Рішення № 140096424, 25.09.2026, Тростянецький районний суд Сумської області

Справа № 588/1537/26

Провадження № 2/588/825/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року м. Тростянець

Тростянецький районний суд Сумської області у складі: головуючого судді Огієнка О.О., за участю секретаря судових засідань Гаврилович Я.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Представник позивача Оболонкова Ю.В. у серпні 2026 року звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 09.01.2026 між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір (оферти) № 09.01.2026-100002413, відповідно до якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 9000 грн на строк 140 днів (до 28.05.2026) з умовою сплати відсотків за процентною ставкою 1% за один день користування, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, а також сплати комісії за надання кредиту в розмірі 20% від суми кредиту, що дорівнює 1800 грн та сплати процентів за весь час прострочення згідно ст. 625 ЦК України.

Позивач свої зобов`язання виконав та надав відповідачу кредит.

Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором відповідач не виконував належним чином, внаслідок чого станом на дату подання позову утворилася заборгованість у розмірі 27900 грн, яка складається з такого: тіло кредиту 9000 грн; проценти 12600 грн; комісія за надання кредиту 1800 грн; відсотки нараховані за ст. 625 ЦК України 4500 грн.

Посилаючись на вказані обставини, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором № 09.01.2026-100002413 від 09.01.2026 у розмірі 27900 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрати пов`язані з надісланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі 127,38 грн.

Ухвалою суду від 12.08.2026 було відкрито провадження у даній справі та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

07.09.2026 та 25.09.2026 представниця відповідача подала письмові пояснення в яких зазначила, що позивачем не надано до позовної заяви кредитного договору № 09.01.2026-100002413 від 09.01.2026 на який позивач посилається у позовній заяві, а також не надано будь-яких доказів підписання кредитного договору відповідачем та доказів перерахування коштів відповідачу. Тому представниця відповідача просила суд відкласти розгляд справи та витребувати у позивача кредитний договір, Правила надання грошових коштів у позику, а також докази перерахування кредитних коштів відповідачу.

Протокольними ухвалами суду від 07.09.2026 та від 25.09.2026 було відмовлено в задоволенні клопотань представниці відповідача про витребування доказів, оскільки такі клопотання подано з порушенням вимог п. 4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України.

Також протокольною ухвалою від 25.09.2026 було відмовлено в задоволенні клопотання представниці відповідача про відкладення судового засідання, оскільки таке клопотання подано повторно, спрямовано на затягування судового розгляду.

Представниця позивача у судове засідання не з`явилася, у позовній заяві зазначила, що просить суд проводити розгляд справи без її участі, докази щодо понесених судових витрат на оплату правничої допомоги будуть подані протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.

Відповідач та його представниця також не з`явилися у судове засідання і не повідомили про причини неявки.

Суд визнав за можливе розглянути справу без участі сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що між сторонами мають місце цивільні правовідносини, пов`язані зі спорами про виконання зобов`язань, які виникли за кредитним договором, позов частково обґрунтований і підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судом установлено, що 09.01.2026 між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір (оферти) № 09.01.2026-100002413, відповідно до якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 9000 грн на строк 140 днів (до 28.05.2026) з умовою сплати відсотків за процентною ставкою 1% за один день користування, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, а також сплати комісії за надання кредиту в розмірі 20% від суми кредиту, що дорівнює 1800 грн та сплати процентів за весь час прострочення згідно ст. 625 ЦК України. Крім того, сторонами був погоджений графік платежів, відповідальність за невиконання умов договору та інші умови кредитування (а.с. 13-16, 20-23).

Зазначений договір був укладений між сторонами у формі електронного документа з відповідним електронним підписом позичальника за допомогою одноразового ідентифікатора.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

З урахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. В силу ст. 12 цього Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Отже, зі змісту кредитного договору, вбачається, що у ньому визначені основні істотні умови, характерні для таких видів договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання ним цього договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Також суд вважає необхідним зазначити, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, коду, що є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису, без здійснення входу відповідача на сайт ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» не було б укладено. Отже, суд вважає, що укладення кредитного договору відповідало внутрішній волі відповідача.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 17.01.2022 у справі №234/7723/20 (провадження №61-6379св21), від 22.11.2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21), від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 (провадження №61-16243св20), від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19), від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20).

Разом із тим, суд не приймає як складову частину кредитного договору укладеного між сторонами паспорт споживчого кредиту, що був доданий до позовної заяви, оскільки ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Такі висновки суду щодо застосування норм права відповідають висновкам Верховного Суду викладеним у постанові у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі № 393/126/20.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» 09.01.2026 було перераховано позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 9000 грн (а.с. 17).

Отже, позивач свої зобов`язання за договором виконав та надав відповідачу кредит у розмірі 9000 грн.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 1049, 1054 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Всупереч умов кредитного договору відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання, внаслідок чого станом на 29.07.2026 утворилася заборгованість в сумі 27900 грн, яка складається з такого: тіло кредиту 9000 грн; відсотки 12600 грн; комісія за надання кредиту 1800 грн; відсотки нараховані за ст. 625 ЦК України 4500 грн (а.с. 24-25).

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Верховний Суд у постанові від 21.06.2023 по справі № 916/3027/21 розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо.

Стороною відповідача не надано жодних доказів, які б спростовували установлені судом обставини на підставі доказів наданих стороною позивача.

Враховуючи установлені судом обставини та вимоги вищевикладеного чинного законодавства, зважаючи на те, що відповідачем належним чином не виконано зобов`язання за кредитним договором внаслідок чого утворилась заборгованість, суд вважає, що вимога позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками у загальному розмірі 21600 грн підлягає задоволенню у повному обсязі.

Разом із тим, не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією пов`язаною з наданням кредиту в сумі 1800 грн зважаючи на таке.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку та виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Отже умова договору щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту фактично є нікчемною.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року в справі №677/1535/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15-ц.

Також не підлягає вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 4500 грн, зважаючи на таке.

Позивачем протягом строку дії кредитного договору одночасно нараховувались відсотки за ставкою передбаченою умовами договору та за ставкою передбаченою ст. 625 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 викладено правовий висновок, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Таким чином позовні вимоги ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує таке.

Згідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн (а.с. 11).

Оскільки позовні вимоги судом задоволені на 77,42%, тому витрати позивача на оплату судового збору мають бути стягнуті з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що враховуючи сплачену суму судового збору становить 2061,23 грн.

Крім того, стороною позивача заявлено до відшкодуваннявитрати пов`язані з направленням документів відповідачу в розмірі 127,38 грн.

Дані витрати відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи, і є складовою судових витрат, які включають в себе оплату поштових послуг (відправлення рекомендованих листів), кур`єрської доставки або інші витрати, понесені позивачем. Вказана сума витрат підтверджується квитанцією ТОВ «Поштова служба «Е-Пост» № 2185261 від 05.08.2026 (а.с. 12).

Враховуючи, що позовні вимоги судом задоволені частково, отже витрати позивача пов`язані з направленням документів мають бути стягнуті з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (77,42%), що становить 98,62 грн

Керуючись вимогами статей 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором № 09.01.2026-100002413 від 09.01.2026 у розмірі 21600 (двадцять одна тисяча шістсот) грн 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» кошти на відшкодування судових витрат по оплаті судового збору в розмірі 2061 (дві тисячі шістдесят одна) грн 23 коп. та витрати пов`язані з надісланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі 98 (дев`яносто вісім) грн 62 коп.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», адреса місцезнаходження: вул. Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 37356833;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення суду складено 28.09.2026.

Суддя О. О. Огієнко