Рішення № 140100120, 22.09.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1157/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м.Дубровиця

Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит №1492999 від 29 лютого 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» адвокат Усенко Михайло Ігорович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про споживчий кредит №1492999 від 29 лютого 2020 року у загальному розмірі 20024,00 грн, яка складається з 8000,00 грн простроченої заборгованості за сумою кредиту та 12024,00 грн простроченої заборгованості за процентами. Одночасно просить стягнути з відповідача 2662,40 грн судового збору та 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29 лютого 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит №1492999, за умовами якого відповідачу надано кредит у сумі 8000,00 грн строком на 30 днів, до 30 березня 2020 року, зі сплатою процентів.

Позивач зазначає, що договір укладено шляхом використання відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а кредитні кошти у сумі 8000,00 грн перераховано на банківську картку № НОМЕР_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором утворилася заборгованість у загальному розмірі 20024,00 грн, з яких 8000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 12024,00 грн - заборгованість за процентами.

29 грудня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №58-МЛ, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором №1492999.

Оскільки відповідач заборгованість у добровільному порядку не погасив, позивач просить стягнути з нього 20024,00 грн заборгованості, а також понесені судові витрати.

Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому позовних вимог не визнав у повному обсязі та просив відмовити у їх задоволенні.

У відзиві відповідач заперечив доведеність укладення кредитного договору саме ним. Зазначив, що на момент подання відзиву матеріали справи містили лише паперові копії документів, сформованих самим первісним кредитором або його правонаступником. На думку відповідача, довідка про ідентифікацію є внутрішнім документом кредитодавця та сама по собі не підтверджує належність телефонного номера саме відповідачу станом на 29 лютого 2020 року, фактичну доставку та отримання SMS-повідомлення, введення одноразового ідентифікатора саме відповідачем і використання ним відповідного технічного пристрою.

Відповідач вказав, що позивач не надав первинного електронного файлу кредитного договору, технічних метаданих, журналів створення та укладення електронного правочину, відомостей про IP-адресу, пристрій і браузер користувача, підтвердження фактичної доставки SMS-повідомлення, використання одноразового ідентифікатора саме відповідачем та даних, які дають можливість перевірити цілісність і незмінність електронного документа після його створення.

Щодо переходу права вимоги відповідач зазначив, що подання лише витягу з Реєстру боржників, без самого Реєстру або належним чином засвідченої його частини, на його думку, позбавляє суд можливості перевірити повноту та достовірність відомостей щодо передачі саме спірної вимоги.

Крім того, відповідач заперечив доведеність факту отримання ним кредитних коштів. Зазначив, що сам позивач одночасно з позовною заявою просив суд витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про зарахування 8000,00 грн, а тому, на думку відповідача, на момент звернення до суду позивач не мав незалежного підтвердження фактичного виконання платіжної операції.

Щодо розміру боргу відповідач зазначив, що первісно подані позивачем документи не містили чіткого математичного обґрунтування 12024,00 грн процентів, не давали можливості встановити період їх нарахування та правову підставу для нарахування процентів після 30 березня 2020 року.

Окремо відповідач заперечив проти стягнення 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, вказавши на типовий характер спору, шаблонний характер позовної заяви та неспівмірність заявленого розміру витрат зі складністю справи та обсягом виконаної роботи. У разі задоволення позову просив зменшити розмір таких витрат.

Одночасно відповідач подав заяву про застосування позовної давності, у якій зазначив, що договір датований 29 лютого 2020 року, строк виконання зобов`язання настав 30 березня 2020 року, а позов подано лише у червні 2026 року. Вказав, що у разі посилання позивача на продовження, зупинення або переривання позовної давності саме позивач повинен обґрунтувати застосування відповідних законодавчих положень до конкретних правовідносин та навести розрахунок перебігу строку.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій просив відхилити доводи відповідача та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Щодо позовної давності представник позивача послався на законодавче продовження строків позовної давності на період карантину, надалі на законодавчі зміни у зв`язку з воєнним станом та поновлення перебігу позовної давності з 04 вересня 2025 року, у зв`язку із чим не вважає строк звернення до суду пропущеним.

Щодо укладення договору позивач зазначив, що законодавство прямо допускає укладення кредитного договору в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а без отримання відповідного коду та його введення договір не міг бути укладений.

Позивач вказав, що саме відповідач заповнив заявку, зазначив персональні дані, номер телефону та банківську картку, а факт прийняття ним пропозиції зафіксовано в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора.

