Рішення № 140092026, 25.09.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 636/2056/26

Провадження № 2/638/7135/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

25 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Лєбєдєвої А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Печенізької селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області, третя особа: Чугуївська державна нотаріальна контора, про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною та визначення додаткового строку для прийняття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача з проханням визнати відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 недійсною; визначити позивачу додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , терміном в три місяці з часу набрання рішенням суду законної сили. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер двоюрідний брат позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 6.97 га кадастровий номер 6324680500:04:004:0123 на території Артемівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно із заповітом №04 від 29.01.2016 року вищевказана земельна ділянка площею 6.97 га кадастровий номер 6324680500:04:004:0123 на території Артемівської сільської ради як спадщина передається позивачу. 24.06.2016 року позивач звернувся до Печенізької державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом №04 від 29.01.2016 року на майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак, 01.07.2016 року позивач вимушений був подати до Печенізької державної нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини, якою було відкликано попередню заяву про прийняття спадщини. Дана відмова мала вимушений характер у зв`язку з тим, що позивач, відмовляючись від спадщини, діяв під впливом помилки, що має істотне значення щодо природи правочину, своїх прав та обов`язків. Так, нотаріус Печенізької державної нотаріальної контори дезінформував позивача щодо наявності боргових зобов`язань померлого, вказавши, що позивач прийнявши спадок та боргові зобов`язання, повинен буде виплачувати борг і відсотки по ньому. Причому нотаріус вказав, що платити доведеться не з дня прийняття спадщини, а з дня його відкриття, тобто з дня смерті спадкодавця. За невиконання даних зобов`язань з спадкоємця будуть стягнуті відсотки, що підлягають сплаті. Всупереч положенням чинного законодавства України щодо нотаріальної діяльності нотаріус не надав позивачу пояснення, необхідні для правильного розуміння та оцінки механізму прийняття/відмови спадщини за заповітом, жодним чином не пояснив природу, особливості та правові наслідки, властиві вчинюваній нотаріальній дії. Таким чином, нотаріус грубо порушив законодавчо встановлені засади справедливості, об`єктивності, законності та достовірності професійної нотаріальної діяльності, в результаті чого позивач був позбавлений належної охорони і захисту своїх прав та законних інтересів як спадкоємця за заповітом. Позивач, усвідомивши про порушення свого законного права на спадщину 14.10.2025 року звернувся до Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте отримав відмову. Позивач протягом встановленого законом строку для прийняття спадщини вчинив необхідну сукупність дій спрямованих на прийняття спадщини, зокрема звернувся до Печенізької державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Проте, у зв`язку з дезінформуванням нотаріуса, і як наслідок подачею заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом, вчиненої під впливом помилки, позивач так і не вступив в права спадкування за заповітом. Таким чином, позивач вимушений звернутися до суду з даною заявою про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Ухвалою суду від 16 квітня 2026 року по справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 15 червня 2026 року по справі закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Також, судом у якості свідків в судовому засіданні допитані позивач та ОСОБА_4 .

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений вчасно та належним чином, причин неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву або клопотань про відкладення слухання справи суду не надходило, представник третьої особи надав заяву про розгляд справи без його участі.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач повідомлений про час та місце слухання справи своєчасно та належним чином, позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, позивача, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2

За довідкою №17-20/210 від 13.10.2025 виконкому Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 01.01.1991 та на день смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

За заповітом від 29.01.2016 ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1 земельну ділянку площею 6,97 га кадастровий номер 6324680500:04:004:0123.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю №630 ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 6,97 га, кадастровий номер 6324680500:04:004:0123.

