Ухвала суду № 140086660, 25.09.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 2-2195/2008

Провадження № 4-с/357/32/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кошель Б. І. ,

при секретарі Кардаш О. Р.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 у місті Біла Церква Київської області скаргу заявника (боржника) ОСОБА_1 , особа, дії якої оскаржуються: Білоцерківський відділ Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересована особа (стягувач): ОСОБА_2 на бездіяльність органу примусового виконання рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2026 року заявник (боржника) ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність органу примусового виконання рішення, особа, дії якої оскаржуються: Білоцерківський відділ Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересована особа (стягувач): ОСОБА_2 , в якій просив: 1. Визнати неправомірною бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, що полягає у незнятті арешту з майна ОСОБА_1 та невчиненні дій щодо припинення обтяження за реєстраційним номером 7227810 та скасувати арешт з усього майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладений постановою старшого державного виконавця Савінського К. В. від 14 травня 2008 року у виконавчому провадженні № 7038709 з виконання виконавчого листа у справі № 2-2195/2008 та зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 7227810. 2. Зобов`язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладений постановою старшого державного виконавця Савінського К. В. від 14 травня 2008 року у виконавчому провадженні № 7038709 з виконання виконавчого листа у справі № 2-2195/2008 та зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 7227810. 3. Зобов`язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби винести відповідну постанову, направити її суб`єкту державної реєстрації прав та вчинити всі необхідні дії для державної реєстрації припинення обтяження за реєстраційним номером 7227810.

Скарга мотивована тим, що 02 липня 2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно сформовано інформаційну довідку № 484233626 щодо ОСОБА_1 . Відомості Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна містять чинний запис про арешт усього нерухомого майна скаржника за реєстраційним номером обтяження 7227810. Запис зареєстровано 21 травня 2008 року о 14:42:08 Першою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою. Підставою обтяження зазначено постанову Міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, вхідний № 1738/2-41 від 21 травня 2008 року. З копії постанови старшого державного виконавця Савінського К. В. від 14 травня 2008 року вбачається, що арешт накладено під час примусового виконання виконавчого листа у справі № 2-2195/2008, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 28 березня 2008 року, на все майно боржника. З витягу зі спеціального розділу Автоматизованої системи виконавчого провадження від 03 серпня 2026 року встановлено, що виконавче провадження № 7038709 було відкрито 18 квітня 2008 року з виконання зазначеного виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 84 262,00 грн. 28 листопада 2008 року виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, та безрезультатністю вжитих державним виконавцем заходів щодо його розшуку. У спеціальному розділі стан виконавчого провадження прямо зазначено як «Завершено». Відомостей про повторне пред`явлення виконавчого документа, поновлення строку його пред`явлення, відкриття нового виконавчого провадження або вчинення будь-яких виконавчих дій після 28 листопада 2008 року немає. Попри завершення провадження понад 17 років тому арешт не знято. Він продовжує обмежувати скаржника у розпорядженні належним йому майном, зокрема земельною ділянкою площею 2,0558 га, кадастровий номер 3224284600:02:008:0707, право власності на яку зареєстровано 21 липня 2023 року, тобто майже через п`ятнадцять років після завершення виконавчого провадження. 22 липня 2026 року представник скаржника звернувся до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби із заявою про перевірку відомостей та зняття арешту. Заяву зареєстровано 23 липня 2026 року за № 23423/19.1-39. Листом від 03 серпня 2026 року Відділ підтвердив наведені вище відомості про виконавче провадження № 7038709, дату його відкриття та повернення виконавчого документа стягувачу 28 листопада 2008 року. Водночас Відділ повідомив, що до нього не надходило підтвердження сплати боргу, та з цієї єдиної причини дійшов висновку про відсутність підстав для зняття арешту за статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження». Постанову про зняття арешту не винесено, реєстраційний запис № 7227810 не припинено. Отже, предметом цієї скарги є триваюча бездіяльність органу ДВС, який, будучи органом, що здійснює функції правонаступника органу, державний виконавець якого наклав арешт, не усунув обтяження після втрати ним законної мети та відмовився вчинити відповідні дії за зверненням боржника. Скаржник не обґрунтовує вимоги лише самим фактом повернення виконавчого документа стягувачу у 2008 році. Визначальною є сукупність обставин: завершення провадження; сплив понад 17 років; відсутність повторного пред`явлення документа й поновлення строку; відсутність відкритого виконавчого провадження та будь-яких виконавчих дій; відсутність підтверджених майнових претензій стягувача протягом усього цього часу; поширення старого загального арешту на майно, набуте лише у 2023 році. За цих умов арешт остаточно втратив забезпечувальну мету. Обставини цієї справи є щонайменше не менш переконливими: провадження № 7038709 має статус завершеного з 28 листопада 2008 року, відтоді минуло понад 17 років, а Відділ не навів жодного доказу повторного пред`явлення виконавчого листа, поновлення строку, відкритого провадження чи реальної можливості примусового виконання.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2026 головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою від 14 серпня 2026 року прийнято до розгляду скаргу та призначено судове засідання.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, представників не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом 23.09.2026 р. за вх.№62820 отримано клопотання, в якому представник скаржника адвокат Романішин Є. В. просив долучити до матеріалів справи ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.08.2026 по спарві №2-2195/2008. Розгляд справи просив проводити у відсутності скаржника та представника. Скаргу підтримує у повному обсязі та просить її задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 450 ЦПК України скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи, що сторони належно повідомлені про час та місце розгляду справи, враховуючи строк розгляду справи, суд вважає за можливе розглядати скаргу у відсутності сторін за наявними матеріалами справи.

