Ухвала суду № 140087114, 23.09.2026, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 371/844/25

провадження № 1-кп/368/149/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого-судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

з участю прокурора ОСОБА_5

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 ,

захисників обвинувачених ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_14 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28

розглянувши судове засідання в залі суду м. Кагарлик Київської області клопотання прокурора про продовження запобіжних заходів у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесені 26 січня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023220000000110, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_29 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, та ОСОБА_13 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Кагарлицького районного суду Київської області перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023220000000110 від 26.01.2023, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_29 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, та ОСОБА_13 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України.

На адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшли клопотання прокурора Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_5 про продовження застосування запобіжних заходів щодо обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_29 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

Необхідність продовження строку дії запобіжних заходів прокурор мотивувала обґрунтованістю обвинувачення ОСОБА_6 , ОСОБА_29 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а ОСОБА_13 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307 КК України, наявністю ризиків, передбачених пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на цей час не зменшилися та не зникли, неможливістю більш м`якими запобіжними заходами запобігти цим ризикам. Також вважає, що підстав для зменшення застави обвинуваченим не має.

Сторона обвинувачення вважає, що відповідно до вимог пункту четвертого частини першої статті 184 КПК України, встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України при продовженні запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 , а саме:

Ризик, передбачений пунктом першим частини першої статті 177 КПК України - переховування від суду, обґрунтовується тим, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, а тому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих злочинів, це може спонукати останнього до втечі на тимчасово непідконтрольні Україні території або за кордон, та тривалого переховування від суду з метою уникнення зазначеного вище покарання.

Ризик, передбачений пунктом п`ятим частини першої статті 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення, обґрунтовується тим, що ОСОБА_9 може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, оскільки незаконний збут наркотичних засобів та психотропних речовин може приносити швидкий стабільний заробіток, а отже перебуваючи на волі обвинувачений може продовжити свою злочинну діяльність.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Фактичні обставини злочинів, інкримінованих обвинуваченому свідчать про наявність конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості та кореспондуються з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

У справі «Москаленко проти України» (рішення ЄСПЛ від 20 травня 2010 року) Європейський суд зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Також ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

Сторона обвинувачення вважає, що відповідно до вимог пункту четвертого частини першої статті 184 КПК України, встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України при продовженні запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 , а саме:

Ризик, передбачений пунктом першим частини першої статті 177 КПК України - переховування від суду, обґрунтовується тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, а тому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих злочинів, це може спонукати останнього до втечі на тимчасово непідконтрольні Україні території або за кордон, та тривалого переховування від суду з метою уникнення зазначеного вище покарання.

Ризик, передбачений пунктом п`ятим частини першої статті 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення, обґрунтовується тим, що ОСОБА_6 може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, оскільки незаконний збут наркотичних засобів та психотропних речовин може приносити швидкий стабільний заробіток, а отже перебуваючи на волі ОСОБА_6 може продовжити свою злочинну діяльність.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Фактичні обставини злочинів, інкримінованих обвинуваченому свідчать про наявність конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості та кореспондуються з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

Сторона обвинувачення вважає, що відповідно до вимог пункту четвертого частини першої статті 184 КПК України, встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_17 , а саме:

Ризик, передбачений пунктом першим частини першої статті 177 КПК України - переховування від суду, обґрунтовується тим, що ОСОБА_17 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, а тому у разі визнання її винною у вчиненні інкримінованих злочинів, це може спонукати останню до втечі на тимчасово непідконтрольні Україні території або за кордон, та тривалого переховування від суду з метою уникнення зазначеного вище покарання.

Ризик, передбачений пунктом п`ятим частини першої статті 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення, обґрунтовується тим, що ОСОБА_17 може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, оскільки незаконний збут наркотичних засобів та психотропних речовин може приносити швидкий стабільний заробіток, а отже перебуваючи на волі обвинувачена може продовжити свою злочинну діяльність.

Вказаний ризик також підтверджується тим, що вироком Ленінського районного суду м. Харків від 31.01.2025 ОСОБА_17 у кримінального провадженні №12022221220000079 від 17.01.2022 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі, вирок набрав законної сили.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Фактичні обставини злочинів, інкримінованих обвинуваченому свідчать про наявність конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості та кореспондуються з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

Згідно зі ст. 12 КК України, кримінальні правопорушення у яких обвинувачується ОСОБА_12 являються особливо тяжкими злочинами, за вчинення яких передбачено максимальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Сторона обвинувачення вважає, що відповідно до вимог пункту четвертого частини першої статті 184 КПК України, під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:

Ризик, передбачений пунктом першим частини першої статті 177 КПК України - переховування від суду, обґрунтовується тим, що ОСОБА_12 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, а тому у разі визнання її винною у вчиненні інкримінованих злочинів, це може спонукати останню до втечі на тимчасово непідконтрольні Україні території або за кордон, та тривалого переховування від суду з метою уникнення зазначеного вище покарання.

Ризик, передбачений пунктом п`ятим частини першої статті 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення, обґрунтовується тим, що обвинувачена може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, оскільки незаконний збут наркотичних засобів та психотропних речовин може приносити швидкий стабільний заробіток, а отже не продовження строку застосування запобіжного заходу може сприяти продовженню вказаної злочинної діяльності.

Крім того, до вказаних обставин (ризиків) безумовно належить військова агресія російської федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.

Фактичні обставини злочинів, які інкриміновано обвинуваченій свідчить про наявність конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості та кореспондується з визначеними КПК України конкретними підставами і метою застосування запобіжного заходу.

Викладені ризики не зменшились та не змінилися, у зв`язку з чим на даний час інший більш м`який запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе забезпечити належної поведінки обвинуваченої, дієвості кримінального провадження та ефективно запобігти ризикам, які зазначені у клопотанні.

Сторона обвинувачення вважає, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України при продовженні запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 , а саме:

Ризик, передбачений пунктом першим частини першої статті 177 КПК України - переховування від суду, обґрунтовується тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, а тому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, це може спонукати останнього до втечі на тимчасово непідконтрольні Україні території або за кордон, та тривалого переховування від органів слідства та суду з метою уникнення зазначеного вище покарання.

Ризик, передбачений пунктом п`ятим частини першої статті 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення, обґрунтовується тим, що ОСОБА_7 може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, оскільки незаконний збут наркотичних засобів та психотропних речовин може приносити швидкий стабільний заробіток, а отже перебуваючи на волі підозрюваний може продовжити свою злочинну діяльність. Вказаний ризик підтверджується тим, що у кримінальному провадженні №12020160500002454 від 04.07.2020, досудове розслідування у якому здійснювалось Приморським відділенням поліції Одеського ВП ГУНП в Одеській області, 05.07.2020 ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

На даний час, за інформацією офіційного веб-порталу судової влади України, кримінальне провадження №12020160500002454 від 04.07.2020 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України перебуває на розгляді у Приморському районному суді м. Одеси (справа № 522/17604/20).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Фактичні обставини злочинів, інкримінованих обвинуваченому свідчать про наявність конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості та кореспондуються з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

У справі «Москаленко проти України» (рішення ЄСПЛ від 20 травня 2010 року) Європейський суд зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Також ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

У справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення ЄСПЛ від 26 липня 2001 року) Європейський суд зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

У рішенні по справі "Летельє проти Франції" ЄСПЛ визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Викладені ризики не зменшились та не змінилися, у зв`язку з чим на даний час інший більш м`який запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе забезпечити належної поведінки обвинуваченого, дієвості кримінального провадження та ефективно запобігти ризикам, які зазначені у клопотанні.

