Ухвала суду № 140092072, 22.09.2026, Приморський районний суд м. Одеси

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1

УХВАЛА

22 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 ,

захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 про визнання доказів очевидно недопустимими та тимчасовий доступ до речей і документів, -

встановив:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190, ч.2 ст.15, ч.4 ст. 190, ч.3 ст. 358, ч.2 ст. 28, ч.4 ст. 358 КК України, ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 15, ч.4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч.2 ст.28, ч.4 ст. 358 КК України.

Захисником ОСОБА_5 подане клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими, а саме просив суд визнати недопустимими докази сторони обвинувачення, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону під час залучення приватного нотаріуса ОСОБА_8 до конфіденційного співробітництва та проведення НСРД, а також на розголошення ним нотаріальної таємниці. Зазначав, що отримані за таких обставин докази є недопустимими відповідно до ст. 87 КПК України, у тому числі за принципом «плодів отруйного дерева», та просив припинити їх дослідження і не допитувати нотаріуса як свідка. Крім того, захисник просив визнати недопустимими нотаріальні документи, отримані органом досудового розслідування за запитами слідчого без ухвали слідчого судді, оскільки вони, на думку захисту, містять відомості, що становлять нотаріальну таємницю. Також захисник ставив під сумнів наявність у діях обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст. 15, 190 КК України, посилаючись на відсутність об`єкта посягання, прямого умислу, корисливого мотиву та мети, а також причинного зв`язку між діями обвинувачених і шкодою потерпілому. На підтвердження своїх доводів посилався, зокрема, на рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.11.2024 у цивільній справі № 523/19430/23, яким свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_9 , визнано недійсним. У зв`язку з наведеним сторона захисту просила визнати зазначені докази недопустимими, припинити їх дослідження та ухвалити виправдувальний вирок.

Обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначили, що підтримують позицію сторони захисту.

Прокурор ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення клопотання сторони захисту, вважаючи його передчасним. Зазначила, що сторона захисту оспорює письмові докази, отримані за епізодом щодо Корнієнка, у зв`язку з чим на даній стадії судового розгляду головуючий не має можливості надати оцінку законності їх збирання. Водночас прокурор зазначив, що доводи сторони захисту не відповідають дійсності, оскільки нотаріус не мав права самостійно розголошувати нотаріальну таємницю, а відповідні документи були надані на виконання ухвали суду. У зв`язку з цим просив повернутися до розгляду заявленого клопотання після дослідження відповідних доказів.

Захисник ОСОБА_5 підтримав заявлене клопотання та звернув увагу суду на обставини залучення нотаріуса Журавля як конфіденційного співробітника. Зазначив, що особи, які відповідно до закону зобов`язані зберігати професійну таємницю, не можуть залучатися до відповідних процесуальних заходів у спосіб, що може призвести до її розголошення. На думку захисника, у даному випадку мало місце порушення нотаріальної таємниці, що, з огляду на положення кримінального процесуального законодавства, має наслідком недопустимість отриманих доказів.

Крім того, захисник зазначив, що судове рішення, на підставі якого були отримані відповідні документи, є чинним та обов`язковим до виконання, однак саме по собі його існування не усуває питання щодо дотримання встановленого законом порядку отримання доказів. Також захисник звернув увагу суду на особу Корнієнка, зазначивши, що останній, на його думку, є особою зі слабкою волею внаслідок зловживання алкогольними напоями, а його донька має проблеми з психічним здоров`ям. За твердженням захисника, зазначеними обставинами скористалися треті особи, внаслідок чого фактично заволоділи квартирою Корнієнка в інтересах інших осіб.

Розглянувши клопотання, вислухавши думку учасників процесу, суд приходить до наступного.

За змістом ст.84 КПК України (далі КПК) доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до ч.1 ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно з ч.2 ст.89 КПК у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому системний аналіз ст.89 КПК дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року «Про деякі питання здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (Постанова ККС ВС від 29.09.2020 року у справі №601/1143/19).

У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч.1 ст.89 КПК) якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (Постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі №334/5670/18).

Оцінюючи на предмет обґрунтованості доводи клопотання захисника, щодо очевидної недопустимості доказів, суд не вбачає їх очевидної недопустимості, оскільки клопотання захисника фактично зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку останнього під час проведення досудового розслідування, які на переконання суду на цій стадії судового розгляду очевидно недопустимими в розумінні ч.1 ст.87 та ч.2 ст.89 КПК не є.

