Рішення № 140101674, 21.09.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/14996/25

провадження № 2/753/402/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді Шаповалової К.В.

за участі секретаря судового засідання Давидюк В.О.

представника позивача ОСОБА_1

позивача ОСОБА_2

представника відповідача Шептуховська Н.С.

розглянувши відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, скасування наказу про зміну істотних умов праці та стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

15 липня 2025 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, скасування наказу про зміну істотних умов праці та стягнення заробітної плати.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що в період з 07 червня 2023 року по 16 червня 2025 року вона працювала у Державному спеціалізованому господарському підприємстві "Ліси України" спочатку на посаді начальника відділу закупівлі послуг, а з 01 вересня 2023 року на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу закупівлі послуг Департаменту з закупівель. Відповідно до наказу № 338-к від 16 червня 2025 року ОСОБА_2 було звільнено з роботи у зв`язку із скороченням штату відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Позивач зазначає, що 03 березня 2025 року їй було повідомлено про скорочення та пізніше повідомлено про наявні вакантні посади, від зайняття яких позивач відмовилася, оскільки вони не відповідали рівню її кваліфікації та спеціалізації. Позивач зазначає, що фактично скорочення її посади було фіктивним та відбулося із метою звільнення позивачки із займаної посади. Позивач зазначила, що з червня 2025 року їй було змінено істотні умови праці та зменшено посадовий оклад з 321 600,00 грн до 92 000,00 грн. Позивач зазначила, що ситуація з приводу звільнення дуже вплинула на її моральний стан, вона стала знервованою та переживає сильний стрес. Наразі позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ № 338-к від 16 червня 2025 року про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника директора департаменту - начальника відділу закупівлі послуг Департаменту з закупівель; поновити ОСОБА_2 на роботі на зазначеній вище посаді з 17 червня 2025 року; стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 червня по дату ухвалення рішення суду; стягнути із позивача на користь відповідача моральну шкоду у розмірі 321 600,00 грн; визнати незаконними дії відповідача по зміні істотних умов праці зі зменшенням посадового окладу, та скасувати відповідний наказ; стягнути із відповідача не виплачену заробітну плату за червень 2025 року - 229 600,00 грн (виходячи із розміру посадового окладу 321 600,00 грн).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 753/14996/25 між суддями від 16 липня 2025 року, матеріали позовної заяви передано в провадження судді Шаповалової К.В. Фактично справу передано судді 18 липня 2025 року.

Відповідно до ухвали суду від 24 липня 2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.

30 липня 2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному демографічному реєстрі, ОСОБА_2 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 31 липня 2025 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28 серпня 2025 року на 12:00 год. Окрім того, вказаною ухвалою суду було зобов`язано відповідача в порядку статті 93 ЦПК України подати суду відповіді на запитання позивача.

18 серпня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 28 серпня 2025 року представнику позивача було встановлено строк на подання відповіді на відзив; окрім того, судом було відмовлено представнику позивачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору; підготовче засідання було відкладено на 09 жовтня 2025 року на 14:30 год.

05 вересня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив.

11 вересня 2026 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив та клопотання про долучення доказів.

09 жовтня 2025 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

Підготовче засідання призначене на 09 жовтня 2025 року було відкладено на 31 жовтня 2025 року на 11:00 год.

Підготовчі засідання призначені на 31 жовтня 2025 року та 27 листопада 2025 року були відкладені для надання сторонам можливості вирішити спір мирним шляхом.

16 грудня 2025 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, про допит свідків та про допит позивача як свідка.

Підготовче засідання призначене на 16 грудня 2025 року було відкладено на 05 лютого 2026 року на 10:00 год.

02 лютого 2026 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на клопотання представника позивача про допит свідків.

04 лютого 2026 року до суду від позивача надійшло клопотання про допит її судовому засіданні як свідка у справі, а також про допит свідків у справі.

05 лютого 2026 року до суду від представника позивача надійшли заперечення щодо заперечень представника відповідача на клопотання про приєднання доказів.

05 лютого 2026 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів, а також заява, у якій він просив суд зобов`язати представника відповідача належно виконати положення статті 93 ЦПК України у частині надання відповідей на поставлені питання.

Підготовче засідання призначене на 05 лютого 2026 року було відкладено на 11 березня 2026 року на 11:30 год.

10 березня 2026 року до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.

Підготовче засідання призначене на 11 березня 2026 року було відкладено на 08 квітня 2026 року за клопотанням представника відповідача.

08 квітня 2026 року до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі та клопотання долучення доказів.