В зв`язку з тим, що сторони не з`явилися в судове засідання, згідно з ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, суд дійшов висновку що скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно Інформаційної довідки № 484233626 від 02.07.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , відомості Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна містять чинний запис про арешт усього нерухомого майна ОСОБА_1 за реєстраційним номером обтяження 7227810. Запис зареєстровано 21 травня 2008 року о 14:42:08 за №7227810 Першою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою. Підставою обтяження зазначено - постанова Міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, вхідний № 1738/2-41 від 21 травня 2008 року.

Згідно копії постанови старшого державного виконавця Міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Савінського К. В. від 14 травня 2008 року, арешт накладено на все майно боржника ОСОБА_1 під час примусового виконання виконавчого листа у справі № 2-2195/2008, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 28 березня 2008 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 84 262,00 грн.

З витягу зі спеціального розділу Автоматизованої системи виконавчого провадження від 03 серпня 2026 року вбачається, що виконавче провадження № 7038709 було відкрито 18 квітня 2008 року з виконання виконавчого листа від 28 березня 2008 року у справі № 2-2195/2008 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 84 262,00 грн. 28 листопада 2008 року виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, та безрезультатністю вжитих державним виконавцем заходів щодо його розшуку. Стан виконавчого провадження «Завершено». Відомості про повторне пред`явлення виконавчого документа, поновлення строку його пред`явлення, відкриття нового виконавчого провадження або вчинення будь-яких виконавчих дій після 28 листопада 2008 року відсутні.

22 липня 2026 року представник скаржника Романішін Є.В. звернувся до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про перевірку відомостей та зняття арешту.

Згідно відповіді Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 03 серпня 2026 року за №191168, Відділ повідомив, що до нього не надходило підтвердження сплати боргу за виконавчим листом від 28.03.2008 №2-2195, та у Відділу відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні підстави для зняття арешту.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Судовий контроль за виконанням судових рішень врегульовано законодавцем у розділі VII ЦПК України.

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до норм ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, порядок захисту прав стягувача, боржника та інших осіб у виконавчому провадженні передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із положеннями ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до положень ч.4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Ч. 2 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника) що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню

Враховуючи викладене, ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника та завершення виконавчого провадження) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Водночас, спір у даній справі, виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні на стадії його завершення, а виник у зв`язку з тим, що на заяву скаржника про зняття арешту, у зв`язку з відсутністю відкритих виконавчих проваджень щодо нього, державний виконавець не зняв арешт з нерухомого майна боржника.

За таких обставин, ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника та завершення виконавчого провадження) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою), щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, відсутності боргу або вимог перед особою, яка придбала право вимоги за зобов`язанням, на виконання якого видавався виконавчий документ, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Аналогічна правова позиція, що добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору вказує на відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №2/0301/806/11.

