Рішення № 140098660, 28.09.2026, Рожищенський районний суд Волинської області

Справа № 167/869/26

Номер провадження 2/167/793/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м. Рожище

Рожищенський районний суд Волинської області у складі:

головуючої судді Шептицької Н.В.,

з участю:

секретаря судового засідання Ващук О.А .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі позивач, ТОВ) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

1. Стислий виклад позовних вимог і заперечень на них.

1а. Сторона позивача.

08.07.2026 року ТОВ звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 07.05.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі Первісний кредитор, ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №9496147 (далі Кредитний договір, Договір).

Кредитний договір укладено в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства.

Підписанням Кредитного договору відповідач підтвердила, що ознайомилася з наявними схемами кредитування, отримала проект цього Кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомилася з усіма його умовами. Приймаючи умови Кредитного договору, відповідач також підтверджує, що умови Договору їй зрозумілі, Договір адаптовано до її потреб та фінансового стану, а інформація надана їй кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбанням.

18.09.2025 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №18092025 (далі Договір факторингу), у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» Права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників від 18.09.2025 року до Договору факторингу №18092025 від 18.09.2025 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 53 030,00 грн, з яких:

- 19 000,00 грн - сума заборгованості за основним зобов?язанням;

- 4 750,00 грн - сума заборгованості по комісії за надання кредиту;

- 21 280,00 грн - сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту;

- 8 000,00 грн - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня),

яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача, а також судові витрати по справі.

Позовна заява з додатками подана через систему «Електронний суд».

1б. Сторона відповідача.

10.08.2026 року відповідач подала клопотання, згідно якого комісія в розмірі 1 125,00 грн за надання кредиту є необгрунтованою та незаконною. При цьому, відповідач, зазначаючи справу за №167/869/26, посилається на кредитний договір від 07.05.2025 року №71258226, який не є предметом даного судового розгляду (ас 67-70). Копію свого клопотання відповідач позивачу не надіслала.

2. Рух справи в суді.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2026 року, справа передана на розгляд головуючому судді Шептицькій Н.В. (ас 56).

10.07.2026 року з ЄДДР встановлено місце реєстрації відповідача (ас 57), оскільки це має значення для вірного визначення територіальної підсудності даної справи, згідно ч.1 ст.27 ЦПК України.

Ухвалою головуючого судді від 10.07.2026 року позовна заява була прийнята до розгляду, призначений розгляд справи в спрощеному позовному провадженні в судовому засіданні з викликом сторін (ас 58-59).

3. Правова позиція сторін під час судового розгляду.

Представник позивача і відповідач в судове засідання не з`явилися.

Представник позивача в позовній заяві просить розгляд справи проводити у її відсутності, не заперечує проти винесення заочного рішення (ас 6зв).

Відповідач відзиву не позовну заяву не подала.

Суд ухвалив: проводити розгляд справи у відсутності учасників справи, згідно ч.1 ст.223, ч.1 ст.279 ЦПК України.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття рішення у цій справі є 28.09.2026 року - дата складення повного судового рішення.

4. Встановлені в судовому засіданні обставини та досліджені докази на їх підтвердження.

Дослідивши і об`єктивно оцінивши наявні у справі письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, суд встановив наступне.

В судовому засіданні встановлено, що 07.05.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №9496147.

Кредитний договір укладено в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства.

Підписанням Кредитного договору відповідач підтвердила, що ознайомилася з наявними схемами кредитування, отримала проект цього Кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомилася з усіма його умовами. Приймаючи умови Кредитного договору, відповідач також підтверджує, що умови Договору їй зрозумілі, Договір адаптовано до її потреб та фінансового стану, а інформація надана їй кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбанням.

Умови Договору наступні:

-сума кредиту: 19 000,00 грн (п.1.2.),

-кредит надається загальним строком на: 345 днів (п.1.3.),

-повернення кредиту за умови дотримання Графіку платежів: 17.04.2026 року (п.1.4.),

- комісія на надання кредиту: 4750,00 грн (25% від суми кредиту) (п.1.5.1.),

-комісія за обслуговування кредиту: 58 520,00 грн (14% від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів) (п.1.5.2.),

-процентна ставка: протягом першого розрахункового періоду 0,0010% річних. Протягом решти строку кредитування 0,0010%річних. База нарахування процентів фактична кількість днів в місяць, 365 днів в році (п.п.1.5.3., 1.5.4.),

-тип процентної ставки: фіксована (п.1.6.).

Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Відповідач підписала Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором 860008.

Відповідач підписала Паспорт споживчого кредиту№9496147 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 983240.

18.09.2025 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №18092025, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» Права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників від 18.09.2025 року до Договору факторингу №18092025 від 18.09.2025 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 53 030,00 грн, з яких:

- 19 000,00 грн - сума заборгованості за основним зобов?язанням;

- 4 750,00 грн - сума заборгованості по комісії за надання кредиту;

- 21 280,00 грн - сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту;

- 8 000,00 грн - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).

Відповідач встановлені обставини не заперечила та не спростувала, хоча суд надав їй таку можливість.