Ухвалою суду від 8 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 20 травня 2026 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, та, зокрема, вказав, що у період часу з 7 червня 2023 року по 16 червня 2025 року позивачка працювала на ДП ГП «Ліси України» спочатку на посаді начальника відділу закупівлі послуг, а з 1 вересня 2023 року переведена на посаду заступника директора департаменту-начальника відділу закупівлі послуг Департаменту з закупівель. Відповідно до наказу № 338-к від 16 червня 2025 року була звільнена з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст 40 КЗпП України (за скороченням штатів). Без будь-яких для того підстав, 03.03.2025 р. позивачці було вручено попередження про наступне скорочення з 08.05.2025 р. відповідно до наказу від 03.03.2025 р. № 499 та одночасно було змінено її робоче місце з м.Київ, вул. Болсуновська, 6 на м.Києві, вул. Святошинська, 30. Одночасно з попередженням про скорочення 03.03.2025 р. було запропоновано посади в апараті ДСГП «Ліси України» (м. Київ) технік з праці господарського відділу Департаменту з персоналу; прибиральник службових приміщень господарського відділу Департаменту з персоналу, а також посади в філіях підприємства, які розташовані в інших містах. Всі запропоновані посади не відповідали рівню її займаної посади чи вище, не відповідали її рівню кваліфікації, освіти та досвіду й спеціальності, спеціалізації роботи, яку вона виконувала на підприємстві, будучи керівником та в тому числі виконуючи функції уповноваженої особи з питань закупівель, або запропоновані посади були некваліфікованими чи взагалі знаходились в інших містах. При цьому, такі самі повідомлення про скорочення отримали виключно підлеглі їй працівники так як керівництво «не бачило подальшої їх роботи на підприємстві», та виключно через те, що це були її підлеглі. Такі дії керівництва відповідача не відповідають положенням КЗпП України. Згодом їй також здійснювались наступні пропозиції посад: 18.03.2025 р. за вих. № 2117/4.1-ВЛ - пропозиції посад у філіях відповідача в інших містах та що не є центральним апаратом (Карпатський ЛО, Поліський ЛО, Східний ЛО, Центральний ЛО, Північний ЛО, Столичний ЛО); 24.03.2025 р за вих. № 2274/4.1-ВЛ - пропозиції посад у філіях відповідача в інших містах та що не є центральним апаратом (Карпатський ЛО.); 1.04.2025 р за вих. № 2472/4.1-ВЛ - пропозиції посад у філіях відповідача в інших містах та що не є центральним апаратом (Карпатський ЛО, Поліський ЛО, Центральний ЛО, Північний ЛО, Столичний ЛО); ?? 14.04.2025 р. за вих. № 2783/4.1-ВЛ - пропозиції посад у філіях відповідача в інших містах та що не є центральним апаратом (Східний ЛО, Північний ЛО); При цьому, 15.04.2025 р. за вих № 2830/4.1-ВЛ позивачка отримала листа з текстом: «Просимо з`явитись Вас 05 травня 2025 року о 8 год. 30 хв. до Департаменту з персоналу для оформлення усіх належних документів щодо Вашого звільнення із займаної посади.». Тобто, відповідач мав чіткий намір звільнити її, а всі пропозиції посад були фіктивними та умисно пропонувались посади лише в інших містах та підлеглих структурних підрозділах, окрім як посад в центральному апараті. І після цього повідомлення продовжували надходити пропозиції посад: 16.04.2025 р. за вих. № 2838/4.1-ВЛ - пропозиція посади завідувача сектору № 3 відділу № 7 управління безпеки Департаменту безпеки. 22.04.2025 р. за вих. № 2989/4.1-ВЛ - пропозиції посад у філіях відповідача в інших містах та, що не є центральним апаратом (Північний ЛО, Карпатський ЛО., Центральний ЛО, Східний ЛО); - 28.04.2025 р. за вих. № 3191/4.1-ВЛ - пропозиції посад у філіях відповідача в інших містах та, що не є центральним апаратом (Карпатський ЛО., Північний ЛО, Столичний ЛО, Східний ЛО, Центральний ЛО); Всі запропоновані посади не відповідали рівню її займаної посади чи вище, не відповідали її рівню кваліфікації, освіти та досвіду й спеціальності, спеціалізації роботи, яку вона виконувала на підприємстві будучи керівником. Більше того, запропоновані посади були або некваліфікованими (відносились до некваліфікованого персоналу - робочі чи обслуговуючі професії), або взагалі в інших містах чи нижчих підпорядкованих підрозділів, що не розташовані в м. Києві, а в інших містах, що є значно віддалені від її місця проживання та в тому числі стосувались некваліфікованої праці. Жодної посади в центральному апараті в Департаменті закупівель їй не було запропоновано. Так як з 03.03.2025 р. її робоче місце було переведено до іншої будівлі, а саме однієї з філій підприємства в Солом?янському районі, де вона разом з іншими працівниками її відділу почала працювати то вони нічого не знали, що відбувалось в центральному апараті підприємства. Проте, з моменту отримання виклику на 05.05.2025 р. саме для скорочення, вона почала з`ясовувати інформацію щодо того, які ж вакантні посади наявні саме за місцем її роботи в м. Києві в центральному апараті ДСГП «Ліси України». В результаті чого їй стало відомо, що з 3 березня 2025 року по апарату підприємства та в тому числі в самому Департаменті з закупівель має місце створення нових посад, нових підрозділів, прийняття на роботу нових працівників, переведення на нові посади працівників підприємства, і це в той час, коли жодна зі створених в тому числі керівних посад позивачці не пропонувались, хоча повністю підходять їй за рівнем кваліфікації, виконуваною роботою до прийняття наказу про скорочення. Так по підприємству в дійсності не відбулось скорочення чисельності і штату, а просто саме з метою звільнення позивачки відділ, в якому вона працювала просто було ліквідовано в підрозділі«Департамент з закупівель», а натомість всі функціональні обов?язки, які виконував її підрозділ залишилися в департаменті та в департаменті було збільшено кількість працівників, керівних посад та просто формально змінено назви підрозділів. При цьому, було створено новий «Департамент корпоратизації та GR», в якому вона також могла б працювати, але їй цю посаду не пропонували. Отже, фактично відбулось розширення та збільшення кількості працівників. Замість посади позивачки було створено ідентичну посаду у відділі тендерних процедур- заступник директора департаменту - начальник відділу. Крім того, позивачку було повідомлено про зміну істотних умов праці, а саме про зменшення посадового окладу до 92000 грн. Вказане скорочення окладу стосувалось лише тих працівників, які працювали у підрозділі позивача та потрапили під скорочення. Після виходу позивачки з лікарняного їй знову запропонували посади в інших областях України, а не в центральному офісі та ті, які не відповідають її рівню кваліфікації. Вона просила на підприємстві щоб їй надали штатний розпис для того, щоб зрозуміти які саме посади були введені на підприємстві та є рівнозначними її посаді та підходять за рівнем кваліфікації, проте його їй надано не було. На зауваження позивачки про створені та наявні посади, які є рівними до займаної нею посади ніхто не реагував та було зрозуміло, що всі запропоновані посади були лише формальними діями відповідача, оскільки вони очкували поки позивачки вийде з лікарняного, щоб вручити їй наказ про звільнення. Враховуючи зазначене, вважає, що звільнення позивача з займаної посади було незаконним, як і зменшення посадового окладу, а тому просив скасувати наказ про звільнення, поновити позивача на роботі, стягнути кошти за час вимушеного прогулу, моральну шкоду у розмірі 321600 грн та різницю між посадовими окладами у розмірі 229600 грн, що є невиплаченою заробітною платою за червень 2025 року.

