Рішення № 140097354, 28.09.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/6755/26

Провадження №2/442/2712/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі - головуючої судді - Курус Р.І., розглянувши в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», від імені та в інтересах якого діє представник Поліщук Анна Юріївна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

27.08.2026 до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», в якому позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №31.12.2025-10000796 в розмірі 57150,00 грн. та понесені судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що 01.01.2026 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір (оферти) №31.12.2025-10000796. Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 01/01/2026; сума кредиту: 15000 грн.; строк, на який надається кредит - 211 днів з дати його надання; комісія, пов`язана з наданням кредиту 20% від суми кредиту та дорівнює 3000 грн.; процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку кредитування.

Вказує, що 01.01.2026 відповідач цифровим підписом (електронний підпис одноразовим ідентифікатором) підписала Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, чим підтверджено укладення кредитного договору, а отже акцептовано умови договору.

Зазначає, що позивач виконав свої зобов`язання у повному обсязі і надав відповідачу кредит у розмірі 15000 грн. шляхом перерахування коштів на рахунок споживача, а відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала і кредит у повному обсязі у визначений строк не повернула, у результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 57150,00 грн., що складається з: тіла кредиту 15000,00 грн.; процентів 31650,00 грн. ; комісії (пов`язаної із надання кредиту) 3000,00 грн.; відсотків, нарахованих по ст.625 ЦК України 7500,00 грн.

Просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 57150,00 грн. та понесені судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрат пов`язаних за надсилання відповідачу копії позовної заяви у паперовій формі у розмірі 127,38 грн. Крім цього, вказує, що очікує понести 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, докази якої будуть подані протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.

31.08.2026 суддею отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання відповідача,/а.с.40/.

Ухвалою від 31.08.2026 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін на 28.09.2026. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позовну заяву. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення,/а.с.41/.

Дана ухвала направлялась сторонам по справі. Позивачем та відповідачем отримана 31.08.2026 в підсистемі «Електронний суд»,/а.с.43-44/. Окрім цього, відповідачу ухвала надсилалась засобами поштового зв`язку за встановленим місцем проживання,/а.с.45/.

04.09.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач не погоджується з позовними вимогами вважає їх небґрунтованими в частині нарахування надмірних процентів, комісій та штрафних санкцій. Вказує, що заявлена позивачем сума до стягнення у 3,8 рази перевищує розмір виданих коштів, просить зменшити загальну суму стягнення, обмежившись сумою тіла кредиту у розмірі 15000,00 грн.,/а.с.46/.

07.09.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Позивач вказує, що загальні витрати за кредитом є співмірними, оскільки жодних нарахувань поза межами строку кредитування позивачем не здійснювалось, а відповідач не надав жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунку заборгованості, що наданий позивачем. Окрім того, наголошує, що відповідач будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору не заявляв. Щодо стягнення з відповідача комісії пов`язаної із наданням кредиту та комісії за обслуговування кредиту, позивач вважає, що дані платежі є виправданими, оскільки безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Також зсилається на те, що відповідач своїм підписом на договорі підтвердив, що вона ознайомлена з усіма умовами договору, порядком та строком повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати, доказів протилежного відповідач до суду не надав, а тому позивач вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 01.01.2026 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) №31.12.2025-1000079 (кредитної лінії), що знаходиться в електронних матеріалах справи. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 15000 грн., на строк, вказаний в заявці, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомилась під час укладення кредитного договору.

Відповідно кредитного договору (оферти) №31.12.2025-10000796 кредит надається на наступних умовах : кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Споживача за весь строк користування кредитом (у т. ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі), грн. складає 42540 грн. 30 коп.

У заявці до кредитного договору №31.12.2025-10000796 визначено основні параметри договору: 1)суму кредиту 15000 грн., 2) строк на який надається кредит 211 днів з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 30.07.2026, 3) реквізити платіжного засобу позичальника 4790-72хх-хххх-5328, 4) процентна ставка фіксована незмінна у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, 5) комісія пов`язана з наданням кредиту 20% від суми кредиту, що становить 3000 грн.

Підписавши вказану Заявку одноразовим ідентифікатором, який був надісланий відповідачу за допомогою смс-повідомлення, остання підтвердила, що їй надані та вона отримала інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , вона ознайомилась з нею за посиланням https://sgroshi.com.ua/, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», графік платежів з переліком складових загальної вартості кредиту відповідно до Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, примірник цього договору.

