судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивачку.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відтак, у контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

20.09.2018 року ухвалою суду задоволено заяву про забезпечення позову. В порядку забезпечення позову заборонено будь-якому нотаріусу Київського нотаріального округу, у тому числі приватному нотаріусу Баранець Алі Миколаївні, видавати свідоцтво про право на спадщину, яка залишилася після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживала у АДРЕСА_2 та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до закінчення розгляду справи по суті. Накладено арешт на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , до закінчення розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 10, 12, 81, 133, 137, 141, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 203, 204, 215, 225, 1216, 1217, 1223, 1234, 1257 Цивільного Кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рента Капітал», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Худова Юлія Олександрівна, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним- відмовити.

Вжиті ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20.09.2018 року заходи забезпечення позову у вигляді заборони будь-якому нотаріусу Київського нотаріального округу, у тому числі приватному нотаріусу Баранець Алі Миколаївні, видавати свідоцтво про право на спадщину, яка залишилася після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживала у АДРЕСА_2 та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та накладення арешту на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 - скасувати.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.М. Журибеда