Рішення № 140085142, 18.09.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 128/19/26

Провадження 2/127/4662/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

з участю секретаря судових засідань Сєдінкіної Ю.В.

розглянувши в загальному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, треті особи без самостійних вимог Національне агентство з питань запобігання корупції, Міністерство охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

05.01.2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, треті особи без самостійних вимог Національне агентство з питань запобігання корупції, Міністерство охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування наказу ректора № 660/к/тр від 30.09.2025 року «Про відрядження» в частині покладення виконання обов`язків ректора закладу вищої освіти на проректора ОСОБА_2 , як такого, що прийнятий поза межами повноважень, не створював та не створює правових наслідків щодо набуття ним повноважень керівника (виконувача обов`язків ректора) ВНМУ ім. М.І. Пирогова у зв`язку з чим він станом на 01.10.2025 року не мав законних повноважень діяти як керівник (виконувач обов`язків ректора) та не був належним суб`єктом видання індивідуальних управлінських актів роботодавця, в тому числі наказів про припинення трудових правовідносин.

Свою позицію обґрунтовувала тим, що 01.10.2025 року ОСОБА_2 , діючи як «виконувач обов`язків ректора», видав безпідставний наказ про звільнення ОСОБА_1 , чим порушив її право на працю, передбачене ст. 43 Конституції України.

Видання наказу про звільнення відбулось особою, яка не мала належних повноважень діяти як керівник закладу вищої освіти, оскільки станом на 01.10.2025 року ОСОБА_2 не був призначений виконувачем обов`язків ректора рішенням засновника - МОЗ України, не набув статусу одноосібного виконавчого органу юридичної особи, не був зазначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб як особа, яка має право діяти від імені ВНМУ без довіреності.

Так, Закон України «Про вищу освіту» та Статут ВНМУ ім. М.І. Пирогова не передбачають права ректора самостійно призначати виконувача обов`язків ректора, визначати або створювати «т.в.о.» чи «в.о» ректора, підміняти собою волевиявлення засновника МОЗ України. Призначення керівника закладу вищої освіти або покладення виконання його обов`язків належить виключно до компетенції засновника (уповноваженого органу), тому наказ ректора № 660/к/тр від 30.09.2025 року, яким на проректора ОСОБА_2 покладено виконання обов`язків ректора є актом, прийнятим поза межами повноважень та таким, що суперечить Закону України «Про вищу освіту» так і Статуту ВНМУ.

Крім того, службове відрядження не припиняє та не зупиняє повноважень ректора, не є відстороненням чи обмеженням повноважень, тому юридично неможливе одночасне існування іншої особи з повним обсягом повноважень ректора або тимчасово виконуючого обов`язки ректора, оскільки це суперечить імперативній моделі єдиного одноосібного виконавчого органу.

Станом на 01.10.2025 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців єдиною особою, що має право діяти від імені ВНМУ ім. М.І. Пирогова без довіреності, зазначена ректор ОСОБА_3 . Будь-які відомості про Погорілого В.В. як керівника або особу, що виконує обов`язки керівника, в ЄДР відсутні. Це виключає наявність у ОСОБА_2 статусу одноосібного виконавчого органу, унеможливлює визнання за ним повноважень видавати управлінські акти, що породжують зовнішні правові наслідки, зокрема, припинення трудових правовідносин, підтверджує, що він міг діяти лише як внутрішній виконавець доручень, але не як керівник юридичної особи.

Також позивач вважає, що особа ОСОБА_2 не відповідає встановленим кваліфікаційним вимогам для посади ректора, зокрема, в нього відсутній сертифікат, який підтверджує рівень володіння державною мовою.

