Рішення № 140099035, 28.09.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/7642/26

Провадження № 2/357/6101/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Бебешко М. М. ,

при секретарі Ільницька І. П.,

За участі сторін: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача 1: Чубинського В.С.,

представника відповідача 2 Данилюка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у приміщенні суду м. Біла Церква позовну заяву ОСОБА_2 до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Київській області та Київської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури,-

В С Т А Н О В И В :

07 травня 2026 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Київській області та Київської обласної прокуратури, згідно з якою позивач просить суд: 1) Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 476700,74 грн. (Чотириста сімдесят шість тисяч сімсот грн. 74 коп.), в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури. 2) Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, понесені нею у зв`язку з розглядом даної справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Національної поліції в Київській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020110000000124 від 15.06.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.362 КК України (далі по тексту кримінальне провадження). 04.07.2020 старшим слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області старшим лейтенантом поліції Віднічук В.В. у вказаному вище кримінальному провадженні було оголошено повідомлення про підозру ОСОБА_2 у несанкціонованих діях з інформацією, яка обробляється в автоматизованих системах, вчинені особою, яка має право доступу до неї, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України. 30.11.2020 з кримінального провадження №42020110000000124 від 15.06.2020 було виділене кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України, виділеному кримінальному провадженню присвоєно №12020110000001100 (далі по тексту кримінальне провадження). 01.12.2020 у кримінальному провадженні №12020110000001100 старшим слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області Колосюк В.В. був складений обвинувальний акт, який був затверджений прокурором Київської обласної прокуратури Польовим Олександром Алі, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України, який був направлений до Білоцерківського міськрайонного суду. 27.03.2024 вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/12101/20 (1-кп/357/45/24), ОСОБА_2 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України та виправдано її на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, у зв`язку із недоведеністю в її діянні (діях) складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 362 КК України. Документ сформований в системі «Електронний суд» 06.05.2026 3 04.03.2025 ухвалою Київського апеляційного суду у справі №357/12101/20 (провадження №11-кп/824/1531/2025), вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2024 щодо ОСОБА_2 залишено без змін. 02.07.2025 ухвалою Верховного Суду у справі №357/12101/20 (провадження №51-2145ск25) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2024 та ухвалу Київського апеляційного суду від 04.03.2025 щодо ОСОБА_2 . Враховуючи те, що у кримінальному провадженні №12020110000001100 від 30.11.2020 ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, яким ОСОБА_2 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України та виправдано, позивачка має право на відшкодування в результаті незаконного перебування під слідством та судом завданої йому моральної шкоди за рахунок держави. В результаті незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури (незаконного повідомлення про підозру, перебування під слідством та судом), позивачці було заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у моральних та фізичних стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв`язків, втрати сну та спокою, повній невизначеності щодо майбутнього. Переживання супроводжувалися необхідністю виправдовуватись та доводити свою невинність в інкримінованому діянні, а також приниженням, сорому, втрати можливості самореалізації. Безпідставні звинувачення у вчиненні кримінального злочину принижували честь та людську гідність ОСОБА_2 , ставили під сумнів її моральні якості, чесність, порядність. Обвинувачення у вчиненні злочину суттєвим чином вплинуло на авторитет та ділову репутацію позивачки серед оточуючих, створювало негативну психологічну установку відносно неї як людини аморальної, непорядної, сприяло упередженому ставленню до неї з боку людей. За таких обставин, у ОСОБА_2 суттєво знизилася самооцінка, довіра до людей та держави, посилились знервованість, образливість та замкненість. Позивачка змушена була докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого їй злочину. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, що діє на час розгляду справи. Тобто, строк перебування під слідством та судом охоплює період з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі №607/10144/18. Строк перебування ОСОБА_2 під слідством та судом охоплює період з 04.07.2020 (оголошення підозри) по 04.03.2025 (набрання законної сили виправдувального вироку). Таким чином, загальний строк перебування ОСОБА_2 під слідством та судом становить 4 роки 7 місяців 4 дні (55 місяців 4 дні). Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», установлено з 01.01.2026 мінімальну заробітну плату 8647 гривень. Саме тому, стягненню підлягає мінімальний розмір моральної шкоди за час перебування під слідством та судом - 4 роки 7 місяців 4 дні (55 місяців 4 дні), який складає: 475585,00 (55*8647) + 1115,74 (8647/31*4) = 476700,74 грн. (Чотириста сімдесят шість тисяч сімсот грн. 74 коп.). При цьому, слід зазначити, що визначений законом розмір моральної шкоди є мінімальним, що гарантований державою. При визначенні розміру моральної шкоди ОСОБА_2 необхідно врахувати наступне: значну тривалість незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури, оскільки позивачка незаконно перебувала під слідством 4 роки 7 місяців 4 дні, тобто велику частину свого продуктивного життя вона була змушена присвятити захисту від безпідставних та незаконних звинувачень; незаконне перебування під слідством та судом призвело до погіршення ділової репутації, втрати авторитету і поваги на роботі та довіри громадян як до державного реєстратора, осуд колег, їх зневажливі погляди та загальне професійне відчуження, що унеможливлювало подальший кар`єрний ріст; позивачка є матір`ю трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), але в зв`язку з постійним нервовим напруженням вона не могла повноцінно виконувати свої материнські обов`язки, тривалий час була змушена просити допомоги в чоловіка та рідних, завдаючи їм клопоту, через що відчувала себе безпорадною, що завдавало їй душевного болю; характер, обсяг, глибину моральних страждань, яких зазнала позивачка перебуваючи під слідством та судом; тяжкість вимушених змін у її життєвих зв`язках, втрату душевного спокою, що призвели до емоційного вигорання, апатії, погіршення стосунків у сім`ї та з оточуючими; позивачка не могла повноцінно жити, почала уникати друзів; значні моральні страждання, які з огляду на їх інтенсивність та тривалість перешкоджали її активному соціальному функціонуванню як особистості, реалізації власних амбіцій, почуття власної честі та гідності; реалізації відчуття безпеки та правової захищеності щодо себе та членів своєї родини; усі її намагання довести власну невинуватість в ході досудового розслідування залишались безрезультатними, що викликало у неї почуття зневіри у власних силах та завдавало додаткових моральних страждань. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). За таких обставин, мінімальний розмір моральної шкоди, що гарантований державою, за час перебування позивачки під слідством та судом - 476 700,74 грн. враховує характер та обсяг заподіяних моральних страждань, відповідає принципу розумності і справедливості та підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу 07 травня 2026 року передано на розгляд судді Бебешко М.М.

