Рішення № 140089659, 25.09.2026, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/2604/17

номер провадження 2/695/7/26

25 вересня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря Оніщенко Н.В.

представника позивача за первісним позовом адвоката Гриньковського С.П.,

представника відповідача за первісним позовом адвоката Пилипенка Р.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільвер Фуд» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої працівником, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільвер Фуд», третя особа на стороні позивача: Управління Держпраці в Черкаській області про визнання недійсним договору про повну матеріальну відповідальність,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільвер Фуд» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником, у розмірі 15 583 грн 68 коп. та 10 000.00 грн. моральної шкоди, а всього на загальну суму 25 583 грн 68 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 лютого 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір на виконання обов`язків водія-експедитора. 27 лютого 2014 року між ТОВ «Сільвер Фуд» та ОСОБА_1 укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до пункту 1 якого працівник, обіймаючи посаду водія-експедитора, взяв на себе повну відповідальність за забезпечення збереження довірених підприємством матеріальних цінностей, а саме: автомобіля «Mercedes-Benz» (державний номер НОМЕР_1 ), продуктів харчування, відпущених за товарно-транспортними документами, та грошових коштів. 25 травня 2017 року відповідач отримав від ФОП ОСОБА_2 кошти в сумі 15 583 грн. 68 коп. за товар, переданий від ТОВ «Сільвер Фуд», про що склав відповідну розписку. Однак, повернувшись на територію підприємства, він залишив ввірений йому автомобіль, грошові кошти не здав, на роботу в подальшому не з`являвся, привласнивши кошти товариства в зазначеній сумі.

Позивач зазначає, що протиправними діями відповідача йому заподіяно не лише матеріальну, а й моральну шкоду, яка полягає у приниженні ділової репутації суб`єкта господарювання та її підриві в торговельній сфері серед контрагентів і партнерів по підприємницькій діяльності. Крім того, вказані події набули розголосу серед працівників товариства через безкарність дій відповідача, що змусило керівництво вживати додаткових заходів задля підвищення трудової дисципліни та зміцнення авторитету підприємства. Заподіяну моральну шкоду позивач оцінює у 10 000 грн. і просить стягнути її з відповідача.

Таким чином ТОВ «Сільвер Фуд» керуючись нормами ст.ст. 21, 130, 134, 135-1 та 135-3 КЗпП України, а також ст.ст. 1166, 1167 та ст. 1192 ЦК України звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 26.09.2017 відкрито провадження у даній справі, призначено судове засідання.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, який мотивовано тим, що відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, який мотивовано тим, що він дійсно був прийнятий на посаду водія-експедитора, однак жодних договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність не підписував і не брав на себе зобов`язань щодо збереження готівкових коштів підприємства, оскільки не виконує функцій касира. Твердження позивача про спричинення працівником матеріальної шкоди не підтверджено жодними належними письмовими доказами, адже до позовної заяви не додано акта службового розслідування, акта інвентаризації грошових цінностей підприємства чи акта виявлення нестачі. Відсутні будь-які бухгалтерські відомості щодо обліку вказаної готівки, або документи на підтвердження фіксації нестачі коштів. На думку відповідача, розписка ФОП ОСОБА_2 не може слугувати доказом факту крадіжки чи привласнення коштів. Крім того, посада водія-експедитора не входить до переліку посад і робіт, з якими можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність, оскільки водій-експедитор безпосередньо не обслуговує грошові цінності. Водночас відповідач заперечує факт підписання договору про повну матеріальну відповідальність від 27 лютого 2014 року, вважає його недійсним, а тому переконаний, що він не може регулювати спірні правовідносини щодо стягнення майнової шкоди. Крім того, відповідач зазначає, що цей позов є наслідком конфлікту, який виник між ним та роботодавцем. Саме через цей конфлікт із 27 травня 2017 року його фактично припинили допускати до робочого місця та позбавили можливості виконувати безпосередні обов`язки водія закріпленого за ним автомобіля, який згодом передали іншому працівникові.

