Вирок № 140097709, 25.09.2026, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 674/141/26

Провадження № 1-кп/676/308/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року м. Кам`янець-Подільський

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої-цивільного позивача ОСОБА_4 ,

представника потерпілої -

цивільного позивача ОСОБА_5 ,

обвинуваченого -

цивільного відповідача ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області кримінальне провадження №12025240000001112 від 04 листопада 2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою спеціальною освітою, не працюючого, інваліда 2-ї групи з дитинства, пенсіонера, одруженого, раніше несудимого, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_8 04 листопада 2025 року близько 18 год. 15 хв., керуючи автомобілем марки «Renault» моделі «Trafic», р.н. НОМЕР_2 , рухаючись поза межами населеного пункту в темну пору доби, на горизонтальній сухій ділянці дороги, прямої асфальтобетонної проїзної частини зі швидкістю близько 60 км/год зі сторони с-ще Дунаївці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області у напрямку с. Томашівка Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, в порушення вимог Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 (далі - Правил), а саме пункту 1.5, відповідно до якого: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків» та підпункту «б» пункту 2.3, відповідно до якого: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі» не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну та створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху.

Зокрема, водій ОСОБА_6 , наближаючись на вказаному автомобілі до с-ща Дунаївці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області автодорогою Т 2304 «Томашівка-Міцівці» за 1,1 кілометра від повороту автодороги Н-03 «Житомир-Чернівці», в порушення пункту 19.3 Правил, відповідно до якого: «У разі погіршення видимості в напрямку руху, викликаного світлом фар зустрічних транспортних засобів, водій повинен зменшити швидкість до такої, яка б не перевищувала безпечної за умовами фактичної видимості дороги в напрямку руху, а в разі засліплення - зупинитися, не змінюючи смуги руху, і увімкнути аварійну світлову сигналізацію. Відновлення руху дозволяється лише після того, як пройдуть негативні наслідки засліплення», будучи засліпленим світлом фар зустрічного автомобіля (не встановленим досудовим розслідуванням) не зупинився, не змінюючи смуги руху, продовжив рух та допустив наїзд передньою правою частиною автомобіля «Renault Trafic» р.н. НОМЕР_2 в задню частину велосипеда «Либідь» під керуванням ОСОБА_9 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій велосипеда ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, несумісні з життям в момент спричинення, у вигляді переломо - вивиху 1-2-го шийних хребців з крововиливом в області перелому, з повним руйнуванням спинного мозку, субарахноїдального крововиливу, крововиливу темно-червоного кольору в лівій та правій лобних ділянках, чотирьох садин в лобній області зліва та справа з розповсюдженням на відповідні вилиці ліву та праву, на спинці носа, в області верхньої губи зліва, трьох ран на фоні садини лобної ділянки зліва (2) та справа (1), дном яких являються кістки склепіння черепа, від яких помер на місці події.

Порушення ОСОБА_6 пункту 19.3 Правил стало причиною дорожньо-транспортної пригоди та перебуває у прямому причинному зв`язку з її наслідками у виді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_9 .

Зазначеними вище необережними діями, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому діянні та дав суду показання, що дійсно 04 листопада 2025 року близько 18 год. 15 хв., керуючи автомобілем марки «Renault» моделі «Trafic», р.н. НОМЕР_2 , рухаючись поза межами населеного пункту в темну пору доби, на горизонтальній сухій ділянці дороги, прямої асфальтобетонної проїзної частини зі швидкістю близько 60 км/год зі сторони с-ще Дунаївці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області у напрямку с. Томашівка Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, наближаючись до с-ща Дунаївці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області автодорогою Т 2304 «Томашівка-Міцівці» за 1,1 кілометра від повороту автодороги Н-03 «Житомир-Чернівці», будучи засліпленим світлом фар зустрічного автомобіля, не зупинився, не змінюючи смуги руху, продовжив рух та допустив наїзд передньою правою частиною автомобіля в задню частину велосипеда «Либідь» під керуванням ОСОБА_9 , який рухався в попутному напрямку. Внаслідок ДТП ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, несумісні з життям в момент спричинення, від яких помер на місці події. Не заперечив тієї обставини, що він дійсно порушив вимоги пункту 19.3 Правил, що і стало причиною дорожньо-транспортної пригоди та перебуває у прямому причинному зв`язку з її наслідками у виді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_9 .