26.06.2026 року від представника відповідача Мельник Л.С. надійшов відзив на позов (а.с. 189-192 т. 1, 35-37 т. 2), згідно якого ВНМУ ім. М.І. Пирогова не визнав вимоги ОСОБА_1 і просив відмовити в задоволенні позову. Законом України «Про вищу освіту» і Статутом ВНМУ ім. М.І. Пирогова визначені права і обов`язки ректора закладу вищої освіти, серед яких є організація діяльності закладу вищої освіти, вирішення питань фінансово-господарської діяльності закладу вищої освіти, видання наказів і розпоряджень. При цьому ні статут, ні закон не містять заборони на видання ректором закладу вищої освіти наказів про тимчасове покладення обов`язків керівника закладу вищої освіти на іншого працівника закладу. У зв`язку з перебуванням ректора ОСОБА_3 у відрядженні, 30.09.2025 року було видано наказ ВНМУ ім. М.І. Пирогова № 660/К/тр «Про відрядження», пунктом 2 якого на проректора ОСОБА_2 було покладено виконання обов`язків ректора на період відрядження ректора ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 2.18 посадової інструкції проректора закладу вищої освіти з науково-педагогічної та лікувальної роботи проректор ОСОБА_2 виконує обов`язки ректора у період його відпустки, відрядження або хвороби. При цьому Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не містить вимоги внесення відомостей про керівника у випадках виконання обов`язків працівником на період відрядження керівника. Таке тимчасове покладення обов`язків керівника на працівника на період відрядження (відпустки, хвороби) не є делегуванням повноважень ректора, разом з тим, наділяє працівника повним обсягом повноважень керівника закладу вищої освіти, в тому числі і на видання наказу про звільнення.

ОСОБА_2 обіймає посаду проректора ВНМУ ім. М.І. Пирогова з науково-педагогічної та лікувальної роботи, у нього наявні необхідні документи про освіту та диплом, які підтверджують вивчення української мови як навчального предмета (дисципліни), що відповідає Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», тому твердження позивача ОСОБА_1 в цій частині також є безпідставним.

До того ж, відповідач вважає, що оспорюваний наказ не порушує прав позивача, а обраний позивачем спосіб захисту жодним чином не може поновити її трудових прав, оскільки звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України відбулось на підставі іншого наказу - № 662 від 01.10.2025 року, законність якого оцінюється судом при розгляді іншої справи № 128/4430/25 за позовом ОСОБА_1 до ВНМУ ім. М.І. Пирогова про скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Обрання неефективного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові.

11.06.2026 року від представника Національного агентства з питань запобігання корупції Діманової Т.А. надійшли письмові пояснення (а.с. 128-132 т. 1), згідно яких на підставі повідомлення ОСОБА_1 внесено відомості до ЄРДР за № 12025020010001325 від 29.09.2025 року, тому позивач є викривачем в розумінні Закону України «Про запобігання корупції». Крім того, позивач є близькою особою викривача у зв`язку з поданням її чоловіком ОСОБА_4 30.12.2024 року повідомлення до Національної поліції України щодо можливого вчинення ректором ВНМУ ОСОБА_3 правопорушень, пов`язаних з корупцією. Права та гарантії захисту викривачів, близьких осіб викривача передбачені ст.ст. 53-3, 53-4 Закону «Про запобігання корупції». Разом з тим, імунітет викривача не є абсолютним та має певні межі, для його застосування до викривача або членів його сім`ї повинен бути наявний зв`язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривача про порушення вимог Закону іншою особою. ОСОБА_1 зверталась до НАЗК про вжиття заходів захисту її трудових прав як викривача у зв`язку з можливим застосуванням до неї негативних заходів впливу, у зв`язку з чим НАЗК здійснювалась перевірка інформації і встановлення наявності/відсутності причинно-наслідкового зв`язку між поширенням на ОСОБА_1 прав та гарантій захисту викривача та можливим застосуванням до неї негативних заходів впливу, у тому числі звільненням із займаної посади на підставі наказу від 01.10.2025 року. За результатами опрацювання та аналізу отриманих відомостей порушень університетом Закону України «Про запобігання корупції» не встановлено, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для вжиття НАЗК заходів реагування, про що ОСОБА_1 було поінформовано листом від 19.01.2026 року. Разом з тим, представник НАЗК просив врахувати, що у справах про застосування керівником або роботодавцем чи створення ними загрози застосування негативних заходів впливу до викривача у зв`язку з повідомленням, обов`язок доказування, що прийняті рішення, вчинені дії є правомірними і не були мотивовані діями викривача, покладено на відповідача.