Встановлені обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами: договором про споживчий кредит №9496147 від 07.05.2025 року (ас 12-17) з додатками: графік платежів (ас 18), заява на отримання кредиту №9496147 від 07.05.2025 року (ас 19), додаткові контактні дані позичальника для взаємодії за кредитним договором (ас 19зв); паспортом споживчого кредиту №9496147 (ас 20-21); графіком платежів до паспорту споживчого кредиту №9496147 (ас 22); карткою обліку виконання Договору (ас 23); анкетою заявою на кредит №9496147 від 07.05.2025 року (ас 24); платіжним дорученням №153166846 від 07.05.2025 року (ас 25); відомістю про щоденні нарахування та погашення (ас 26), Договором факторингу №18092025 від 18.09.2025 року (ас 27-31) з додатком (ас 32); платіжною інструкцією №114 від 19.09.2025 року (ас 33); реєстром боржників від 18.09.2025 року (ас 34).

5. Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ( ОСОБА_1 ) взятих на себе зобов`язань перед позикодавцем ТОВ «МІЛОАН» (правонаступником якого у кредитних взаємовідносинах за Договором є позивач) за Договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.

6. Надаючи правову оцінку встановленим у судовому засіданні фактичним обставинам справи, суд керується такими нормами права.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За змістом ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.627 ЦК України та ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ч.1 ст.212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

За змістом ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України).

Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно п.6 ч.1 ст.3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

Згідно ч.6 ст.11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно із статтею 64 ЦПК України, докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1); жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2); суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 3).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

6. Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

Судом на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів встановлено, що 07.05.2025 року між ТОВ «МІЛОАН» (правонаступником якого у кредитних взаємовідносинах за Договором є позивач) та ОСОБА_1 укладено Договір, який підписаний його сторонами. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 19 000,00 грн, який вона зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування ним на визначених у кредитному Договорі умовах.

Позивачем доведено, що ОСОБА_1 було видано кредитні кошти у розмірі 19000,00 гривень.

Однак, відповідач належним чином взяті на себе обов`язки за Договором не виконала, чим допустила заборгованість, а тому позов підлягає задоволенню частково, а саме на загальну суму 23 750,00 грн, з яких: 19 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 4 750,00 грн заборгованість по комісії за надання кредиту, а в решті позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.

Щодо заборгованості за неустойкою (штраф, пеня) в сумі 8000,00 грн, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи вищенаведене, боржник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за кредитними договорами, а нараховані кошти підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Крім того, суд зазначає, що у Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom) та ін.).

Верховний Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним: громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства» The Sunday Times v. The United Kingdom № 1 заява 6538/74 пункт 46). У справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France) Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо визначення умов підстав нарахування неустойки за кредитним договором за відповідним правочином.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку, що Закон України №3498-1Х від 22.11.2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», як на підставу правомірності нарахування та стягнення з відповідача 8 000,00 грн неустойки (штраф, пеня), до спірних правовідносин не може бути застосований.

Суд, враховуючи положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в частині вимоги про стягнення з відповідача 8 000,00 грн неустойки (штраф, пеня).

Щодо заборгованості по комісії за обслуговування кредиту в сумі 21 280,00 грн, то суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст.11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.ч.1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов`язаних із цим обмежень для банку.

На виконання вимог, у тому числі п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанова Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частинами 1, 2 ст.228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Враховуючи те, що відповідачу було встановлено плату за обслуговування кредиту комісійна винагорода, яка за Законом України «Про захист прав споживачів»і за Законом України «Про споживче кредитування» повинна надаватись безоплатно, положення Договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що вимога позивача у частині стягнення заборгованості за комісією в розмірі 21 280,00 грн за обслуговування кредиту є безпідставною і до задоволення не підлягає.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ підлягають до задоволення частково і з відповідача підлягає стягненню заборгованість у розмірі в розмірі 23 750,00 грн, з яких: 19 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 4 750,00 грн заборгованість по комісії за надання кредиту. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

7. Розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (2662,40 грн).

Враховуючи ту обставину, що позовні вимоги ТОВ підлягають до задоволення частково, тому з відповідача слід стягнути на користь ТОВ судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог: 23 750,00грн : 53 030,00 грн : 100% х 2 662,40 грн = 1 192,38 гривень.

Керуючись статтями 11, 12, 13, 19, 77-81, 83, 141, 223, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 274-279 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Договором про споживчий кредит №9496147 від 07.05.2025 року в розмірі 23 750,00 (двадцять три тисячі сімсот п`ятдесят) гривень, з яких: 19 000,00 (дев`ятнадцять тисяч) гривень заборгованість за основним зобов`язанням, 4 750,00 (чотири тисячі сімсот п`ятдесят) гривень заборгованість по комісії за надання кредиту.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути зОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 1 192 (одна тисяча сто дев`яносто дві) 38 (тридцять вісім) копійок судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: 07400, місто Бровари, Броварський район, Київська область, вул.Лісова, буд.2, код ЄДРПОУ: 35625014.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Дата складення повного тексту рішення суду: 28.09.2026 року.

Головуючий суддя Шептицька Н.В.