Оскільки проти цього не заперечують учасники судового провадження, а також те, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст фактичних обставин справи і ними не оспорюються, сумнівів у добровільності їх позиції немає, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи.

Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 мало місце, а його дії, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, судом кваліфікуються за ч.2 ст.286 КК України. Обвинувачений ОСОБА_6 винен у вчиненні цього кримінального правопорушення і підлягає покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення.

При призначенні покарання, суд згідно з вимогами ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Також при призначенні ОСОБА_6 покарання суд керується роз`ясненнями, що містяться у п. п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Зокрема, ОСОБА_6 вчинив необережний тяжкий злочин проти безпеки руху, за місцем проживання Новодунаєвецькою селищною радою характеризується позитивно, раніше не судимий, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, є пенсіонером та інвалідом 2-ї групи з дитинства. Суд також враховує стан здоров`я обвинуваченого, який має ряд захворювань, що підтверджується наявними у матеріалах кримінального провадження медичними документами (т.2 а.с.34-36).

Як обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , суд враховує щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне повне відшкодування майнової шкоди та часткове відшкодування моральної шкоди, наявність 2-ї групи інвалідності з дитинства та стан його здоров`я через наявні в нього хвороби, перелік та характер яких підтверджуються наявними у матеріалах кримінального провадження медичними документами.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , судом не встановлено.

Відповідно до досудової доповіді представника персоналу органу пробації ризик вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_6 та його небезпеки для суспільства оцінюється як низький, а також те, що виправлення ОСОБА_6 можливе без його ізоляції від суспільства під наглядом органу пробації. (т.1 а.с.133-51-53).

Ураховуючи наведене, суд уважає за необхідне призначити обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі, а також додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, в межах санкції ч.2 ст.286 КК України, оскільки таке покарання відповідатиме цілям покарання, передбаченим ч.2 ст.50 КК України, зокрема, буде пропорційною карою за вчинений злочин, а також є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчинення ним та іншими особами нових кримінальних правопорушень.

Враховуючи тяжкість злочину, який є необережним, наявність багатьох обставин, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, думки потерпілої щодо призначення ОСОБА_6 покарання не пов`язаного з позбавленням волі, а також те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_6 можливе без відбування покарання реально в умовах ізоляції від суспільства, а тому вважає за можливе звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку два роки та з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 76 КК України.

При визначенні тривалості іспитового строку та обов`язків, які покладаються на ОСОБА_6 , суд ураховує тяжкість злочину та обставини його вчинення, а також особу винного, зокрема те, що ОСОБА_6 вперше притягається до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, одружений, є інвалідом 2-ї групи з дитинства та хворіє, що свідчить про те, що встановлення іспитового строку - два роки буде достатнім і необхідним для виправлення ОСОБА_6 та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а отже досягнення, передбаченої ч.2 ст.50 КК України мети покарання.

До того ж, як убачається з досудової доповіді про обвинуваченого ОСОБА_6 орган пробації дійшов висновку, що ризик вчинення ОСОБА_6 повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, в тому числі окремих осіб, оцінюється як низький, а також про те, що виправлення ОСОБА_6 можливе без його ізоляції від суспільства під наглядом органу пробації. (т.1 а.с.133-51-53).

Вирішуючи питання щодо призначення покарання, суд також перевірив доводи захисника про необхідність застосування положень частини 1 статті 69 КК України та призначення обвинуваченому основного покарання у виді обмеження волі строком на два роки, тобто більш м`якого виду основного покарання, ніж передбачено санкцією частини 2 статті 286 КК України.

Зазначені доводи захисника суд вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам закону.

Відповідно до частини 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної статті.