Ухвалою суду від 08 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 16 липня 2026 року.

20 травня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Національної поліції в Київській області, згідно з яким представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відзив обґрунтовано тим, що позивачем не надано жодних документів на підтвердження факту вчинення органами ГУНП в Київській області фізичного чи психологічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. В той же час, кримінальним процесуальним законом передбачена можливість обмеження прав громадян з метою досягнення завдань кримінального провадження. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Жодних доказів на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження позивачем не надано. Винесення виправдувального вироку щодо позивача не є свідченням протиправної поведінки органу досудового розслідування, а необхідність захисту від обвинувачення не носить об`єктивного характеру. Також позивачем не вказано, якої саме шкоди йому було завдано та в чому вона полягала. Як і не наведено наскільки істотно був змінений звичний ритм його життя, та як було змінене життя сім`ї. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, наскільки душевні переживання були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Враховуючи те, що позивач не обґрунтував існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним, на його думку, діянням вважаємо, що вимоги позовної заяви є такими, що не підлягають задоволенню. розрахунок строку перебування під слідством та судом ОСОБА_2 , наведений представником позивача (55 місяців 4 дні ), є маніпулятивним та безпідставно завищеним. Як вбачається з матеріалів справи, 04 липня 2020 року старшим слідчим управління Головного управління Національної поліції в Київській області старшим лейтенантом поліції Віднічук В.В. оголошено повідомлення про підозру ОСОБА_2 у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 42020110000000124 від 15 червня 2020 року. Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2024 року у справі № 357/12101/20 ОСОБА_2 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України та виправдано її на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України. Слід зауважити, що виправдувальний вирок є актом державної влади, який повністю реабілітує громадянина. З моменту проголошення такого вироку припиняється перебування особи під слідством та судом у розумінні обмеження її прав чи покладення додаткових процесуальних обов`язків. Згідно зі ст. 377 КПК України, при ухваленні виправдувального вироку суд звільняє обвинуваченого з-під варти негайно в залі засідань; так само припиняють дію інші запобіжні заходи. Подальше апеляційне чи касаційне оскарження рішення не змінює того факту, що з моменту проголошення вироку особа вже набула статусу виправданої. У цей період вона не перебуває в стані процесуальної змагальності як суб`єкт, якому загрожує покарання, а її права не обмежені заходами забезпечення кримінального провадження. Таким чином, строк перебування ОСОБА_2 під слідством та судом, що підлягає відшкодуванню, слід обчислювати з моменту повідомлення про підозру (04.07.2020) до моменту винесення виправдувального вироку судом першої інстанції (27.03.2024). Загальна тривалість цього періоду становить 44 місяці та 23 днів, що значно менше за строк, заявлений стороною позивача. Також, слід звернути увагу на розрахунок нібито завданої моральної шкоди, наданий стороною позивача. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці сьомому статті 7 цього Закону, а саме 1600 грн. Виходячи з приписів законодавства, розмір відшкодування має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до збагачення позивача за рахунок Держави. Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення 476700,74 грн. є економічно необґрунтованими, не підкріпленими розрахунками та призведуть до неправомірного збитку Державному бюджету. Підсумовуючи вищевикладене, Головне управління Національної поліції в Київській області вважає, що позовна заява ОСОБА_2 не містить належного обґрунтування заявлених вимог. Аргументація позивача базується на суб`єктивному тлумаченні норм права та маніпулюванні фактичними обставинами справи, зокрема щодо штучного завищення строку перебування під слідством та судом. Позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу, який би підтверджував інтенсивність моральних страждань чи наявність шкоди в тому обсязі, який заявлено до стягнення. З огляду на відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями держави та надуманою «інтенсивністю» страждань, а також зважаючи на неспівмірність та необґрунтованість розрахунків позивача, слід дійти висновку, що даний позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