Відповідно до листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18.04.2026 за вих.1-1804, відповідачу 01.01.2026 о 22:11 успішно перераховано кредитні кошти в розмірі 15000 грн. на номер платіжної картки № НОМЕР_1 ,/а.с.20/.

Отже, судом встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання перед ОСОБА_1 перерахувавши їй 15000,00 грн. кредитних коштів на банківську картку, яку вказано в пропозиції про укладення кредитного договору (оферті), відповіді позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору(акцепті), заявці кредитного договору, які підписані відповідачем електронний підписом з одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №31.12.2025-10000796 від 01.01.2026 станом на 13.08.2026 заборгованість ОСОБА_1 по вказаному договору складає 57150,00 грн., з яких: 15000,00 грн. основний борг; 31650,00 грн. залишок за відсотками, залишок комісій 3000,00 грн.; залишок відсотків за ст.625 ЦК України 7500,00 грн. Проценти по кредиту нараховані за період з 01.01.2026 по 30.07.2026, тобто у межах строку кредитування,/а.с.26-28/.

З цього ж розрахунку вбачається, що відповідач не здійснила жодної сплати з метою погашення заборгованості за кредитом, що свідчить про її відмову від добровільного повернення боргу.

Отже, право позивача порушене невиконанням свого зобов`язання з повернення кредиту відповідачем, а тому підлягає судовому захисту.

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом (ст. 610, 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Перевіряючи доводи відповідача щодо несправедливих умов договору в частині розміру нарахованих відсотків, суд виходить з того, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦК України).

ОП КЦС ВС у Постанові від 07.09.2026 по справі № 552/672/23 зазначила, що при виникненні спорів як еx ante, так і еx post контроль за договірними умовами і використання договору в цілому (хоча парламент конструює ті чи інші імперативні приватно-правові норми) здійснює суд. Об`єднана палата звернула увагу, що положення договору та заяви-анкети передбачали різні підходи до визначення розміру процентів. За таких обставин при вирішенні спору суд має тлумачити зміст договору, а нечіткі або двозначні його положення відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» тлумачаться на користь споживача.

Це пов`язано з тим, що тлумачення правочину це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Так, в паспорті споживчого кредиту передбачено процентну ставку у розмірі 1% за 1 день користування кредитом. В той же час, в цьому паспорті також передбачено загальні витрати за кредитом у розмірі 27540,30 грн., розмір денної процентної ставки та її розрахунок: 0,87% = (27540,3 / 15000)/211 х 100%. Вказане також відображено і у заявці кредитного договору №31.12.2025-100000796 від 01.01.2026, а також у п. 10 відповіді позичальника щодо прийняття пропозиції кредитного договору (а.с. 55-72).

Отже, кредитний договір передбачає декілька розмірів відсотків за користування кредитом, що підлягають нарахуванню за кредитним договором.

З наданого суду розрахунку заборгованості встановлено, що позивач нарахував відповідачці борг згідно за процентною ставкою 1% за 211 календарних днів.

Суд звертає увагу, що положення кредитного договору повинні бути сформульовані таким чином, щоб вони були зрозумілі усім споживачам, оскільки, якщо такі положення будуть незрозумілі пересічним громадянам без відповідної юридичної чи економічної освіти, то такі положення будуть спрямовані на введення споживача в оману. Схожі висновки викладені у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.08.2022 у справі №156/268/21.

Тлумачення змісту вказаних умов договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків. Саме в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Зазначений висновок міститься у Постанові ОП КЦС ВС від 07.09.2026 по справі № 552/672/23.

Водночас, здійснюючи тлумачення умов договору та керуючись частиною восьмою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд не здійснює перерахунок відсотків, а застосовує пункт 10 Заявки кредитного Договору, п. 10 відповіді позичальника щодо прийняття пропозиції кредитного договору та паспорту споживчого кредиту, де розмір відсотків менший, адже саме такий підхід буде відповідати принципу «на користь споживача».

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 15000,00 грн. основний борг; 27535,50 грн. заборгованість за відсотками (як передбачено у п. 10 Заявки кредитного Договору, п. 10 відповіді позичальника щодо прийняття пропозиції кредитного договору та паспорті споживчого кредиту), виходячи з розрахунку 15000 грн. * 0,87% * 211 днів = 27535,50 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає заборгованість за тілом кредиту в розмірі 15000 грн. та заборгованість за відсотками в розмірі 27535,50 грн., а всього 42535,50 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення комісій за надання кредиту суд зазначає наступне.

Законом України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.09.2024 у справі №479/191/17.