Таким чином, сама по собі наявність декількох обставин, які пом`якшують покарання, не є достатньою підставою для застосування статті 69 КК України. Закон пов`язує можливість призначення більш м`якого покарання не лише з наявністю таких обставин, а й з їх якісною характеристикою - вони повинні істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, при застосуванні статті 69 КК України суд зобов`язаний не лише перелічити обставини, які пом`якшують покарання, а й навести переконливі мотиви, яким чином їх сукупність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Обставини, які можуть бути підставою для застосування статті 69 КК України, повинні мати таку вагу та характеризувати вчинене діяння і особу винного таким чином, щоб істотно зменшувати його суспільну небезпечність. Такий підхід викладено, зокрема, у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2025 року у справі № 752/6963/23.

Оцінюючи наведені захисником обставини у цьому кримінальному провадженні, суд не встановив їх такого виняткового характеру та сили, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.

При цьому суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 286 КК України, є тяжким, а його наслідком стала смерть потерпілого. Характер допущеного обвинуваченим порушення правил безпеки дорожнього руху, причинний зв`язок між цим порушенням та наслідками у вигляді смерті потерпілого, а також незворотність таких наслідків є обставинами, які характеризують суспільну небезпечність вчиненого та не дають підстав дійти висновку про істотне зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення.

Обставини, на які посилається сторона захисту як на підставу застосування статті 69 КК України, судом враховані при призначенні покарання відповідно до вимог статей 50, 65, 66 КК України.

Більше того, саме сукупність зазначених обставин, разом із даними про особу обвинуваченого, його ставленням до вчиненого та іншими встановленими судом обставинами, була врахована судом при вирішенні питання про можливість його виправлення без реального відбування призначеного покарання та стала однією з підстав для застосування положень статті 75 КК України.

При цьому застосування статті 75 КК України та застосування статті 69 КК України мають різне кримінально-правове призначення. Якщо стаття 69 КК України передбачає можливість призначення іншого, більш м`якого виду основного покарання за наявності обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, то стаття 75 КК України передбачає можливість звільнення особи від відбування вже призначеного покарання з випробуванням за умови встановлення можливості її виправлення без відбування цього покарання.

Тому сам факт того, що суд, врахувавши позитивні дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують покарання, дійшов висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, не означає автоматичної наявності передбачених статтею 69 КК України підстав для призначення більш м`якого виду основного покарання.

Інше тлумачення фактично означало б, що одні й ті самі обставини без додаткового встановлення їх впливу саме на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення автоматично зумовлюють застосування двох різних механізмів пом`якшення кримінально-правового впливу - спочатку шляхом призначення більш м`якого покарання, а потім шляхом звільнення від його відбування з випробуванням.

Такий підхід не відповідає вимогам частини 1 статті 69 КК України, оскільки для її застосування необхідно встановити не лише наявність пом`якшуючих обставин, а й те, що вони істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення.

На необхідність розмежування підстав застосування статей 69 та 75 КК України звертав увагу і Верховний Суд. Так, у постанові ККС ВС від 04 вересня 2025 року у справі № 761/17408/23 суд касаційної інстанції погодився з висновком про те, що обставини, на які суд послався, обґрунтовуючи застосування статті 69 КК України, були ним же враховані при вирішенні питання про застосування статті 75 КК України, а тому самі по собі такі обставини не можуть бути достатнім обґрунтуванням повторного пом`якшення кримінально-правового впливу без встановлення передбачених законом самостійних підстав для застосування відповідної норми.

У цьому кримінальному провадженні суд таких додаткових, виняткових обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення порівняно зі звичайним ступенем суспільної небезпечності кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, не встановив.

Таким чином, наведені стороною захисту обставини, хоча і враховані судом при призначенні покарання та при вирішенні питання про можливість звільнення обвинуваченого від його відбування з випробуванням, у своїй сукупності не мають того характеру та сили, які відповідно до частини 1 статті 69 КК України є необхідними для істотного зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

З огляду на викладене суд не вбачає законних підстав для переходу до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не передбаченого санкцією частини 2 статті 286 КК України, та відмовляє у задоволенні клопотання захисника про застосування положень статті 69 КК України.

