Рішення № 140092105, 24.09.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/9571/26-Е

Провадження № 2/522/8635/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання - Навроцької Є.І.,

розглянувши у судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 28.05.2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 71 338,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ТОВ «Управдом» є власником обладнання котельні та теплопунктів у багатоповерховому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а також є власником нежитлових приміщень, в яких зазначене обладнання знаходиться. Позивач, маючи чинну ліцензію на здійснення виробництва та постачання теплової енергії, а також на підставі договірних відносин з ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» на постійній основі здійснює закупівлю природного газу для виробництва та подальшого постачання теплової енергії споживачам, в тому числі власникам приміщень в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . ТОВ «Управдом», як виконавець комунальних послуг, має право на отримання оплати за надані ним комунальні послуги з постачання теплової енергії від споживачів за вказаною адресою. ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 . Протягом опалювальних сезонів ТОВ «Управдом» надавав відповідачу послуги з постачання теплової енергії. Незважаючи на те, що ОСОБА_1 фактично отримала від ТОВ «Управдом» комунальні послуги, однак порушує свої обов`язки щодо своєчасної оплати наданих їй послуг. Тому позивач змушений звернутися до суду з цим позовом щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 63 258,70 грн., 3% річних у розмірі 1661,19 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6418,57 грн. Також позивач просить здійснити розподіл судових витрат.

Матеріали позовної заяви суддя отримала 29.05.2026 року.

До суду 03.06.2026 року надійшла відповідь з ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області за вх. № 5188/22805 від 02.06.2026 року щодо місця проживання відповідача, у якій зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 02.03.2021 року за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою суду від 19.06.2026 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін із призначенням судового засідання на 13.07.2026 року.

У судове засідання призначене на 13.07.2026 року учасники справи не з?явилися.

Позивач про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. 13.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника ТОВ «Управдом» - Племениченко А.В. надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю.

Відповідачка ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання була повідомлена належним чином, 13.07.2026 року через канцелярію суду надала заяву про відкладення розгляду справи, оскільки не ознайомлена з матеріалами справи.

У зв?язку із надходженням заяви відповідача про відкладення розгляду справи, судове засідання було відкладено на 24.09.2026 року.

16.07.2026 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , у якому просила застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову, з огляду на наступне. Позивачем не зазначено, за які саме комунальні послуги (теплопостачання тощо) начебто виник борг. У рахунках на квартиру в розділі послуги зазначені витрати з експлуатації генератора та підігрів води, які ТОВ «Управдом» не надаються взагалі. Крім того, витрати за експлуатації генератора відповідачка сплачує ОСББ «Нова Аркадія».

21.07.2026 року надійшли додаткові пояснення ОСОБА_2 до відзиву, в яких зазначає, що ТОВ «Управдом», формуючи розмір послуг з опалення, порушило норму ст. 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» та підвищувало тарифи. Крім того, позивач не надав розрахунок донарахувань до мінімальної частки середнього питомого споживання тепла; документ, який підтверджує затвердження тарифу на постачання теплової енергії за опалювальні періоди з 2023 року по 2026 рік.