Одночасно представник позивача зазначив, що ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» не є власником, адміністратором або користувачем інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Мілоан», не має доступу до серверів, програмного забезпечення та баз даних первісного кредитора і тому не може надати суду доступ до такої системи. На думку позивача, передані йому первісним кредитором документи є достатніми для підтвердження вимог.

На підтвердження видачі кредитних коштів позивач повторно послався на платіжне доручення №15931131 від 29 лютого 2020 року, яке містить ім`я відповідача, суму 8000,00 грн, дату операції, номер транзакції та маскований номер картки № НОМЕР_1 , і вважає цей документ первинним бухгалтерським документом, достатнім для підтвердження здійснення відповідної господарської операції.

При цьому позивач зазначив, що відповідач, заперечуючи одержання кредитних коштів, не подав власної банківської виписки чи доказів неналежності йому картки.

Щодо розміру заборгованості представник позивача у відповіді на відзив конкретизував, що 24,00 грн процентів нараховано за ставкою 0,01 % на день протягом 30 днів, а 12000,00 грн - за ставкою 2,50 % на день із 31 березня 2020 року по 29 травня 2020 року протягом 60 днів, тобто 200,00 грн за кожний день. Загальний розмір процентів становить 12024,00 грн.

Також зазначив, що заявлені до стягнення суми є тілом кредиту та процентами, а не штрафом чи пенею, тому, на його думку, законодавчі обмеження щодо штрафних санкцій на заявлені вимоги не поширюються.

Щодо професійної правничої допомоги представник позивача послався на договір про надання правової допомоги №0107 від 01 липня 2025 року, ордер, акт №Д/26406 від 14 квітня 2026 року та детальний опис наданих послуг і вважає витрати у сумі 8000,00 грн документально підтвердженими.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримав раніше викладену позицію.

У запереченнях відповідач окремо наголосив, що не заперечує самої передбаченої законом можливості укладення електронного кредитного договору з використанням одноразового ідентифікатора. На його думку, позивач підмінив предмет доказування, оскільки спірним є не питання допустимості електронної форми договору взагалі, а питання того, чи доведено належними і достовірними доказами, що саме ОСОБА_1 уклав конкретний договір №1492999, використав конкретний одноразовий ідентифікатор та одержав кредитні кошти.

Відповідач повторно зазначив, що загальні посилання позивача на норми Закону України «Про електронну комерцію» не підтверджують автентичності конкретних електронних документів, а відсутність у нового кредитора доступу до інформаційної системи первісного кредитодавця не може покладатися у негативні наслідки на відповідача.

Відповідач також заперечив проти покладення на нього обов`язку доводити факт неотримання коштів, оскільки, на його думку, саме позивач відповідно до статті 81 ЦПК України повинен довести позитивний факт видачі кредиту.

Щодо розрахунку відповідач визнав, що у відповіді на відзив позивач навів арифметичний порядок формування 12024,00 грн, однак зазначив, що математична правильність розрахунку сама по собі не підтверджує правомірності нарахування процентів за відповідний період.

15 липня 2026 року відповідач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій позовних вимог не визнав та підтримав відзив, та заперечення на відповідь на відзив.

Представник позивача також подав заяву про розгляд справи за його відсутності та позовні вимоги підтримав.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що кредитний договір №1492999 датований 29 лютого 2020 року та містить відомості про ОСОБА_1 як позичальника.

Відповідно до пункту 1.1 договору позикодавець зобов`язується надати позичальнику кредит, а позичальник - повернути кредит, сплатити проценти та виконати інші передбачені договором зобов`язання.

Пунктом 1.2 договору визначено суму кредиту - 8000,00 грн.

Відповідно до пункту 1.3 кредит надається строком на 30 днів з 29 лютого 2020 року, а пунктом 1.4 датою повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів визначено 30 березня 2020 року.

Пунктом 1.5 договору визначено сукупну вартість кредиту без урахування основної суми кредиту у розмірі 24,00 грн.

Пунктом 1.5.1 передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 0,00 грн, а пунктом 1.5.2 - проценти за користування кредитом у сумі 24,00 грн за ставкою 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом.

Пунктом 1.6 договору визначено стандартну базову процентну ставку у розмірі 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті.