23.06.2026 року і 28.07.2026 року від представника Міністерства охорони здоров`я України Кислицької Ю.О. надійшли письмові пояснення (а.с. 164-168 т.1, 96-100 т.2), згідно яких представник третьої особи повідомила, що видання наказу про покладення на проректора виконання окремих функцій керівника на час службового відрядження ректора не є призначенням виконувача обов`язків керівника закладу вищої освіти у розумінні ст. 42 Закону України «Про вищу освіту». Повноваження ректора не припинялись, не зупинялись та не переходили до іншої особи. Ректор залишався керівником закладу вищої освіти і Статутом ВНМУ передбачене право ректора делегувати частину своїх повноважень проректорам, заступникам та керівникам структурних підрозділів на час службового відрядження відповідним наказом, який має внутрішньоорганізаційний характер та спрямований виключно на забезпечення безперервного функціонування відповідної установи. При цьому видання такого наказу не означає призначення нової особи керівником закладу освіти, припинення або зупинення повноважень чинного ректора, виникнення нової посади «виконувач обов`язків ректора», переходу статусу одноосібного виконавчого органу до іншої особи. Ототожнення позивачкою покладення виконання обов`язків на час службового відрядження із призначенням виконувача обов`язків керівника є помилковим. Такий наказ не змінює керівника юридичної особи і не породжує необхідності внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру.

Також оспорюваний наказ прийнятий у межах компетенції і не впливає на трудові права та інтереси позивача. ЇЇ звільнення не є предметом даного судового розгляду, а обрання неефективного способу захисту є підставою для відмови в позові.

Судом вчинені наступні процесуальні дії.

09.01.2026 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області матеріали позовної заяви передані за підсудністю до Вінницького міського суду Вінницької області.

27.02.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою від 13.03.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

07.05.2026 року постановою Вінницького апеляційного суду ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 13.03.2026 року скасовано, а матеріали справи № 128/19/26 направлені для продовження розгляду до суду першої інстанції.

22.05.2026 року задоволено заяву про самовідвід у справі (суддя Березовська О.А.)

27.05.2026 року Вінницьким міським судом Вінницької області відкрите загальне провадження у справі.

Ухвалою від 29.05.2026 року суд перейшов до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалами від 29.06.2026 року, від 09.07.2026 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

13.07.2026 року судом задоволено заяву про відвід у справі (суддя Федчишен С.А.).

15.07.2026 року внаслідок повторного автоматизованого розподілу справа прийнята до розгляду в загальному провадженні і призначене підготовче засідання (суддя Вохмінова О.С.).

Ухвалою від 28.07.2026 року забезпечено участь представника НАЗК в підготовчому і в судових засіданнях в режимі відеоконфереції.

Ухвалою від 28.07.2026 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про перехід із загального позовного провадження в спрощене.

Ухвалою від 28.07.2026 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача Мельник Л.С. про закриття провадження у справі.

Ухвалою від 28.07.2026 року закрите підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду по суті.

04.09.2026 року витребувані докази у справі.

Ухвалою від 15.09.2026 року виправлено описку в ухвалі від 04.09.2026 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала відповідно до обставин, викладених в позовній заяві, відповіді на відзив, просила вимоги задоволити.

Представник відповідача Мельник Л.С. позов не визнала з підстав, викладених у відзиві. Просила відмовити в задоволенні позову.

Представник НАЗК Івченко В.П. підтримала письмові пояснення, які просила врахувати при розгляді справи.

Представник МОЗ України Кислицька Ю.О. підтримала письмові пояснення, вважала, що позовні вимоги безпідставні і задоволенню не підлягають.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала доцентом клінічної кафедри акушерства та гінекології № 2 Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова і наказом від 01.10.2025 року № 662 була звільнена з посади за прогул без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 21 зворот).

Наказ про звільнення підписаний виконувачем обов`язки ректора ОСОБА_2 .

