Рішення № 140100990, 23.09.2026, Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

НОВОАРХАНГЕЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Слави, 26, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, 26100, тел.(255)2-19-38

е-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua, сайт: https://na.kr.court.gov.ua, Код згідно з ЄДРПОУ 02896957

23.09.2026 394/3/25

2/394/83/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області в складі

головуючого судді: Краснопольської Л.П.

за участю секретаря судового засідання: Довгої С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Новоархангельськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Приватний нотаріус Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Малютяк А.В., секретар Торговицької сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області Терновенко Наталія Миколаївна про визнання заповіту недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позицій учасників справи.

Представник позивача звернувся до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, зазначивши, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 , відкрилась спадщина у вигляді: земельної ділянки сільськогосподарського призначення (кадастровий номер №3523655100:02:000:3003), земельної ділянки сільськогосподарського призначення (кадастровий номер №3523655000:02:000:0272), транспортного засобу Mercedes Benz Vito 108 CDІ, вантажопасажирський В, 2003 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , транспортного засобу Ford Transit, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , житлогового будинку з господарського-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житлогового будинку з господарського-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Після смерті ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в Малютяк А.В., приватного нотаріуса Голованівського районного нотаріального округу заведена спадкова справа, заяви про прийняття спадщини подали дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 .

Спадкодавцем за життя було здійснено заповідальне розпорядження у вигляді заповіту від 23.05.2019 року, посвідченого секретарем Торговицької сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області Терновенко Н.М., який зареєстрований в реєстрі під № 101. Заповідальне розпорядження було здійснено на користь відповідача ОСОБА_2 . Представник позивача у позовній заяві про визнання заповіту недійсним зазначає, що ОСОБА_1 не проживала на час відкриття спадщини, постійно із спадкодавцем, про наявність заповіту та з його копією ознайомилась лише під час розгляду Новоархангельським районним судом цивільної справи №394/143/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на вказану частку.

На думку позивача дійсність заповіту від 23 травня 2019 року, посвідченого секретарем Торговицької сільської ради Новоархангельськог району Кіровоградської області за №101, який складений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця села Лозоватка Новоархангельського району Кіровоградської області, що проживав в АДРЕСА_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), викликає у неї сумнів та вона вважає його недійсним.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 17.01.2025 року було призначене перше підготовче судове засідання.

Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29.04.2025 року клопотання представника позивача задоволено та витребувано інформацію.

Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03.06.2025 року було задоволено клопотання позивача та витребувано інформацію із Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградських областях.

Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 15.10.2025 року було призначено судову почеркознавчу експертизу та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.

13.11.2025 року Кропивницьке відділення науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надіслало на адресу суду клопотання № 1049/25-27 від 06.11.2025 року про надання додаткових матеріалів: зокрема просили: надати оригінал заповіту від 23.05.2019 року, посвідченого секретарем Торговицької сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, зареєстрованого в реєстрі за № 101 від 23.05.2019; - вільних зразків почерку та підписів ОСОБА_3 , які безсумнівно виконані ним до відкриття справи і не пов`язані з обставинами цієї справи (в оригіналах документів різного характеру договорах, актах, заявах, банківських документах, довіреностях, відомостях, накладних, автобіографіях, розрахункових книжках, записниках, медичних картках, тощо), виконані, по можливості, у 2017-2019 роках, у кількості 12-15 документів; - умовно-вільних зразків почерку та підписів ОСОБА_3 , які виконані ним, але пов`язані з обставинами цієї справи.

Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 13.11.2025 року було поновлено провадження у цивільній справі.

Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 21.01.2026 року витребувано докази

Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 17.02.2026 року було призначено у вказаній справі почеркознавчої експертизи та зупинено провадження у справі.

06.03.2026 року до Новоархангельського районного суду з Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшло клопотання №159/26-27 від 03.03.2026 року про надання додаткових матеріалів.

Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 11.03.2026 року було здійснено витребування доказів та поновлено провадження у справі.

23.03.2026 року Новоархангельським районним судом було надіслано експерту Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз додаткові матеріали.

21.04.2026 року до Новоархангельського районного суду Кіровоградської області з Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов Висновок експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи №159/26-27 від 17.04.2026 року.

Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 22.04.2026 року було поновлено провадження у справі.

Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 12.06.2026 року було призначено справу до судового розгляду.