Сторона обвинувачення вважає, що відповідно до вимог пункту четвертого частини першої статті 184 КПК України, встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України при продовженні запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_29 , а саме:

Ризик, передбачений пунктом першим частини першої статті 177 КПК України - переховування від суду, обґрунтовується тим, що ОСОБА_29 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, а тому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих злочинів, це може спонукати останнього до втечі на тимчасово непідконтрольні Україні території або за кордон, та тривалого переховування від суду з метою уникнення зазначеного вище покарання.

Ризик, передбачений пунктом п`ятим частини першої статті 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення, обґрунтовується тим, що ОСОБА_29 може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, оскільки незаконний збут наркотичних засобів та психотропних речовин може приносити швидкий стабільний заробіток, а отже перебуваючи на волі обвинувачений може продовжити свою злочинну діяльність.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Фактичні обставини злочинів, інкримінованих обвинуваченому свідчать про наявність конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості та кореспондуються з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

У справі «Москаленко проти України» (рішення ЄСПЛ від 20 травня 2010 року) Європейський суд зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Також ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

У справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення ЄСПЛ від 26 липня 2001 року) Європейський суд зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

У рішенні по справі "Летельє проти Франції" ЄСПЛ визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Викладені ризики не зменшились та не змінилися, у зв`язку з чим на даний час інший більш м`який запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе забезпечити належної поведінки обвинуваченого, дієвості кримінального провадження та ефективно запобігти ризикам, які зазначені у клопотанні.

Сторона обвинувачення вважає, що відповідно до вимог пункту четвертого частини першої статті 184 КПК України, встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України при продовженні запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_13 , а саме:

Ризик, передбачений пунктом першим частини першої статті 177 КПК України - переховування від суду, обґрунтовується тим, що ОСОБА_13 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, а тому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих злочинів, це може спонукати останнього до втечі на тимчасово непідконтрольні Україні території або за кордон, та тривалого переховування від суду з метою уникнення зазначеного вище покарання.

Ризик, передбачений пунктом п`ятим частини першої статті 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення, обґрунтовується тим, що ОСОБА_13 може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, оскільки незаконний збут наркотичних засобів та психотропних речовин може приносити швидкий стабільний заробіток, а отже перебуваючи на волі обвинувачений може продовжити свою злочинну діяльність.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Фактичні обставини злочинів, інкримінованих обвинуваченому свідчать про наявність конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості та кореспондуються з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

У справі «Москаленко проти України» (рішення ЄСПЛ від 20 травня 2010 року) Європейський суд зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Також ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

Викладені ризики не зменшились та не змінилися, у зв`язку з чим на даний час інший більш м`який запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе забезпечити належної поведінки обвинуваченого, дієвості кримінального провадження та ефективно запобігти ризикам, які зазначені у клопотанні.

У зв`язку з вищевикладеним єдиним запобіжним заходом, який можливо застосувати до обвинуваченого є тримання під вартою, оскільки жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Беручи до уваги вищевикладене, а також наявність обґрунтованої підозри, встановлено ризики, які продовжують існують та дають підстави вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є єдиним достатнім запобіжним заходом для забезпечення виконання ОСОБА_13 покладених на нього обов`язків, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не приведе до виконання процесуальних обов`язків обвинуваченого та не зможе забезпечити недопущення існуючих ризиків.

Обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_17 і ОСОБА_12 та їх захисник ОСОБА_18 не заперечували проти продовження раніш обраних запобіжних заходів.

Захисник ОСОБА_19 під час підготовчого засідання просив відмовити у задоволені клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , просив застосувати більш м`який запобіжний захід до обвинуваченого. Батьки обвинуваченого є похилого віку і є особами з інвалідністю, які потребують від нього допомоги. Вважає, що на даний час ризики, які прокурор зазначив в клопотанні відпали, а доказів про наявність нових не надав. У разі неможливості зміни запобіжного заходу, просив зменшити розмір заяви, оскільки зазначений розмір застави є непомірною.

Обвинувачений ОСОБА_7 під час підготовчого засідання підтримав позицію свого захисника в повному обсязі, просив не продовжувати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою, просив застосувати більш м`який запобіжний захід. У разі неможливості зміни запобіжного заходу, просив зменшити розмір застави, щоб батьки могли назбирати кошти і змогли внести за нього заставу.

Захисник ОСОБА_22 просив відмовити в задоволенні клопотанні прокурора про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_29 , та застосувати більш м`який запобіжний захід до обвинуваченого.

У клопотанні прокурора знову формально переписані ризики, які зазначалися стороною обвинувачення раніше, зазначено, що вони не зменшилися та не змінилися. В порушення ч. 1 ст. 183 КПК України, прокурор у своєму клопотання взагалі не обгрунтовує неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, окрім як тримання під вартою. Відповідно з клопотання вбачається, що в даному випадку все таки можливо обрати інший, більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, а саме у вигляді цілодобового домашнього арешту по місцю проживання батьків обвинуваченого ОСОБА_29 в с. Владиславка, Обухівського району, в тому числі, можливо, із застосування електронних засобів контролю. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є найбільш інтенсивною формою втручання держави у право особи на свободу та особисту недоторканність, гарантоване статтею 5 ЄКПЛ. Саме тому його застосування, а особливо подальше продовження, потребує підвищеного стандарту обґрунтування з боку сторони обвинувачення та належного рівня судового контролю з боку національного суду. У цьому контексті принципово важливим є те, що продовження тримання особи під вартою не може ґрунтуватися виключно на загальних припущеннях або формальному підтвердженні раніше встановлених ризиків. Такі ризики повинні залишатися не лише теоретично можливими, а й актуальними, конкретними та належним чином індивідуалізованими саме щодо конкретної особи та конкретного етапу кримінального провадження. Із плином часу сам факт тяжкості інкримінованого злочину або початкові припущення про існування ризиків втрачають самостійне значення та потребують додаткового підтвердження новими або актуалізованими обставинами. У зв`язку з цим звертаю увагу Апеляційного суду про те, що ризики, наведені у клопотанні прокурора, фактично повторюють аргументацію попереднього клопотання без наведення нових фактичних даних чи додаткового обґрунтування. За таких обставин виникають обґрунтовані сумніви щодо належного дотримання гарантій, передбачених пунктом 3 статті 5 ЄСПЛ, зокрема в частині реальної переоцінки необхідності подальшого тримання особи під вартою. Такий підхід може мати ознаки автоматичного продовження запобіжного заходу та ставити під сумнів належну індивідуалізацію ризиків у межах цього кримінального провадження.