Так, 30.09.2025 року ректор ВНМУ ім.. М.І. Пирогова Петрушенко В. видала наказ № 660/к/тр, згідно якого відбуває у відрядження в м. Київ на робочу зустріч ректорів «Досвід інтеграції програми ВООЗ mhGAP у вищу медичну освіту в Україні: перші підсумки та подальші кроки» з 01 до 04 жовтня 2025 року. Відповідно до п. 2 наказу на час відрядження виконання обов`язків ректора ЗВО поклала на проректора ЗВО з науково-педагогічної та лікувальної роботи Василя Погорілого (а.с. 22).

Даний наказ зареєстрований в журналі реєстрації наказів з особового складу, який розпочатий з 01.01.2025 року, прошитий і пронумерований і був оглянутий в оригіналі в судовому засіданні (а.с. 167 т.2).

Функціональні обов`язки проректора з науково-педагогічної та лікувальної роботи визначені відповідною посадовою інструкцією, затвердженою 06.08.2025 року ректором ВНМУ ім.. М.І. Пирогова В.Петрушенко.

Відповідно до п. 2.12. посадової інструкції проректор здійснює контроль за дотриманням трудової дисципліни співробітниками клінічних кафедр, а відповідно до п. 2.18 виконує обов`язки ректора у період його відпустки, відрядження або хвороби (а.с. 195-197 т. 1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що наказ від 30.09.2025 року в частині покладення виконання обов`язків ректора ОСОБА_3 на проректора ОСОБА_2 , не відповідає Закону України «Про вищу освіту», оскільки у ректора були відсутні повноваження на призначення виконувача обов`язки ректора; службове відрядження не припиняє та не зупиняє повноважень ректора; будь-які відомості про ОСОБА_2 як керівника ЗВО станом на 01.10.2025 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні; особа ОСОБА_2 не відповідає обов`язковим мовним та кваліфікаційним вимогам керівника закладу вищої освіти.

Так, відповідно до ст. 34 Закону України «Про вищу освіту» безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов`язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти. Керівник закладу вищої освіти в межах наданих йому повноважень організовує діяльність закладу вищої освіти; видає накази і розпорядження, дає обов`язкові для виконання всіма учасниками освітнього процесу і структурними підрозділами закладу вищої освіти доручення; призначає на посаду та звільняє з посади працівників; відповідно до статуту може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам і керівникам структурних підрозділів тощо.

Відповідні повноваження ректора також визначені Статутом ВНМУ ім. М.І. Пирогова.

Відповідно до пунктів 3 та 13 розділу V Статуту ВНМУ, ректор закладу вищої освіти видає накази і розпорядження, дає обов`язкові для виконання всіма учасниками освітнього процесу і структурними підрозділами ЗВО доручення; самостійно вирішує усі питання управління (керівництва) діяльністю закладу за винятком тих, які законодавством віднесені до компетенції МОЗ України, Вченої ради, Наглядової ради та конференції трудового колективу закладу вищої освіти.

Статутом і Законом України «Про вищу освіту» не визначено, що тимчасове покладення на проректора виконання обов`язків ректора під час відрядження ректора підлягає погодженню з МОЗ України. Особа ОСОБА_2 була погоджена із МОЗ України при призначенні на посаду проректора відповідно до п. 18 розділу V Статуту і подальшого погодження на тимчасове виконання обов`язків ректора не потребує. Також тимчасове покладення обов`язків (тимчасове заступництво) не є призначенням виконувача обов`язків керівника закладу вищої освіти в розумінні ст. 42 Закону України «Про вищу освіту», оскільки повноваження ректора не припинялись, не зупинялись, не переходили до іншої особи.

У листі Мінсоцполітики від 21.07.2011 №590/13/84-11 зазначено, що виконання службових обов`язків за більш відповідальною посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це пов`язано з розпорядчими функціями, працівником, який працює на тому самому підприємстві, в установі, організації, є тимчасовим замісництвом (заступництвом). Зазвичай застосовується у разі потреби заміщення тимчасово відсутнього (у зв`язку з відпусткою, тимчасовою непрацездатністю, відрядженням тощо) працівника, що обіймає вищу посаду, тобто йдеться про заміщення керівників усіх рівнів підприємств, виробництв, цехів, відділів, дільниць тощо.