19.08.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника ТОВ «Управдом» - Племениченко А.В. надійшла відповідь на відзив, у якій просила поновити строк на подання відповіді на відзив та позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Відповідач безпідставно просить застосувати строки позовної давності, з огляду на наступне. З 02.04.2020 року по 03.09.2025 року перебіг строків позовної давності було продовжено на строк дії карантину, потім на період дії воєнного стану, а згодом зупинено до 03.09.2025 року. Наразі з 04.09.2025 року строк позовної давності поновлено. Таким чином, цей позов подано в межах позовної давності. Позивач не погоджується із посиланням у відзиві відповідачкою на невизначеність предмету спору. Вказує, що у додатках до позовної заяви містяться усі детальні розрахунки на підтвердження заборгованості відповідача. При отриманні рахунків відповідач жодного разу не надавала заперечень, не надсилала будь-яких претензій позивачу, не складала будь-яких актів з приводу неотримання відповідних послуг. Кількаразове виставлення ТОВ «Управдом» споживачам витрат за генератор в 2022 році та 2023 році пов`язано виключно із здійсненням ТОВ «Управдом» власної оренди генератора до того моменту, коли ОСББ «Нова Аркадія» встановила свої, або понесення витрат з підключення до генераторів ОСББ «Нова Аркадія». Твердження відповідача щодо оплати витрат на експлуатацію генератора не підтверджене ніякими доказами. Рахунок за підігрів води мав місце одноразово у липні 2020 року на суму 892,32 грн. та, дійсно, позивач не надає вказані послуги системно, і вказане не суперечить позовним вимогам. Щодо посилань відповідачки у додаткових пояснень до відзиву на Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» наявний мораторій на підвищення цін (тарифів) на ринку природного разу та у сфері теплопостачання, позивач зазначає наступне. За спірний період прострочення договірні відносини між сторонами були врегулюванні публічними договорами-приєднання ТОВ «Управдом» від 01.01.2020 року від 28.10.2022 року, опублікованими позивачем на виконання положень постанов КМУ від 21.08.2019 року № 830 та від 08.09.2021 року № 1022. Відповідачка у своїх поясненнях жодним чином не заперечує проти укладання між сторонами зазначених публічних договорів-приєднання. Тариф за квадратний метр є затвердженим станом на 01.01.2022 року та не змінювався. З рахунків видно, що тариф виставлявся у відповідності до встановлених нормативів і не більше суми, затвердженої 01.01.2022 року у розмірі 1861,51 грн. Відповідно ТОВ «Управдом» надає докази погодження норми споживання теплової енергії в будинку, яка встановлена органом місцевого самоврядування, а також підтвердження її незмінності на період прострочення відповідачем своїх зобов`язань. Крім того, звертають увагу, що тариф затверджений на розрахунковий період 30,5 діб. До війни цей тариф виставляли за кожний повний календарний місяць опалення (назалежно від того, скільки діб у місяці), корегували тільки для неповних місяців (початок/кінець сезону опалення, наприклад, неповний листопад чи квітень). Після початку відключень світла, враховується погодинна робота котельної, щоб врахувати періоди відключень. Відповідно, тепер враховуються різні календарні місяці, відтак, годин опалення у місяці може бути більше чи менше, однак, у будь-якому випадку основа тарифу затверджена ще у 2022 році не змінюється. Отже, у позивача немає і не може бути відповідного документу, який підтверджує затвердження тарифу на постачання теплової енергії за період з 2023 по 2026 рік, оскільки у даний період вже діяв мораторій.

У судове засідання призначене на 24.09.2026 року учасники справи не з`явилися.

Представник позивача не з`явився, 13.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» представник ТОВ «Управдом» адвокат Племениченко А.В. надала заява про розгляд справи без її участі.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 279 ЦПК України передбачено що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України датою складення судового рішення є 25.09.2026 року.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 28.04.2009 року на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 14.08.2007 року є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 478099824 від 20.05.2026 року.

ТОВ «Управдом» є юридичною особою та діє на підставі Статуту, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осібпідприємців та громадський формувань.

19.01.2005 року між ТОВ «Прогрес-Строй» та ТОВ «Управдом» був укладений договір про інвестування № ИД-97, за яким виконавець зобов?язується передати у власність інвестора об?єкт інвестування, а інвестор зобов?язується прийняти об?єкт інвестування і сплатити за нього інвестицію.

У п. 2 Договору вказано, що об?єктом інвестування є обладнання котельною та теплових пунктів (в т.ч. трубопроводи та мережі) за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з Актом приймання-передачі від 21.12.2005 року до договору про інвестування № ИД-97 від 19.01.2005 року, виконавець передав, а інвестор прийняв у власність об?єкт інвестування, та отримав право власності на рухоме майно обладнання котельні та теплових пунктів.

Право власності на приміщення №№ 502, 503 та 504 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 належить ТОВ «Управдом», що підтверджується копією витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.02.2006 року №9881728, від 17.02.2006 року №9866370 та від 17.02.2006 року №9866469.

Відповідно до Розпорядження ООДА №923/А-2017 від 06.10.2017 року переоформлено ліцензію на право провадження господарської ліцензії з виробництва та постачання теплової енергії суб?єкту господарської діяльності ТОВ «Управдом», яке розташоване за адресою: 65114, Одеська обл., Люстдорфська дорога, будинок 140/1, приміщення 510, на безстрокову.