Так, як зазначав вище суд, очевидна недопустимість доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) може бути встановлена за повідомленням сторін кримінального провадження, які приймають участь у змагальному процесі (ст.22 КПК), отже сторона, яка заявила про очевидну недопустимість доказу має відстояти та довести свою позицію перед судом, який, у відповідності до положень ч.6 ст.22 КПК, виконує роль незалежного арбітра та лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зберігаючи при цьому об`єктивність та неупередженість. На підтвердження своєї позиції, в разі звернення до суду з таким клопотанням, сторона має довести перед судом, що докази, які сторона просить визнати очевидно недопустимими, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і, їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду.

Таким чином, сторона, яка стверджує про істотні процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати яким чином вони перешкоджали забезпеченню та реалізації прав і свобод особи, та що ці порушення призвели до очевидної недопустимості доказів.

Натомість таких доказів сторона захисту суду не надала, переконливих доводів та обґрунтувань не навела, хоча з урахуванням засад диспозитивності та змагальності кримінального провадження мала для цього всі права.

При цьому, суд визнає хибними та помилковими твердження захисника про очевидну недопустимість перелічених в клопотанні доказів, які ґрунтуються на суб`єктивних домислах, що потягло неправильне розуміння та тлумачення на власну користь відповідних норм кримінального процесуального закону.

Відтак, даючи оцінку доводам, викладеним у клопотанні захисника, суд констатує, що не вбачає очевидної недопустимості перелічених доказів, оскільки клопотання захисника зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку захисника під час проведення досудового розслідування, які на переконання суду на цій стадії судового розгляду очевидно недопустимими не є в розумінні ч.1 ст.87 та ч.2 ст.89 КПК.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначеного в ньому доказу.

Також, захисником ОСОБА_5 подане клопотання про надання тимчасового доступу до інформації, що перебуває у розпорядженні ДП « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме повного витягу з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів щодо нотаріального бланка НРТ 368322. Клопотання обґрунтовано необхідністю встановлення належності зазначеного бланка конкретному нотаріусу, обставин його отримання, використання та анулювання. Сторона захисту зазначає, що ці відомості мають істотне значення для перевірки обставин використання бланка у кримінальному провадженні та оцінки допустимості відповідних доказів, а самостійно отримати повний витяг із Єдиного реєстру захист можливості не має. У зв`язку з цим захист просить надати тимчасовий доступ до відповідної інформації.

Захисник ОСОБА_5 клопотання підтримав та просив його задовольнити, додатково зазначив, що сторона захисту не володіє спеціальними знаннями щодо обліку та використання нотаріальних бланків, у зв`язку з чим просив суд сприяти отриманню необхідних доказів для забезпечення рівності процесуальних можливостей сторін.

Захисник ОСОБА_4 зазначив, що серія спірного нотаріального бланка не є серією бланків Одеської області, а отримання відповідної інформації з Реєстру дозволить встановити обставини його використання та перевірити версію сторони захисту щодо можливого шахрайського використання бланка.

Обвинувачені підтримали думку захисників.

Прокурор ОСОБА_10 проти задоволення клопотання заперечувала, вважаючи його передчасним, та зазначила, що сам нотаріальний бланк вже міститься в матеріалах кримінального провадження.

Розглянувши клопотання сторони захисту заслухавши думку учасників судового провадження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої вони знаходяться, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення, вилучити їх.

Зі змісту клопотання вбачається, що необхідність отримання запитуваної інформації сторона захисту обґрунтовує припущеннями щодо можливих порушень порядку отримання, використання та анулювання нотаріального бланка НРТ 368322, а також посиланням на те, що отримання відповідних відомостей може мати значення для перевірки версії захисту про можливе використання вказаного бланка не тим нотаріусом, якому він був виданий.

Разом з тим, на даному етапі судового розгляду, прокурором ще не долучено письмових доказів, тому таке клопотання сторони захисту суд визнає передчасним та таким, що на даній стадії судового розгляду задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 369-372, 376 КПК України, суд, -

постановив:

В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 про визнання доказів очевидно недопустимими та тимчасовий доступ до речей і документів відмовити.

Ухвала в апеляційному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя

Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1

Єдиний унікальний номер справи: №522/14887/23

Номер провадження № 1-кп/ 522/1387/26

Головуючий суддя ОСОБА_1