Рішення № 140094810, 02.09.2026, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

02.09.2026

ЄУН 337/4248/26

2/337/3112/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Мурашової Н.А.

за участю секретаря Туяк О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

30.06.2026 ТОВ «Юніт Капітал» (далі позивач) через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідачка), який мотивує тим, що 28.06.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі первісний кредитор) було укладено кредитний договір №927835021, відповідно до якого відповідачка отримала в кредит грошові кошти в розмірі 6900,00грн., які зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування кредитними коштами, інші платежі в порядку та строк, погоджені в кредитному договорі. Відповідачка належним чином не виконала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальному розмірі 21073,98грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 6900,00грн., заборгованості за процентами 13759,98грн., заборгованості за комісією за надання кредиту 414,00грн. Наразі право власності вимагати стягнення заборгованості з відповідача належить позивачу як новому кредитору на підставі відповідних договорів факторингу.

Просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40грн., витрати на правничу допомогу в сумі 7000грн.

Ухвалою суду від 02.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено її розгляд по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Цією ж ухвалою витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про те, чи відкривалась на ім`я відповідачки ОСОБА_1 платіжна картка № НОМЕР_1 хх-хххх-3341 та хдічнювалась зарахування на цю картку грошових коштів в сумі 6900,00грн за період з 28.06.2025 до 03.07.2025.

Витребувані документи надійшли до суду 27.07.2026.

31.08.2026 від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона не заперечувала факт укладання кредитного договору та отримання грошових коштів. В той же час заперечила проти загального розміру заборгованості, який заявлений до стягнення. Вважає його завищеним, розмір боргу перевищує суму отриманих коштів, тому обов`язковій перевірці судом підлягає законність та підстави здійснення нарахування кожного платежу, а також правомірність переходу прав вимоги до нового кредитора. Крім того, просить врахувати, що вона фактично проживає в Польщі з двома неповнолітніми дітьми, має складне матеріальне становище і не може сплатити заявлену суму боргу. Вона раніше намагалась вирішити з кредитором можливість врегулювання цього питання, однак їй були запропоновані несприятливі умови. Тому просить ухвалити рішення на підставі фактично встановлених обставин та належної оцінки усіх поданих доказів.

Одночасно заявила клопотання про витребування у позивача повного тексту кредитного договору, докази перерахування кредитних коштів.

Оцінивши доводи відповідачки, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки, по-перше, факт укладання кредитного договору та отримання кредитних коштів відповідачка у відзиві не оспорювала, у зв`язку з чим ці обставини в силу ст.82 ЦПК України не підлягають доведенню. По-друге, сторони самостійно визначають обсяг доказів, які подаються суду, і суд оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

01.09.2026 від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, в якому позивач підтримав повністю заявлені позовні вимоги, доводи відповідачки вважає безпідставними, просив позов задовольнити. Зокрема, зазначив, що кредитний договір укладено в електронній формі з дотриманням норм чинного законодавства. Позивачем додані до позовної заяви докази на підтвердження факту укладання кредитного договору, перерахування кредитних коштів, а також переходу прав вимоги до нового кредитора. Проценти нараховані відповідно до умов кредитного договору. Нараховані штрафні санкції в сумі 3450,00грн не заявлені позивачем до стягнення в межах цього позову.

Представник позивача в судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, просила позов задовольнити повністю.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не прибула, 31.08.2026 одночасно з відзивом на позовну заяву подала заяву про відкладення судового засідання та надання їй додаткового часу для підготовки її правової позиції по справі.

Враховуючи вимоги ст.43, ч.1 ст.223 ЦПК України, відповідно до яких участь у судових засіданнях є правом учасників судового процесу; неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею; відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а також те, що сторони в цій справі скористалися правом на подачу заяв по суті, з метою виконання завдань цивільного судочинства та своєчасного вирішення спору, економії процесуального часу, за відсутності будь-яких об`єктивних підстав для відкладення судового засідання, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Згідно з ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до усталеної позиції Європейського суду з прав людини, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд вважає позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.3,6,626-629 ЦК України).

В силу положень ст.526,530,611 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ст.1056-1 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Відповідно до ч.1-3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем визначається Законом України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015, згідно з яким електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: -електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; -аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В силу приписів ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010).

В цій справі суд вважає встановленим та доведеним, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» як кредитор та відповідачка ОСОБА_1 як позичальник, діючи вільно, на власний розсуд, уклали 28.06.2025 кредитний договір №927835021.

Цей договір укладений в електронній формі через ІТС Товариства, підписаний сторонами в передбачений чинним законодавством спосіб (позичальником/відповідачем електронним цифровим підписом з одноразовим ідентифікатором), що узгоджується з положеннями ст.207,1055 ЦК України, ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію».

Жодних обставин, які б вказували на нікчемність (недійсність) вказаного кредитного договору внаслідок недотримання обов`язкової письмової форми, судом в даному випадку не встановлено, тому він є чинним і обов`язковим для виконання.