Представник ОСОБА_1 адвокат Пилипенко Р.Б. 06 листопада 2017 року подав до суду зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільвер Фуд» (третя особа на стороні позивача Управління Держпраці у Черкаській області) про визнання недійсним договору про повну матеріальну відповідальність, скасування наказу про звільнення та зобов`язання вчинити дії. У поданому зустрічному позові ОСОБА_1 заперечував проти задоволення первісних вимог, зазначивши, що жодних договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність він не підписував, посада водія-експедитора не передбачає обслуговування грошових коштів, а факт заподіяння шкоди та привласнення готівки не підтверджений належними доказами (актами службового розслідування чи інвентаризації). Водночас просив визнати недійсним договір про повну матеріальну відповідальність від 27.02.2014 через його підписання невстановленою особою та наявність рукописних дописів, здійснених невідомою особою, а також просив скасувати наказ директора від 31.05.2017 за № 6 про звільнення за прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП України) і зобов`язати відповідача за зустрічним позовом виключити відповідний запис із трудової книжки. Вказані вимоги мотивовано тим, що спірні правовідносини та подальше звільнення є наслідком трудового конфлікту між сторонами, через який відповідача фактично не допускали до робочого місця, у зв`язку з чим він самостійно подавав заяву про звільнення за згодою сторін.

Ухвалою суду від 22.01.2018 зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Сільвер Фуд» в частині позовних вимог про визнання недійсним договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладеного 27.02.2014 між ТОВ «Сільвер Фуд» та ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ТОВ «Сільвер Фуд» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої працівником. У прийнятті решти позовних вимог зустрічної позовної заяви, відмовлено. Справу призначено до розгляду у загальному позовному провадженні.

Ухвалою суду від 19.06.2018 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті.

У зв`язку із закінченнями повноважень головуючого судді, 18.10.2018 було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, яка передана для подальшого розгляду судді Середі Л.В.. Ухвалою від 14.11.2018 призначено судовий розгляд по даній справі.

У судовому засіданні 19.02.2025 ОСОБА_1 суду пояснив, що позовні вимоги підприємства не визнає у повному обсязі та пояснив, що жодних договорів про повну матеріальну відповідальність він не підписував, а укладав виключно трудовий договір на посаду водія-експедитора. За його словами, будь-які накази щодо матеріальної відповідальності чи офіційне оформлення руху готівкових коштів на підприємстві були відсутні. Готівку за товари завжди передавали неофіційно («за чорними накладними») через логіста або механіка, після чого її зазвичай складали до сейфа, ввареного в будку автомобіля. Щодо подій 27 травня 2017 року він зазначив, що їздив автомобілем «Mercedes» до міста Суми, де отримав кошти та поклав їх до зазначеного сейфа. Після повернення на територію підприємства він залишив автомобіль на парковці, зачинив його, а ключ від сейфа передав логісту. При цьому ключ від самого автомобіля залишився у нього, а запасний комплект зберігається у головного механіка. Наступного дня його повідомили про виявлену нестачу коштів у розмірі близько 15 500 гривень. Будь-якого службового розслідування чи інвентаризації керівництво не проводило, жодних актів про нестачу він не підписував, а згодом його фактично відсторонили від роботи. Окрім того, він зауважив, що на підприємстві подібні ситуації з надуманими нестачами траплялися й з іншими водіями (щонайменше три-чотири рази), причому поліція ніколи не викликалася, а працівники змушені були відшкодовувати кошти добровільно. Він же відмовився платити, оскільки чужих грошей не брав, а підпис на спірному договорі про матеріальну відповідальність виконаний не ним і йому не належить. Після виниклого скандалу він на роботу не виходив бо його фактично відсторонили від неї, у подальшому повідомили, що звільнили за прогул, хоча ним написана була заява про звільнення, проте трудову книжку не повернули.

Представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним у судовому засіданні підтримав повністю первісні позовні вимоги ТОВ «Сільвер Фуд» та заперечував проти зустрічного позову ОСОБА_1 з підстав, що викладена в письмовій промові, доданій до матеріалів справи. Згідно вказаних пояснень 26.02.2014 відповідач звернувся до підприємства із заявою про прийняття його на роботу саме як водія-експедитора. У подальшому між сторонами було укладено відповідний трудовий договір, а 27.02.2014 договір про повну матеріальну відповідальність. Пунктом 1 цього договору чітко визначено, що працівник бере на себе повну відповідальність за збереження довірених цінностей: автомобіля «Mercedes-Benz», продуктів харчування за товарно-транспортними документами та грошових коштів. 25.05.2017 ОСОБА_1 отримав від ФОП Макаренко в місті Суми кошти в сумі 15 583 грн 68 коп. за поставлений товар, про що особисто склав і підписав розписку. Проте, повернувшись на територію підприємства в Золотоноші, він залишив автомобіль, гроші підприємству не здав, а в подальшому взагалі перестав виходити на роботу й зникати на телефонні дзвінки не реагував, чим заподіяв підприємству як пряму матеріальну шкоду, так і моральну шкоду, пов`язану з підривом ділової репутації товариства. Позивач за зустрічним позовом намагається переконати суд, нібито він був лише «водієм» і не повинен був відповідати за готівку. Проте чинне законодавство, зокрема положення ЦК України (ст. 909, 920, 924), ЗУ «Про транспортно-експедиторську діяльність» та Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом, чітко визначають: водій вантажного автомобіля під час перевезення виступає представником перевізника, діє від його імені та за відповідною домовленістю (як передбачено п. 10.10 Правил) виконує обов`язки супровідника вантажів і експедитора. Бабич R.L. фактично виконував саме ці функціональні обов`язки доставляв товар та отримував за нього кошти. Також вказував, що згідно з постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС № 447/24, договори про повну матеріальну відповідальність можуть укладатися з працівниками, які виконують роботи з доставки, супроводження та видачі матеріальних цінностей. Те, що в Класифікаторі професій назви «водій» та «експедитор» знаходяться в різних розділах, аж ніяк не спростовує факту виконання цих робіт на практиці та не робить договір нікчемним тим більше, що сам працівник просив прийняти його на роботу та виконував ці функції добровільно, не маючи жодних претензій до роботодавця під час прийняття на роботу. Щодо посилань на відсутність акта службового розслідування чи інвентаризації, зазначив, що чинне законодавство не ставить право підприємства на стягнення завданої працівником шкоди в обов`язкову залежність виключно від проведення внутрішньої інвентаризації, особливо коли факт отримання коштів підтверджений особистою розпискою працівника, а сам він самовільно залишив робоче місце та ухилився від спілкування з роботодавцем, що й стало підставою для його законного звільнення за прогул за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Представник позивача за зустрічним позовом, відповідача за первісним позовом у судовому засіданні пояснив, що позовні вимоги підприємства він не визнає повністю, оскільки договір про повну матеріальну відповідальність датований 26 лютого 2014 року, тоді як офіційно ОСОБА_1 прийнято на роботу лише з 01 квітня 2014 року. Законодавство не передбачає можливості укладення строкового договору та одночасного прийняття на роботу за наказом як на постійну роботу, тому питання належного працевлаштування залишається спірним. Крім того, позивач за первісним позовом не надав жодних доказів виплати заробітної плати за лютий-березень 2014 року. Не виключено, що особа перебувала на стажуванні, проте в трудовій книжці записи за цей період відсутні. Відповідно до наданих самим же первісним позивачем матеріалів, договір про матеріальну відповідальність підписаний раніше, ніж ОСОБА_1 взагалі був прийнятий на посаду, що робить цей договір недійсним. Окрім того, підприємством не надано жодних доказів наявності та фіксації нестачі. Наявна в матеріалах справи розписка підтверджує лише факт отримання коштів ОСОБА_1 , але зовсім не доводить їх привласнення. З огляду на викладене, представник наполягав на задоволенні зустрічного позову. Оскільки саме цей недійсний договір про повну матеріальну відповідальність став підставою для звернення ТОВ «Сільвер Фуд» до суду з безпідставним позовом, його визнання недійсним є належним та необхідним способом захисту прав працівника.

Представник третьої особи: Управління Держпраці у Черкаській області у судове засідання не з`явився, 29.08.2023 скерував до суду заяву у якій розгляд справу просив проводити за його відсутності, жодних заперечень чи пояснень по суті спору суду не подав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності приходить до наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що 26.02.2014 між ТОВ «Сільвер Фуд» та ОСОБА_1 укладений трудовий договір на виконання обов`язків водія-експедитора. Аналізуючи вказаний договір суд зауважує, що останній не містить чіткого визначення посадових обов`язків ОСОБА_1 . Також у вказаному договорі вказано про випробувальний термін строком 1 місяць.