Згідно з відповіді АТ «НАК «Нафтогаз України» № 23/4-336-24 від 20.06.2024 року, між АТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «УПРАВДОМ» було укладено наступні договори постачання природного газу:

- № 3626/1617-ТЕ-23 від 30.08.2016 року;

- № 8228/1718-ТЕ-23 від 04.09.2017 року;

- № 7252/18-ТЕ-23 від 12.10.2018 року;

- № 9237/1920-ТЕ-23 від 30.09.2019 року;

- № 20/21-4306-ТЕ-23 від 21.09.2020 року.

Також, згідно з відповіді ТОВ «ГК «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» № 125/3/1/1-4695 від 28.05.2024 року, ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» здійснювало постачання природного газу ТОВ «Управдом» протягом 2021-2024 років як виробнику теплової енергії за договорами:

- № 6411-НГТ-23 від 06.09.2021 року;

- № 4166-ПСО(ТКЕ)-23 від 19.06.2022 року;

- № 5958-ТКЕ(23)-23 від 02.10.2023 року.

11.09.2024 року між ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» та ТОВ «Управдом» було укладено договір постачання природного газу № 9016-ТКЕ(24)-14, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні підпункту 1 пункту 4 Положення, природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах, визначених цим договором.

27.10.2025 року між ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» та ТОВ «Управдом» було укладено договір постачання природного газу № 3236-ТКЕ(25)-14, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні підпункту 1 пункту 4 Положення, природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах, визначених цим договором.

Згідно з публічним договором з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії, розміщеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Управдом», виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (далі - послуга) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Відповідно до п. 1 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 28.10.2022 року цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 Типового індивідуального договору, договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на веб-сайті виконавця https://upravdom.in.ua.

Згідно з п. 4 Типового індивідуального договору, фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.

У грудні 2019 року на виконання положень постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 830 ТОВ «УПРАВДОМ» на офіційній сторінці (http://upravdom.in.ua) було опубліковано публічний договір з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії, умови якого однакові для всіх споживачів та набирають чинності з 01 січня 2020 року.

28 жовтня 2022 року на виконання положень постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022 ТОВ «УПРАВДОМ» на офіційній сторінці (http://upravdom.in.ua) було опубліковано типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (публічний договір-приєднання), умови якого однакові для всіх споживачів та набирають чинності через 30 днів з моменту опублікування.

Оскільки до дати набрання чинності вказаних вище договорів, як і в подальшому, у відповідачки не виникло заперечень щодо його укладання, вона не здійснила у встановленому законом порядку дії щодо відмови від отримання послуг, а навпаки, продовжила їх використання, у відповідності до положень ст.ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України, а також враховуючи практику викладену в постанові ВСУ від 22.02.2018 року у справі № 641/2634/16, постанові ВСУ від 11.11.2019 року у справі № 646/834/17, між позивачем та відповідачкою виникли фактичні договірні відносини на підставі зазначених договорів-приєднання про надання послуги з постачання теплової енергії.

Відповідно до розрахунку заборгованості, акту звірки взаєморозрахунків ТОВ «Управдом» та ОСОБА_1 , у відповідачки виникла заборгованість за період з січня 2020 року по березень 2026 року в розмірі 63 258,70 грн., яка складається з:

- 762,03 грн. витрати з експлуатації генератора;

- 15 383,14 грн. донарахування до мінімального рівня споживання опалення;

- 39 774,02 грн. опалення;

- 892,32 грн. підігрів води;

- 6447,19 грн. розподіл витрат на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Станом на день розгляду справи відповідачем не надано суду доказів сплати боргу.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.

Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

У статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вказано, що до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону.

У постанові КЦС ВС від 23.11.2022 у справі № 761/43664/18 вказано, що частиною першою статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Частина 1 ст. 901 ЦК України передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду № 285/4671/15-ц від 14.01.2019 року.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб`єкта господарювання. Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається.

Надання вказаних житлово-комунальних послуг здійснюється за тарифами, розрахованими виходячи із суми всіх економічно обґрунтованих витрат, що визначають собівартість виробництва цих послуг та забезпечення рентабельності ТОВ «УПРАВДОМ».