Виходячи з вищезазначеного, суд приходить до висновку, що положення кредитного договору №31.12.2025-10000796 від 01.01.2026 про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними, суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі цих положень договору - комісії за надання кредиту у розмірі 3000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за процентами, нарахованими у порядку ст. 625 ЦКУ, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також, Законом України від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64 на території України введено військовий стан, який згодом на підставі Указів Президента продовжувався та триває на час розгляду даної справи в суді.

При цьому, як видно із вищезазначеного розрахунку заборгованості за кредитним договором №31.12.2025-10000796 від 01.01.2026, то такий проведений за період з 01.01.2026 по 30.07.2026.

Таким чином, з огляду на положення норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яка поширюються на спірні правовідносини, ОСОБА_1 як позичальник звільнена від обов`язку сплати на користь позивача процентів за прострочення нею виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, оскільки на час укладення та дії кредитного договору, а також розгляду справи у суді та ухвалення у ній рішення в Україні діяв та продовжує діяти воєнний стан.

За наведених обставин, аргументи сторони позивача про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» процентів нарахованих у порядку ст. 625 ЦК України в розмірі 7500,00 грн. суд вважає необґрунтованими та безпідставними, а тому такі задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

У позовній заяві позивачем зазначено, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи становить 2662,40 грн. сплачений судовий збір, про що подано відповідну квитанцію, 127,38 грн. витрати пов`язані із надсиланням відповідачу копії позовної заяви та 6000,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу адвоката і докази понесення таких витрат позивачем будуть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як встановлено, ТОВ "Споживчий центр" звернулось до суду з даним позовом в порядку самопредставництва в особі уповноваженого штатного працівника молодшого юрисконсульта структурного підрозділу відділу позовної роботи Поліщук А.Ю., про що надано наказ про переведення та довіреність,/а.с.22,30/.

При цьому, будь-яких доказів укладення з адвокатом договору про надання правничої допомоги в даній справі матеріали зазначено цивільної справи не містять.

Інших доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, її необхідність, позивачем не подано, як і не вказано про неможливість подання таких до ухвалення судового рішення або ж про подання таких протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Суд звертає увагу, що за загальним правилом ст. 141 ЦПК України, питання щодо судових витрат суд вирішує у рішенні або ухвалі.

Як виключення з цього правила, частиною 8 цієї статті передбачено можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Однак, така можливість допускається лише за наявності поважних причин неможливості надати до закінчення судового розгляду докази понесених судових витрат.

Таким чином, для вирішення питання про судові витрати після завершення розгляду справи та постановлення судового рішення судам необхідно було з`ясувати наявність для цього поважних причин, які б перешкоджали позивачу подати докази їх понесення до закінчення судових дебатів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року по справі №1640/2913/18.

Будь-яких обґрунтувань поважності причин, які б перешкоджали до закінчення судового розгляду надати докази понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката, а також обґрунтувати її необхідність, позивачем не зазначено і таких не встановлено судом.

За таких обставин суд не заходить підстав для призначення судового засідання з вирішення питання про судові витрати та встановлення позивачу строку для подання доказів щодо їх розміру у відповідності до вимог п. 5 ч. 6 ст. 265 ЦПК України.

Разом з тим, інших доказів на підтвердження необхідності отримання правничої допомоги адвоката, її розміру, позивачем станом на час розгляду справи до суду не подано, а тому підстав для стягнення таких витрат у заявленому позивачем розмірі 6000,00 грн. судом не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено 2662,40 грн. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією №СЦ00136007 від 19.08.2026,/а.с.11/ та 127,38 грн. за скерування відповідачу позовної заяви з додатками листом з описом вкладення, що підтверджується копією квитанції №2208583 від 18.08.2026 ТОВ «Поштова служба «Е-ПОСТ»,/а.с.14/, тобто здійснено витрати, які пов`язані з розглядом справи.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 2277,22 грн., виходячи з розрахунку 42535,50 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 2789,78 грн. (2662,40 грн. ставка судового збору + 127,38 витрати на скерування копії позовної заяви) : 57150,00 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 2076,37 грн., що буде пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий Центр" заборгованість за кредитним договором №31.12.2025-100000796 від 01.01.2026 в сумі 42535,50 гривень (сорок дві тисячі п`ятсот тридцять п`ять гривень, 50 копійок) та 2076,37 гривень (дві тисячі сімдесят шість гривень, 37 копійок) понесених судових витрат.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження 01032, м.Київ, вул. Саксанського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .

Головуюча суддя Курус Р.І.