Згідно витягу з наказу №4 ВІД 01.04.2014 ОСОБА_1 прийнятий на посаду водія-експедитора з 01.04.2014, оплата праці відповідно до штатного розпису.

Також у матеріалах справи міститься договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, який датовано 27.02.2014 та який укладений між ТОВ «Сільвер Фуд» та ОСОБА_1 , у якому зазначено, що згідно умов п.1 договору, працівник, що займає посаду або виконує роботу водія-експедитора бере на себе повну відповідальність за забезпечення зберігання довірених йому підприємством матеріальних цінностей; (автомобіль Mersedes-Benz держ. номер НОМЕР_1 , продукти харчування відпущені йому по т.т. документам), а також кульковою ручкою від руки дописано «грошові кошти».

Відповідно до пунктів 3, 5 договору, у випадку незабезпечення з вини працівника збереження довірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру шкоди, заподіяної підприємству, її відшкодування проводиться згідно з діючим законодавством. Працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо шкода заподіяна не з його вини.

У п. 6 вказаного договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність зазначено, що у разі невиконання чи порушення працівником умов цього договору адміністрація має право направити відповідну інформацію в правоохоронні органи для притягнення працівника до кримінальної чи адміністративної відповідальності; розірвати трудовий договір з працівником по п. 2 ст. 41 КЗпП України - вчинення працівником який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, винних дій, які дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника.

Позивачем до первісної позовної заяви додано копію трудової книжки ОСОБА_1 в якій зроблено запис під №11 за 01.04.2014 про прийняття останнього ТОВ «Сільвер Фуд» на посаду водія-експедитора на підставі наказу №4 від 01.04.2014.

Згідно розписки ОСОБА_3 від 25.05.2017 останній отримав від ФОП ОСОБА_2 кошти в сумі 15 583 грн. 68 коп. за отриманий товар від «Сільвер Фуд».

У матеріалах справи наявна видаткова накладна №СФ-22770 від 22.05.2017 ТОВ «Сільвер Фуд» на суму товару 15 583,68 грн., одержувач ФОП ОСОБА_2 , м. Суми, умова продажу - за готівку через водія-експедитора ОСОБА_1 ..

Згідно витягу із наказу №6 від 31.05.2017 ОСОБА_1 , водія-експедитора, з 31 травня 2017 року звільнено у зв`язку із вчиненням прогулу без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Матеріали справи не містять інших доказів, що стосуються предмета спору і про такі учасниками у справі не повідомлено.

Надаючи правову оцінку доводам сторін та наданим доказам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За наявності зазначених підстав та умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.

Таким чином, обов`язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності, зокрема, і повної матеріальної відповідальності згідно зі ст. 134 КЗпП України, є встановлення вини особи, у взаємозв`язку із іншими умовами такої відповідальності, що передбачені ст.130 КЗпП України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно зі ст.135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Державного комітету ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року №477/24, експедитори при перевезенні вантажів належать до посад або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

У пункті 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз`яснено, що виходячи з вимог ст.15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст.130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст.138 КЗпП України).

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач за первісним позовом обґрунтовує їх тим, що відповідач ОСОБА_1 , працюючи на підставі укладеного трудового договору та договору про повну матеріальну відповідальність водієм-експедитором, у травні 2017 року отримав від контрагента готівкові кошти за товар та протиправно не здав їх на підприємство, привласнивши їх і самовільно припинив виходити на роботу. Представник підприємства зазначав, що чинне законодавство (зокрема норми ЦК України та транспортні правила) прямо передбачає статус водія як представника перевізника з можливістю виконання обов`язків експедитора та супровідника вантажів. На думку позивача, факт отримання коштів підтверджений особистою розпискою відповідача, а саме оформлення трудових відносин і наявність чинного договору про повну матеріальну відповідальність цілком відповідають положенням КЗпП України. Також вказував, що відповідач, як водій-експедитор під час виконання трудових обов`язків у силу вимог закону діяв як працівник ТОВ «Сільвер Фуд», виконував покладені на нього обов`язки водія та експедитора, вчиняв у конкретній робочій ситуації відповідні юридично значимі дії, що безпосередньо випливають із таких обов`язків. За таких обставин доводи відповідача щодо заперечення такого його правового статусу наведеного не враховують, необґрунтовані, суперечать закону та дійсним обставинам справи.