Представник відповідача, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, підтримала доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та, зокрема, вказала, що 03.03.2025 ОСОБА_2 надано попередження про наступне вивільнення, внаслідок прийняття наказу ДП «Ліси України» від 03.03.2025 № 499 «Про ліквідацію структурних підрозділів Департаменту закупівель», у зв`язку з оптимізацією організаційної структури. За період з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору підприємством надсилались ОСОБА_2 повідомлення зі списками вакантних посад для можливого подальшого працевлаштування, а саме: 1. Лист від 18.03.2025 № 2117/4.1-ВЛ; 2. Лист від 24.03.2025 № 2274/4.1-ВЛ; 3. Лист від 01.04.2025 № 2472/4.1-ВЛ; 4. Лист від 14.04.2025 № 2783/4.1-ВЛ; 5. Лист від 15.04.2025 № 2830/4.1-ВЛ; Лист від 16.04.2025 № 2838/4.1-ВЛ; 7. Лист від 22.04.2025 № 2989/4.1-ВЛ; 8. Лист від 28.04.2025 № 3191/4.1-ВЛ; 9. Лист від 05.05.2025 № 3410/4.1-ВЛ; 10. Лист від 12.05.2025 № 3591/4.1-ВЛ; 11. Лист від 22.05.2025 № 3971/4.1-ВЛ 12. З огляду на те, що позивачем не було подано заяву на переведення її на одну із запропонованих конкретно визначених посад, тобто не надано згоди на продовження роботи на підприємстві, її було звільнено. Зауважила, що з метою забезпечення максимальної універсальності, гнучкості та продуктивності роботи ДП «Ліси України» проведено оптимізацію організаційної структури закупівельного підрозділу. До 03.03.2025 Департамент з закупівель складався з таких структурних одиниць, які виконували відокремлені функції: відділ закупівлі товарів, відділ закупівлі робіт, відділ закупівлі послуг, відділ категорійного менеджменту, сектор аналізу та планування, сектор капітального будівництва. Відділи закупівлі товарів, робіт та послуг здійснювали повний цикл процедур закупівель за відповідним предметом закупівлі, що призводило до фрагментації функцій та дублювання завдань, формувало вузькоспеціалізованих працівників, що ускладнювало оперативну взаємозамінність та гнучкість у розподілі навантаження. З 03.03.2025 відділи закупівлі товарів, робіт та послуг були реорганізовані шляхом створення єдиного універсального відділу тендерних процедур, що забезпечило в подальшому проведення всіх процедур незалежно від предмету закупівлі. Також для цілісного та безперервного управління усіма етапами процесу, визначення потреб до виконання та супроводу договорів в структуру Департаменту з закупівель було впроваджено окремий відділ документального супроводу закупівель. Отже, зміни стосувались переважної більшості структурних підрозділів та персоналу, який до них відноситься. Наведені факти спростовують твердження позивача про те, що зміна структури стосувалась виключно структурного підрозділу позивача та її особисто Після прийнятого рішення щодо змін, які цілком змінили структуру майже всього Департаменту з закупівель, та усвідомлюючи і розуміючи всю важливість питання дотримання трудових прав працівників, відповідачем було проведено наради та обговорення щодо майбутніх змін, після яких, одні працівники прийняли рішення продовжувати працювати на підприємстві і надалі, інші прийняли рішення звільнитися. Варто відзначити, що до інших працівників було застосовано таку ж процедуру, спрямовану на захист їх трудових прав, тотожну тій, що впроваджена і до позивача. 03.03.2025 на підприємстві був виданий наказ про ліквідацію з 08.05.2025 відділу категорійного менеджменту, відділу закупівлі товарів, відділу закупівлі робіт, відділу закупівлі послуг та сектору аналізу та планування, як структурних підрозділів Департаменту з закупівель, та визначено з 04.03.2025 цим працівникам територіально інше місце роботи. Позивача було ознайомлено з даним наказом в перший день виходу після тимчасової непрацездатності 03.03.2025. Позивач також була попереджена про можливе вивільнення, та запропоновано переведення, за її згодою, на інші вакантні посади. Підприємством було також доведено до відома позивача, що у разі відмови від переведення або відсутності у відповідача роботи за відповідною професією чи спеціальністю буде підготовлено документи про звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, з чим вона ознайомилась, проставивши власноруч підпис. Позивач тривалий час була відсутня на роботі на підставі листків тимчасової непрацездатності. Станом на дату виходу з лікарняного позивача 03.03.2025, відповідно до написаних та поданих заяв, наказів про призначення у лютому 2025 року, вже були працевлаштовані та переведені кандидати до відділу тендерних процедур, відділу матеріально-технічного забезпечення, сектору планування та операційної підтримки закупівель, відділу документального супроводу закупівель. Тому запропонувати такі посади позивачу не було можливості, бо станом на 03.03.2025 вакантні посади в Департаменті з закупівель були відсутні. В подальшому з 03.03.2025 по 01.05.2025 відповідач неодноразово ознайомлював та пропонував позивачу інші наявні вакантні посади на підприємстві, в т.ч. і за функціональною діяльністю та кваліфікацією з закупівель, а також керівні посади, але ж позивач жодного разу не відповідала на отримані пропозиції, щодо запропонованих вакансій, що вказувало на відсутність бажання позивача реально продовжувати трудові правовідносини з підприємством. З метою дотримання вимог статті 49-2 КЗпП України позивачу було запропоновано іншу роботу на підприємстві з урахуванням наявних у неї кваліфікаційних вимог щодо освіти та стажу роботи. Оскільки позивач не надала заяви на переведення на жодну із запропонованих посад, що свідчить про відсутність згоди на продовження роботи на підприємстві, її було звільнено відповідно до наказу від 16.06.2025 № 338-к «Про звільнення ОСОБА_2 » на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Також зазначила, що на підприємстві за вказаний період відбулося об`єднання двох Департаментів, а саме Департаменту ІТ та Департаменту розвитку та інвестицій в один Департамент розвитку та ІТ. Відповідно посада начальника відділу діджиталізації та розвитку ІТ систем Департаменту розвитку та ІТ - це по суті керівник усього напрямку ІТ на підприємстві, взамін директора Департаменту ІТ технологій. Також було створено новий Департамент корпоратизації та GR. Кваліфікаційні вимоги щодо посад директора - профільна вища освіта юридичного напряму та додаткову освіту економічного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) та стаж роботи на керівних посадах не менше чотирьох років та начальників відділів - вища юридична або економічна освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра, з загальним стажем роботи не менше 3-х років. Враховуючи спеціальності та кваліфікацію позивача, здобутими за трьома вищими освітами, то вони не відповідали кваліфікаційним вимогам щодо зазначених посад, тому вони і не пропонувались позивачу в якості вакантних посад. Враховуючи вказане, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, дослідивши додані до матеріалів справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, допитавши позивача як свідка, допитавши інших свідків, доходить наступного висновку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що згідно заяви та на підставі наказу ДП «Ліси України» від 16.03.2023 № 321-к ОСОБА_2 прийнята на посаду менеджера із закупівель відділу закупівель Департаменту з закупівель з 17.03.2023 із випробувальним терміном строком три місяці, за сумісництвом.

Згідно довідки від 15.03.2023№ 16-к, виданої ДП «Українській інститут інтелектуальної власності», основним місцем роботи ОСОБА_2 була посада начальника відділу організації закупівель ДП «Українській інститут інтелектуальної власності» з 04.12.2012.

07.04.2023 згідно з наказом ДП «Ліси України» від 06.04.2023 № 443-к ОСОБА_2 переведена на посаду начальника відділу закупівлі послуг Департаменту з закупівель за сумісництвом.

06.06.2023 ОСОБА_2 звільнено згідно з наказом ДП «Ліси України від 05.06.2023» №597-к за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

07.06.2023 згідно заяви та відповідно до наказу ДП «Ліси України» від 06.06.2023 № 608-к ОСОБА_2 призначено на посаду начальника відділу закупівлі послуг Департаменту з закупівель.

01.09.2023 згідно заяви та відповідно до наказу ДП «Ліси України» від 01.09.2023 № 882-к ОСОБА_2 переведено на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу закупівлі послуг Департаменту з закупівель.

Відповідно до наказу від 3 березня 2025 року № 499 «Про ліквідацію структурних підрозділів Департаменту закупівель» вирішено ліквідувати з 8 травня 2025 року відділ категорійного менеджменту, відділ закупівель товарів, відділ закупівель робіт, відділ закупівлі послуг та сектор аналізу та планування як структурні підрозділи Департаменту закупівель у кількості 15 штатних одиниць.

03.03.2025 ОСОБА_2 надано попередження про наступне вивільнення, внаслідок прийняття наказу ДП «Ліси України» від 03.03.2025 № 499 «Про ліквідацію структурних підрозділів Департаменту закупівель», у зв`язку з оптимізацією організаційної структури.

Із долучених до відзиву на позовну заяву доказів, встановлено, що 18 березня 2025 року позивачці було надіслано лист для ознайомлення із списком вакантних посад у філіях ДП «Ліси України» для можливого подальшого працевлаштування та висловлено прохання у разі незгоди із переведенням на одну із зазначених посад повідомити Департамент з персоналу у письмовому вигляді.

Позивачці було запропоновано такі посади: бухгалтер, бухгалтер 1 категорії, економіст 1 категорії в філії «Карпатський лісовий офіс»; фахівець з публічних закупівель у філії «Поліській лісовий офіс»; провідний економіст, провідний фахівець з публічних закупівель, провідний економіст з праці в філії «Східний лісовий офіс»; провідний фахівець з публічних закупівель, архіваріус, провідний економіст, провідний економіст з фінансової роботи у філії «Центральний лісовий офіс», бухгалтер 1 категорії в філії «Північний лісовий офіс»; фахівець з публічних закупівель, провідний економіст з праці, архіваріус, провідний бухгалтер, бухгалтер 1 категорії в філії «Столичний лісовий офіс».