25 липня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від відповідача 1, згідно з якою представник позивача просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідь на відзив обґрунтована тим, що Виправдувальний вирок, що набрав законної сили, яким ОСОБА_2 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України, та виправдано, є доказом незаконності дій органів досудового розслідування і прокуратури та призводить до настання наслідків цивільно-правового характеру щодо відшкодування позивачу завданої йому моральної шкоди за рахунок держави. При цьому, сам факт ухвалення виправдувального вироку свідчить про наявність причинно - наслідкового зв`язку між незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури та заподіянням позивачу моральної шкоди. Крім того, завдана позивачу моральна шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативнорозшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, згідно ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Отже, наявність вини відповідача презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Доводи представника відповідача про те, що «строк перебування ОСОБА_2 під слідством і судом обчислюється з моменту повідомлення про підозру (04.07.2020) до моменту винесення виправдувального вироку судом першої інстанції (27.03.2024) і становить 44 місяці 23 днів, що значно менше за строк, заявлений стороною позивача», є безпідставними та необґрунтованими. Строк перебування під слідством та судом охоплює період з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили, а не з моменту повідомлення про підозру до моменту винесення виправдувального вироку судом першої інстанції, як помилково вважає представник відповідача. Строк перебування ОСОБА_2 під слідством та судом охоплює період з 04.07.2020 (оголошення підозри) по 04.03.2025 (набрання законної сили виправдувального вироку). Таким чином, загальний строк перебування ОСОБА_2 під слідством та судом становить 4 роки 7 місяців 4 дні (55 місяців 4 дні). Розмір моральної шкоди ОСОБА_2 за час перебування під слідством та судом, визначений відповідно до ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та складає 476 700,74грн. (Чотириста сімдесят шість тисяч сімсот грн. 74 коп.). Зазначений розмір моральної шкоди не може бути зменшено, оскільки він є мінімумом гарантованим державою, що свідчить про неможливість спору щодо його розміру, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на його розмір. Таким чином, посилання представника відповідача на збагачення позивачки є образливим та нікчемним, спростовується нормою закону та судовою практикою. Визначення розміру моральної шкоди із розрахункової величини 1600,00 грн. згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» є неправомірним та безпідставним. За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення на користь позивачки моральної шкоди за час перебування під слідством та судом ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню.