Пунктом 2.2.3 договору передбачено, що у разі, якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної базової ставки, то у випадку невиконання позичальником умов договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів з дня, наступного за днем, визначеним пунктом 1.4 договору, проценти продовжують нараховуватися за стандартною базовою ставкою 2,50 % протягом 60 днів.

Цим же пунктом договору передбачено, що у період прострочення проценти за стандартною базовою ставкою за вибором позикодавця можуть нараховуватися як проценти за користування кредитом або як проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, а у випадку застосування статті 625 ЦК України сторони вважають відповідну ставку іншим розміром процентів у розумінні частини другої цієї статті.

З графіка розрахунків до договору вбачається, що датою єдиного платежу визначено 30 березня 2020 року, на яку позичальник мав сплатити 8000,00 грн основної суми кредиту та 24,00 грн процентів, а всього 8024,00 грн.

Таким чином, із поданого позивачем тексту договору та графіка вбачається, що первісно визначений строк кредитування становив 30 днів, а погоджена вартість користування кредитом протягом цього строку - 24,00 грн.

Поданий позивачем договір оформлений в електронній формі.

З довідки по заяві на кредит №1492999 вбачається, що 29 лютого 2020 року в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» було сформовано заявку на суму 8000,00 грн, у якій зазначено ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , номер мобільного телефону НОМЕР_3 , електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , платіжну картку MASTERCARD DEBIT STANDARD № НОМЕР_4 , IP-адресу НОМЕР_5 та браузер Chrome 80.0.3987.122.

У цій же довідці відображено послідовність проходження заявки: заповнення заяви, автоматичні перевірки, додавання картки, перевірку у бюро кредитних історій, скоринг, верифікацію за телефоном, підтвердження зміни умов та підписання договору. Верифікаційний дзвінок на номер НОМЕР_3 зазначено як успішний.

З довідки ТОВ «Мілоан» про надсилання одноразового ідентифікатора вбачається, що 29 лютого 2020 року о 15 год. 18 хв. 59 сек. на номер НОМЕР_3 було направлено SMS-повідомлення з кодом підписання договору U50696, статус повідомлення зазначено «Sent».

Наданий первісним кредитором лог застосування коду підписання договору містить дані про ОСОБА_1 , його РНОКПП, номер договору № НОМЕР_6 , дату й час підписання 29 лютого 2020 року о 15 год. 19 хв. 27 сек. та введений код U50696.

Хронологією вчинення дій щодо укладення електронного правочину підтверджено, що 29 лютого 2020 року після проходження перевірок, верифікації та погодження змінених умов о 15 год. 18 хв. 54 сек. було створено оферту, направлено SMS про необхідність підписання акцепту та SMS з одноразовим ідентифікатором, а о 15 год. 19 хв. 29 сек. зафіксовано підписання одноразовим ідентифікатором електронного повідомлення про прийняття пропозиції, розміщення друкованої форми договору в особистому кабінеті та перерахування кредитних коштів на картку.

Відповідно до статей 205, 207 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі, а правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, якими обмінялися сторони.

Згідно з частиною другою статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та її прийняття другою стороною.

Згідно з частиною шостою статті 11 цього Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття може бути надана, зокрема, шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором є передбаченим законом способом укладення електронного договору.

Разом із тим у даній справі відповідач не заперечує допустимість такого способу укладення договору як такого, а заперечує доведеність того, що саме він вчинив відповідні електронні дії, а також ставить під сумнів відповідність поданого суду примірника договору електронному документу, який був предметом акцепту.

Відповідно до частини першої статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі.

Згідно з частиною п`ятою статті 100 ЦПК України, якщо подано копію електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ судом до уваги не береться.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №758/14925/23 звернув увагу, що у випадку використання іншого виду електронного підпису, ніж кваліфікований чи удосконалений електронний підпис, суд повинен вчинити процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності й незмінюваності електронного документа, зокрема з`ясувати спосіб його направлення, формат зберігання та можливість одностороннього внесення змін після укладення договору.

Саме з огляду на характер заперечень відповідача останній звернувся до суду із клопотаннями про витребування доказів та огляд оригіналів електронних доказів.

Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 липня 2026 року вказані клопотання задоволено частково. Зокрема, у ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витребувано наявний у нього електронний документ - договір про споживчий кредит №1492999 від 29 лютого 2020 року - у тому електронному форматі та з тими електронними реквізитами, в якому його отримано від первісного кредитора. У ТОВ «Мілоан» витребувано, оригінал електронного договору у форматі його первинного створення з усіма наявними електронними реквізитами та метаданими; електронні дані щодо цілісності та незмінності договору після його створення і підписання; технічні журнали щодо дати та часу створення договору, формування, направлення, доставки, введення та використання одноразового ідентифікатора, акцепту договору; IP-адресу та інші технічні відомості; дані щодо номера телефону та дій користувача в особистому кабінеті; документи та технічні дані щодо верифікації банківської картки; первинні бухгалтерські та платіжні документи, які підтверджують фактичне виконання операції з перерахування 8000,00 грн.

На виконання вказаної ухвали ТОВ «Мілоан» подало до суду заяву, до якої долучило виписку з Єдиного державного реєстру, довідку про направлення SMS, Правила надання фінансових кредитів у редакції від 19 січня 2020 року, довідку по заяві на кредит №1492999, кредитний договір, лог застосування коду підписання договору та хронологію вчинення дій щодо укладення електронного правочину.

ТОВ «Мілоан» також зазначило, що відповідно до пункту 5.6 Правил електронна форма індивідуальної частини договору зберігається в інформаційній системі товариства та розміщується в особистому кабінеті позичальника та/або направляється на його електронну пошту у форматі, який унеможливлює зміну її первинного змісту.

Суд враховує, що первісним кредитором не надано всіх технічних даних, витребуваних ухвалою суду, зокрема окремого електронного технічного реквізиту, який дозволив би шляхом самостійної технічної перевірки однозначно встановити незмінність тексту конкретного договору після його створення.

Разом із тим відсутність такого окремого технічного реквізиту сама по собі не свідчить про неукладеність електронного договору та не позбавляє доказового значення інших наданих суду відомостей.

На відміну від ситуації, коли суду надається лише паперовий примірник договору та загальна довідка кредитодавця, у даній справі після заявлення відповідачем відповідних заперечень та витребування судом додаткових доказів первісний кредитор безпосередньо надав суду відомості про заявку, IP-адресу та браузер, дані телефонної верифікації, довідку про направлення одноразового ідентифікатора, лог його застосування, хронологію дій в інформаційній системі, кредитний договір та Правила, що діяли на момент його оформлення.

Наданий лог застосування коду підтверджує існування в інформаційній системі запису про використання коду U50696 стосовно договору №1492999.

При цьому зазначений у довідці про направлення SMS статус «Sent» сам по собі не підтверджує фактичне отримання повідомлення конкретною особою, однак ця обставина підлягає оцінці не ізольовано, а у сукупності з подальшим зафіксованим в інформаційній системі використанням саме того коду U50696, який був направлений на номер телефону, зазначений у заявці.

Дані щодо часу створення оферти, направлення SMS та використання одноразового ідентифікатора є послідовними у часі та узгоджуються між собою.

Відомості про ПІБ позичальника, РНОКПП, номер кредитного договору, суму кредиту, номер телефону, електронну адресу та маскований номер платіжної картки у довідці по заяві на кредит, кредитному договорі, логу застосування коду та хронології дій також узгоджуються між собою.

Судом не встановлено розбіжностей між зазначеними документами, які б свідчили про те, що вони сформовані щодо різних осіб, різних заявок або різних кредитних правовідносин.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2026 року у справі №705/1938/25 зазначив, що кредитний договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов; без входу до особистого кабінету та введення одноразового ідентифікатора відповідний кредитний договір не був би укладений.

При цьому суд враховує, що обставини справи №705/1938/25 не є тотожними обставинам даної справи, однак наведений правовий висновок підтверджує можливість встановлення факту укладення електронного правочину на підставі сукупності даних щодо проходження процедури електронної ідентифікації та використання одноразового ідентифікатора.

Саме по собі посилання відповідача на теоретичну можливість зміни електронного документа без наведення конкретних розбіжностей між умовами договору, даними заявки, логом використання одноразового ідентифікатора та хронологією електронних дій не спростовує сукупність наданих первісним кредитором відомостей.

Суд також враховує, що матеріали справи не містять даних про незаконне використання персональних даних відповідача іншою особою, доказів належності зазначеного у заявці номера телефону чи платіжної картки іншій особі або інших відомостей, які б прямо спростовували зафіксовану первісним кредитором послідовність електронних дій.

Разом із тим зазначена обставина не означає покладення на відповідача обов`язку доводити неукладеність договору, оскільки відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу позову.