Листом від 24 березня 2025 року позивачці були запропоновані посади у філії «Карпатський лісовий офіс» - провідний фахівець з закупівель, архіваріус, бухгалтер 1 категорії.

Листом від 1 квітня 2025 року позивачці буди запропоновані вакансії у філії «Карпатський лісовий офіс», «Столичний лісовий офіс», «Північний лісовий офіс», «Центральний лісовий офіс», «Подільській лісовий офіс», фахівець з публічних закупівель; провідний економіст, провідний фахівець з публічних закупівель, провідний економіст з праці архіваріус, провідний економіст з фінансової роботи, бухгалтер 1 категорії, економіст 1 категорії, провідний бухгалтер.

Листом від 14 квітня 2025 року позивачці були запропоновані вакантні посади у філіях: «Східний лісовий офіс», «Північний лісовий офіс» - провідний економіст, провідний бухгалтер, провідний фахівець з публічних закупівель, бухгалтер 1 категорії.

Листом від 15 квітня 2025 року позивачку просили з`явитись 5 травня 2025 року до Департаменту з персоналу для оформлення усіх належних документів щодо звільнення з займаної посади.

Листом від 16 квітня 2025 року позивачці було запропоновано посаду - завідувача сектору № 3 відділу № 7 управління безпеки Департаменту безпеки.

Листом від 14 квітня 2025 року позивачці були запропоновані вакантні посади у філіях: «Карпатський лісовий офіс», «Північний лісовий офіс», «Центральний лісовий офіс», «Східний лісовий офіс» - провідний економіст з праці, провідний економіст, бухгалтер 1 категорії, провідний бухгалтер сектору обліку виробництва.

Листом від 28 квітня 2025 року позивачці були запропоновані вакантні посади у філіях: «Карпатський лісовий офіс», «Північний лісовий офіс», «Столичний лісовий офіс», «Центральний лісовий офіс», «Східний лісовий офіс» - архіваріус, завідувач секторі 2, 5, 7, провідний фахівець з публічних закупівель, бухгалтер 2 категорії, провідний економіст, бухгалтер 1 категорії, провідний бухгалтер.

Листом від 5 травня 2025 року позивачку було запрошено 6 травня 2025 року до Департаменту з персоналу для ознайомлення з вакантними посадами.

Листом від 12 травня 2025 року позивачку було запрошено до Департаменту з персоналу, після закінчення тимчасової непрацездатності, для вирішення подальшого працевлаштування.

Листом від 22 травня 2025 року позивачку було запрошено 22 травня 2025 року до Департаменту з персоналу для вирішення подальшого працевлаштування.

16 червня 2026 року ОСОБА_2 під підпис була ознайомлена із списком вакантних посад, які їй запропонував відповідач: менеджера з розрахунково-касовий операцій - тимчасово на період відпустки ОСОБА_3 по догляду за дитиною, посадовий оклад 69000 грн (м. Київ), менеджера з моніторингу закупівель філії сектору планування та операційної підтримки закупівель Департаменту з закупівель - посадовий оклад - 20000 грн (м. Київ); інспектора відділу № 6 управління безпеки Департаменту безпеки - посадовий оклад 63200 (Хмельницька обл); завідувача сектору № 2 Департаменту безпеки - посадовий оклад 86200 грн (Кіровоградська обл); начальник відділу № 2 управління безпеки Департаменту безпеки - посадовий оклад 92000 грн (Волинська обл). Крім того, надано список вакантних посад у різних філіях ДП «Ліси України».

При ознайомлені з вказаним листом позивачка зазначила, що бажає працювати на підприємстві у центральному апараті на рівнозначній раніше посаді або вище. Щодо запропонованих посад просила надати їй посадові інструкції, положення про підрозділи, де передбачені посади, та штатний розпис станом на 16 червня 2025 року. Крім того, просила надати їй пропозицію щодо всіх вакантних посад, що були створені з 3 березня 2025 року до 16 червня 2025 року та є вакантними. Зазначила, що рішення про подальше працевлаштування буде прийнято нею після отримання всіх вказаних вище документів та їх вивчення, для чого просила надати їй додатковий час.

В той же час, відповідно до наказу від 16 червня 2026 року № 338-к ОСОБА_2 звільнено з посади заступника директора департаменту - начальника відділу закупівлі послуг Департаменту з закупівель у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 40 КЗпП України.

Основоположні засади реалізації права на працю визначено положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України визначено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У частині другій статті 40 КЗпП України зазначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення (постанови Верховного Суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17).

Сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов`язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками.

Належним виконанням такого зобов`язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які зможуть надати працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов`язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації.

Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 303/798/17 зазначено: «метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці з одночасною пропозицією іншої роботи в розумінні статті 49-2 КЗпП України є надання працівникові можливості завчасно визначитися з майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу».

Працівник може погодитися з неможливістю продовження трудових правовідносин через зміну в організації праці роботодавця, у зв`язку із чим вправі просити звільнити його з роботи. Проте така неможливість продовження трудових правовідносин безпосередньо пов`язана з фактом належного дотримання роботодавцем своїх зобов`язань щодо працевлаштування працівника, тобто пропозицією всіх вакансій (що існували з моменту повідомлення про наступне вивільнення до дня звільнення працівника), які такий працівник може зайняти з урахуванням його кваліфікації.

За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Із долучених до матеріалів справи доказів судом встановлено, що до 3 березня 2025 року на підприємстві ДП «Ліси України» діяв штатний розпис, який мав в Департаменті закупівель - 17 штатних одиниць, при цьому в відділі закупівель послуг, начальником якого була позивач - було 3 посади, з 3 березня 2025 року почав діяти новий штатний розпис, який вже мав в Департаменті закупівель 32 штатні одиниці, при цьому у відділі, де керівником була позивачка було 4 посади, тобто кількість посад було збільшено, поряд з цим в цілому штат було збільшено на 15 одиниць.

Також з 3 березня 2025 року було створено новий відділ тендерних процедур, в якому передбачено 5 штатних одиниць та посада заступника начальника департаменту-начальник відділу.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що з 3 березня 2025 року відділи закупівлі товарів, робіт та послуг були реорганізовані шляхом створення єдиного універсального відділу тендерних процедур, оскільки як вбачається з штатного розпису, що долучений відповідачем до матеріалів справи, з 3 березня 2025 року на підприємстві існували відділи закупівлі товарів, робіт та послуг та додатково було створено відділ тендерних закупівель. При цьому позивачці не пропонувалась посада заступника директора департаменту- начальника відділу у новоствореному департаменті.

В цілому, як вбачається з листів пропозицій вакантних посад, що надавались представником відповідача до матеріалів справи, позивачці не було запропоновано жодної посади, яка б за рівнем кваліфікації, посадовим окладом та посадовим обов`язкам відповідала б раніше займані позивачкою посаді, були запропоновані виключно нижчі посади, із значно нижчими окладами.