29 травня 2026 року на адресу суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно яким останній просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відзив обґрунтовано тим, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Київській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020110000000124 від 15.06.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 365-2 Кримінального кодексу України. Також 04.07.2020 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1. ст. 362 КК України. В подальшому, 30.11.2020 матеріали щодо позивача виділені в окреме провадження № 12020110000001100 та за результатами досудового розслідування 01.12.2020 складено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1. ст. 362 КК України. Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2024, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 04.03.2025, у справі № 357/12101/20 ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 362 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України. Ухвалою Верховного Суду від 02.07.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2024 та ухвалу Київського апеляційного суду від 04.03.2025. Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 як на досудовому слідстві так і під час судового розгляду не обирався. Право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Сума присудженого відшкодування не має бути джерелом незаконного збагачення. Також, для настання відповідальності за таку шкоду вимагається встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності. позивачем не наведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача в ході здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 42020110000000124 та № 12020110000001100, що вказувало б на спричинення останній моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань. В той же час слід зазначити, що обвинувачення за ч. 1 ст. 362 КК України є нетяжким злочином, а специфіка розслідування цієї категорії справ, як правило, не пов`язана із високим рівнем втручанням у приватне життя особи. Сама по собі участь у процесуальних діях у межах цієї статті без застосування примусу охоплюється обов`язком особи з`являтись до органів досудового розслідування та суду, адже дотримання порядку та процедури слідчих дій за вимогами КПК України є прямим обов`язком громадян. У позовній заяві позивач обґрунтовує наявність моральної шкоди виключно оціночними та емоційними твердженнями, зокрема щодо втрати душевного спокою, уникання друзів та інших негативних переживань, однак такі доводи носять загальний характер та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами. Сам по собі факт здійснення досудового розслідування або повідомлення особі про підозру не може розцінюватися як незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та не створює підстав для відшкодування шкоди. В той же час, кримінальним процесуальним законом передбачена можливість обмеження прав громадян з метою досягнення завдань кримінального провадження, у свою чергу кримінально-процесуальна діяльність прокурора зумовлена завданнями кримінального провадження та покладеними на нього кримінальним процесуальним законодавством обов`язками, яка здійснюється у порядку та на підставі, встановлених ?., 1 1 Кримінальним процесуальним кодексом встановлене ним обмеження прав громадян. України, Яким допускається Тобто, здійснення процесуальних дій органом досудового розслідування й суду в межах та порядку, передбаченому КПК України, для досягнення завдань кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, з чітким та безумовним дотриманням загальних засад кримінального провадження, передбачених ст. 7 КПК України, не може саме по собі заподіювати моральні страждання особі, стосовно якої вони здійснюються, без доведення такою особою складу заподіяного правопорушення та всіх його елементів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 214/6982/13-ц). Отже оскільки кримінально-процесуальна діяльність здійснювалася в межах правового поля без реалізації державного примусу та без звуження обсягу конституційних прав і свобод особи, відсутні як факт заподіяння моральної шкоди, так і протиправність дій державних органів. Це нівелює склад цивільного правопорушення і виключає виникнення деліктного зобов`язання держави з відшкодування шкоди. Варто зауважити, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування, прокуратури у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження. Також, зазначене не підтверджується і жодним судовим рішенням щодо визнання незаконними дій та рішень органів прокуратури. Навпаки, в ході досудового розслідування кримінальних проваджень № 42020110000000124 та № 12020110000001100 органи досудового розслідування та прокуратури діяли відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України, оскільки будь-які рішення чи дії щодо ОСОБА_2 незаконними в судовому порядку не визнавались. При цьому, за результатами досудового розслідування органом досудового розслідування було складено та направлено до суду обвинувальний акт, що підтверджує завершення досудового розслідування та здійснення процесуальних дій у порядку, передбаченому КПК України. Також, необхідно зауважити, що ст. 9 КПК України встановлено принцип законності, за змістом якого, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, -... t inus 3 вимог інших актів законодавства. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Таким чином, недотримання органами досудового розслідування чи прокуратури вимог зазначеної статті у передбачений законом спосіб не встановлено, а отже відсутні підстави для твердження про незаконність таких дій. З урахування викладеного, за відсутності факту незаконності дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Також, обгрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_2 зазначає, що перебувала під слідством з 04.07.2020 (оголошення підозри) по 04.03.2025 (дата ухвалення рішення судом апеляційної інстанції) та вважає, що тривале кримінальне переслідування призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків і завдало їй моральної шкоди. Разом з тим, позивачем наведено недостовірні відомості щодо тривалості перебування під слідством, яку нею визначено - 55 місяців 4 дні, тоді як фактично такий строк становить 44 місяці і 23 дні. Таким чином, строк перебування особи під слідством і судом підлягає обчисленню з дня повідомлення про підозру 04.07.2020 до дня ухвалення вироку 27.03.2024. Слід зазначити, що розрахунок розміру відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, у розмірі 476 700,74 грн, навіть за умови доведення факту її заподіяння позивачу (що насправді не підтверджено наявними у справі доказами) не є співмірним реальному періоду перебування позивача під слідством, оскільки розмір компенсації моральної шкоди становив би 387 097,37 грн. Зазначене обумовлено тим, що саме з моменту повідомлення про підозру особа набуває процесуального статусу підозрюваного, а відтак стає учасником кримінального провадження, щодо якого застосовується перебування під слідством у розумінні кримінального процесуального законодавства. До цього моменту будь-які процесуальні дії не можуть розцінюватися як такі, що пов`язані із притягненням конкретної особи до кримінальної відповідальності. Водночас вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_8 визнано невинуватою, у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, що узгоджується з принципом презумпції невинуватості, закріпленим у ст. 17 КПК України. У зв`язку з цим саме момент ухвалення виправдувального вироку є процесуально значущим для визначення меж перебування особи під кримінальним переслідуванням. При цьому подальший перегляд судового рішення судом апеляційної інстанції не змінює правового статусу особи як такої, що виправдана судом першої інстанції, та не може розцінюватися як самостійний або новий етап кримінального переслідування, оскільки апеляційний перегляд здійснюється в межах перевірки законності та обґрунтованості вже ухваленого судового рішення. .. Таким чином, обчислення строку перебування позивача під слідством і судом за період від дати оголошення позивачу підозри до набрання вироком законної сили є необґрунтованим та штучно збільшує тривалість такого перебування, що, у свою чергу, впливає на визначення розміру заявленої моральної шкоди. З огляду на викладене, фактична тривалість перебування позивача під слідством і судом становить 44 місяці 23 дні, що істотно відрізняється від зазначеного позивачем строку та свідчить про завищення нею обсягу заявлених вимог. Таке завищення тривалості кримінального переслідування не може розцінюватися як звичайна помилка чи неточність, а свідчить про викладення обставин справи у викривленому вигляді, що фактично вводить суд та відповідачів в оману щодо реального обсягу часу перебування позивача під слідством. За таких обставин наведені позивачем доводи не можуть вважатися обґрунтованими та підлягають критичній оцінці судом. Посилання позивача на сам факт притягнення її до кримінальної відповідальності як на безумовну підставу для відшкодування моральної шкоди є безпідставними.