При цьому суд вважає, що призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції частини 2 статті 286 КК України з подальшим звільненням його від відбування цього покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України відповідає вимогам статей 50, 65, 75 КК України та є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Водночас, санкцією ч. 2 ст. 286 КК України передбачено можливість призначення особі покарання у виді позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Відтак призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами у цьому випадку віднесено до дискреційних повноважень суду.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Необхідно також урахувати, що позбавлення права займатися певною діяльністю як додаткове покарання має бути призначене за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого з заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права займатися певною діяльністю.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20 зроблено висновок, що: «правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286, 286-1 КК України, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК України. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Так, унаслідок порушення особою правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями».

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. п. 1-4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам при призначенні покарання у кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, необхідно суворо дотримуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілого.

При призначенні ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами суд ураховує характер й обсяг допущеного обвинуваченим грубого порушення правил дорожнього руху (п. п. 1.5, 2.3 (б), 19.3 Правил) та наслідків злочинної недбалості (спричинення потерпілому ОСОБА_9 смерті).

Указані обставини мають значення при виборі заходу примусу та для забезпечення його мети.

Отже, сукупність цих обставин свідчить про те, що обрання ОСОБА_6 покарання без призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права займатись певною діяльністю (керувати транспортними засобами) не забезпечить відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а відтак таке додаткове покарання має бути призначено в межах санкції частини статті закону про кримінальну відповідальність.

Водночас, суд звертає увагу на те, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, які хворіють на наявні в ОСОБА_6 хвороби. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

Правилами дорожнього руху регламентований єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.

До водіїв транспортних засобів пред`являються підвищені вимоги щодо дотримання ними цих Правил, адже порушення такими особами ПДР може призвести до травмування, у тому числі, пасажирів, а також інших учасників дорожнього руху.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року указав, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Ураховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема, відверте нехтування обвинуваченим ПДР України, а також наслідки у вигляді спричинення смерті потерпілому ОСОБА_9 , суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе лише з призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Таке покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідним для досягнення його мети, тобто, необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як ним, так і іншими особами.

При цьому суд бере до уваги, що за призначеного основного покарання у виді позбавлення волі обвинувачений звільняється від його відбування з випробуванням. За таких обставин непризначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами за кримінальне правопорушення, наслідком якого стала загибель людини, призвело б до того, що призначене судом покарання не містило б безпосереднього реального обмеження, пов`язаного саме з тією сферою діяльності, у якій було вчинено кримінальне правопорушення.

На переконання суду, непризначення обвинуваченому ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами за обставин із наслідками, які були встановлені судом у цьому кримінальному провадженні, не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість порушення Правил дорожнього руху України та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.

ОСОБА_4 пред`явлено до ОСОБА_6 цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, в якому просила стягнути з ОСОБА_6 на її користь 2 000 000 грн. на відшкодування на відшкодування моральної шкоди та 18000 грн. витрат, понесених у зв`язку із правничою допомогою (т.1 а.с.72-79). Зазначений цивільний позов потерпіла-цивільний позивач ОСОБА_4 та її представник - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримали у повному обсязі.

На обґрунтування позовних вимог зазначили, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинув син ОСОБА_4 . Внаслідок загибелі сина ОСОБА_4 зазнала значних та тривалих моральних страждань. Смерть сина спричинила їй глибокий душевний біль, постійне відчуття втрати, тугу, самотність, емоційне спустошення та пригнічений стан. Втрата близької людини призвела до істотних змін у звичному способі життя, погіршення психологічного стану, соціальної ізоляції та труднощів у повсякденному житті. Спогади про загиблого сина, його особисті речі та фотографії спричиняють сильні негативні емоційні переживання. У зв`язку з пережитою втратою ОСОБА_4 змушена приймати антидепресанти та докладати додаткових зусиль для підтримання звичного способу життя.