Також суд зауважує, що як зазначив представник відповідача у відзиві, позивачка про наказ про ліквідацію відділі була ознайомлена в перший день виходу на роботу після тимчасової непрацездатності - 3 березня 2025 року, в той же час, вперше вакантні посади були запропоновані позивачці лише 18 березня 2025 року, що підтверджується листами, долученими представником відповідача до відзиву.

Серед іншого суд відхиляє доводи представника відповідача, що посада начальника відділу тендерних процедур не є тотожною до посади позивачки начальника відділу закупівель послуг, тільки з огляду на те, що вона охоплює також роботу відділу закупівель товарів та відділу закупівель робіт, зважаючи на те, що відповідачем суду не було надано посадової інструкції начальника відділу тендерних процедур та не було належними та достатніми доказами підтверджено, що вказана посада має певні обов`язки, які позивачка не могла б виконувати, маючи відповідну освіту та досвід роботи в департаменті закупівель з 2023 року та з огляду на те, що у відділі закупівлі робіт була відсутня посада начальника відділу, а така була наявна лише у відділі закупівлі товарів.

Також суд зазначає, що позивачці пропонувались посади не в центральному апараті підприємства м. Києва, а в філіях по інших областях України, враховуючи наявні вакантні посади саме в центральному апараті підприємства.

Зокрема, Департамент розвитку та ІТ (відділ діджиталізації та розвитку ІТ систем)- начальник відділу створена з 23.04.2025; Департамент з закупівель - директор департаменту з 03.03.2025 ; Департамент з закупівель (відділ тендерних процедур) - Заступник директора департаменту - начальник відділу з 03.03.2025; Департамент з закупівель (відділ матеріально-технічного забезпечення) - начальник відділу з 03.03.2025; Департамент з закупівель (відділ документального супроводу закупівель)- начальник відділу з 03.03.2025; Департамент лісового господарства (відділ лісового господарства) - начальник відділу з 01.04.2025; Департамент лісового господарства (відділ екосистемних послуг, побічного лісокористування та рекреації)- начальник відділу з 03.03.2025; Департамент корпоратизації та GR - Директор департаменту з 03.03.2025; Департамент корпоратизації та GR (відділ GR)- начальник відділу з 03.03.2025; Департамент корпоратизації та GR (відділ організаційної підтримки) - начальник відділу з 03.03.2025

Отже, з 3 березня 2025 року відбулося саме розширення штату та збільшення кількості працівників.

Також під час розгляду справи, враховуючи наявні матеріали справи, з огляду на витребувану судом інформацію за клопотанням представника позивача судом було встановлено, що на новостворені посади на підприємстві приймались нові люди, які не працювали на підприємстві, при цьому вказані посади відповідали кваліфікації позивача та не були запропоновані їй, а також ці посади створювались з 3 березня 2025 року, тобто в день повідомлення позивача про подальше вивільнення у зв`язку з скороченням штату.

Крім того, судом під час розгляду справи було встановлено, що у період з лютого по червень 2025 року на підприємстві неодноразово змінювався штатний розпис, зокрема в Департаменті закупівель та кількість посад за різні періоди становила:

-на 17 лютого 2025 року - 17 посад;

-на 3 березня 2025 року - 32 посади (дата повідомлення позивача про подальше вивільнення);

-на 7 березня 2025 року - 19 посад;

-на 12 березня 2025 року - 19 посад;

-на 17 березня 2025 року - 19 посад;

-на 1 квітня 2025 року - 22 посади;

-на 7 квітня 2025 року - 22 посади;

-на 23 квітня 2025 року - 23 посади;

-на 1 травня 2025 року - 24 посади;

-на 9 травня 2025 року - 22 посади;

-на 27 травня 2025 року - 22 посади;

-на 2 червня 2025 року - 23 посади;

-на 16 червня 2025 року - 23 посади (день звільнення позивача).

Допитана у судовому засіданні як свідок позивач вказала, що вона працювала в ДП «Ліси України» з 2023 року. Були випадки коли до неї зверталось керівництво із завданнями, щоб конкретна компанія виграла оголошений тендер, на що вона не погоджувалась. В 2024 році керівник повідомив їй, що керівництво підприємства не задоволено її роботою, бо вона багато чого не дозволяла купляти філіям, те, що вони хотіли купити у конкретної особи. Пізніше їй пропонували написати заяву на звільнення, проте вона відмовилась, бо не розуміла чому вона має звільнятись. Генеральний директор казав, що вони хочуть повністю змінити команду, бо їм не подобається як працює департамент, не виконує свої функції. Вона відмовилась писати заяву, сказала, що вона розлучена та в неї двоє дітей на утриманні. Їй погрожували скороченням та переведенням у філію, якщо вона не напише заяву. Вказала, що перебувала у дуже пригніченому стані, з`явились проблеми зі шлунком через нервові зриви та вона довго лікувалась. Зазначила, що у лютому 2025 року вона перебувала на лікарняному, коли відбулась нарада департаменту з генеральним директором, на неї також тиснули написати заяву через те, що сказали, що звільнять всіх працівників з департаменту через неї, а чоловікам скасують бронювання. Після цієї наради до підприємства прийшов новий директор департаменту, він ще не був призначений на посаду, а вже проводив співбесіди з працівниками. Всі її працівники не пройшли співбесіду, крім двох осіб, яких залишили, щоб вони навчили працювати нових людей, а пізніше їх теж звільнили. У березні 2025 року, коли вона вийшла з лікарняного ій вручили повідомлення про подальше вивільнення та повідомили про те, що тепер її робоче місце в приміщенні, яке знаходиться в Святошинському районі. Сказала, що їй були запропоновані посади: прибиральниці, архіваріуса, бухгалтера, касира у філіях по всім областям України. Всі ці посади не відповідали її кваліфікації, освіті та досвіду роботи. Вказала, що вона має 4 вищі освіти. Вказала, що 3 березня 2025 року вона дізналась, що на посаду директора департаменту закупівель взяли нову людину, а їй цю посаду не пропонували, хоча вона була в резерві на неї, також була створена посада начальника матеріально-технічного забезпечення, на яку взяли нову людину, а їй цю посаду не пропонували, створена відділ договірної роботи, відділ організаційної підтримки, де також були посади для неї, на яких взяли нових людей, а ій ці посади не пропонувались. Вона написала заяву про те, що погоджується на переведення на новостворені посади, проте відповіді на таку заяву не отримала. Зазначила, що ніякого скорочення на підприємстві з 3 березня 2025 року не було, наприклад в відділ, який займався договорами при ній працювала одна людина, а потім там стало працювати 5 людей. Також вказала, що їй істотно зменшили заробітну плату, оклад становив 92 000 грн, хоча їй не надавали нову посадову інструкцію, не ознайомлювали з новим обсягом обов`язків та не пояснили чому зменшили оклад так суттєво. Вказала, що за період роботи вона не мала дисциплінарних стягнень та будь-яких зауважень, щоквартально виписували премії, нагороджували подяками. Вказала, що через незаконне звільнення у неї почались психологічні проблеми, їй призначали заспокійливі, антидепресанти, вона лікувала шлунок, лікувалась в лікарні, набрала багато кредитів, щоб за все сплачувати кошти. Вказала, що розмір моральної шкоди - 321600 грн - це приблизний розмір коштів, які вона витратила на лікування. Зазначила, що вона звикла за все сплачувати сама, а коли у неї не було доходу через незаконне звільнення це все вплинуло на її моральний стан. Інших подій в її житті, які б могли так вплинути на психологічний стан у цей період не було. Зауважила, що не погоджувалась на запропоновані посади, бо вони не відповідали її кваліфікації та мали оклад 20000 грн, тоді як вона працювала керівником з окладом 321 000 грн, або ж пропонували посади не в м. Києві