03 червня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, подану представником відповідача 2, згідно з якою представник позивача просив суд задовольнити позовну вимоги у повному обсязі.

Відповідь на відзив обґрунтована тим, що Виправдувальний вирок, що набрав законної сили, яким ОСОБА_2 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України та виправдано, є доказом незаконності дій органів досудового розслідування і прокуратури та призводить до настання наслідків цивільно-правового характеру щодо відшкодування позивачу завданої йому моральної шкоди за рахунок держави. При цьому, сам факт ухвалення виправдувального вироку свідчить про наявність причинно - наслідкового зв`язку між незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури та заподіянням позивачу моральної шкоди. Крім того, завдана позивачу моральна шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативнорозшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, згідно ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Отже, наявність вини відповідача презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. За таких обставин, посилання представника відповідача на те, що сам по собі факт здійснення досудового розслідування або повідомлення особі про підозру не може розцінюватися як незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та не створює підстав для відшкодування шкоди є безпідставними. Доводи представника відповідача про те, що строк перебування особи під слідством і судом підлягає обчисленню з дня повідомлення про підозру 04.07.2020 до дня ухвалення вироку 27.03.2024 і становить 44 місяці 23 дні є безпідставними та необґрунтованими. У рішенні від 27.10.1999 № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України вказав, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину. Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України, притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до частини першої статті 43 КПК України, виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Тобто, строк перебування під слідством та судом охоплює період з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили, а не з дня повідомлення про підозру до ухвалення вироку, як помилково вважає представник відповідача. Строк перебування ОСОБА_2 під слідством та судом охоплює період з 04.07.2020 (оголошення підозри) по 04.03.2025 (набрання законної сили виправдувального вироку). Таким чином, загальний строк перебування ОСОБА_2 під слідством та судом становить 4 роки 7 місяців 4 дні (55 місяців 4 дні). Представник відповідача у відзиві на позовну заяву вдається до суб`єктивного тлумачення ч.5 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що не відповідає дійсності та суперечить правовій позиції законодавця. Розмір моральної шкоди ОСОБА_2 за час перебування під слідством та судом, визначений відповідно до ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та складає 476700,74 грн. (Чотириста сімдесят шість тисяч сімсот грн. 74 коп.). При цьому, слід зазначити, що визначений законом розмір моральної шкоди є мінімальним, що гарантований державою. Зазначений розмір моральної шкоди не може бути зменшено, оскільки він є мінімумом гарантованим державою, що свідчить про неможливість спору щодо його розміру, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на його розмір.