Саме через заподіяння ОСОБА_6 значної моральної шкоди, яка полягає у непоправній втраті сина, спричинених цією втратою тривалих душевних і психологічних стражданнях, погіршенні емоційного стану та істотній зміні звичного способу життя, потерпіла - цивільний позивач ОСОБА_4 оцінює завдану їй моральну шкоду в розмірі 2 000 000 грн., які просила стягнути з ОСОБА_6 на її користь.

Також потерпіла - цивільний позивач ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_6 на її користь 18000 грн. витрат понесених у зв`язку із правовою допомогою.

Обвинувачений - цивільний відповідач ОСОБА_6 цивільний позов визнав частково, зокрема визнав позовні вимоги про стягнення з нього на користь ОСОБА_4 150000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 5000 грн. на відшкодування витрат понесених у зв`язку із правовою допомогою.

Заслухавши потерпілу-цивільного позивача, її представника та цивільного відповідача, вивчивши матеріали позовної заяви, суд вважає, що цивільний позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних правових підстав.

Судом встановлено, що смерть ОСОБА_9 є прямим наслідком дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 04 листопада 2025 року близько 18 год. 15 хв. на автодорозі Т 2304 «Томашівка-Міцівці» поблизу с-ще Дунаївці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області за 1,1 кілометра від повороту автодороги Н-03 «Житомир-Чернівці», винуватцем якої є водій ОСОБА_6 . Унаслідок кримінального правопорушення ОСОБА_4 , як матері загиблого, заподіяно моральну шкоду.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд виходить із того, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_4 зазнала непоправної втрати сина, що безумовно спричинило їй значні та тривалі душевні страждання. При цьому суд враховує вік загиблого, характер взаємовідносин матері та сина, факт спільного проживання, незворотність втрати, істотну зміну звичного способу життя потерпілої, її емоційний та психологічний стан після смерті сина, тривалість переживань, почуття самотності, туги та душевного спустошення, а також необхідність докладати додаткових зусиль для організації подальшого життя.

Зазначені обставини свідчать про значний обсяг заподіяної потерпілій моральної шкоди, яка не обмежилася безпосереднім переживанням факту смерті сина, а має тривалий характер та продовжує впливати на її повсякденне життя.

Разом із тим, визначаючи розмір грошової компенсації, суд враховує, що моральна шкода у вигляді втрати близької людини за своєю природою є немайновою, а тому не має об`єктивного грошового еквівалента та не може бути відшкодована у повному обсязі шляхом виплати будь-якої грошової суми. Грошова компенсація має на меті не оцінити життя загиблого чи визначити «вартість» родинних відносин, а певною мірою компенсувати потерпілій негативні наслідки завданих їй моральних страждань.

Суд не ставить під сумнів глибину та тяжкість переживань ОСОБА_4 та не вважає їх такими, що можуть бути усунуті або повністю компенсовані грошовими коштами. Водночас при визначенні розміру відшкодування суд повинен забезпечити його індивідуалізацію та співмірність із характером і обсягом встановленої моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Заявлена потерпілою сума 2 000 000 грн, на переконання суду, не відповідає зазначеним критеріям. Такий розмір відшкодування фактично не обґрунтований обставинами, які б свідчили про наявність у потерпілої моральних страждань такого виняткового характеру та інтенсивності, які б обумовлювали необхідність компенсації саме у заявленому розмірі. Сам по собі факт непоправної втрати сина, незважаючи на його безумовну тяжкість, не може автоматично обумовлювати стягнення заявленої потерпілою суми без оцінки всіх інших обставин справи та дотримання принципу співмірності.

При цьому суд враховує, що матеріали кримінального провадження не містять достатніх об`єктивних даних, які б давали підстави для висновку про наявність у потерпілої таких додаткових, особливо тяжких наслідків смерті сина, які б обґрунтовували заявлений розмір компенсації, зокрема про істотне та незворотне погіршення стану її здоров`я саме внаслідок заподіяної моральної шкоди, тривале стаціонарне лікування, встановлення інвалідності чи інші виняткові обставини, що істотно посилювали б обсяг заподіяних страждань.