Сторони, кожна окремо, звернулись до суду із заявами, у яких просили розглядати справи за їх відсутності, наполягали на своїх позиціях, викладених у раніше поданих заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За наведених вище обставин та положень цивільного процесуального законодавства суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників, які не з`явились у судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних у суду матеріалів справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Предметом спору в цій справі є правовідносини щодо спадкового права, які регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Новоархангельським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), актовий запис № 131 (а.с. 20).

Згідно копії спадкової справи № 26/2020, до майна померлого ОСОБА_3 , індекс справи 02-14, із заявою про прийняття спадщини звернулися його дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 , дочка ОСОБА_5 звернулася із заявою про відмову від прийняття спадщини (а.с. 122-125).

Згідно листа Малютяк А.В., приватного нотаріуса Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області за №254/02-14 від 23.11.2021 року направленого Позивачу, спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 , 1957 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (а.с. 128).

На день смерті ОСОБА_3 , залишилось спадкове майно, яке складається із: земельних ділянок сільськогосподарського призначення, кадастровий номер ділянки № 3523655000:02:000:0272, площею 5,2345 га., кадастровий номер ділянки№3523655100:02:000:3003, площею 5,8334 га., що розташовані на території Новоархангельської селищної ради Новоархангельського (Голованівського) району Кіровоградської області.

житлогового будинку з господарського-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

З яких відповідач ОСОБА_2 успадкувала 5/6 частки, а позивач ОСОБА_1 успадкує 1/6 частки (а.с.128);

автомобіль марки Mercedes Benz, модель Vito 108 CDІ, 2003 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований 11.07.2013 року Кіровоградським РЕВ УДАІ при УМВС України в Кіровоградській області;

нежитлової будівлі магазину- кафе, загальною площею 179,18 м.кв., за адресою: АДРЕСА_2 ;

З яких відповідач ОСОБА_2 успадкувала 5/12 частки, а позивач ОСОБА_1 успадкує 1/12 частки (а.с.128).

За життя спадкодавець ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснив заповідальне розпорядження у вигляді заповіту від 23.05.2019 року, посвідченого секретарем Торговицької сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області Терновенко Н.М., який зареєстрований в реєстрі під № 101. Відповідно до якого залишив усе своє майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У позовній заяві позивач зазначає, що заповіт від 23 травня 2019 року, посвідчений секретарем Торговицької сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області за №101, який складений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця села Лозоватка Новоархангельського району Кіровоградської області, що проживав в АДРЕСА_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), являється недійсним, оскільки заповідач його не підписував.

17 квітня 2026 року Кропивницьке відділення науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надало висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи згідно якого підпис на заповіті від 23.05.2019 року, посвідченого секретарем Торговицької сільської ради Нвоархангельського району Кіровоградської області, зареєстрованого в реєстрі за №101, виконаний особисто ОСОБА_3 (а.с.218-225).

При розгляді даної заяви судом застосовані норми права.

Відповідно до змісту статей 55, 124 Конституції України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

У відповідності до положень до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість у тому числі сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом ( ст.12 ЦК України).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.

Ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Учасник справи, користуючись правами, передбаченими ст. 43, 49 ЦПК України, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Обравши способом захисту визнання заповіту недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

За змістом ч.ч.1 та 2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 ЦК України, зокрема відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі особи або сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, чи є дійсна спрямованість волі особи або сторін під час вчинення, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Згідно з ч. 4 ст. 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Як роз`яснено в п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

В пункті 8 зазначеної постанови Пленуму роз`яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст.56 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

За змістом Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 зі змінами, відповідно до пунктів 157, 158 якої визначено те, що заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом.

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, викладеними в пункті 16 цієї Інструкції.

Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Спеціальною нормою, яка передбачає підстави недійсності заповіту є ст. 1257 ЦК України, якою визначено лише дві підставі недійсності заповіту.

Так, згідно ч. 2 передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. За цією ж статтею недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Таким чином, слід прийти до висновку, що заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. При цьому, недійсним заповіт може бути визнаний у випадках, у яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, коли заповіт складений особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту), коли заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання).