На підтвердження зазначеного позивачем суду надані: рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №157 від 14.04.2011 року «Про встановлення для населення та інших споживачів тарифів на теплову енергію та послуги опалення й гарячого водопостачання, які надаються ТОВ «Управдом»; планові калькуляції собівартості теплової енергії та розрахунки тарифів на послуги опалення та гарячого водопостачання (дахова котельня в будинку за адресою: АДРЕСА_1 ) за період з 01.01.2020 по 01.01.2022 року, після січня 2022 тариф не змінювався.

Крім того, детальна інформація щодо планової калькуляції собівартості теплової енергії та розрахунку відповідного тарифу на послуги опалення за адресою: АДРЕСА_1 доводилася до споживачів шляхом опублікування на офіційному сайті ТОВ «УПРАВДОМ» (http://www.upravdom.in.ua).

Кожного місяця відповідачці направлялися рахунки на оплату з відповідними розрахунками та інформацією.

На підставі наданих суду доказів, було встановлено, що ТОВ «Управдом» надає комунальні послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , тоді як остання як власник і споживач послуг, належним чином не виконує свої обов`язки щодо оплати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Відповідно до п.п. 5 п. 2 ст. 10 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»: для споживачів, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії, яка визначається згідно з методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Розділ VI Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих в будівлі комунальних послуг, яка затверджена Наказом Мінрегіонбуду № 315 від 22.11.2018: якщо опалюване приміщення спожило менший обсяг теплової енергії, визначений за показаннями вузлів розподільного обліку теплової енергії, ніж визначений за мінімальною часткою середнього питомого споживання, такому приміщенню донараховується обсяг спожитої теплової енергії.

Донарахування обсягу теплової енергії для опалюваного приміщення, оснащеного вузлом розподільного обліку або приладами-розподілювачами теплової енергії здійснюється з метою перевірки додержання теплового режиму в цих приміщеннях протягом опалювального періоду, в яких не допускається зниження температури повітря більше ніж на 4°С від нормативної температури внутрішнього повітря (18 °C згідно п. 1. Розділу VIIІ Методики № 315), унеможливлення опалення приміщення за рахунок суміжних опалюваних приміщень та допоміжних приміщень, а також недопущення зниження нормативного строку експлуатації приміщення/будівлі.

Тобто, згідно норм чинного законодавства України споживачі, приміщення яких обладнане лічильником, повинні дотримуватися відповідного температурного режиму в своєму житловому приміщенні та забезпечити мінімальну норму споживання теплової енергії, яка встановлена для цього приміщення.

Таким чином, як виконавець послуг ТОВ «УПРАВДОМ», так і споживач зобов`язуються при наданні/отриманні послуг з постачання теплової енергії, дотримуватися встановлених температурних норм в житлових приміщенням.

Якщо споживач, приміщення якого обладнане лічильником, не забезпечує мінімальну норму споживання теплової енергії, яка встановлена для їх приміщення, ТОВ «УПРАВДОМ» зобов`язується згідно зазначених вище вимог закону проводити споживачу донарахування послуг з постачання теплової енергії. ч. 2 ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»: до встановлення вузла комерційного (загальнобудинкового) обліку обсяг споживання теплової енергії визначається за нормою споживання, встановленою органом місцевого самоврядування, що підлягає щомісячному коригуванню виконавцем послуги за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря.

Суд зазначає, що багатоквартирний житловий будинок є єдиною теплотехнічною системою, в якій тепловіддача через огороджувальні та внутрішньобудинкові конструкції (стіни, перекриття, перегородки) відбувається між суміжними приміщеннями. Штучне зменшення відповідачем споживання теплової енергії у власному приміщенні шляхом прикручування опалювальних приладів призводить до того, що належне відповідачу приміщення фактично опалюється не менше, а частково за рахунок тепловіддачі із суміжних приміщень інших мешканців будинку, які, своєю чергою, продовжують сумлінно споживати та оплачувати теплову енергію в обсязі, необхідному для підтримання нормативної температури. За таких обставин має місце неправомірне перекладення відповідачем частини власних витрат на оплату теплової енергії на інших співвласників (мешканців) будинку, що прямо суперечить принципу справедливого розподілу обсягів спожитої теплової енергії між споживачами, закладеному в основу вищенаведеного нормативного регулювання, а також не узгоджується із загальними засадами добросовісності учасників цивільних правовідносин.