Таким чином, посилання представника відповідача про завищення позивачем обсягу заявлених вимог спростовується нормою закону та судовою практикою. За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди за час перебування під слідством та судом ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню.

04 червня 2026 року на адресу суду від представника третьої особи надійшло пояснення щодо позову, згідно з яким останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Пояснення обґрунтоване тим, що Казначейство, яке залучено до цієї справи в якості третьої особи, не в змозі використати зазначені вище права учасника судового процесу, тому що згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Виходячи з матеріалів справи вбачається, що Позивач знаходився у правовідносинах із Відповідачем1 та Відповідачем2, саме внаслідок дій зазначених державних органів виникла підстава для звернення Позивача до суду для відновлення його порушених прав. Із змісту позовної заяви випливає те, що Казначейство жодних прав та інтересів Позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди Позивачу не завдало. У прохальній частині позовної заяви Позивач просить стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету на його користь моральну шкоду у розмірі 476 700,74грн. Варто зазначити, що за результатами розгляду справи № 910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомості про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивачів разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, однак не в резолютивній частині рішення. Відповідні висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 461/9982/19, від 15.03.2023 у справі № 591/7146/20,від 13.09.2023 у справі № 501/85/22, від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц,від 18.10.2023 у справі № 127/1407/22, згідно з якими помилковими є рішення судів в частині визначення таких способів відшкодування шкоди як «стягнення шляхом безспірного списання коштів Казначейством з єдиного казначейського рахунку» або «стягнення коштів через Казначейство». З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що Позивач, висловлюючи доводи щодо наявності підстав для відшкодування йому моральної шкоди, належним чином не обґрунтував та не довів жодними належними та допустимими доказами фактів заподіяння йому такої шкоди, протиправності дій відповідача, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача та виною останнього в її заподіянні. Казначейство вважає, що Позивачем не було наведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами досудового слідства фізичного чи психічного впливу на позивача в ході досудового розслідування чи судового розгляду кримінального провадження, що вказувало б на спричинення останньому моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань тощо. Більше того, Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки працівників органів досудового слідства під час застосування до нього запобіжного заходу, здійснення інших процесуальних дій, які б обмежували його права тощо. Навпаки, в ході досудового розслідування кримінального провадження органи досудового слідства діяли згідно вимог Кримінального процесуального кодексу України, оскільки будь-які рішення чи дії органу досудового слідства щодо Позивача незаконними в судовому порядку не визнавались та не оскаржувались. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Сам факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, наскільки душевні переживання були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Проте, позивачем до позовної заяви не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння останньому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань. Казначейство вважає, що Позивачем в своїх обґрунтуваннях та доводах, що наведені в позовній заяві, щодо відшкодування моральної шкоди, не доведено факту заподіяння моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенню стану здоров`я та його причино наслідковий зв`язок.

Протокольною ухвалою суду від 16 липня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 28 вересня 2026 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовну заяву та просив суд її задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та заявах по суті, поданих останнім.

В судовому засіданні представник відповідача 1 заперечив проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому останнім.

В судовому засіданні представник відповідача 2 заперечив проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому останнім.

Представник третьої особи до суду не з`явився, про день, час та місце проведення судового розгляду повідомлений судом своєчасно та належним чином. Клопотання про відкладення судового розгляду не подавав.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне:

Старшим слідчим слідчого управління Головного управління в Київській області за погодженням з прокурором у кримінальному провадженні прокурором відділу прокуратури Київської області 04 липня 2020 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч 1.ст. 362 КК України у кримінальному провадженні № 42020110000000124 від 15.06.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 362 КК України.