Разом з тим, які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов`язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, в суді позивачем не доведено.

Сам факт отримання відповідачем коштів у місті Суми за товарно-транспортними документами та відповідною розпискою не заперечується останнім. Проте матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ці кошти не були здані на підприємство або були протиправно привласнені саме ОСОБА_1 .

Не доведено представником позивача також і те, що керівництвом товариства після виявлення зникнення грошових коштів вживалися достатні та необхідні заходи щодо встановлення реальних причин їх відсутності: будь-якого службового розслідування за фактом зникнення коштів підприємство не проводило, комісійних перевірок не ініціювало, інвентаризації грошових цінностей на підприємстві не здійснювало, а відповідні акти фіксації нестачі в матеріалах справи взагалі відсутні. Ба більше, з пояснень сторін у судовому засіданні вбачається відсутність системності в організації руху готівкових коштів на підприємстві, оскільки кошти завжди передавалися неофіційно через різних осіб, а ключі від автомобіля та доступ до сейфа мали інші працівники.

Не встановлено у судовому засіданні й те, що товариство створило належні умови, які б гарантували повне збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей.

Представник позивача у судовому засіданні посилався на норми статей 909, 920, 924 ЦК України щодо відповідальності перевізника за збереження вантажу. Проте суд відхиляє такі посилання як безпідставні, оскільки позивачем не зазначено та не доведено, в чому саме полягали порушення вказаних норм права, якими конкретно діями чи бездіяльністю вони були порушені та де зафіксована належна документальна фіксація таких порушень.

Посилання на законодавство без доведення реального факту втрати або нестачі вантажу чи грошей саме з вини перевізника не можуть слугувати підставою для задоволення позову.

Доказів наявності протиправної поведінки відповідача, його винних дій чи бездіяльності, що призвели до втрати грошових коштів, а також прямого причинного зв`язку між його діями і шкодою, яка нібито заподіяна підприємству, позивачем суду не наведено.

Таким чином, з наявних у справі доказів не можна дійти беззаперечного висновку, що винними протиправними діями відповідача підприємству заподіяно матеріальну шкоду і що він має нести цивільну відповідальність. Відтак, належні, достатні і допустимі докази про обставини заподіяння шкоди, необхідні для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну працівником при виконанні трудових обов`язків, суду не подано.

За таких обставин первісний позов не підлягає задоволенню.

Що стосується зустрічних позовних вимог, суд зазначає наступне.

Представник ТОВ «Сільвер Фуд» наполягав, що договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може бути укладений з працівником, який виконує роботи з приймання та обробці для доставлення (супроводження) вантажу, інших матеріальних цінностей, їх доставлення (супроводження) та видачі (здаванню). Саме такі роботи виконував ОСОБА_1 під час доставки товару для ФОП ОСОБА_2 та отримання коштів за цей товар для передання до ТОВ «Сільвер Фуд». Те, що у Покажчику професійних назв робіт за кодами професій Розділу 8 «Робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин» Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327, за кодом 8322 міститься професійна назва роботи: «водій автотранспортних засобів», а професійна назва роботи: «експедитор, експедитор транспортний» міститься за кодом 3422 у Покажчику професійних назв робіт за кодами професій Розділу 3 «Фахівці», не спростовує факту виконання ОСОБА_1 роботи експедитора. Питання коректності оформлення з позивачем трудових відносин щодо найменування посади, сумісництва як таке не є предметом даного позову і сам відповідач із цього приводу не мав претензій до роботодавця. Відповідач просив прийняти його на відповідну посаду, надати роботу водія та експедитора і в подальшому виконував ці види робіт фактично. Тому оформлення роботодавцем трудових відносин з відповідачем як із водієм- експедитором при тому, що передбачалося виконання працівником цих робіт і він їх у дійсності виконував, не може слугувати підставою для висновку про нікчемність угоди про повну матеріальну відповідальність позивача, яка укладалася, серед іншого, саме з огляду на виконання позивачем таких робіт.

Про те з такими доводами суд не може погодитись.