Позивачем на підтвердження правильності здійснених донарахувань надано розрахунки мінімальної місячної питомої норми споживання теплової енергії, виконані відповідно до вимог розділу ХІІ Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіонбуду № 315 від 22.11.2018.

За таких обставин, суд вважає доведеним факт недотримання відповідачем встановленого температурного режиму та мінімальної норми споживання теплової енергії.

Оцінюючи наведені сторонами докази та доводи в їх сукупності, суд виходить з того, що обов`язок доказування розподіляється відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21, саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Відповідач, заперечуючи проти позову, обмежилася доводами про невизначеність предмета спору, стверджувала, що послуги з експлуатації генератора та підігрів води ТОВ «Управдом» не надаються взагалі, водночас ОСОБА_2 не надано доказів того, що зазначені їй послуги не надавались, що вона не користувалася наданими послугами і потреби в таких послугах не мала, належними та допустимими доказами не доведено та матеріалами справи не підтверджено. Крім того, відповідачка не надала доказів необґрунтованості нарахованих сум, не надала свого розрахунку, тому суд погоджується з розрахунком позивача.

Суд враховує висновок Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 210/5796/16-ц, викладений у постанові від 18.03.2019, що для звільнення від оплати за комунальні послуги особа повинна у встановленому порядку відмовитись від таких послуг та не здійснювати фактичного користування ними, а не посилатися лише на відсутність договору та неналежну якість послуг.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка заявляла вимоги про перерахунок заборгованості, не складала Акту-претензій згідно встановленої норми, затвердженої постановою КМУ від 27.12.2018 року № 1145 щодо невідповідності якості надання комунальних послуг.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17 звернула увагу на те, що обов`язок власника утримувати належне йому майно виникає безпосередньо із закону та не залежить від його волевиявлення, а тому власник не може бути звільнений від участі у витратах, пов`язаних із належним утриманням спільного майна багатоквартирного будинку.

З огляду на викладене, враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем за оплату житлово-комунальних послуг підтверджена наявними доказами, що містяться у матеріалах справи, і відповідач на момент ухвалення рішення не надав документів, які свідчили про сплату вказаної заборгованості, а також, не надав доказів неотримання ним вищенаведених житлово-комунальних послуг чи оформлення у встановленому порядку відмови від їх отримання, не спростував належними та допустимими доказами наданого позивачем розрахунку спірної заборгованості, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог про стягнення основної суми боргу, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 63 258,70 грн. підлягають задоволенню.

Крім основної суми борги, позивач також просить стягнути з відповідачки на свою користь 3% річних та інфляційні втрати за несвоєчасну оплату.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Згідно розрахунку інфляційного збільшення та 3% річних по заборгованості відповідачки за період з січня 2020 року по березень 2026 року без рахування періоду з 24.02.2022 року по 28.12.2023 року, з 26.05.2025 року по 10.04.2026 року інфляційне збільшення складає 6418,57 грн. та розмір 3% річних складає 1661,19 грн., а саме:

- за витрати з експлуатації генератора за період грудня 2022 року, з січня 2023 року по лютий 2023 рок, листопад 2023 року 3% річних 32,19 грн.; інфляція 127,68 грн.;

- за витрати з донарахування до мінімального рівня споживання опалення за період лютого 2021 року, з січня 2022 року по березень 2022 року, з листопада 2022 року по березень 2023 року, з листопада 2023 року по березень 2024 року, листопад 2024 року 3% річних 595,67 грн.; інфляція 2451,71 грн.;

- за витрати з опалення за період грудень 2021 року, грудень 2024 року, з січня 2025 року по березень 2025 року, з листопада 2025 року по березень 2026 року 3% річних 607,06 грн.; інфляція 2392,37 грн.;

-за витрати з підігріву води за період липень 2020 року 3% річних 78,92 грн., інфляція 163,06 грн.;

- за витрати з розподілу витрат на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення за період з січня 2020 року по березень 2020 року, з листопада 2020 року по квітень 2021 року, з листопада 2021 року по березень 2022 року, з листопада 2022 року по березень 2023 року, з листопада 2023 року по березень 2024 року, листопад 2024 року 3% річних 347,35 грн.; інфляція 1283,75 грн.