Судом встановлено, що первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконав свої зобов`язання та перерахував 28.06.2025 грошові кошти в сумі 6900,00грн на платіжну картку № НОМЕР_2 , яка емітована в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я відповідачки та була зазначена нею в заявці на отримання кредиту.

За умовами кредитного договору сторони погодили загальний строк кредитування до 28.07.2030 з можливістю дострокового повного повернення кредиту після закінчення дисконтного періоду 30 днів, тобто до 28.07.2025. Крім того, сторонами було погоджено право кредитора ініціювати дострокове повернення кредиту та інших платежів у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом та комісії за надання кредиту щонайменше на один місяць (п.7.1-7.3, 9.1.1.7 договору).

Згідно з п.3.1-3.3 кредитного договору позичальнику надається дисконтний період кредитування 30 днів, протягом якого він може отримати черговий транш в рамках кредитної лінії та частково повернути кредит. Дисконтний період може бути продовжений позичальником шляхом здійснення оплати всіх фактично нарахованих процентів за цей період в сумі 1656,00грн. Кількість продовжень дисконтного періоду необмежена. У разі, якщо дисконтний період закінчвися, позичальник може повернутись до в дисктонтний період, якщо протягом тридцяти днів з дати його закінчення здійснить оплату всіх фактично нарахованих процентів та інших платежів, строк сплати яких настав.

Відповідно до п.7.4 кредитного договору проценти, нараховані протягом дисконтного періоду (в т.ч. продовженого, поновленого), сплачуються позичальником не пізніше останнього дня дисконтного періоду, після закінчення дисктонтного пероіду щоденно.

Відповідно до п.8.3 кредитного договору базова процентна ставка складає 0,98% в день від суми кредиту.

Згідно з п.8.7 кредитного договору за умови повного дострокового погашення всієї суми кредиту та суми нарахованої та несплаченої комісії за видачу кредиту протягом 6 календарних днів після дати закінчення дисконтного періоду кредитування, кредитор зобовьязаний зменшити зобовьязання позичалника по сплаті процентів за фактичні дні користування кредитом таким чином:

- за період з 28.06.2025 до 28.07.2025 застосовується дисконтна процентна ставка -0,80% в день від суми кредиту,

-у разі, якщо позичальник вчинить описані в п.3.2 договору дії з пролонгації дисконтного періоду, на період після 28.07.2025 застосовується індивідуальна процентна ставка 0,98% в день від суми кредиту.

Комісія за надання кредиту становить 414,00грн і сплачується не пізніше 30 календарних днів після закінчення строку дії договору або ініціювання кредитором дострокового розірвання/припинення договору.

Разом з тим, що відповідачка порушила умови укладеного кредитного договору, зокрема, затримала сплату процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць, у зв`язку з чим кредитор в силу положень п.9.1.1.7 кредитного договору предъявив відповідачці вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату всієї суми заборгованості, що грунтується на вимогах ч.2 ст.1050 ЦК України, ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що відповідне повідомлення про дострокове розірвання кредитного договору та необхідність оплати всієї суми заборгованості було направлено попереднім кредитором ТОВ «Таліон плюс» на електронну адресу позичальника/відповідачки 24.01.2026 і відповідно остання повинна була виконати вказані вимоги в строк до 24.02.2026. Однак таких дій не вчинила, у звьязку з чим позивач як кредитор має право вимагати стягнення заборгованості в судовому порядку.

Право вимагати з відповідачки стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором наразі належить позивачу ТОВ «Юніт Капітал» на підставі договору факторингу №27/0226-01 від 27.02.2026 (з невід`ємними додатками, в т.ч. реєстром прав вимоги №1 від 27.02.2026), укладеним з ТОВ «Таліон Плюс». Останній, в свою чергу, набув право вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором на підставі договору факторингу №МВ-ТП/51 від 02.09.2025 (з невід`ємними додатками, в т.ч. реєстром прав вимоги б/н від 02.09.2025), укладеним з первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Вказане підтверджується сукупністю наданих позивачем письмових доказів заявкою на отримання кредиту, довідкою щодо дій позичальника в ІТС кредитора, паспортом споживчого кредиту, кредитним договором, Правилами надання грошових коштів у позику, в т.ч. на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», Алгоритмом дій споживача в ІТС ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з метою акцепту оферти та укладання електронного договору, Алгоритмом дій ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладення кредитних договорів, платіжним дорученням на перерахування коштів, повідомленням про дострокове повернення кредиту та погашення заборгованості, розрахунками заборгованості, листом АТ КБ «ПриватБанк» про належність платіжної картки відповідачці та випискою з банківського рахунку про зарахування на цю карту грошових коштів, договорами факторингу (з додатками), які суд вважає належними, допустимими та достовірними доказами.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідачка факту укладання вказаного кредитного договору та отримання грошових коштів, а також виникнення заборгованості через неналежне виконання нею своїх зобов`язань за договором, не оспорювала, у зв`язку з чим ці обставини в силу ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягають доведенню іншими засобами.

Таким чином, неналежне виконання відповідачкою як боржником добровільно узятих на себе зобов`язань за кредитним договором є порушенням прав кредитора, які підлягають судовому захисту в обраний позивачем спосіб.