Отже, статтею 1257 ЦК передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

У Постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі №715/316/18-ц (провадження № 61-15713св21) у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звернуто увагу на те, що в ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК У країни). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину», що підтверджує те, що у цивільному законодавстві нікчемність правочинів передбачена тільки у випадках, прямо передбачених законодавством, підстав для чого у даній справі не вбачається. Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину, що дозволяє поставити під сумнів факт порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу безпосередньо позивача у справі.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) зазначено, що «свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту.

Відповідно до ст. 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов`язково з`ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 Цивільного кодексу України.

Свідоцтво про право на спадщину - це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав.

Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину вносяться нотаріусом до Спадкового реєстру (підпункт 2.2.3 пункту 2.2 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5.

Окрім цього, спадкове право характеризується цілою низкою спеціальних способів захисту прав та інтересів судом.

Серед таких способів захисту у ст.1301 ЦК України виокремлено визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Так, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Як роз`яснено у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до статті 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 339/369/18 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого звернення спадкоємця до суду з вимогами, пов`язаними з реалізацією спадкових прав, є передчасним за відсутності підтвердження неможливості отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальному порядку, зокрема за відсутності доказів відмови нотаріуса у видачі такого свідоцтва.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом .

Аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. При цьому оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18), від14 травня 2018року у справі№ 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

З аналізу положень глави 87 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець спеціально врегулював способи захисту спадкових прав, зокрема у випадках, коли спадкові права особи порушені видачею свідоцтва про право на спадщину іншій особі.

Так, відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій його видано, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, прямо встановлених законом.

Крім того, статтею 1300 ЦК України передбачено інший спеціальний спосіб захисту спадкових прав внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, який застосовується у випадках, коли обставини, що мають значення для визначення обсягу спадкових прав, існували, але не були відомі всім спадкоємцям, або виникли вже після видачі свідоцтва, і при цьому не пов`язані з протиправною поведінкою спадкоємця, якому видано таке свідоцтво.

Таким чином, цивільне законодавство України передбачає вичерпний перелік способів судового захисту спадкових прав, а саме: внесення змін до свідоцтва про право на спадщину; визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Суд також враховує положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України, згідно якої, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень ч. 1 - ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами у розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України, суд, ухвалюючи судове рішення, зобов`язаний встановити, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Мотиви суду.

Дослідивши докази в сукупності з іншими матеріалами справи, суд вважає:

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив суд визнати спірний заповіт недійсним.

Щодо права позивача на оскарження заповіту суд зазначає наступне.

Недійсність правочину, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі №761/26815/17). Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч.3 ст.215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі №761/12692/17, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (постанова ВС від 30 травня 2024 року в справі №229/7156/19).

Судом встановлено, що права позивачки не були порушені, оскільки вона є спадкоємицею за законом та має право на обов`язкову частку у спадковому майні.

У своїй постанові від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В оцінці доводів позивача та її представника суд виходить із того, що право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12, ст.1234 ЦК України).

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті.Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, який обумовлює настання відповідних правових наслідків. Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування.

Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є одним з основних принципів спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю.

На підтвердження своїх позовних вимог позивачка повиннна була довести те, що ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та (або) не мав можливість керувати ними під час оформлення спірного заповіту.

При цьому, суд констатує, що позивачем не доведено шляхом надання суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності обставин (фактів), які б підтверджували та обґрунтовували його твердження про не усвідомлення ОСОБА_3 під час оформлення спірного заповіту значення своїх дій та відсутності у останнього у цей момент можливості керувати ними.

Як вбачається з дослідженого судом оригіналу заповіту від 23.05.2019 року, посвідченого секретарем Торговицької сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області Терновенко Н.М., він повністю відповідає вимогам законодавства щодо форми та у заповіту, його реквізитам, відображає дійсну волю спадкодавця (заповідача), про що зазначено в самому заповіті.

В той же час, жодної з передбачених ст. 1257 ЦК України обставин, в ході судового розгляду не встановлено. При цьому заповіт складений 23.05.2019, зареєстрований у реєстрі № 101 по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.

Аналізуючи вказані норми права та співвідношуючи їх з фактичними обставинами та умовами посвідчення оскаржуваного позивачем заповіту, переконують суд в тому, що порядок та процедура посвідчення вказаного заповіту була дотримана та повністю відповідає вимогами Цивільного законодавства України.