Оцінюючи договір №1492999, довідку по заяві на кредит, довідку про направлення SMS, лог застосування коду U50696, хронологію електронних дій, відомості щодо IP-адреси, браузера, номера телефону та платіжної картки у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами підтверджено факт укладення 29 лютого 2020 року договору про споживчий кредит №1492999 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Щодо факту надання кредитних коштів суд виходить із наступного.

Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті.

На підтвердження перерахування кредиту позивачем надано платіжне доручення №15931131 від 29 лютого 2020 року, у якому зазначено ОСОБА_1 , суму 8000,00 грн, відомості про транзакцію та маскований номер платіжної картки № НОМЕР_1 .

Такий самий маскований номер платіжної картки зазначений у довідці по заяві на кредит як картка позичальника, на яку мала бути перерахована сума кредиту.

Сума і дата операції, зазначені у платіжному дорученні, відповідають сумі кредиту та даті оформлення договору.

Суд не погоджується з доводом відповідача про повну відсутність у матеріалах справи доказів перерахування кредитних коштів, оскільки платіжне доручення №15931131 є документом, що безпосередньо стосується відповідної операції.

Разом із тим суд враховує доводи відповідача про відсутність банківської виписки або окремого документа платіжної системи, який би підтверджував фактичне завершення транзакції.

З наданої АТ КБ «ПриватБанк» відповіді вбачається, що банк за первісними параметрами запиту не зміг ідентифікувати відповідну особу, у зв`язку з чим інформації щодо операції не надав.

Водночас зазначена відповідь банку не містить відомостей про те, що відповідна операція не проводилась, була відхилена або що кошти на зазначену картку не зараховувались.

ТОВ «Мілоан» у письмових поясненнях зазначило, що переказ кредитних коштів за договором №1492999 здійснювався через платіжну систему Fondy, у якої зберігаються повні реквізити платіжної картки, тоді як первісний кредитодавець володіє лише частковими даними картки.

Ці пояснення узгоджуються з тим, що у наданих матеріалах кредитодавця відображено маскований номер картки № НОМЕР_1 .

Окремий документ Fondy про результат транзакції до матеріалів справи не надано.

Разом із тим ненадання такого документа за наявності платіжного доручення, яке містить ПІБ відповідача, суму переказу, дату операції, відомості про транзакцію та той самий маскований номер картки, що зазначений у кредитній заявці, не є достатньою підставою для висновку про те, що відповідна господарська операція не відбулася.

Також ТОВ «Мілоан» наведено загальний порядок верифікації банківської платіжної картки шляхом блокування коштів у сумі 1,00 грн та введення заявником відповідного коду.

Окремих індивідуальних технічних даних про таку операцію щодо картки № НОМЕР_1 до матеріалів справи не надано, однак довідка по заяві на кредит містить запис про додавання картки у межах послідовності оформлення кредитної заявки.

Оцінюючи платіжне доручення №15931131 у сукупності з довідкою по заяві на кредит, збігом маскованого номера платіжної картки, даними про електронне оформлення договору та поясненнями первісного кредитодавця, суд приходить до висновку, що факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 8000,00 грн підтверджений належними та достатніми доказами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, ТОВ «Мілоан» виконало свій обов`язок щодо надання кредиту у сумі 8000,00 грн, тоді як доказів повернення відповідачем зазначеної суми матеріали справи не містять.

Судом також досліджено документи щодо переходу права вимоги.

29 грудня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №58-МЛ, за умовами якого первісний кредитор передав новому кредитору права вимоги до боржників, визначених відповідним Реєстром.

Актом приймання-передачі Реєстру боржників від 29 грудня 2020 року підтверджено передання такого Реєстру новому кредитору.

Платіжною інструкцією №20806 від 29 грудня 2020 року підтверджено перерахування ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ТОВ «Мілоан» коштів у розмірі 5446965,03 грн у зв`язку з виконанням договору відступлення прав вимоги №58-МЛ.

У витягу з Реєстру боржників зазначено ОСОБА_1 , договір №1492999 від 29 лютого 2020 року, суму виданого кредиту 8000,00 грн, залишок заборгованості за основною сумою 8000,00 грн, залишок процентів 12024,00 грн та загальну суму вимоги 20024,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно з частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Досліджені судом договір відступлення прав вимоги, акт приймання-передачі Реєстру боржників, платіжна інструкція та витяг із Реєстру боржників у своїй сукупності містять відомості, достатні для індивідуалізації права вимоги за договором №1492999, переданого позивачу.