Сам по собі факт посилання представника позивача на фактичне виконання обов`язків експедитора не звільняє роботодавця від обов`язку належним чином оформити такі трудові функції у встановленому законом порядку. Як встановлено судом, матеріали справи, окрім загальної назви посади у трудовій книжці та договорі, не містять жодних доказів того, що на ОСОБА_1 офіційно покладався обов`язок виконання роботи експедитора. Суду не надано ані посадової інструкції працівника, з якою б він був під розписку ознайомлений, ані будь-яких інших локальних актів підприємства, де чітко та недвозначно були б визначені його посадові обов`язки щодо прийому, супроводження, здачі чи інкасації готівкових коштів.

Посилання підприємства на те, що працівник нібито фактично виконував такі функції, є безпідставними, оскільки виконання робіт із матеріальною відповідальністю вимагає чіткої правової регламентації, а не нічим не підтверджених тверджень роботодавця. Відсутність затверджених посадових обов`язків унеможливлює висновок про те, що робота з готівковими коштами входила до безпосередніх трудових функцій відповідача, а відтак і покладення на нього повної матеріальної відповідальності за договором.

Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов`язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (наразі діє Перелік № 447/24, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року, відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII).

Як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 303/3693/15-ц, від 29 жовтня 2020 року у справі № 264/2076/17, від 28 липня 2021 року у справі № 524/2050/19), договір про повну матеріальну відповідальність може укладатися за наявності одночасно двох умов: посада, яку працівник займає, або робота, яку він виконує, має бути передбачена у Переліку № 447/24; виконання обов`язків за посадою або виконання роботи відповідно до професії має бути безпосередньо зв`язане зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених працівникам цінностей.

Договори про повну матеріальну відповідальність із працівниками, чиї посади чи виконувана робота в Переліку № 447/24 не зазначені, або якщо у змісті трудової функції працівника відсутні такі обов`язки, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі.

Як роз`яснено судом касаційної інстанції, посада водія сама по собі не входить до зазначеного Переліку.

З матеріалів справи вбачається, що роботодавцем не було надано посадової інструкції водія-експедитора, у зв`язку з чим відсутні докази того, що на працівника покладалися обов`язки, пов`язані безпосередньо з рухом і збереженням грошових цінностей, а наявність у Переліку лише посади «експедитора з перевезення вантажів» не тотожна посаді «водія-експедитора» за відсутності відповідної регламентації трудових функцій.

Відповідно до роз`яснень Міністерства праці та соціальної політики України (лист від 27 травня 2008 року № 146/06/186-88), сама лише наявність назви посади в загальному класифікаторі не дає права на укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо трудові функції працівника фактично не передбачають роботи з безпосереднього обслуговування цінностей у розумінні ст. 135-1 КЗпП України.

У постанові від 15.08.2019 року по справі №303/3693/15-ц Верховний Суд зазначив, що посада водія-експедитора не включена до переліку, в якому міститься посада експедитора із перевезення вантажів і роботи по прийманню та обробці для доставки (супроводу) вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних і грошових цінностей, їх доставці (супроводу), видачі (здачі).

Суд зазначає, що залучення сторони до оспорювання правочину є цілком правомірним, оскільки розірвання, закінчення строку дії чи виконання договору не позбавляє особу права звернутися до суду з позовом про визнання його недійсним з моменту вчинення (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17).

У даному випадку визнання договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність недійсним є належним та ефективним способом захисту прав працівника, оскільки саме цей оспорюваний договір покладено ТОВ «Сільвер Фуд» в основу первісного позову як правову підставу для стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди у повному розмірі за п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

Оскільки спірний договір суперечить вимогам ст. 135-1 КЗпП України та укладений за відсутності передбачених законом підстав і суб`єктного складу, він підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення.

За таких обставин зустрічний позов ОСОБА_1 в частині, що була прийнята судом до розгляду, підлягає задоволенню.

Розподіляючи судові витрати, суд керується ст. 141 ЦПК України та враховуючи відмову у первісному позові, покладає судові витрати у виді судового збору, понесені позивачем, на останнього.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні первісної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільвер Фуд» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої працівником, - відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільвер Фуд», третя особа на стороні позивача: Управління Держпраці в Черкаській області про визнання недійсним договору про повну матеріальну відповідальність задовольнити.

Визнати недійсним договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність , що укладений 27.02.2014 між ТОВ «Сільвер Фуд» та ОСОБА_1

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя : Середа Л.В.