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що працював на підприємстві відповідача в Департаменті закупівель, у лютому 2025 року його просила написати заяву на звільнення за згодою сторін, чого він не зробив, пропрацював на підприємстві ще до листопада 2025 року. Зазначив, що в лютому 2025 року відбулась нарада, де зібрали весь Департамент та керівництво повідомило про те, що вони не справляються з завданнями та їх треба замінити, хоча до того часу за весь період роботи не було жодних зауважень чи дисциплінарних стягнень щодо того, що вони не виконують свої посадові обов`язки в повному обсязі. Повідомили, що якщо вони не напишуть заяви за власним бажанням- то буде скорочення, зменшать заробітну плату. Вказав, що позивачці також казали написати заяву за власним бажанням, на що вона не погодилась, її перевели в іншій офіс у Святошинському районі з гіршими умовами, не давали будь-яких завдань, зменшили заробітну плату, а в той час набирали нових працівників на підприємство. Після наради також представили нового керівника департаменту- ОСОБА_5 та нового заступника керівника - ОСОБА_6 , вони почали проводити співбесіди та набирати людей до департаменту. Всі, хто був пов`язаний з позивачкою - ті співбесіду не пройшли. Фактично на підприємстві відбулось розширення, а не скорочення штату, створили нові відділи, набрали нових людей, при цьому функції департаменту не зменшились. ОСОБА_6 насправді виконувала всі функції позивачки та координувала діяльність департаменту.

Також свідку у судовому засіданні було надано на прослуховування долучений до позову аудіозапис наради, що відбулась у лютому 2025 року, та свідок підтвердив, що на аудіозаписі дійсно виступає генеральний директор ОСОБА_7 , він розповідає про необхідність написання заяв про звільнення, про подальше скорочення, тощо.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 вказала, що працювала на підприємстві відповідача у Департаменту закупівель на посаді менеджера закупівель, звідки звільнилась 21 березня 2025 року. Вказала, що її та позивачку змушували звільнитись, директор департаменту просив написати заяви про звільнення за власним бажанням, казав, що генеральний директор хотів звільнити позивачку та всю її команду. Деякі люди написали заяви на звільнення, лише 4 особи не написали заяви. Вказала, що їх декілька разів викликав до себе директор департаменту та просив написати заяви на звільнення, оскільки вони не писали їх, то генеральний директор зібрав нараду у лютому 2025 року та сказав, що незадоволений їх роботою, хоча ніколи жодних претензій чи доган до їх роботи до цього ніхто не висловлював. Генеральний директор повідомив, що якщо вони не напишуть заяв про звільнення добровільно, то відбудеться скорочення, прийде інша команда

Свідку у судовому засіданні було надано на прослуховування долучений до позову аудіозапис наради, що відбулась у лютому 2025 року, та свідок підтвердила, що на аудіозаписі дійсно виступає генеральний директор ОСОБА_7 , він розповідає про необхідність написання заяв про звільнення, про подальше скорочення, тощо. Вказаний запис здійснювала саме вона під час такої наради. Також вказала, що на нараді був присутній ОСОБА_4 .

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 вказав, що він працював в ДП «Ліси України» в Департаменті закупівель та прийшов однією командою з позивачкою працювати на підприємство. Сказав, що у 2025 році їх просили написати заяви на звільнення, намагались звільнити позивачку та всю її команду. Коли вони відмовились писати заяви на звільнення їх викликав директор Департаменту та сказав, що треба написати заяви на звільнення, бо необхідно «перезагрузити» департамент, він не задовільнений роботою департаменту. При цьому до цієї розмови жодних зауважень до роботи департаменту не було, будь-яких дисциплінарних стягнень ні до кого не застосували, навпаки щомісяця виписували премію за роботу, а в 2024 році його нагородили годинником на День лісника. Пізніше, оскільки вони не захотіли написати заяви на звільнення, генеральний директор зібрав їх на нараду та повідомив, що департамент завалив роботу, а тому всім треба написати заяви на звільнення, якщо заяви не напишуть, то буде скорочення департаменту. Також зазначив, що нове керівництво проводили співбесіди з людьми до департаменту, та ті, хто пропрацював рік/два на підприємстві і не був пов`язаний з позивачем - пройшли співбесіду, а він, який пропрацював на підприємстві 15 років - не пройшов співбесіду. Зазначив також, що керівництво хотіло звільнити позивачку, бо вона не хотіла в роботі порушувати законодавство в сфері закупівель.

Свідку у судовому засіданні було надано на прослуховування долучений до позову аудіозапис наради, що відбулась у лютому 2025 року, та свідок підтвердила, що на аудіозаписі дійсно виступає генеральний директор ОСОБА_7 , він розповідає про необхідність написання заяв про звільнення, про подальше скорочення, тощо. Також вказав, що на нараді був присутній ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .

Судом також у судовому засіданні було досліджено аудіозапис наради, що відбулась в лютому 2025 року на підприємстві ДП «Ліси України», на якій, як вказали свідки та позивач у судовому засіданні, та це не заперечувалось і не спростовувалась представником відповідача, виступав генеральний директор ДП «Ліси України» ОСОБА_7. та який повідомляв працівникам Департаменту закупівель про незадоволеність їх роботою, про необхідність написання заяв про звільнення та про скорочення департаменту, у випадку якщо такі заяви не будуть написані.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що такий запис є неналежним доказом у справі, оскільки з нього не зрозуміло коли саме відбувались події та хто на них говорить, з огляду на те, що судом було допитано у судовому засіданні як свідків осіб, які безпосередньо були присутній на цій нараді та одним із свідків була особа, яка записувала нараду (створила досліджуваний судом аудіозапис) та передала його позивачу, які підтвердили той факт, що записано саме нараду в лютому 2025 року та на нараді говорить генеральний директор ОСОБА_7 .

Отже, з досліджених судом доказів та показань свідків судом встановлено, що фактично скорочення штатної чисельності на підприємстві відповідача не відбувалось, враховуючи створення нових відділів та департаментів з 3 березня 2025 року та найм на посади нових людей чи переведення інших працівників підприємства. Фактично було здійснено переформатування структури Департаменту закупівель, інших Департаментів та збільшення чисельності штату працівників цих департаментів.

Крім того, відповідачем не враховувалось наявність у позивача переважного права на призначення (переведення) на вказані вище посади, зокрема- це наявність у позивачки відповідної кваліфікації, значного досвіду роботи, в тому числі на підприємстві відповідача та перебуванні на утриманні двох малолітніх дітей (копія рішення про розірвання шлюбу та копії свідоцтва про народження дітей наявні в матеріалах особової справи позивача, копія якої долучалась відповідачем).

Суд відхиляє твердження представника відповідача про відсутність у позивачки економічної освіти, що, відповідно також стало підставо для того, що їй не пропонували певні посади, з урахуванням такого.

Відповідно до матеріалів особової справи позивачки вбачається, що вона у 2007 році закінчила Київський національний університет технологій та дизайну і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Фінанси» та здобула кваліфікацію спеціаліста з фінансів.