Обвинувачений ОСОБА_29 підтримав думку захисника.

Захисник ОСОБА_25 просив не задовольняти клопотання прокурора щодо обвинуваченого ОСОБА_13 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У разі якщо суд не знайде підстав для застосування більш мякого запобіжного заходу, то просить зменшити розмір застави.

Батько обвинуваченого ОСОБА_30 погоджується сплатити за нього заставу, але розмір необхідно зменшити до 120 прожиткових мінімумів, бо саме такий розмір застави спроможний сплатити батько обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_13 підтримав захисника в повному обсязі просив застосувати більш м`який запобіжний захід у разі неможливості зміни запобіжного заходу просив зменшити розмір застави, для того, щоб його батьки могли внести за йому кошти.

Захисник ОСОБА_21 вважає, що клопотання прокурора про продовження щодо ОСОБА_9 раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необґрунтованим. Наявність ризиків є недоведеною, а тяжкість злочину може бути достатньо підставою для тримання під вартою лише на початку подання відповідних доводів. Вважає, що з перебігом досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження зменшуються ризики, які стали підставою для взяття обвинуваченого під варту на початковій стадії розслідування. Одночасно вказав, що ОСОБА_9 має намір проходити військову службу в складі ЗСУ, однак наявність запобіжного заходу перешкоджає йому у цьому.

Обвинувачений ОСОБА_9 просив в клопотанні відмовити та застосувати більш м`який запобіжний захід, надавши йому можливість продовжити військову службу.

Вислухавши клопотання прокурора та захисників обвинувачених, і думку обвинувачених та їх захисників, суд приходить до наступних висновків.

В ході досудового розслідування встановлено, що на території Харківської області та інших областей України, діяла організована група, учасники якої займалися незаконним виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням з метою збуту та незаконним збутом наркотичних засобів та психотропних речовин в особливо великих розмірах.

Згідно з положеннями статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - діяння з: культивування рослин, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, придбання, збуту, ввезення на територію України, вивезення з території України, транзиту через територію України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що здійснюються з порушенням законодавства про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори.

Статтями 8, 17 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» визначено види діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів: культивування рослин, включених до Переліку, розроблення, виробництво, виготовлення, 2 зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до Переліку підлягають ліцензуванню та можуть здійснюватися лише юридичними особами, які мають відповідні ліцензії.

Згідно списку №1 таблиці № ІІ «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 із змінами, канабіс віднесено до наркотичних засобів та рослин, обіг яких обмежено. Відповідно таблиці № 1 «Невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, що знаходяться у незаконному обігу», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України 01.08.2000 № 188 із змінами, канабіс масою від 500 до 2500 г, становить великі розміри наркотичного засобу.

Згідно списку №2 таблиці № І «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 із змінами, PVP, 4-ММС, МДМА (3,4- метилендіоксиметамфетамін), ДМА (2,5-демитоксіамфетамін), Броламфетамін (ДОБ, DOB), (+-)-лізергід (ЛСД) віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено.

Відповідно таблиці № 2 «Невеликі, великі та особливо великі розміри психотропних речовин, що знаходяться у незаконному обігу», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України 01.08.2000 № 188 із змінами, PVP, 4-ММС, МДМА (3,4-метилендіоксиметамфетамін), ДМА (2,5- демитоксіамфетамін), Броламфетамін (ДОБ, DOB), масою від 1,5 до 15,0 г, становить великі розміри, а понад 15,0 г, особливо великі розміри психотропної речовини, а (+-)-лізергід (ЛСД) масою від 0,001 до 0,01 г, становить великі розміри, а понад 0,01 г особливо великі розміри психотропної речовини.

Згідно списку №2 таблиці № ІІ «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 із змінами, амфетамін віднесено до психотропних речовин, обіг яких обмежено.

Відповідно таблиці № 2 «Невеликі, великі та особливо великі розміри психотропних речовин, що знаходяться у незаконному обігу», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України 01.08.2000 № 188 із змінами, амфетамін, масою від 1,5 до 15,0 г, становить великі розміри, а понад 15,0 г, особливо великі розміри психотропної речовини.

Згідно списку №1 таблиці № ІІ «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 із змінами, метадон (фенадон) віднесено до наркотичних засобів, обіг яких обмежено.

Відповідно таблиці № 1 «Невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, що знаходяться у незаконному обігу», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України 01.08.2000 № 188 із змінами, метадон (фенадон) масою від 1,6 до 20,0 г, становить великі розміри, а понад 20,0 г, особливо великі розміри наркотичного засобу.

В порушення вказаних вимог закону, у невстановлений під час досудового розслідування час та за невідомих обставин, невстановленою досудовим розслідуванням особою прийнято рішення щодо створення організованої групи з 3 метою безпосереднього вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів учасниками цієї організованої групи, а саме злочинів, пов`язаних з незаконним зберіганням, перевезенням, пересиланням з метою збуту та незаконним збутом особливо небезпечних наркотичних засобів та психотропних речовин, зокрема психотропної речовини, обіг якої обмежено - амфетамін, особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено: PVP, 4-ММС, МДМА (3,4- метилендіоксиметамфетамін), ДМА (2,5-демитоксіамфетамін), Броламфетамін (ДОБ, DOB), (+-)-лізергід (ЛСД), наркотичного засобу, обіг якого обмежено - канабіс та метадон, у великих та особливо великих розмірах.

З метою реалізації вказаного злочинного умислу, за невідомих обставин у вказаний проміжок часу, зазначеною особою визначено план вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин.

Відповідно до вказаного плану злочинної діяльності, з метою унеможливлення її викриття з боку правоохоронних органів та забезпечення сталої незаконної діяльності на території різних регіонів України, передбачалось наступне:

- пропозиція щодо незаконного збуту наркотичних засобів та психотропних речовин, а також підбір нових учасників організованої групи, мала здійснюватися через спеціально створену, у мобільному застосунку «Telegram», мережу чатів;

- кожен з учасників зазначеної організованої групи у своїй злочинній діяльності мав використовувати вигадані анкетні дані (нік-нейми), користуватись для спілкування мобільними застосунками на кшталт «Telegram», «Element» та постійно змінювати абонентські номери;

- незаконний збут та зберігання з метою подальшого незаконного збуту, а також передача наркотичних засобів та психотропних речовин між учасниками організованої групи мав здійснюватися шляхом використання так-званих сховків на відкритих ділянках місцевості, в яких одні учасники залишали приховані наркотичні засоби чи психотропні речовини, а інші їх отримували та в подальшому аналогічним чином збували в меншій кількості;

- грошові кошти, отримані в результаті вказаної злочинної діяльності мали зараховуватись на електронні гаманці чи банківські рахунки, відкриті на ім`я учасників організованої групи чи третіх осіб;

- організована група мала поділятись на окремі ієрархічні структурні частини, учасники яких не мали бути особисто знайомі між собою та мали діяти автономно у складі своїх структурних частин, чітко дотримуючись відведеної ролі у вчиненні злочинів, вчинюваних учасниками вказаної організованої групи (організатор-керівник всієї організованої групи, керівники (куратори) окремих структурних частин групи, адміністратори телеграм-каналу вони ж співорганізатори злочинної діяльності, регіональні оптові «кур`єри», які забезпечують надходження наркотичних засобів та психотропних речовин роздрібним «збувачам», а також безпосередньо роздрібні «збувачі»).

