Рішення № 140093790, 25.09.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/912/26

Номер провадження 2/541/1104/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 вересня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання Олешко Н.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

прокурорів Соболь Т.В., Хутченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору виконавчий комітет Миргородської міської ради Полтавської області, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

18 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, мотивуючи наступним. ОСОБА_1 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 . Відповідач мобілізований до ЗСУ, надавав кошти на утримання дитини в розмірі 1 000,00 грн. Після пред`явлення виконавчого листа до військової частини з його доходів стягуються аліменти на утримання дитини в розмірі 30 000,00 грн. Позивач зазначає, що на даний час дитина проживає з нею та знаходяться на її утриманні. Відповідач участі у вихованні дитини не приймає, ніяким чином не піклується про сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться станом здоров`я, з серпня 2023 року взагалі перестав відвідувати, спілкуватися з сином, тому просила суд позбавити відповідача батьківських прав щодо ОСОБА_5

29 березня 2026 року відповідач подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю, оскільки він відвідував сина, брав участь у його вихованні. Вказав на те, що з 04 березня 2024 року на підставі судового рішення сплачує аліменти ОСОБА_6 на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку. 14 грудня 2024 року ОСОБА_3 мобілізований до Збройних Сил України, з того часу з нього стягувалися аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі приблизно 30 000,00 грн. За вказаними обставинами ОСОБА_3 у цей період з поважних причин не мав можливості відвідувати сина та брати участь у його вихованні (а.с. 25-26).

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з викладених у позові підстав.

Представник позивача просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо ОСОБА_5 . Зазначив, що позивач не допустила відповідача до дитини лише одного разу у зв`язку з перебуванням останнього у стані алкогольного сп`яніння. У разі незгоди з такими діями відповідач мав право звернутися до компетентних органів за захистом свого права на спілкування з дитиною. Свідки, допитані за клопотанням відповідача, не надали відомостей, які б характеризували фактичні сімейні відносини та участь відповідача у вихованні дитини. Представник також зазначив, що висновок органу опіки та піклування є неконкретизованим і має формальний характер. Водночас письмовими доказами підтверджується, що фактичне виховання та утримання дитини здійснює переважно матір. Крім того, відповідач протягом певного періоду не сплачував аліменти на утримання дитини, а наявну заборгованість погасив у примусовому порядку після його мобілізації.

Відповідач в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, зазначив, що підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відсутні. Вказав, що відповідач проходить військову службу у ЗСУ, у зв`язку з чим з об`єктивних причин не має можливості регулярно спілкуватися із сином. Під час перебування на лікуванні після поранення у м. Миргороді відповідач намагався відвідати дитину, однак позивач не допустила його до сина та не надала можливості поспілкуватися з ним. Також зазначив, що відповідач до адміністративної відповідальності не притягувався, а виклики поліції мали місце значний час тому. На думку представника, позбавлення відповідача батьківських прав не сприятиме забезпеченню найкращих інтересів дитини та не покращить умов її життя.

Прокурор просила відмовити у задоволенні позову та зазначила наступне. ОСОБА_3 заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно сина, оскільки не втратив інтересу до дитини, до участі у вихованні сина, сплачує аліменти на його утримання. На даний час він позбавлений можливості брати щоденну безпосередню участь у вихованні сина, оскільки 14 грудня 2024 року мобілізований до Збройних Сил України, де перебуває до цього часу. Відомості про наявність зареєстрованих повідомлень в органах поліції щодо протиправної поведінки відповідача не стосуються його поведінки щодо сина, наявна заборгованість по сплаті аліментів не підтверджує нехтування відповідачем своїми обов`язками щодо виховання сина. Матеріали справи не містять достатніх, належних та допустимих доказів, які б підтверджували умисне й систематичне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо малолітнього сина. Позбавлення батьківських відповідача відносно сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини. Позивач не довела, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав, та не надала доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, направив заяву, в якій просив провести судовий розгляд у його відсутність, врахувати висновок про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Суд, вислухавши сторін, їх представників, прокурора, свідків, дослідивши зібрані в справі докази, приходить наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Миргородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (а.с. 5).

12 жовтня 2023 року ОСОБА_7 уклала шлюб із ОСОБА_8 та змінила прізвище на ОСОБА_9 (а.с. 6).

Відповідно до акту про фактичне проживання осіб №214/03-24 від 18 березня 2026 року, договору купівлі-продажу від 02 квітня 2025 року, витягу з державного реєстру речових прав 420705061, 420706311 ОСОБА_1 та її син ОСОБА_5 проживають в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 (а.с. 7-11, 13, 14).

У відповідності до рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 квітня 2024 року у справі № 541/750/24 з ОСОБА_3 стягуються аліменти на користь ОСОБА_6 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04 березня 2024 року і до повноліття дитини (а.с. 33).

Відповідно до повідомлення Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_1 зверталася до поліції з приводу вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства відносно неї 17 грудня 2018 року, 07 липня 2020 року, 03 березня 2021 року (а.с. 44).

Постановою судді від 16 червня 2021 року провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_3 закрито у звязку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (а.с. 43).

Відповідно до довідки від 05 травня 2026 року № 01-17/50, виданої закладом дошкільної освіти № 12 «Світлячок», повідомлення КНП «Миргородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 21 квітня 20216 року № 183, ОСОБА_5 відвідує заклад дошкільної освіти «Світлячок» (ясла-садок) з липня 2024 року; з 01 липня 2024 року по 30 червня 2025 року сім`ї було призначено державну соціальну допомогу як малозабезпеченій сім`ї; з 01 липня 2025 року по 31 березня 2026 року оплату за харчування сина сплачувала ОСОБА_1 ; до лікаря дитину приводила мати, батька на прийомі у лікаря разом із дитиною не було (а.с. 46, 47).