У 2012 році позивачка закінчила Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імена Вадима Гетьмана» та отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Державна служба» «Економіка» та здобула кваліфікацію магістр з державної служби.

Згідно відповіді Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імена Вадима Гетьмана» від 1 жовтня 2025 року № 01/13-920 диплом магістра НОМЕР_1 , виданий у 2012 році охоплює предметну область економіки в органах державної влади та місцевого самоврядування. Необхідною умовою вступу на програму та отримання доступу для здобуття освіти за спеціалізацією: «Державна служба «Економіка» була наявність вищої економічної освіти. Освіта, здобута ОСОБА_2 за спеціалізацією «Державна служба «Економіка» відноситься до економічної освіти.

Таким чином, під час розгляду справи, судом було встановлено, що позивачка своєчасно була повідомлена про наступне вивільнення, в той же час відповідач не виконав свій обов`язок про надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явились на підприємстві протягом двох місяців та існували на день звільнення позивача, не врахувавши наявну у позивачки освіту, кваліфікацію, досвід та час роботи саме на підприємстві ДП «Ліси України» а отже позивачка була звільнена з посади заступника директора департаменту- начальника відділу закупівель послуг Департаменту закупівель з порушенням порядку, визначеного статтею 49-2 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65)).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandisрішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchliv.France, заява № 35787/03, § 29).

Зважаючи на викладене позовна вимога про визнання незаконним та скасування наказу від 16 червня 2025 року № 338-к про звільнення позивачки та вимога про поновлення позивачки на посаді підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до положень статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналіз положень КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

Судом встановлено, що позивач дійсно перебував у вимушеному прогулі з вини роботодавця, адже оспорюваний, зокрема наказ про звільнення, визнаний судом протиправним.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правил, передбачених Порядком № 100 у редакції, чинній станом на час виникнення спору.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З детального розрахунку нарахувань ОСОБА_2 від 16 червня 2025 року, наданої позивачем, а також з довідки про доходи від 7 серпня 2025 року, наданої відповідачем вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача становила 16097,54 грн. Позивачем не заперечувався та неспростовувався вказаний розмір середньоденної заробітної плати, а також не надавався власний розрахунок такої суми.

Судом встановлено, що позивачка була звільнена із займаної посади 16 червня 2025 року, отже період, за який нараховується заробітна плата за час вимушеного прогулу становить 330 робочих днів (з 17 червня 2025 року по 21 вересня 2026 року), а розмір заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 5312188,20 грн (16097,54 грн *330 робочих днів).

Стосовно вимоги про визнання незаконним дії відповідача по зміні істотних умов праці позивача із зменшення посадового окладу та стягнення заробітної плати за червень.

Позивач, заявляючи вимогу про стягнення заробітної плати за червень місяць у розмірі 229000 грн, вказала, що про реальне зменшення заробітної плати - посадового окладу вона дізналась лише з розрахункових листів, які були їй видані при звільненні. Вказала, що зміна умов відбулась в період, коли вона перебувала на лікарняному, а коли вона 16 червня 2025 року попросила ознайомити її з наказом, їй не дали оригінал, а надали ніким не завірену копію наказу. Надалі їй було відмовлено у ознайомлені з оригіналом наказу та надання їй на руки копії такого наказу. Вказала, що такі зміни є незаконними, це фактично є розправа з окремими працівниками, які не захотіли писати заяви на звільнення. Просила стягнути з відповідача різницю між окладом, що був до змін 321600 грн та новим окладом у розмірі 92000 грн, тобто 229600 грн.

Відповідач, заперечуючи проти такої вимоги вказав, що станом на 03.03.2025 у відділі закупівлі послуг Департаменту з закупівель, який очолювала позивач, єдиним працівником була лише позивач, всі інші працівники звільнились. Відповідно позивач з 03.03.2025 в переважній частині не виконувала свої посадові обов`язки, бо в неї змінився і безпосередній зміст роботи, і функціональне наповнення посади, що полягало у виконанні виключно операційної роботи без здійснення організаційно-розпорядчих функцій, та безумовно і зона та ступінь відповідальності, які стали значно менше. Позивач про істотні зміни умов праці була повідомлена шляхом направлення листа на її електронну пошту. Вказала, що за період з 01.06.2025 по 16.06.2025 позивач відпрацювала 1 день, а 15 днів була відсутня у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, до того ж при звільненні з неї проведений повний розрахунок, що підтверджується витягом з табелів обліку використання робочого часу за 2025 рік та детальним розрахунком нарахувань за червень 2025 року.

Судом встановлено, що відповідно до наказу ДП «Ліси України» від 30 травня 2025 року № 56-ОП у зв`язку з ліквідацією відділу закупівлі послуг, як структурного підрозділу Департаменту закупівель ДП «Ліси України» та зменшенням значного обсягу функцій та відповідальності, а також на підставі частини другої статті 3 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» змінити з 2 червня 2025 року істотні умови праці та встановити заступнику директору департаменту-начальнику відділу закупівель послуг Департаменту з закупівель ДП «Ліси України» ОСОБА_2 посадовий оклад у розмірі 92000 грн.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу (частини третя-четверта статті 32 КЗпП України).

У пункті 2 Глава XIX Прикінцеві положення КЗпП України передбачено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов (частина друга статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).

Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Судом встановлено і про це зазначено позивачем у судовому засіданні, що лист про зміну істотних умов праці- зменшення окладу, надійшов їй на особистий телефон 30 травня 2025 року, а з копією самого наказу вона ознайомилась в суді, коли такий був долучений до відзиву представником відповідача.

Отже, судом встановлено своєчасність повідомлення позивача про зміну істотних умов праці, з урахуванням положень ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»

В той же час, долучена до відзиву копія наказу про зміну істотних умов праці не містить відомостей, в чому саме відбулось зменшенням значного обсягу функцій та відповідальності позивача, відсутній будь-який перелік функцій, які з 2 червня 2025 року позивачка не повинна була б виконувати, порівняно з попереднім періодом, а також не нести відповідальності за певні дії, тощо.

В процесі розгляду справи представником відповідача також не було надано суду доказів того, що у позивачки з 2 червня 2025 року значно зменшився обсяг функцій та відповідальність, враховуючи те, що вона залишилась на посаді заступника директора департаменту-начальника відділу закупівель послуг Департаменту з закупівель ДП «Ліси України», про що чітко зазначено в оскаржуваному наказі. Суду не було надано нового положення про посадові обов`язки позивача, з якого б можна було встановити відповідні обставини, з таким положенням позивачка не ознайомлювалась та до її відома не доводився новий обсяг функцій та відповідальності з 2 червня 2025 року. При цьому відсутність у відділ інших осіб (як про це вказано представником відповідача у судовому засіданні), окрім неї, не може свідчити про зменшення обсягу функцій, обов`язків та відповідальності саме у позивачки. Так само не свідчить про зменшення обсягу функцій, обов`язків та відповідальності позивачки ліквідація відділу закупівель послуг, з огляду на те, що посада позивачки станом на 2 червня 2026 року залишилась без змін.