Згідно копії спадкової справи №31/2016 ОСОБА_1 24.06.2016 звернувся до Печенізької державної нотаріальної контори Харківської області із заявою про прийняття спадщини за заповітом, після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . 01.07.2016 ОСОБА_1 звернувся до Печенізької державної нотаріальної контори Харківської області із заявами про відкликання заяви про прийняття спадщини та відмову від прийняття спадщини.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка позивач пояснив, що їздив до нотаріуса оформлювати спадщину разом з другом - ОСОБА_4 . Позивач подав документи, але згодом зателефонував нотаріус і сказав, що є якийсь борг і потрібно написати відмову від прийняття спадщини, а потім він у будь-який момент зможе прийняти спадщину. Після цього у позивача виникли сімейні проблеми і він не займався цим питанням. Під час звернення до нотаріуса у м.Чугуїві позивачу стало відомо, що за наявності відмови від спадщини, отримати свідоцтво про право на спадщину неможливо та потрібно звертатися до суду. Позивач не має вищої освіти, лише середню, у 2016 році він працював слюсарем, кочегаром, робітником у фермерському господарстві. Позивач повірив нотаріусу, що через деякий час після відмови від спадщини, він потім зможе отримати спадщину після повторного звернення. На сьогоднішній день позивачу не відомо чи працює цей нотаріус, він його після цього не бачив, нотаріальна контора у с. Печеніги, куди він звертався, вже закрита. Позивач не розумів реальні наслідки написання заяви про відмову від спадщини, вступав у спадщину вперше в житті і тому процедура була не відома. Перед написання заяви про відмову у прийняття спадщини він ні з ким не радився та не консультувався.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що з позивачем дружить з дитинства, з ОСОБА_3 дружив до дня його смерті, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були двоюрідними братами. ОСОБА_3 склав заповіт за місяць до своєї смерті в сільській раді, у нього не було інших родичів, крім позивача. Похованням ОСОБА_3 займався ОСОБА_1 . ОСОБА_3 пересувався на інвалідному візку тому, що у нього були паралізовані ноги, возив його у сільраду ОСОБА_4 . ОСОБА_5 місяці через 4-5 разом із ним їздили до нотаріальної контори. Позивач писав заяву про відкриття спадкової справи і нотаріус сказала йому приїхати через місяць на оформлення спадщини. Через тиждень позивач попросив свідка відвезти його до нотаріусу в с. Печеніги. Нотаріус на ім`я ОСОБА_6 при ньому розповіла ОСОБА_1 , що у ОСОБА_3 є банківські кредити, пояснила, що якщо він не хоче щоб кредити перейшли на нього потрібно написати заяву про відмову у прийнятті спадщини. Коли вирішиться питання з банківськими кредитами, у будь-який час він зможе оформити спадщину. Спочатку вони обурювалися і питали навіщо писати таку заяву, але врешті позивач написав заяву. У той час у позивача були великі фінансові проблеми. У 2025 році ОСОБА_1 подзвонив йому та вони поїхала в нотаріальну контору в м.Чугуїв, оскільки у с.Печеніги нотаріальна контора закрилася. Нотаріус не оформила спадщину пояснивши, що є заява про відмову у прийнятті спадщини, тому позивачу потрібно звертатися до суду. Потім з`ясувалося, що у ОСОБА_3 ніяких боргів не має і не було. ОСОБА_3 не виходив з дому і жодних кредитів не брав, чому нотаріус таке порадила свідок не розуміє, нотаріус ввела їх в оману. Свідок зазначив, що ОСОБА_5 не розумів наслідків написання заяви про відмову у прийнятті спадщини, він повірив нотаріусу, що зможе пізніше прийняття спадщини, незважаючи на наявність заяви. ОСОБА_5 з юристом не консультувався, має освіту 10 класів, у вищому навчальному закладі не вчився, працював різноробочим в радгоспі до цього, зараз працює в МНС.

Згідно ч.1-3 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадка, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частиною 1 статті 1273 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до ч.5 ст.1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦПК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що за змістом наведеної норми обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного правочину та роз`яснення нотаріусом суті правочину не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього правочину недійсним.

Вирішуючи питання про наявність обставин, що вказують на істотну помилку позивача, суд виходить з такого. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, первісною і справжньою волею позивача було саме прийняття спадщини, що підтверджується його першим зверненням до нотаріуса 24.06.2016 року.