В період з 05 травня 2020 року по 22 жовтня 2020 року ОСОБА_6 отримувала виплати по допомозі по безробіттю відповідно до п.п. 1, 3, 4 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (трудова книжка серії НОМЕР_2 , а.с. 48).

Відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 31 березня 2026 року, виданого Миргородським ВДВС у Миргородському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, станом на 01 березня 2026 року ОСОБА_3 має заборгованість по сплаті аліментів, які стягуються на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_5 , в розмірі 7 485,86 грн, виконавче провадження № 75022200 (а.с. 50).

Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 пояснили, що є знайомими ОСОБА_1 , яка самостійно займається вихованням сина, батько дитини з ними не проживає, не відвідує сина, не допомагає матеріально, не приймає участі у вихованні. Мати робить усе необхідне для забезпечення життя дитини. ОСОБА_3 зловживає алкогольними напоями, погано ставився до позивача, коли вони проживали разом. Наразі не бачили, щоб ОСОБА_3 гуляв з дитиною, не чули від дитини, щоб той розповідав або запитував щось про батька.

Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 підтвердили, що відповідач підтримував добрі та турботливі стосунки із сином, брав участь у його догляді та забезпеченні, проводив із ним час, купував необхідні речі та іграшки. Свідки не спостерігали з боку відповідача неправомірного поводження, застосування фізичного насильства чи неналежного ставлення до дитини. Зазначили, що дитина позитивно реагувала на батька та охоче перебувала з ним. Водночас обставини фактичного спілкування відповідача з дитиною після його мобілізації змінилися. З його слів свідкам відомо, що позивач перешкоджає спілкуванню з сином, а відповідач намагається налагодити контакт із позивачем, домовитись про спілкування з дитиною.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимога або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно роз`яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негайно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Підстави позбавлення батьківських прав визначені статтею 164 СК України, а саме, якщо мати, батько: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні одного з батьків обов`язків по вихованню, а також встановити, що він ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Жодної з цих обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.

Позивач просила позбавити батьківських прав відповідача по відношенню до їх дитини, посилаючись на те, що відповідач не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Дитина проживає з нею та вона самостійно вирішує всі питання щодо виховання сина.

Ухиленням від виконання обов`язків по вихованню дитини, як підставою позбавлення батьківських прав, передбаченою положеннями п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно сина в матеріалах справи відсутні.

Ст. 141 СК України визначає, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 27 вказаної Конвенції, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Надаючи оцінку аргументам позивача про те, що починаючи з серпня 2023 року і до теперішнього часу відповідач життям сина не цікавиться, має заборгованість по сплаті аліментів, повністю самоусунувся від виховання сина та не піклується про нього, покладених законом на батьків обов`язків не виконує, будь-якої іншої участі у вихованні дитини не приймає, суд зауважує наступне.

Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22, самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, не забезпечують її матеріально, не беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Органом опіки та піклування суду надано висновок про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, в якому зазначено наступне. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю з 2018 року по 2023 рік, мають спільного сина ОСОБА_5 . У 2023 році сторони почали проживати окремо і позивачка створила нову сім`ю. 14 грудня 2024 року ОСОБА_3 був мобілізований до лав Збройних Сил України, де проходить військову службу дотепер. 27 травня 2026 року працівниками відділу «Служба у справах дітей» Миргородської міської ради було здійснено обстеження умов проживання позивача та її дитини за адресою: АДРЕСА_2 , про що складено відповідний акт. За результатами обстеження встановлено, що для дитини створено всі необхідні умови для її повноцінного жаття, виховання та всебічного розвитку. Відповідач долучив до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що проти позбавлення його батьківських прав. Він вказав, що за можливості сплачує аліменти на утримання сина та намагається відвідувати його. ОСОБА_3 наголосив, що через фактичну службу в лавах ЗСУ та перебування поза межами постійного місця проживання з поважних причин, він об`єктивно позбавлений можливості брати щоденну безпосередню участь у вихованні сина. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків. Зважаючи на те, що відповідач проходить службу в Збройних Силах України, заперечує проти позову, виявляє бажання спілкуватися з сином та сплачує аліменти, виконавчий комітет Миргородської міської ради вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 98, 99).

Таким чином, в судовому засіданні не було встановлено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Докази, які були надані позивачем, суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно його сина.

Сама по собі наявність заборгованості зі сплати аліментів не свідчить про умисне чи злісне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо утримання сина. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, відповідач здійснює їх сплату та вживає заходів до погашення наявної заборгованості, яка станом на березень 2026 року становила 7 485,86 грн. Отже, наявність заборгованості за відсутності доказів умисного ухилення від її погашення не може сама по собі свідчити про злісне невиконання обов`язку щодо матеріального утримання дитини.

Відомості про наявність зареєстрованих повідомлень в органах поліції щодо протиправної поведінки відповідача не стосуються його поведінки щодо сина та не підтверджують нехтування відповідачем своїми обов`язками щодо виховання сина.

Верховний Суд ухваленням постанови від 01 вересня 2026 року у справі № 405/5789/24 визнав, що проходження батьком військової служби у складі Збройних Сил України є об`єктивною причиною його тимчасової відсутності поруч із дитиною. Така обставина за жодних умов не може розцінюватися як винне ухилення від виконання батьківських обов`язків чи слугувати правовою підставою для примусового відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи не було достовірно доведено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав, у зв`язку з чим слід відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у позові судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 10,76, 141, 206, 263-265, 280-281 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору виконавчий комітет Миргородської міської ради Полтавської області, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: О. М. Вірченко