З метою виконання вказаного плану злочинної діяльності, зазначена невстановлена особа - організатор організованої групи, у невстановлений проміжок часу та за невідомих обставин створила у мобільному застосунку «Telegram» мережу телеграм-каналів з назвами: « ІНФОРМАЦІЯ_19 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », «ІНФОРМАЦІЯ_6», «ІНФОРМАЦІЯ_5», « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 », які діяли на території Київської, Одеської, Харківської областей, а також інших регіонів України.

За таких обставин, у різний невстановлений проміжок часу, починаючи з січня 2023 року, за невідомих обставин до складу вказаної організованої групи долучились:

невстановлені особи, які у мобільних застосунках «Telegram» та «Element» користувалися нік-неймами: « ОСОБА_32 », (він же «ОСОБА_32»), який відповідав за роботу адміністраторів телеграм-каналів та оптових кур`єрів, а також «ОСОБА_33» (він же « ОСОБА_33 »), який відповідав за роботу роздрібних кур`єрів та передачу операторам телеграм-каналів даних щодо місць так-званих «закладок» з наркотичними засобами та психотропними речовинами, здійснених роздрібними кур`єрами;

невстановлені особи, які у мобільних застосунках «Telegram» та «Element» користувалися нік-неймами: « ОСОБА_34 » - оператор телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_5 », «ОСОБА_39» - оператор телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_6 », « ІНФОРМАЦІЯ_7 » - оператор телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_8 » - підтримка клієнтів телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_9 » ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ) - оператор телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_11 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 » - оператор телеграмканалу « ІНФОРМАЦІЯ_4 », інші невстановлені особи, а також ОСОБА_13 - оператор телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_5 » та « ІНФОРМАЦІЯ_2 », які відповідали за безпосередній збут наркотичних засобі та психотропних речовин, тобто користуючись вказаними телеграм-каналами, займались спілкуванням з особами, які виявляли бажання придбати наркотики, повідомляли останнім способи оплати та отримання наркотичних засобів та психотропних речовин, після перевірки здійснення оплати, надавали покупцям дані щодо місця розташування сховків (закладок) з наркотиками;

ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_29 , ОСОБА_11 , особа, яка залучена до виконання спеціального завдання - ОСОБА_35 , а також коло інших невстановлених на даний час осіб, до обов`язків яких входило придбання, зберігання, перевезення з метою збуту та незаконний збут наркотичних засобів та психотропних речовин у великих та особливо великих розмірах, шляхом залишення пакунків з наркотиками у так-званих сховках (кладах) у публічно доступних місцях на відкритих ділянках місцевості на території різних регіонів України, зокрема Київської, Одеської та Харківської областей;

особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , а також коло інших невстановлених на даний час осіб, до обов`язків яких входило придбання, зберігання, перевезення з метою збуту та незаконний збут наркотичних засобів та психотропних речовин, шляхом залишення пакунків з наркотиками, розфасованими на дози готові для вживання, у так-званих сховках (кладах) у публічно доступних місцях на відкритих ділянках місцевості на території м. Києва, Одеської та Харківської областей.

Таким чином, відповідно до функцій, які виконували учасники вказаної організованої групи, вони поділялись на відповідні ієрархічні ланки, а саме:

- організатора всієї організованої групи - особи, яка у мобільних застосунках «Telegram» та «Element» користувалися нік-неймами: « ОСОБА_36 » (« ОСОБА_36 »);

- співорганізаторів - осіб, які виконують організаційно-розпорядчу, керівну функцію до яких входили на даний час невстановлені особи, які у мобільних застосунках «Telegram» та «Element» користувалися нік-неймами: « ОСОБА_32 », (він же «ОСОБА_32»), який відповідав за роботу адміністраторів телеграм-каналів та оптових кур`єрів, «ОСОБА_33» (він же « ОСОБА_33 »), який відповідав за роботу роздрібних кур`єрів та передачу операторам телеграмканалів даних щодо місць так-званих «закладок» з наркотичними засобами та психотропними речовинами, здійснених роздрібними кур`єрами, а також адміністратори телеграм-каналів, які приймали замовлення від наркозалежних осіб на збут наркотичних засобів та психотропних речовин та після отримання оплати від них на банківські картки та криптогаманці організованої групи, передавали інформацію про місця схованок наркотичних засобів чи психотропних речовин у публічно доступних місцях (закладки) на території України, до кола яких входили невстановлені на даний час особи, які у мобільних застосунках «Telegram» та «Element» користувалися нік-неймами: « ОСОБА_38 » - оператор телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_5 », «ОСОБА_39» - оператор телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_6 », « ІНФОРМАЦІЯ_7 » - оператор телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_8 » - підтримка клієнтів телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_9 » ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ) - оператор телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_11 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 » - оператор телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_4 », інші невстановлені особи, а також ОСОБА_13 («ОСОБА_13») - оператор телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_5 » та « ІНФОРМАЦІЯ_2 », які у своїй діяльності підпорядковувались невстановленим співорганізатору з нік-неймом «ОСОБА_32» та організатору з нік-неймом « ОСОБА_36 » («ОСОБА_36»), а також інші невстановлені на даний час особи, які підпорядковувались безпосередньо організатору всієї організованої групи;

- виконавців - оптових кур`єрів, до яких серед інших, на даний час невстановлених осіб, входили: ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_29 та ОСОБА_11 , а також особа, яка залучена до виконання спеціального завдання - ОСОБА_35 , які у своїй діяльності підпорядковувались невстановленому співорганізатору з нік-неймом «ОСОБА_32»;

- виконавців - роздрібних збувачів, до яких серед інших на даний час невстановлених осіб, входили: особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які у своїй діяльності підпорядковувались невстановленому співорганізатору з нік-неймом «ОСОБА_33» (він же « ОСОБА_33 ») чи операторам вказаних телеграм-каналів.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення (ч. 3 ст. 331 КПК України). Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (ч. 1 ст. 197 КПК України).

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, колегія суддів враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 12 КПК України, у змісті яких ідеться про те, що обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом.

Так, у рішенні по справі «W. проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».

У рішенні у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, а має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_29 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_9 - до 02 жовтня 2026 року.

Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Водночас ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. П.1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Статтею17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження відносно ОСОБА_29 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_9 , строків тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183 КПК України.

Щодо клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_17 строку дії обраного їй запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд вважає за необхідне його задовольнити, зважаючи на наступне.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2024 року відносно ОСОБА_17 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово був продовжений.