Отже, враховуючи вище зазначене, з огляду на те, що фактично суду не було доведено про значне зменшення обсягу функцій, обов`язків та відповідальності позивачки станом на 2 червня 2025 року порівняно з попередніми періодами, враховуючи відсутність будь-якого іншого належного обґрунтування, яке доведено достатніми доказами про наявність підстав для зменшення позивачки окладу в 3,5 рази, суд дійшов висновку про те, що наказ відповідача від 30 травня 2025 року № 56-ОП про зміну істотних умов праці є незаконним, та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо розміру заробітної плати, що підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача за червень 2025 року, суд зазначає, що позивачем такий розмір вираховано шляхом встановлення різниці між попереднім окладом і тим, що почав діяти з 2 червня 2025 року (321600 грн- 92000 грн). В той же час позивачем не враховано, що розмір окладу у вказаних сумах виплачується при відпрацюванні повного робочого місяця. Натомість, як вбачається з розрахункових листів, долучених до відзиву та табелю використання робочого часу, позивачка у червні 2025 року відпрацювала лише 1 робочий день. Вказана інформація не спростовувалась та не заперечувалась позивачкою, а тому при визначені суми коштів, що має бути сплачена відповідачем позивачу за червень 2025 року судом враховується, що позивачка працювала у червні лише 1 день.

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заробітна плата за 1 фактично відпрацьований день у червні 2025 року, виходячи з розміру окладу - 321600 грн, що становить 15314,29 грн, а враховуючи, що при звільненні позивачці було виплачено заробітну плату за 1 відпрацьований день у червні в розмірі 4380,95 грн, виходячи з окладу у розмірі 92000 грн, що підтверджується детальним розрахунком нарахувань, долучених позивачем до позову та не заперечувалось позивачем протягом періоду розгляду справи, остаточно з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача заробітна плата у розмірі 10933,34 грн (15314,20 грн - 4380,95 грн).

Стосовно вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Як вбачається з аналізу частини другої статті 16, частини третьої статті 23, статті 280 ЦК України, одним із основних засобів захисту немайнових прав або благ людини є відшкодування моральної шкоди. Частиною другою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода може полягати:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Поняття моральної шкоди також визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", де зазначено, що "під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб".

Як вбачається з аналізу ЦК України, зокрема статті 1167 Кодексу та пункту 5 постанови Пленуму Верхового Суду України № 4 від 31.03.1995 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, зобов`язання щодо відшкодування моральної шкоди виникають за наявності наступних підстав: моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші немайнові блага; протиправної поведінки (неправомірних рішень, дій чи бездіяльності) особи, яка заподіяла шкоду; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою правопорушника і її наслідком моральною шкодою; вини особи, яка заподіла шкоду. Суди зобов`язані при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясовувати наявність цих підстав.

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Обґрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач та її представник вказали, що позивачка тривалий час виконували добросовісно свої функціональні обов`язки, проте з боку керівництва на неї здійснювався психологічний тиск з метою змусити її написати заяву на звільнення. Через незаконне звільнення з роботи позивачка перебувала у дуже стресовому стані, проходила лікування, приймали заспокійливе, антидепресанти, також через стрес у неї виникла хвороба шлунку, яку вона також довго лікувала. Діями відповідача змінилось все її життя, відповідач обізнаний з тим, що позивач одинока матір на має на вихованні двох малолітніх дітей, але своїми діями він фактично залишив без доходу позивачку та її дітей. Позивачка змушена витрачати час та кошти на оскарження незаконного звільнення, відновлення її порушених прав. Перебування у постійному стресовому стані відобразилось на її житті та на відносинах з близькими, вона мала подавлений настрій, відчувала пригніченість та безпорадність, розчарування у житті. Розмір моральної шкоди позивачем визначено у сумі 321600 грн.

У судовому засіданні позивачка розмір моральної шкоди обґрунтувала тим, що приблизно стільки нею було витрачено коштів на лікування її стану через незаконне звільнення.

На підтвердження завдання діями відповідача позивачці моральної шкоди нею до матеріалів справи долучено консультативне заключення невролога від 16 лютого 2025 року, відповідно до якого за результатами об`єктивного фізикального обстеження у пацієнтки ОСОБА_2 виявляється клінічна картина пригніченого/депресивного стану з вираженою тривогою, емоційною лабільністю та проявами функціонального виснаження нервової системи. А також долучено план дій на період з березня по листопада 2025 року, в якому рекомендовано прийняття певних ліків та препаратів.

Суд зауважує, що звернення ОСОБА_10 до лікаря невролога відбулось 16 лютого 2025 року, тобто задовго до її звільнення з роботи та раніше ніж їй було вручено повідомлення про подальше вивільнення.

Суд, заслухавши доводи представників сторін, позивачки, дослідивши надані сторонами докази, дійшов висновку, що протиправна поведінка відповідача, яка виразилася у неправомірному рішенні щодо звільнення позивача з роботи, спричинила позивачу моральну шкоду, викликану душевними стражданнями та переживаннями у зв`язку з фактичною втратою роботи, заробітку, втратою нормальних життєвих зв`язків та необхідністю докладання значних зусиль для їх відновлення.

Частиною третьою статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розміри грошового відшкодування моральної шкоди визначаються судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У зв`язку із цим суд враховує глибину душевних страждань і переживань позивача, те що відшкодування моральної шкоди має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер, що відшкодування моральної шкоди повинно бути спрямоване на досягнення сатисфакції і не може бути джерелом збагачення позивача, зважаючи на істотність вимушених змін у житті позивачки через незаконне звільнення і наслідків, що настали та негативно позначилися на її моральному стані, враховуючи те, що позивачка є одинокою матір`ю та має на вихованні двох неповнолітніх дітей, робота у відповідача була єдиним у неї джерелом для існування, дотримуючись принципів розумності, виваженості та справедливості, доходить висновку про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру моральної шкоди у сумі 321600 грн до 20000 грн та зазначає, що такий розмір є достатнім, співмірним та справедливим, хоча і має суто умовний вираз, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на викладене, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними належними, допустимими та достатніми доказами у справі, тому вони підлягають частковому задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивачем при звернення із позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 3216 грн за вимогу про стягнення моральної шкоди.

Поряд з цим, позивач звільнений був від сплати судового збору за вимогу про поновлення на роботі, скасування наказу про зміну істотних умов праці, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, та стягнення заробітної плати за червень 2025 року.

Отже, враховуючи те, що позовні вимоги позивача задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 200 грн за вимогу про стягнення моральної шкоди.

Крім того, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 19302, 40 грн, що становить 1% від суми задоволених вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та заробітної плати за червень 2025 року та за вимоги про поновлення на роботі та скасування наказу про зміну істотних умов праці.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-81,141, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

позовні вимоги ОСОБА_2 до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, скасування наказу про зміну істотних умов праці та стягнення заробітної плати- задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 16 червня 2025 року № 338-к про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника директора департаменту- начальника відділу закупівлі послуг Департаменту з закупівель у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_2 на посаді заступника директора департаменту- начальника відділу закупівлі послуг Департаменту з закупівель з 17 червня 2025 року.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 5312188,20 грн без урахування обов`язкових податків та зборів, заробітну плату за червень 2025 року у розмірі 10933,34 грн та моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позову до суду в розмірі 200 грн.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь держави судовий збір у розмірі 19302,40 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1

Відповідач: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", ЄДРПОУ 44768034, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9а

Суддя: К.В. Шаповалова