Так, в межах цієї справи позивач вимагає стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 21073,98грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 6900,00грн., заборгованості за процентами 13759,98грн., комісії за надання кредиту 414,00грн.

Заявлений позивачем до стягнення розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується відповідними розрахунками, наданими позивачем. При цьому, суд зауважує, що у цій справі як первісний кредитор, так і нові кредитори, в т.ч. позивач, не є банківськими установами, мають статус фінансових установ, які здійснюють господарську діяльність з надання фінансових послуг без відкриття особового рахунку клієнта, у зв`язку з чим надання первинних бухгалтерських документів, які є обов`язковими для банківських установ, є неможливим, тому надані позивачем розрахунки заборгованості, складені уповноваженими особами попередніх кредиторів, суд вважає належними та допустимими доказами заборгованості та її розміру.

Так, за аналізом вказаних розрахунків розмір заборгованості фактично визначений попереднім кредитором ТОВ «Таліон Плюс» станом на 23.01.2026, тобто на момент предьявлення відповідачці вимоги про дострокове повернення кредиту і в подальшому кредиторами не змінювався.

При цьому, з розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», станом на 02.09.2025 (на момент відступлення прав вимоги ТОВ «Таліон Плюс») загальний розмір заборгованості відповідачки за вказаним кредитним договором становив 14854,32грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 6900,00грн., заборгованість за процентами 4090,32грн., комісія 414,00грн, неустойка - 3450,00грн (не є предметом позову).

За цим розрахунком нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось первісним кредитором з 28.06.2025 до 28.07.2025 включно (30 днів дисконтного періоду) за ставкою 0,80% від суми кредиту або 55,20грн в день.

Після закінчення дисконтного періоду жодних дій позичальником/відповідачкою в порядку, погодженому в договорі з метою продовження/поновлення дисконтного періоду не здійснювалось, у зв`язку з чим первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а в подальшому новим кредитором ТОВ «Таліон Плюс» здійснено нарахування процентів за користування кредитом з 29.07.2025 до 23.01.2026 в розмірі 0,98% від суми кредиту або 67,62грн в день.

Отже, оцінивши вищевказані обставини, суд вважає, що нарахування процентів за користування кредитом здійснено кредиторами в межах погодженого в кредитному договорі строку кредитування, а також у визначеному договором порядку та розмірі, що є правомірним.

Жодних обставин, які б вказували на те, що умови кредитного договору щодо розміру процентів є несправедливими, їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача/відповідача, судом не встановлено.

Посилання відповідачки на скрутне матеріальне становище в даному випадку не звільняє її від виконання добровільно взятих зобовьязань за кредитним договором, а за відповідним клопотанням та за належного доведення може бути підставою для розстрочки/відстрочки виконання рішення суду про стягнення грошових коштів в порядку ст.435 ЦПК України.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що визначена позивачем заборгованість підлягає стягненню з відповідачки в повному обсязі, у зв`язку з чим позов ТОВ «Юніт Капітал» слід задовольнити повністю.

Згідно з ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн.

Крім того, відповідно до ст.137,141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу.

Так, в межах цієї справи позивач отримав правову допомогу адвокатського бюро «Тимошенко та партнери», що підтверджується договором про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026, додатковою угодою до нього №25771544213 від 20.04.2026, актом прийому-передачі наданих послуг, які суд вважає належними та допустимими доказами.

Разом з тим, вказані докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі 7000,00грн., що відповідно до акту приймання-передачі є вартістю послуг із вивчення матеріалів справи 1000,00грн, складання позову - 5000,00грн., підготовка адвокатського запиту 500,00грн, підготовка клопотань 500,00грн.

Згідно з ч.1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, не є обов`язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Враховуючи характер спірних правовідносин стягнення кредитної заборгованості, усталеність законодавства та судової справи в цій категорії справ, кваліфікацію адвоката, обсяг фактично наданих ним послуг (вивчення матеріалів справи, підготовка та подача позовної заяви, яка здебільшого містить цитування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, є типовою та шаблонною), виходячи з критеріїв реальності адвокатських послуг, розумності їх розміру, принципів верховенства права, справедливості та пропорційності, суд вважає заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу у цій справі 7000,00грн. завищеним та необґрунтованим, у зв`язку з чим вважає можливим зменшитийого до 4000,00грн., стягнувши вказану суму з відповідачки на користь позивача.

Керуючись ст.15,16,526,530,549,610,627,629,633,634,638,1049,1054,1056-1 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ,місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», ЄДРПОУ 43541163, місце знаходження: м. Київ, вул. Рогнідинська, буд.4, літера А, офіс 10, заборгованість за кредитним договором № 927835021 від 28.06.2025 в загальному розмірі 21073,98грн., в рахунок повернення судових витрат по сплаті судового збору 2662,40грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00грн., усього 27736,38грн. (двадцять сім тисяч сімсот тридцять шість гривень 38 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09.09.2026.

Суддя Н.А. Мурашова