01 грудня 2020 року прокурором у кримінальному провадженні прокурором відділу Київської обласної прокуратури затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42020110000001100 від 30.11.2020 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 362 КК України, досудове розслідування у якому здійснювалося слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Київській області.

27 березня 2024 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області у кримінальному провадженні № 12020110000001100 від 30 листопада 2020 року постановлено вирок, відповідно до якого ОСОБА_2 визнано невинуватою та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за частиною 1 статті 162 КК України у зв`язку з відсутністю в її діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 162 КК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 березня 2025 року апеляційну скаргу прокурора Київської обласної прокуратури залишено без задоволення, а вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2024 року залишено без змін.

Представником позивач долучено до матеріалів справи копію свідоцтва про шлюб позивачки та копії про свідоцтва трьох її дітей, двоє з яких є неповнолітніми.

При вирішенні справи суд виходить з наступного:

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно зі статтею 4 вказаного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому, визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою.

Приймаючи до уваги те, що ОСОБА_2 булу виправдана виправданий судом у вчиненні інкримінованого їй злочин, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування їй моральної шкоди.

Суд вважає, що ОСОБА_2 перебувала під слідством і судом з 04 липня 2020 року по 04 березня 2025 року, а саме від часу повідомлення її про підозру по день постановлення ухвали Київського апеляційного суду від 04 березня 2025 року, якою залишено без змін вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2024 року.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8647,00 грн.

Відтак, на момент вирішення спору, в основу розрахунку моральної шкоди має бути покладений розмір мінімальної заробітної плати в сумі 8647,00 грн.

За цих обставин суд вказує не те, що, що обчислений відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 не може бути меншим 476700,74 грн (4 роки 7 місяців 4 дні, а саме 55 місяців 4 дні) (55 місяців х 8647,00 грн = 475585,00 грн + (8647,00 грн/31день х 4=1115,74 грн)= 476700,74 грн).

Доводи відповідачів, викладені у відзивах на позовну заяву про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600,00 грн, підлягають відхиленню, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, що узгоджується із нормами статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах, а зміни у вказаний Закон не вносилися.

При цьому відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600,00 грн, відсутні.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 166/789/24, від 15 квітня 2026 року у справі № 607/10707/24.

Також суд відхиляє доводи відповідачів, викладені у відзивах на позовні заяви в частині строку обчислення період перебування позивача під слідством та судом за період з дня повідомлення про підозру до дня постановлення виправдувального вирок судом першої інстанції, так як відповідно до ч.1 ст. 43 КПК України, виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили, а відповідно до вимог ч.ч.1-2 ст. 532 КПК України, вирок суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що вирок суду першої інстанції, яким було виправдано ОСОБА_2 переглядався Київським апеляційним судом за апеляційною скаргою прокурора Київської обласної прокуратури, суд вважає, що строк перебування під слідством та судом ОСОБА_2 необхідно рахувати до дня ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, тобто до 04 березня 2025 року.

Суд не погоджується з доводами, викладеними у відзивах відповідачів з приводу того відсутності факту доведення позивачкою заподіяння їй моральної шкоди, так як відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» надає право на відшкодування шкоди у разі постановлення виправдувального вироку суду, а відповідно до пункту другого частини другої статті 1187 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

ОСОБА_2 є таким, що в силу пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.

Оскільки суд дійшов висновку задоволення позову в повному обсязі, судові витрати у справі слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_2 до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Київській області та Київської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури задовольнити повністю.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 476700,74 грн. (Чотириста сімдесят шість тисяч сімсот грн. 74 коп.), в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури

Судові витрати у справі компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_2 . Місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач 1: Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Київській області. Місцезнаходження: вулиця Володимирська, будинок 15, місто Київ, 01601. Код ЄДРПОУ: 40108616.

Відповідач 2: Держава Україна в особі Київської обласної прокуратури. Місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, місто Київ, 01601. Код ЄДРПОУ: 02909996.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна казначейська служба України. Місцезнаходження: вулиця Бастіонна, будинок 6, місто Київ, 01014. Код ЄДРПОУ 37567646.

Суддя М. М. Бебешко