Ухвалами Миронівського районного суду Київської області від 12.11.2025 р., 03.03.2026 р. та від 21.04.2026 р. та ухвалами Кагарлицького районного суду Київської області від 17.06.2026 р. та від 04.08.2026 р. відносно ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 02 жовтня 2026 року.

При вирішенні клопотання прокурора, суд враховує відомості про те, що ОСОБА_17 вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 31 січня 2025 року визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та піддана покаранню у виді 6 років позбавлення волі, вирок набрав законної сили.

Зважаючи на факт засудження обвинуваченої ОСОБА_17 до покарання у виді позбавлення волі, позицію обвинуваченої та її захисника стосовно можливості продовження строку дії запобіжного заходу, необхідність її участі в судовому засіданні у цьому кримінальному провадженні, керуючись нормами ст. ст. 176, 177, 199, 315 КПК України, суд дійшов висновку про необхідність продовження ОСОБА_17 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави (п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України), оскільки до закінчення дії попередньої ухвали про продовження строку її тримання під вартою неможливо провести розгляд кримінального провадження по суті.

Обґрунтованим є клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії обраного йому запобіжного заходу у виді застави з огляду на таке.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2024 року відносно ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово був продовжений, ухвалами Миронівського районного суду Київської області від 18.09.2025 року, від 12.11.2025 р., від 06.01.2026 р., від 03.03.2026 р., та ухвалами Кагарлицького районного суду Київської області від 17.06.2026 та від 04.08.2026 р. і визначено розмір застави 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 гривень у національній грошовій одиниці, та родичами обвинуваченого була сплачена застава.

При розгляді клопотання колегією судів не встановлено обставин, які вказують на зникнення чи зменшення ризиків, існування яких підтверджено рішеннями слідчих суддів на стадії досудового розслідування та суду на стадії судового провадження при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу.

Суд уважає доведеним факт наявності обґрунтованої підозри вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, та наявності ризиків передбачених пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, можливості переховування від суду, можливості вчинення інших кримінальних правопорушень, неможливість більш м`якими запобіжними заходами запобігти цим ризикам.

Згідно з визначеним Європейським судом прав людини поняття, обґрунтована підозра - це добровільне припущення про вчинення особою певного діяння, ґрунтується на об`єктивних відомостях, які можна перевірити у судовому розгляді та які спонукали б неупереджену та розумну людину вдатися до практичних дій, щоб з`ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.

Підозра, згідно до постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24.11.2016р. № 5-328кс 16, є обґрунтованим припущенням про вчинення особою кримінального правопорушення.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні в справі Фокс, Кепмбел і Хартлі проти Великої Британії від 30.08.1990 року (п.32), «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів та інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що дана особа могла вчинити злочин.

У відповідності до норм КПК України, на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду провадження по суті, а саме питань пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи не винною у вчиненні злочину.

За правилами ч. 7 ст. 194 КПК України , обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Саме внесення визначеного судом розміру застави вважає вагомим стримуючим фактором, який забезпечуватиме належну процесуальну поведінку обвинуваченого на даному етапі розгляду кримінального провадження.

Доведені прокурором ризики виправдовують необхідність продовження строку дії обов`язків, покладених на підозрюваного, в порядку ст.194 КПК України, з урахуванням внесеної застави та звільнення з-під варту у зв`язку із цим.

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_29 строку дії обраного йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою є обґрунтованим з таких підстав.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2024 року відносно ОСОБА_29 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово був продовжений, ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 18 вересня 2025 року до 16 листопада 2025 року, із визначенням можливості внесення застави в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб зменшено розмір застави відмовлення в зміні запобіжного заходу.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області 28 жовтня 2025 року захиснику обвинуваченого ОСОБА_29 ОСОБА_22 було відмовлено у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу. Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 12 листопада 2025 року обвинуваченому ОСОБА_29 було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години 10 січня 2026 року, визначено ОСОБА_29 заставу у розмірі 250 (двісті п`ятдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 757 000 (сімсот п`ятдесят сім тисяч) гривень у національній грошовій одиниці.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 06.01.2026 було ОСОБА_29 продовжено строк запобіжного заходу до 06.03.2026 у виді тримання під вартою на строк 60 днів та зменшено розмір застави 220 (двісті двадцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 732 160 (сімсот тридцять дві тисячі сто шістдесят) гривень у національній грошовій одиниці.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 03.03.2026 було ОСОБА_29 продовжено строк запобіжного заходу до 01.05.2026 у виді тримання під вартою на строк 60 днів та визначено розмір застави 220 (двісті двадцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 732 160 (сімсот тридцять дві тисячі сто шістдесят) гривень у національній грошовій одиниці.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 21.04.2026 було ОСОБА_29 продовжено строк запобіжного заходу до 19.06.2026 у виді тримання під вартою на строк 60 днів та визначено розмір застави 210 (двісті десять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 698 880 (шістсот дев`яносто вісім тисяч вісімсот вісімдесят) гривень у національній грошовій одиниці.

Ухвалами Кагарлицького районного суду Київської області від 17.06.2026 та від 04.08.2026 було ОСОБА_29 продовжено строк запобіжного заходу до 02.10.2026 у виді тримання під вартою на строк 60 днів та визначено розмір у 210 (двісті десять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 698 880 (шістсот дев`яносто вісім тисяч вісімсот вісімдесят) гривень

Що стосується ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який підтверджується тим, що ОСОБА_29 , обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів та усвідомлюючи можливість застосування до нього покарання, передбачених санкцією інкримінованих статтей, а саме позбавлення волі на строк від девяти до дванадцяти років позбавленням волі, і бажаючи його уникнути, остання може переховуватися від суду. Крім того, обвинувачений будучи на волі може вільно переміщатися по території України, переховуватися від суду, що в свою чергу може унеможливити забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду.

При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 р., у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Що стосується ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчиняти інші кримінальні правопорушення), який підтверджується тим, що обвинувачена будучи на волі може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочини, у яких він обвинувачується. Зазначений ризик підтверджується тим, що ОСОБА_29 усвідомлюючи тяжкість та вид можливого покарання, уже вчинила тяжкий злочин, що свідчить про його схильність до протиправної поведінки та вказує на ймовірність вчинення ним нових кримінальних правопорушень у разі перебування на волі. Відсутність фінансових ресурсів може спонукати його до вчинення нових кримінальних правопорушень корисливого характеру з метою здобуття коштів для власного утримання, у разі перебування на волі.

Тому, запобіжний захід був обґрунтовано застосований з урахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкості злочинів, які йому інкримінуються та інших обставин, з якими закон пов`язує можливість обрання такого запобіжного заходу, передбачених статтями 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вказане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були підставами для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не перестали існувати, а тому застосування більш м`якого запобіжного заходу, не зможе запобігти зазначеним ризикам.

Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, на даному етапі провадження не зменшились. Нових даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надійшло, стан його здоров`я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення, судовий розгляд не завершено.

Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Саме продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого, на думку суду, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_29 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, може бути перевірено лише за результатами судового розгляду кримінального провадження.

Керуючись нормами ст. ст. 176, 177, 199, 315 КПК України, враховуючи складність кримінального провадження, суд дійшов висновку про необхідність продовження ОСОБА_29 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Приймаючи рішення про продовження ОСОБА_29 строку дії обраного під час досудового слідства запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд не погоджується із доводами захисника про зменшення розміру застави, визначеного ОСОБА_29 як альтернативного запобіжного заходу, оскільки до закінчення дії попередньої ухвали про продовження строку його тримання під вартою неможливо провести розгляд кримінального провадження по суті.

З огляду на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд оцінює заявлений стороною обвинувачення ризик переховування ОСОБА_29 від суду, виходячи з тяжкості злочину, у вчиненні яких підозрюються особи, в сукупності з іншими обставинами, якими підтверджується наявність такої небезпеки.

Також при вирішенні питання суд бере до уваги у сукупності обставини, які передбачені статтею 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, яке може бути застосоване до обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого, також судом враховуються вік та стан здоров`я обвинуваченої, які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що його здоров`я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення.

Тому, запобіжний захід був обґрунтовано застосований з урахуванням даних про особу обвинуваченої, тяжкості злочинів, які йому інкримінуються та інших обставин, з якими закон пов`язує можливість обрання такого запобіжного заходу, передбачених статтями 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вказане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були підставами для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не перестали існувати, а тому застосування більш м`якого запобіжного заходу, не зможе запобігти зазначеним ризикам.

Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, на даному етапі провадження не зменшились. Нових даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченої під вартою до суду не надійшло, стан її здоров`я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення, судовий розгляд не завершено.

Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Саме продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого, на думку суду, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, свідків, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Клопотання ОСОБА_29 та його захисника про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш мякий запобіжний захід задоволенню не підлягає, оскільки під час судового засідання судом не встановлено обставин, які вказують на те, що такий запобіжний захід як домашній арешт зможе запобігти ризикам, передбаченим пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому з урахуванням цілей пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, вважає доцільним, продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу строком на 60 діб (до 21.11.2026).

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку дії обраного йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою належить задовольнити з таких підстав.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2024 року відносно ОСОБА_9 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, із визначенням можливості внесення застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який неодноразово був продовжений, ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 18 вересня 2025 - до 16 листопада 2025 року.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 12 листопада 2025 року обвинуваченому ОСОБА_9 було продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години 10 січня 2026 року, визначити ОСОБА_9 заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 07.01.2026 року ОСОБА_9 продовжено строк запобіжного заходу до 07.03.2026 у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години та зменшено розмір застави 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 03.03.2026 року ОСОБА_9 продовжено строк запобіжного заходу до 01.05.2026 у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години визначено розмір застави 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 21.04.2026 року ОСОБА_9 продовжено строк запобіжного заходу до 19.06.2026 у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години визначено розмір застави 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Ухвалами Кагарлицького районного суду Київської області від 17.06.2026 року та від 02.10.2026 р. ОСОБА_9 продовжено строк запобіжного заходу до 02.10.2026 у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години визначено розмір застави 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Під час судового засідання судом не встановлено обставин, які вказують на зменшення (зникнення) ризиків, факт існування яких було встановлено слідчим суддею на стадії досудового розслідування та судом на стадії судового розгляду.

Суд дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри вчинення обвинуваченим ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема переховування від суду та вчинення інших кримінальних правопорушень, та неможливість більш м`якими запобіжними заходами запобігти цим ризикам.

Що стосується ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який підтверджується тим, що ОСОБА_9 , обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів та усвідомлюючи можливість застосування до нього покарання, передбачених санкцією інкримінованих статтей, а саме позбавлення волі на строк від девяти до дванадцяти років позбавленням волі, і бажаючи його уникнути, остання може переховуватися від суду. Крім того, обвинувачений будучи на волі може вільно переміщатися по території України, переховуватися від суду, що в свою чергу може унеможливити забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду.

При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 р., у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Що стосується ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчиняти інші кримінальні правопорушення), який підтверджується тим, що обвинувачена будучи на волі може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочини, у яких він обвинувачується. Зазначений ризик підтверджується тим, що ОСОБА_9 , усвідомлюючи тяжкість та вид можливого покарання, уже вчинила тяжкий злочин, що свідчить про його схильність до протиправної поведінки та вказує на ймовірність вчинення ним нових кримінальних правопорушень у разі перебування на волі. Відсутність фінансових ресурсів може спонукати його до вчинення нових кримінальних правопорушень корисливого характеру з метою здобуття коштів для власного утримання, у разі перебування на волі.

Тому, запобіжний захід був обґрунтовано застосований з урахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкості злочинів, які йому інкримінуються та інших обставин, з якими закон пов`язує можливість обрання такого запобіжного заходу, передбачених статтями 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вказане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були підставами для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не перестали існувати, а тому застосування більш м`якого запобіжного заходу, не зможе запобігти зазначеним ризикам.

Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, на даному етапі провадження не зменшились. Нових даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надійшло, стан його здоров`я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення, судовий розгляд не завершено.

Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Саме продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого, на думку суду, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Перелік доказів зібраних під час досудового розслідування, що наведений у реєстрі матеріалів досудового розслідування є вагомим, більш детальну оцінку яким суд надасть в ході судового розгляду під час вивчення змісту цих доказів, однак на даній стадії судового провадження цього достатньо для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

З огляду на наведене, враховуючи складність кримінального провадження, керуючись нормами ст. ст. 176, 177, 199, 315 КПК України, суд дійшов висновку про необхідність продовжити ОСОБА_9 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, із можливістю залишня обвинуваченому мінімального розміру застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, визначеної в судовому засіданні, оскільки до закінчення дії попередньої ухвали про продовження строку його тримання під вартою неможливо провести розгляд кримінального провадження по суті.

Щодо клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_13 строку дії обраного йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд вважає таким, що наявні підстави для його задоволення з огляду на наступне.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2024 року відносно ОСОБА_13 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово був продовжений, востаннє ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 18 вересня 2025 року - до 16 листопада 2025 року, із визначенням можливості внесення застави в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 11 листопада 2025 року обвинуваченому ОСОБА_13 зменшено заставу та визначено її у розмірі 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605 600 (шістсот п`ять тисяч шістсот) гривень у національній грошовій одиниці. Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 12 листопада 2025 року обвинуваченому

ОСОБА_13 було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години 10 січня 2026 року ,визначено ОСОБА_13 заставу у розмірі 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605 600 (шістсот п`ять тисяч шістсот) гривень у національній грошовій одиниці.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 06.01.2026 року було ОСОБА_13 продовжено строк запобіжного заходу до 06.03.2026 у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години зменшено розмір застави 180 (сто вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 559 040 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч сорок) гривень у національній грошовій одиниці.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 03.03.2026 року було ОСОБА_13 продовжено строк запобіжного заходу до 01.05.2026 у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години визначено розмір застави 180 (сто вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 559 040 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч сорок) гривень у національній грошовій одиниці.