Суд бере до уваги показання допитаних у судовому засіданні позивача та свідка, який був присутній разом із позивачем у нотаріальній конторі 01.07.2016 року. Свідок беззаперечно підтвердив факт того, що нотаріус дезінформував позивача щодо обсягу його майбутніх обов`язків як спадкоємця, зокрема вказавши про необхідність сплати боргів та можливість після відмови у прийняти спадщини в подальшому, через проміжок часу оформити спадщину.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами ; висновками експертів; показаннями свідків (ч.2 ст.76 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Суд вважає належними доказами показання допитаних свідків, оскільки вони узгоджується між собою та стосуються обставин, які підлягають доказуванню.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов`язаний сприяти громадянам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз`яснювати права і обов`язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Звертаючись до державного нотаріуса як до уповноваженого суб`єкта, який діє від імені держави та володіє спеціальними правовими знаннями, позивач мав правомірно очікувати на отримання достовірної, повної та об`єктивної інформації щодо правових наслідків прийняття спадщини (зокрема, меж відповідальності спадкоємця за боргами спадкодавця виключно в межах вартості успадкованого майна згідно зі ст. 1282 ЦК України).

Оскільки формування помилкової уяви позивача щодо прав та обов`язків сторін (обсягу боргового тягаря) відбулося не через його бездіяльність, а внаслідок отримання спотвореної інформації від особи, на яку законом покладено обов`язок роз`яснювати суть правочину, суд доходить висновку, що позивач дійсно діяв під впливом помилки, яка має істотне значення. За таких обставин, заява від 01.07.2016 року про відмову від прийняття спадщини не відображала справжньої волі позивача, а тому підлягає визнанню недійсною з підстав, передбачених ст. 229 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України такий правочин не створює юридичних наслідків.

При цьому, третя особа - Чугуївська державна нотаріальна контора, яка є правонаступником Печенізької державної нотаріальної контори Харківської області, внаслідок її ліквідації, будь-яких пояснень, заперечень проти позовної заяви не подала, просили розглянути справу за відсутності їх представника.

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17. З указаним висновком погодився й Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц.

Отже, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Разом з тим, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалим відрядженням, в тому числі закордонним; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року по справі № 6-1215цс16, Верховний Суд від таких висновків не відступав, про що свідчить практика застосування норм права у подібних правовідносинах, викладена у постановах від 18 січня 2018 року по справі № 198/476/16, від 01 лютого 2018 року по справі № 712/656/15, від 06 червня 2018 року по справі № 592/9058/17, від 11 липня 2018 року по справі № 381/4482/16-ц, від 25 квітня 2019 року по справі № 761/794/15-ц, від 17 червня 2020 року по справі № 520/10377/17, від 18 травня 2021 року № 615/1337/19 тощо.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 17 жовтня 2018 року, справа № 681/203/17-ц, зазначив, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд мас враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Враховуючи викладене, оскільки після смерті ОСОБА_3 , вперше із заявою про прийняття спадщини позивач звернувся у строки, визначені ст.1270 ЦК України та судом визнано недійсною відмову позивача від прийняття спадщини 01.07.2016, суд дійшов висновку, що позивачем з поважних причин пропущено визначений законом строк на прийняття спадщини, а тому вважає необхідним визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини тривалістю два місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили, що є достатнім для вчинення вказаних дій.

Керуючись ст.ст. 202,203,229,1269,1272,1273,1275 Цивільного кодексу України, ст.ст. 274-279, 263-265, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Печенізької селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області (Харківська обл., Чугуївський район, с.Печеніги, вул.Незалежності, 48, код ЄДРПОУ 04396992), третя особа: Чугуївська державна нотаріальна контора (Харківська обл., м.Чугуїв, вул.Старонікольська, 44, код ЄДРПОУ 02893551) про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною та визначення додаткового строку для прийняття спадщини задовольнити частково.

Визнати недійсною відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , від прийняття спадщини за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка засвідчена нотаріусом Печенізької державної нотаріальної контори Харківської області Юрченко О.М. за реєстровим №79 у спадковій справі №31/2016.

Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , терміном у два місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Шевченківський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий Є.В. Невеніцин