За таких обставин, оцінивши в сукупності наявні у справі докази та враховуючи, інформацію надану відділом державної виконавчої служби, відповідно до якої 28 листопада 2008 року виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, та безрезультатністю вжитих державним виконавцем заходів щодо його розшуку та відсутність відомостей про повторне пред`явлення виконавчого документа, поновлення строку його пред`явлення, відкриття нового виконавчого провадження або вчинення будь-яких виконавчих дій після 28 листопада 2008 року, та за відсутності будь яких майнових претензій з боку стягувача, тобто відсутності ВП з примусового виконання виконавчого листа № 2-2195 від 28.03.2008 р. виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, суд вважає, що арешт на майно ОСОБА_1 порушує його права.

Крім того, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009, від 10 грудня 2025 року в справі № 202/5715/24, від 01 квітня 2026 року в справі № 711/6615/24 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Такі ж висновки наведені в постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року в справі № 753/12589/23, від 26 липня 2024 року в справі № 761/687/14, від 07 липня 2021 року в справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року в справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року в справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц.

У цій справі суд враховує, що з моменту завершення виконавчого провадження минуло більше 17 років, матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач або його правонаступники повторно пред`являли вказаний виконавчий лист до виконання.

У справі відсутні докази існування правових підстав для застосування обтяження майна ОСОБА_1 і не доведено існування виконавчих проваджень, для забезпечення виконання яких можливо використати відповідне обтяження спірного майна боржника.

У постанові від 03 червня 2026 року у справі № 932/5808/25 (провадження № 61 233св26, ЄДРСР № 137262902) Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що арешт майна боржника є похідним заходом примусового виконання судового рішення, який не може існувати автономно і безстроково за відсутності відкритого виконавчого провадження або реальної можливості виконання рішення. Збереження арешту протягом тривалого часу після завершення провадження, за умови спливу строків пред`явлення виконавчого документа до виконання, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Верховний Суд також зазначив, що відповідальним за належне оформлення або скасування обтяження є орган ДВС, який є правонаступником органу, державний виконавець якого наклав арешт, незалежно від подальшої передачі чи знищення матеріалів провадження. Відсутність у такого органу відкритого виконавчого провадження сама по собі не звільняє його від обов`язку усунути безпідставне обтяження

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін. Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що не зняття відділом ДВС арешту з майна боржника є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, що порушує право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном та підлягає захисту, шляхом зобов`язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладений постановою старшого державного виконавця Савінського К. В. від 14 травня 2008 року у виконавчому провадженні № 7038709 з виконання виконавчого листа у справі № 2-2195/2008 та зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 7227810 та зобов`язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби винести відповідну постанову, направити її суб`єкту державної реєстрації прав та вчинити всі необхідні дії для державної реєстрації припинення обтяження за реєстраційним номером 7227810.

Керуючись ст. 447-452 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Скаргу заявника (боржника) ОСОБА_1 , особа, дії якої оскаржуються: Білоцерківський відділ Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересована особа (стягувач): ОСОБА_2 на бездіяльність органу примусового виконання рішення, - задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, що полягає у незнятті арешту з майна ОСОБА_1 та невчиненні дій щодо припинення обтяження за реєстраційним номером 7227810 та скасувати арешт з усього майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладений постановою старшого державного виконавця Савінського К. В. від 14 травня 2008 року у виконавчому провадженні № 7038709 з виконання виконавчого листа у справі № 2-2195/2008 та зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 7227810.

Зобов`язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладений постановою старшого державного виконавця Савінського К. В. від 14 травня 2008 року у виконавчому провадженні № 7038709 з виконання виконавчого листа у справі № 2-2195/2008 та зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 7227810.

Зобов`язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби винести відповідну постанову, направити її суб`єкту державної реєстрації прав та вчинити всі необхідні дії для державної реєстрації припинення обтяження за реєстраційним номером 7227810.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скаржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Заінтересована особа (стягувач): ОСОБА_2 ; адреса АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Особа, дії якої оскаржуються: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України; адреса: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, бульвар Олександрійський, буд. 94; ЄДРПОУ: 34846037.

Повний текст ухвали суду виготовлено 25.09.2026.

.

Суддя Б. І. Кошель