Тому суд не погоджується з доводом відповідача про те, що неподання повного Реєстру боржників саме по собі свідчить про відсутність переходу права вимоги.

Отже, матеріалами справи підтверджено набуття ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1492999 від 29 лютого 2020 року.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною п`ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За умовами кредитного договору №1492999 датою виконання зобов`язання визначено 30 березня 2020 року, а тому перебіг позовної давності розпочався після спливу вказаної дати.

Разом із тим Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

У подальшому Законом України від 15 березня 2022 року №2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема, статтями 257-259 ЦК України, було продовжено на строк його дії.

Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-IX, який набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено у новій редакції, відповідно до якої у період дії в Україні воєнного стану перебіг позовної давності, визначеної цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України від 14 травня 2025 року №4434-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено. Вказаний Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, у зв`язку із чим з цієї дати припинилася дія законодавчого зупинення перебігу позовної давності.

Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2026 року у справі №751/4086/24 виходив із того, що якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, відповідний строк спочатку був продовжений на період дії карантину, надалі - у зв`язку з дією воєнного стану, а з 30 січня 2024 року його перебіг був зупинений; після законодавчого виключення відповідної норми таке зупинення припинилось.

У даній справі станом на 02 квітня 2020 року від початку перебігу трирічної позовної давності минула лише незначна частина строку, а тому позовна давність на цю дату очевидно не спливла.

З урахуванням законодавчого продовження строку позовної давності, подальшого зупинення її перебігу та припинення такого зупинення з 04 вересня 2025 року, на момент звернення позивача до суду у червні 2026 року позовна давність не спливла.

Тому доводи відповідача про пропуск позивачем позовної давності є необґрунтованими, а заява про застосування наслідків її спливу задоволенню не підлягає.

Разом із тим суд не погоджується з твердженням представника позивача про те, що з 04 вересня 2025 року почався новий трирічний строк позовної давності, оскільки з цієї дати лише припинилася дія законодавчого зупинення її перебігу, а новий строк позовної давності не розпочався.

Вирішуючи питання про розмір заборгованості, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Погодженим сторонами строком користування кредитом є 30 днів, кінцевою датою повернення кредиту - 30 березня 2020 року, а погоджена сума процентів у межах цього строку становить 24,00 грн.

Оскільки судом встановлено факт укладення відповідачем договору №1492999, фактичного надання йому кредитних коштів у сумі 8000,00 грн, а матеріали справи не містять доказів повернення зазначеної суми, вимога про стягнення 8000,00 грн основної суми кредиту є обґрунтованою.

Вимога про стягнення 24,00 грн процентів, нарахованих у межах погодженого сторонами 30-денного строку кредитування за передбаченою договором ставкою 0,01 % на день, також відповідає умовам договору та підлягає задоволенню.

Разом із тим заявлені до стягнення 12000,00 грн процентів нараховані за інший період - з 31 березня 2020 року по 29 травня 2020 року, тобто після визначеної пунктом 1.4 договору дати повернення кредиту, та за ставкою 2,50 % на день замість передбаченої для первісного строку кредитування ставки 0,01 % на день.

З наведеного представником позивача у відповіді на відзив розрахунку вбачається, що зазначені 12000,00 грн визначені як 200,00 грн за кожен день протягом 60 днів, виходячи з 2,50 % від суми 8000,00 грн.

Таким чином, 12000,00 грн процентів нараховані після спливу погодженого сторонами строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом як плату за правомірне користування припиняється, а його права та інтереси в охоронних правовідносинах забезпечуються, зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України.

При цьому пунктом 2.2.3 договору передбачено, що після настання прострочення проценти за стандартною базовою ставкою 2,50 % за вибором позикодавця можуть нараховуватися як проценти за користування кредитом або як проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

У відповіді на відзив представник позивача визначив 12000,00 грн саме як проценти за користування кредитом, нараховані за період із 31 березня 2020 року по 29 травня 2020 року.

Отже, за наведеною самим позивачем кваліфікацією цієї складової заборгованості вона є платою за користування кредитними коштами, однак нарахована після спливу погодженого сторонами строку кредитування, що не узгоджується з положеннями статті 1048 ЦК України та наведеним правовим висновком Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачено звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у визначений цією нормою період.

У тому числі споживач звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки та інших платежів, передбачених договором за прострочення виконання зобов`язань, а також забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит. Дія цього пункту поширюється також на кредити, визначені частиною другою статті 3 Закону.