Доводи позивача про неналежне виконання відповідачкою своїх зобов`язань щодо оплати житлово-комунальних послуг та наявність заборгованості знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а відтак стягненню з ОСОБА_2 підлягає сума заборгованості в розмірі 71 338,46 грн, з урахуванням 3 % річних в розмірі 1661,19 грн та суми інфляційних втрат у сумі 6418,57 грн.

Відповідачкою не спростована належним чином наявність заборгованості перед позивачем.

За таких обставин, вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідач до позовних вимог просив застосувати строк позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17).

Застосування позовної давності має забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність іповноту із плином часу.

У статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У частині першій статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що ТОВ «Управдом» звернулося до суду з позовом 28.05.2026 року з позовними вимогами про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг за період з січня 2020 року по березень 2026 року. За вказаних обставин початок строку позовної давності слід обраховувати саме з січня 2020 року.

У свою чергу, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX), який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд з цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), який набрав чинності 17.03.2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ), який набрав чинності 30.01.2024 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Тобто, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434 -IX.

Відповідно до Закону Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був виключений.

Відтак з 04.09.2025 року перебіг строків позовної давності було поновлено.

Оскільки в даній справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо заявлених позовних вимог не спливла, то цей строк, внаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29 січня 2024 року) й подальшого (з 30 січня 2024 року до 03.09.2025 року) було зупинено його перебіг на строк дії воєнного стану, а з 04.09.2025 року строк позовної давності було поновлено.

З урахуванням викликладеного, даний позов поданий в межах строку позовної давності.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною другою статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України»).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

ВП ВС зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.

Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Велика Палата ВС виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

ВП ВС також зауважила, що ч. 3 ст. 137 ЦПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Велика Палата ВС дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 137 ЦПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного в ч. 4 вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви долучено: договір про надання правової (правничої) допомоги №26/964/1 від 24.12.2025 року; додаткова угода №27-05 до договору про надання правової (правничої) допомоги №26/964/1 від 27.05.2026 року; додаткова угода №27-05/2 до договору про надання правової (правничої) допомоги №26/964/1 від 27.05.2026 року; детальний опис робіт до договору про надання правової (правничої) допомоги №26/964/1 від 27.05.2026 року; акт приймання-передачі робіт від 27.05.2026 року.

Як вбачається з детального опису робіт та акту приймання-передачі робіт до договору про надання правової (правничої) допомоги №26/964/1 від 27.05.2026 року, адвокатом Племениченко Антоніною Валеріївною були виконані наступні роботи:

- вивчення наданих клієнтом документів та формування правої позиції 3250 грн.

- написання позовної заяви з урахуванням вивчення судової практики, підготовки додатків та здійснення необхідних розрахунків 4250 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2026 адвокат Племениченко А.В. подала в інтересах ТОВ «Управдом» позовну заяву у даній справі.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14.11.2018 року у справі № 753/15687/15.

При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.

Слід також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи суд виходить з того, що пред`явлені позивачем витрати на правничу допомогу є завищеними, а тому з дотриманням критеріїв дійсності та розумності, з урахуванням, що дана справа не відноситься до категорії складної, є типовою, також враховуючи ціну позову, розмір пред`явлених позивачем витрат у розмірі 7500 грн., на думку суду є завищеним та підлягають стягненню у розмірі 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 317, 322, 530, 612, 625, 628, 638, 901 ЦК України, ст.ст. 79-81, 89, 133, 141, 223, 263-265, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УПРАВДОМ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УПРАВДОМ» (код ЄДРПОУ 32901991, адреса місцезнаходження: 65114, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 140/1, прим. 510) заборгованість у загальному розмірі 71 338 (сімдесят одна тисяча триста тридцять вісім) гривень 46 копійок, з яких:

- основний борг за надані житлово-комунальні послуги 63 258,70 грн;

- загальний розмір нарахованих 3% річних 1661,19 грн.;

- нараховані інфляційні витрати за несвоєчасну оплату 6418,57 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УПРАВДОМ» (код ЄДРПОУ 32901991, адреса місцезнаходження: 65114, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 140/1, прим. 510) судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УПРАВДОМ» (код ЄДРПОУ 32901991, адреса місцезнаходження: 65114, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 140/1, прим. 510) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно з ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 25.09.2026 року.

Суддя Домусчі Л.В.