Ухвалами Кагарлицького районного суду Київської області від 17.06.2026 року та від 04.08.2026 було ОСОБА_13 продовжено строк запобіжного заходу до 02.10.2026 у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години 02.10.2026 визначено розмір застави 175 (сто сімдесят п`ять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 582 400 (п`ятсот вісімдесят дві тисячі чотириста) у національній грошовій одиниці.

У судовому засіданні судом не встановлено обставин, які вказують на зникнення ризиків, існування яких було встановлено слідчим суддею на стадії досудового розслідування та судом під час вирішення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 307 КК України, наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, можливості переховування від суду, можливості вчинення інших кримінальних правопорушень, та неможливість більш м`якими запобіжними заходами запобігти цим ризикам.

Що стосується ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який підтверджується тим, що ОСОБА_13 , обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів та усвідомлюючи можливість застосування до нього покарання, передбачених санкцією інкримінованих статтей, а саме позбавлення волі на строк від девяти до дванадцяти років позбавленням волі, і бажаючи його уникнути, остання може переховуватися від суду. Крім того, обвинувачений будучи на волі може вільно переміщатися по території України, переховуватися від суду, що в свою чергу може унеможливити забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду.

При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 р., у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Що стосується ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчиняти інші кримінальні правопорушення), який підтверджується тим, що обвинувачена будучи на волі може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочини, у яких він обвинувачується. Зазначений ризик підтверджується тим, що ОСОБА_13 усвідомлюючи тяжкість та вид можливого покарання, уже вчинила тяжкий злочин, що свідчить про його схильність до протиправної поведінки та вказує на ймовірність вчинення ним нових кримінальних правопорушень у разі перебування на волі. Відсутність фінансових ресурсів може спонукати його до вчинення нових кримінальних правопорушень корисливого характеру з метою здобуття коштів для власного утримання, у разі перебування на волі.

Тому, запобіжний захід був обґрунтовано застосований з урахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкості злочинів, які йому інкримінуються та інших обставин, з якими закон пов`язує можливість обрання такого запобіжного заходу, передбачених статтями 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вказане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були підставами для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не перестали існувати, а тому застосування більш м`якого запобіжного заходу, не зможе запобігти зазначеним ризикам.

Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, на даному етапі провадження не зменшились. Нових даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надійшло, стан його здоров`я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення, судовий розгляд не завершено.

Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Саме продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого, на думку суду, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 307 КК України, може бути перевірено лише за результатами судового розгляду кримінального провадження.

Перелік доказів зібраних під час досудового розслідування, що наведений у реєстрі матеріалів досудового розслідування є вагомим, більш детальну оцінку яким суд надасть в ході судового розгляду під час вивчення змісту цих доказів, однак на даній стадії судового провадження цього достатньо для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Зважаючи на викладене, а також на складність цього кримінального провадження, керуючись нормами ст. ст. 176, 177, 199, 315 КПК України, суд дійшов висновку про необхідність продовження ОСОБА_13 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки до закінчення дії попередньої ухвали про продовження строку його тримання під вартою неможливо провести розгляд кримінального провадження по суті, оскільки вказане кримінальне провадження почалося із підготовчого засідання, оскільки змінили підсудність кримінального провадження.

Клопотання ОСОБА_13 та його захисника про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш мякий запобіжний захід задоволенню не підлягає, оскільки судом не встановлено обставин, які вказують на те, що інший запобіжний захід зможе запобігти ризикам, передбаченим пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, на даному етапі провадження не зменшились. Нових даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надійшло, стан його здоров`я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення, судовий розгляд розпочато - почато зачитування обвинувального висновку.

Саме продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого, на думку суду, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, свідків, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Обґрунтованим, у даній справі є клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії обраного йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою з огляду на наступне.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2024 року відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово був продовжений, востаннє ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 18 вересня 2025 року до 16 листопада 2025 року із визначенням можливості внесення застави в розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 12 листопада 2025 року обвинуваченому ОСОБА_7 було продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години 10 січня 2026 року, визначити ОСОБА_7 заставу у розмірі 150 (сто п`ятдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 454 200 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі двісті) гривень у національній грошовій одиниці.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 06.01.2026 року було ОСОБА_7 продовжено строк запобіжного заходу до 06.03.2026 у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години 06 березня 2026 року та зменшено розмір застави 130 (сто тридцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 432 640 (чотириста тридцять дві тисячі шістсот сорок) гривень у національній грошовій одиниці.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 03.03.2026 року було ОСОБА_7 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години 01 травня 2026 року та застосовано заставу 130 (сто тридцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 432 640 (чотириста тридцять дві тисячі шістсот сорок) гривень у національній грошовій одиниці.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 03.03.2026 року було ОСОБА_7 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години 01 травня 2026 року та застосовано заставу 130 (сто тридцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 432 640 (чотириста тридцять дві тисячі шістсот сорок) гривень у національній грошовій одиниці.

Ухвалами Кагарлицького районного суду Київської області від 17.06.2026 року та від 04.08.2026 року було ОСОБА_7 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години 02 жовтня 2026 року та застосовано заставу 125 (сто двадцять п`ять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 416 000 (чотириста шістнадцять тисяч) гривень у національній грошовій одиниці.

Під час судом не встановлено обставин, які вказують на зникнення ризиків, факт існування яких встановлено слідчим суддею на стадії досудового розслідування.

Що стосується ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який підтверджується тим, що ОСОБА_7 , обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів та усвідомлюючи можливість застосування до нього покарання, передбачених санкцією інкримінованих статтей, а саме позбавлення волі на строк від девяти до дванадцяти років позбавленням волі, і бажаючи його уникнути, остання може переховуватися від суду. Крім того, обвинувачений будучи на волі може вільно переміщатися по території України, переховуватися від суду, що в свою чергу може унеможливити забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду.

При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 р., у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Що стосується ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчиняти інші кримінальні правопорушення), який підтверджується тим, що обвинувачена будучи на волі може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочини, у яких він обвинувачується. Зазначений ризик підтверджується тим, що ОСОБА_7 усвідомлюючи тяжкість та вид можливого покарання, уже вчинила тяжкий злочин, що свідчить про його схильність до протиправної поведінки та вказує на ймовірність вчинення ним нових кримінальних правопорушень у разі перебування на волі. Відсутність фінансових ресурсів може спонукати його до вчинення нових кримінальних правопорушень корисливого характеру з метою здобуття коштів для власного утримання, у разі перебування на волі.

Тому, запобіжний захід був обґрунтовано застосований з урахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкості злочинів, які йому інкримінуються та інших обставин, з якими закон пов`язує можливість обрання такого запобіжного заходу, передбачених статтями 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вказане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були підставами для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не перестали існувати, а тому застосування більш м`якого запобіжного заходу, не зможе запобігти зазначеним ризикам.

Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, на даному етапі провадження не зменшились. Нових даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надійшло, стан його здоров`я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення, судовий розгляд не завершено.

Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Саме продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого, на думку суду, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема можливості переховування від суду, можливості вчинення інших кримінальних правопорушень, та не можливість більш м`якими запобіжними заходами запобігти цим ризикам. Інших ризиків судом не встановлено та прокурором не доведено в судовому засіданні.

Перелік доказів зібраних під час досудового розслідування, що наведений у реєстрі матеріалів досудового розслідування є вагомим, більш детальну оцінку яким суд надасть в ході судового розгляду під час вивчення змісту цих доказів, однак на даній стадії судового провадження цього достатньо для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

З огляду на наявні ризики та складність цього кримінального провадження, керуючись нормами ст. ст. 176, 177, 199, 315 КПК України, суд дійшов висновку про необхідність продовження ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, може бути перевірено лише за результатами судового розгляду кримінального провадження.

Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, на даному етапі провадження не зменшились. Нових даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надійшло, стан його здоров`я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення, судовий розгляд ще не розпочато.

Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Саме продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого, на думку суду, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Клопотання ОСОБА_7 та його захисника про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на інший запобіжний захід задоволенню не підлягає, оскільки під час судового засідання судом не встановлено обставин, які вказують на те, що більш м`який запобіжний захід зможе запобігти ризикам, передбаченим пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Розглянувши клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_12 строку дії обраного їй на досудовому слідстві запобіжного заходу у виді домашнього арешту, суд вважає наявними підстави для його задоволення з урахуванням уточнення заявлених прокурором вимог з таких мотивів.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 15 січня 2025 року відносно ОСОБА_12 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишення місця проживання з 22 години 00 хвилин до 06 години 00 хвилин, який неодноразово був продовжений, востаннє ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 06 січня 2026 року до 06 березня 2026 року. Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 03 березня 2026 року до 01 травня 2026 року. Ухвалами Кагарлицького районного суду Київської області від 17.06 2026 року та від 04.08.2026 року до 02 жовтня 2026 року.

Керуючись ст. ст. 176, 177, 199, 315 КПК України, суд вважає необхідним продовжити дію обраного обвинуваченій ОСОБА_12 строку дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту, із забороною в період часу з 24.00 години до 06.00 години без дозволу на те суду залишати місце проживання, та покладенням на неї обов`язків прибувати до суду за першою вимогою, завчасно та особисто повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи.

Також, застосовуючи щодо обвинувачених ОСОБА_29 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у виді застави, суд вважає за необхідне покласти на них обов`язки, передбачені п.2, п.3, п.4 ч.5 ст.194 КПК України та роз`яснити наслідки їх невиконання.

Окрім того, з урахуванням осіб обвинувачених, обставин вміненого тому злочину, а також прибутковості незаконної діяльності із можливого збуту наркотичних засобів, колегія суддів вважає можливим визначити запропонований прокурором розмір застави, як альтернативи триманню під вартою, в межі, передбаченій п.2 ч.5 ст.182 КПК України, оскільки менший розмір застави не забезпечить належне виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків.

При цьому, не виключається, що заставодавцем можуть бути не лише члени сім`ї та близькі родичі підозрюваного, а й будь які інші фізичні чи юридичні особи, чиє фінансове становище дозволить внести визначений розмір застави.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України обвинувачені ОСОБА_29 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної судом у наявній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця під вартою, в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Відтак, суд приходить до сталого висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застави та домашній арешт має забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 369, 371, 372 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , запобіжний захід у виді домашнього арешту в нічний час доби на строк 60 днів до 24 години 21 листопада 2026 року:

1)заборонити ОСОБА_12 залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в період часу з 24.00 години до 06.00 години без дозволу на те суду;

2)прибувати до суду за першою вимогою;

3)завчасно та особисто повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи.

У зміні запобіжного заходу відмовити.

Строк дії ухвали про застосування домашнього арешту до ОСОБА_12 діє до 21.11.2026 року включно.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 21 листопада 2026 року та утримувати її в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» без визначення розміру застави.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_14 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі у розмірі 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень та продовжити строк дії обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України, на два місяці, тобто до 21 листопада 2026, а саме:

? прибувати за кожною вимогою до суду;

? не відлучатись із населеного пункту, в якому вони проживають (перебувають) без дозволу суду;

? утримуватись від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні;

? здати на зберігання до територіальних органів УДМС України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години 21 листопада 2026 року та утримувати його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор».

Визначити ОСОБА_7 заставу у розмірі 125 (сто двадцять п`ять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 416 000 (чотириста шістнадцять тисяч) гривень у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок:

UA768201720355259001000018661, код ЄДРПОУ: 26268119, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач коштів: ТУ ДСА України в Київській області.

У зміні запобіжного заходу відмовити.

Продовжити ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години 21 листопада 2026 року та утримувати його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор».

Визначити ОСОБА_29 заставу у розмірі 210 (двісті десять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 698 880 (шістсот дев`яносто вісім тисяч вісімсот вісімдесят) гривень у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок:

UA768201720355259001000018661, код ЄДРПОУ: 26268119, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач коштів: ТУ ДСА України в Київській області.

У зміні запобіжного заходу відмовити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_17 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години 21 листопада 2026 року та утримувати його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор».

Визначити ОСОБА_9 заставу у розмірі 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок:

UA768201720355259001000018661, код ЄДРПОУ: 26268119, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач коштів: ТУ ДСА України в Київській області.

У зміні запобіжного заходу відмовити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_18 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 години 21 листопада 2026 року та утримувати його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор».

Визначити ОСОБА_13 заставу у розмірі 175 (сто сімдесят п`ять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 582 400 (п`ятсот вісімдесят дві тисячі чотириста) гривень у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок:

UA768201720355259001000018661, код ЄДРПОУ: 26268119, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач коштів: ТУ ДСА України в Київській області.

У зміні запобіжного заходу відмовити.

Обвинувачений або заставодавці мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в цій ухвалі, протягом терміну її дії.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинувачених

ОСОБА_7 , ОСОБА_29 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 у разі внесення застави наступні обов`язки:

1)прибувати за кожною вимогою до суду;

2)не відлучатись із населеного пункту, в якому вони проживають (перебувають) без дозволу суду;

3)утримуватись від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні;

4)здати на зберігання до територіальних органів УДМС України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.

Визначити термін дії обов`язків, покладених на обвинувачених у разі внесення застави, з дня внесення застави до 24 години 21 листопада 2026 року.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачені вважаються такими, до яких застосовано запобіжний захід у виді застави.

Роз`яснити обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_29 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , що у разі невиконання покладених на них згідно цієї ухвали обов`язків, а також, якщо вони, будучи належним чином повідомлені, не з`являться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомлять про причини своєї неявки, або якщо порушать інші покладені на них при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення, а обвинуваченими в той же строк з моменту отримання копії ухвали.

Головуючий суддя ОСОБА_1

судді ОСОБА_3

ОСОБА_2