У договорі №1492999 ставка 0,01 % передбачена для погодженого 30-денного строку користування кредитом, тоді як застосування ставки 2,50 % пунктом 2.2.3 договору прямо пов`язане з невиконанням позичальником обов`язку повернути кредит та сплатити передбачені договором платежі у встановлений строк.

Таким чином, застосування після настання прострочення ставки 2,50 % замість передбаченої для погодженого строку кредитування ставки 0,01 % обумовлено саме невиконанням позичальником зобов`язання.

За таких обставин нарахування позивачем 12000,00 грн за підвищеною процентною ставкою у період прострочення не узгоджується також із спеціальними положеннями пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому передбачена пунктом 2.2.3 договору можливість за вибором кредитодавця кваліфікувати ставку 2,50 % як інший розмір процентів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України не змінює висновку суду.

У такому випадку відповідні нарахування є наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання та мають характер відповідальності за його порушення, тоді як пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» споживача у відповідний період звільнено від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.

Крім того, позивач окремої самостійної вимоги про стягнення процентів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України із самостійним правовим та математичним обґрунтуванням не заявляв, а у відповіді на відзив прямо визначив спірні 12000,00 грн як проценти, нараховані за користування кредитом.

Отже, незалежно від передбаченої пунктом 2.2.3 договору альтернативної правової кваліфікації процентів, правові підстави для стягнення з відповідача 12000,00 грн, нарахованих за період із 31 березня 2020 року по 29 травня 2020 року, відсутні.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8024,00 грн, з яких 8000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 24,00 грн - проценти за користування кредитом у межах погодженого строку кредитування.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 12000,00 грн процентів слід відмовити.

Що стосується розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення їх розміру учасник справи подає детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та наданих ним послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №0107 від 01 липня 2025 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «АПОЛОГЕТ», ордер, акт наданих послуг №Д/26406 від 14 квітня 2026 року та детальний опис наданих послуг на загальну суму 8000,00 грн. Із детального опису вбачається, що до складу наданих послуг включено усну консультацію, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції, складення позовної заяви та подання її до суду.

Відповідач заперечував проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на його неспівмірність із складністю справи та обсягом виконаної роботи, та просив у разі повного або часткового задоволення позову зменшити суму таких витрат.

Оцінюючи надані докази, суд враховує, що заявлені витрати безпосередньо пов`язані з розглядом даної справи, підтверджені відповідними документами, а виконані адвокатом роботи відповідають характеру наданої правничої допомоги.

При цьому сам по собі типовий характер кредитних правовідносин не є достатньою підставою для окремого зменшення документально підтвердженого розміру витрат, оскільки у справі відповідачем було подано відзив, заяву про застосування позовної давності, заперечення, а також заявлено доводи щодо укладення електронного договору, факту перерахування коштів, переходу права вимоги та правильності нарахування процентів.

Тому підстав для додаткового зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за критерієм неспівмірності суд не встановив.

Водночас відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У даній справі позивачем заявлено вимоги майнового характеру на загальну суму 20024,00 грн, з яких задоволенню підлягають вимоги у сумі 8024,00 грн, що становить 40,0719 % від загального розміру заявлених позовних вимог.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку із чим з відповідача на користь позивача слід стягнути 3205,75 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №37167 від 12 червня 2026 року.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено на 40,0719 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1066,87 грн судового збору.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» слід стягнути 3205,75 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1066,87 грн судового збору.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 100, 133, 137, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, статтями 15, 16, 204, 205, 207, 256, 257, 261, 267, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 626, 628, 629, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №1492999 від 29 лютого 2020 року у загальному розмірі 8024,00 грн (вісім тисяч двадцять чотири гривні 00 копійок), яка складається з:

- 8000,00 грн (вісім тисяч гривень 00 копійок) - заборгованість за основною сумою кредиту;

- 24,00 грн (двадцять чотири гривні 00 копійок) - проценти за користування кредитом у межах погодженого строку кредитування.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 12000,00 грн (дванадцять тисяч гривень 00 копійок) процентів, нарахованих за період з 31 березня 2020 року по 29 травня 2020 року, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 1066,87 грн (одна тисяча шістдесят шість гривень 87 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3205,75 грн (три тисячі двісті п`ять гривень 75 копійок).

У решті заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 28 вересня 2026 року о 10-30 год.

Відомості про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, м. Львів, 79018, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.