Крім того, порядок, процедура, форма та сам зміст посвідченого спірного заповіту відповідають і Постанові КМУ від 15.06.1994 року № 419 «Про порядок посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених»

Як встановлено судом, спірний заповіт було підписано ОСОБА_3 , що відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 143 ч. 1 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом призначаються судову експертизу.

Суд наголошує, що докази, на які посилається позивач в позовній заяві, а саме, те, що її батько заповіт не підписував, спростовані висновком експерта Кропивницького відділення науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України 17.04.2026 року. Вказаний висновок не спростовано в судовому засіданні іншими доказами.

Наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Об`єднаної палати КЦС у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22).

Таким чином, під час розгляду справи судом не було встановлено обставин недійсності заповіту, складеного ОСОБА_3 .

Щодо позовних вимог про скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом, суд приходить до наступних висновків:

Судом установлено, що, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обрала способом судового захисту вимогу про скасування свідоцтва про право на спадщину, тоді як такий спосіб захисту не передбачений чинним цивільним законодавством України.

Так, можливість застосування такого способу захисту як скасування свідоцтва про право на спадщину законом не передбачена, а отже, обрання позивачем саме такого способу захисту суперечить вимогам статті 16 ЦК України та не може вважатися належним і ефективним способом захисту порушеного права.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 243/2499/20, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що вимога про скасування свідоцтва про право на спадщину не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 4 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц звернула увагу на те, що недійсність свідоцтва про право на спадщину як документа зумовлюється наявністю певних правових «вад», які повинні існувати саме на момент його видачі, зокрема відсутністю у особи права на спадкування або нікчемністю правової підстави набуття спадкових прав.

У постанові від 8 лютого 2022 року по справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 р. у справі № 522/1528/15-ц).

За таких обставин суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб судового захисту не відповідає вимогам закону, не є належним та ефективним, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Зважаючи на те, що інші позовні вимоги є похідними, відмова в задоволенні основної позовної вимоги виключає задоволення інших, оскільки без підтвердження порушення права за основною вимогою, похідні не мають правових підстав для задоволення.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд відмічає, що інші наведені позивачем обґрунтування позовних вимог не спростовують наведених висновків суду, а відтак не потребують їх детального обгрунтування.

Враховуючи встановлені обставини справи, наведені процесуальні норми та норми матеріального права, розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог з урахуванням предмету та підстав пред`явленого позову, беручи до уваги не доведення позивачем обставин, на які він посилався в обґрунтування своїх позовних вимог, позивачем не надано суду доказів того, що вчинений спадкодавцем заповіт суперечить ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства та не доведено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, що заповідач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, не підписував власноруч оспорюваний заповіт, тобто обставин, з якими закон пов`язує визнання заповіту недійсними, заповіт складений 23.05.2019 року ОСОБА_3 з його наміру та підписаний з волевиявлення заповідача, відповідає вимогам законодавства, тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання недійсним заповіту з наведених у позові підстав та мотивів є не обґрунтованою та не доведеною, а тому така вимога не підлягає задоволенню з урахуванням наведених вище мотивів, що не суперечить чинному законодавству і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, і таке рішення суду у повній мірі відповідає завданню цивільного судочинства, зокрема, щодо справедливого вирішення цивільних справ, а отже у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 89,259,263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Приватний нотаріус Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Малютяк А.В., секретар Торговицької сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області Терновенко Наталія Миколаївна, про визнання заповіту недійсним - відмовити в повному обсязі.

Судові витрати вважати фактично понесеними.

Рішення може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Копію даного рішення направити учасникам справи.

Ідентифікаційні дані учасників:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт громадянина України НОМЕР_5 виданий Новоархангельським РВ УМВС України в Кіровоградській області 26.06.2007 року, ідентифікаційний код НОМЕР_6 , проживає: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт громадянина України НОМЕР_7 , виданий Новоархангельським РВ УМВС України в Кіровоградській області 22.05.2001року, ідентифікаційний код НОМЕР_8 , проживає: АДРЕСА_1 .

Приватний нотаріус Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Малютяк Альона Володимирівна, місцезнаходження: вул.Маланюка, 56, с-ще Новоархангельськ, Голованівського району Кіровоградської області.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ідентифікаційний код НОМЕР_9 , АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення виготовлено 28 вересня 2026 року

Суддя