Водночас суд бере до уваги наявні у справі відомості про пригнічений психологічний стан потерпілої, тривалі душевні переживання, необхідність приймання антидепресантів, зміну звичного способу життя та інші негативні наслідки втрати сина. Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про значний розмір моральної шкоди та зумовлюють необхідність її істотної компенсації.

Визначаючи конкретний розмір такого відшкодування, суд також враховує матеріальне становище потерпілої та обвинуваченого, не пов`язуючи при цьому матеріальний стан сторін із самим фактом чи ступенем моральних страждань потерпілої. Матеріальне становище враховується виключно як одна з обставин, що має значення для забезпечення реального та справедливого характеру визначеної судом компенсації.

З урахуванням сукупності наведених обставин суд вважає, що розмір моральної шкоди у сумі 500 000 грн. є таким, що відповідає характеру та тривалості душевних страждань потерпілої, незворотності понесеної нею втрати, істотності змін у її житті та водночас забезпечує необхідний баланс між розміром завданої моральної шкоди та принципами розумності, виваженості і справедливості.

Саме такий розмір компенсації суд вважає достатнім для певного, хоча й неповного, відшкодування негативних наслідків, яких зазнала ОСОБА_4 у зв`язку зі смертю сина. Підстав для визначення моральної шкоди у заявленому розмірі 2 000 000 грн суд не встановив.

Проте, з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 слід стягнути не 500000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а 254000 грн., виходячи з наступного.

Щодо підстав відшкодування моральної, завданої наслідками ДТП

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно зі статтею 1193 ЦК України зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи не звільняє відповідача від обов`язку доказування своєї невинуватості.

З долучених до матеріалів кримінального провадження квитанцій до зведеної платіжної інструкції на переказ готівки №1269 від 20.08.2026 року та №2065 від 23.09.2026 року, виданих ПАТ «УКРПОШТА», обвинувачений ОСОБА_6 перерахував потерпілій ОСОБА_4 150000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Факт отримання потерпілою ОСОБА_4 перерахованих їй обвинуваченим ОСОБА_6 100000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та факт перерахування обвинуваченим ОСОБА_6 потерпілій ОСОБА_4 23 вересня 2026 року ще 50000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди підтвердив у судовому засіданні представник потерпілої-цивільного позивача ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 .

Таким чином у судовому засіданні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 добровільно відшкодував потерпілій ОСОБА_4 150000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Щодо відповідальності страховика та компенсації за рахунок відповідача недостатньої страхової виплати

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Згідно із статтею 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, а відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого, та шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Статтею 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого.

Пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

З пояснень у судовому засіданні представника потерпілої-цивільного позивача ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 страховик, у якого була застрахована відповідальність водія ОСОБА_6 , має виплатити потерпілій ОСОБА_4 розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Встановлено, що на час ДТП відповідальність водія автомобіля марки «Renault» моделі «Trafic», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_6 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова група «ТАС» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №227561303, що підтверджується загальнодоступною інформацією на офіційному сайті Моторного (транспортного) страхового бюро України за посиланням: https://policy.mtsbu.ua/Search/ByRegNo?md=217A9959DAED979285F0F33E96BAF56C884F5852BFF522C7E143C8D8CF720164B6F14DA65D1040B58AE7032C4FE05FE1D5EE7AAB6A5860343677DC641B08C513D67FEB14B829D954BC06F16B6B16D483.

Розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, тобто станом на 04 листопада 2025 року становить 96 000,00 грн (8000,00 грн х 12).

За вказаних вище обставин, саме вказаний розмір моральної шкоди на підставі норм, визначених у пункті 27.3 статті 27 Закону України Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має відшкодувати страховик винної особи - цивільного відповідача ОСОБА_6 .

Урахувавши наведене вище, цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, слід задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 254000 грн. на відшкодування моральної шкоди (500000 грн. (встановлений судом розмір моральної шкоди цивільного позивача - 150000 грн. (розмір моральної шкоди, яку добровільно відшкодував цивільний відповідач ОСОБА_6 ) - 96000 грн. (розмір моральної шкоди, яку має відшкодувати страховик, винної особи - цивільного відповідача ОСОБА_6 ) = 254000 грн.).

Що стосується позовний вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_6 на її користь 18000 грн. витрат понесених у зв`язку із правовою допомогою, то суд вважає, що вони підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, при вирішенні питань відшкодування процесуальних витрат, зокрема витрат понесених потерпілим і заявленими ним в цивільному позові, суд повинен діяти у відповідності до глави 8 КПК України.

Стаття 118 КПК України регламентує види процесуальних витрат, а саме: ч. 1 даної норми закону: процесуальні витрати складаються із, зокрема, п. 1) витрат на правову допомогу.

У відповідності до ч. 1 ст. 120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті (крім випадків надання безоплатної правової допомоги).

Відповідно до ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої злочином та процесуальні витрати потерпілого, включно витрати на правову допомогу, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Надання платної правової допомоги регламентується законодавством про адвокатуру.

Згідно із ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (нижче Закону), ч. 1, - адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Як встановлено ч. 1 ст. 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

У договорі про надання правової допомоги підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві визначається їх обов`язок сплатити гонорар за правозахисні дії захисника, а у випадку необхідності й фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілою ОСОБА_4 13 січня 2026 року укладено Договір про надання правничої допомоги №13/01/26 з адвокатським об`єднанням «ПОЛІС» (далі - Договір) (т.1 а.с.86-89).

Правнича допомога, яку зобов`язалося надавати потерпілій адвокатське об`єднання «ПОЛІС» визначена п. 1.1. Договору.

Відповідно до пункту 3.1.8. Договору потерпіла ОСОБА_4 , як Клієнт, зобов`язалася своєчасно та в повному обсязі оплатити надані послуги Адвокатським об`єднанням на умовах цього Договору та Додатків до нього.

Витрати потерпілої ОСОБА_4 на правову допомогу становлять 18000 гривень, що підтверджується наявним у матеріалах кримінального Детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних для надання професійної правничої допомоги від 15 квітня 2026 року (т.1 а.с.90).

Відтак, витрати на правову допомогу, понесені потерпілою ОСОБА_4 , підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_6 .

Також відповідно до приписів ч.2 ст.124 КПК України з обвинуваченого підлягають стягненню на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів в сумі 23176 (двадцять три тисячі сто сімдесят шість) грн. 40 коп.

Питання про речові докази підлягають вирішенню на підставі ч.9 ст.100 КПК України. Зокрема, автомобіль марки «Renault» моделі «Trafic», р.н. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , слід повернути власнику - ОСОБА_10 , а велосипед «Либідь», власником якого був ОСОБА_9 , слід повернути його спадкоємцю - матері ОСОБА_4 .

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.368-371, 373-375 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

Визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк два роки, та з покладенням на нього відповідно до вимог ст.76 КК України обов`язків періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_4 ) 254000 (двісті п`ятдесят чотири тисячі) грн. на відшкодування моральної шкоди.

Скасувати арешт на майно - автомобіль марки «Renault» моделі «Trafic», р.н. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 та дорожній велосипед «Либідь», який накладений ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2025 року (т.2 а.с.32).

Речові докази, які поміщені на територію спеціального майданчика для тимчасового зберігання затриманого автотранспорту ЦЗ ГУНП в Хмельницькій області (вул.Голосківське шосе навпроти території ЗАТ «Рембудсервіс»), м.Кам`нець-Подільський, Хмельницька область):

-автомобіль марки «Renault» моделі «Trafic», р.н. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , повернути власнику - ОСОБА_10 ;

-велосипед «Либідь» повернути потерпілій ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 18000 (вісімнадцять тисяч) грн. витрат на правову допомогу.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 23176 (двадцять три тисячі сто сімдесят шість) грн. 40 коп. процесуальних витрат на залучення експертів (т.2 а.с.96, 107, 129, 155).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку може бути отримана в суді учасниками судового провадження. Обвинуваченому та прокурору вручити копію вироку негайно після його проголошення.

Суддя Кам`янець-Подільського міськрайонного суду ОСОБА_1