Тимчасове виконання обов`язків за посадою відсутнього працівника покладається на іншого працівника наказом (розпорядженням) по установі.

У оспорюваному наказі від 30.09.2025 року визначені умови та період виконання обов`язків проректором, наказ є розпорядчим документом про розподіл обов`язків, є чітким у формулюванні і відповідає п. 1 гл. 8 розд. ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 №1000/5, Закону України «Про вищу освіту», Статуту ВНМУ ім. М.І. Пирогова тощо.

Будь-яких обмежень на визначення повноважень, що делегуються ректором іншим особам, ні Закон України «Про вищу освіту», ні Статут ВНМУ ім. М.І. Пирогова не містять.

Підстав для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під час тимчасового покладення виконання обов`язків ректора немає, оскільки відомості про керівника юридичної особи не змінились.

Слід зазначити, що і п. 2.18 посадової інструкції проректора з науково-педагогічної та лікувальної роботи визначено, що проректор виконує обов`язки ректора у період його відпустки, відрядження або хвороби (а.с. 195-197 т.1), тобто такі обов`язки входять у трудову функцію проректора ОСОБА_2 .

Також судом не встановлено порушення відповідачем норм Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» при виданні наказу від 30.09.2025 року.

В даному провадженні, враховуючи підстави і предмет позовних вимог ОСОБА_1 , не вирішується спір щодо скасування наказу про призначення на посаду керівника або конкурсних процедур, тому перевірка, чи виконав суб`єкт призначення вимогу щодо відповідного сертифіката, не здійснюється.

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які саме приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23).

Таким чином, правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить законодавству, договору та має бути ефективним.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникла необхідність повторного звернення до суду (постанова ВП ВС від 26.01.2021 року). Таким чином, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Отже, коли особа звернулась до суду за захистом порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (постанова ВП ВС від 08.02.2022 року).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач ОСОБА_1 також зазначила, що наказ від 30.09.2025 року порушує її трудові права, оскільки 01.10.2025 року виконувач обов`язків ректора Погорілий В.В. звільнив її з посади доцента клінічної кафедри акушерства та гінекології № 2 ВНМУ ім. М.І. Пирогова.

Індивідуальні трудові спори вирішуються в порядку, визначеному Главою ХV КЗпП України.

Предметом розгляду справи про звільнення працівника є законність та обґрунтованість звільнення, а також дотримання роботодавцем встановленого законом порядку (процедури) припинення трудового договору.

Справа № 128/4430/25 за позовом ОСОБА_1 до ВНМУ ім. М.І. Пирогова про визнання незаконним і скасування наказу від 01.10.2025 року № 662, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу перебуває в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи наведені обставини і норми закону, суд дійшов висновку, що наказ від 30.09.2025 року безпосередньо не порушує трудових прав позивача ОСОБА_1 , тому застосування судом способу захисту у виді скасування наказу не призведе до відновлення права позивача на працю і до кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач.

Виходячи із завдань цивільного судочинства при розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним позовні вимоги не підлягатимуть задоволенню. Водночас якщо спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним і не суперечить закону, а закон або договір не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Відповідна правова позиція викладена в постановах ВП ВС від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 та від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14244/20.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови ВП ВСУ від 29.09.2020 № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 № 910/12525/20).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Таким чином, позивач ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами порушення своїх прав і обставини, за яких наказ від 30.09.2025 року може бути визнаний недійсним, тому підстав для задоволення її позову немає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 15, 16 ЦК України, Законом України «Про вищу освіту», ст.ст. 2, 4,5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України,

в и р і ш и в :

відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, треті особи без самостійних вимог Національне агентство з питань запобігання корупції, Міністерство охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування наказу.

Судовий збір залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

- відповідач Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, 21018 м. Вінниця, вул. Пирогова, 56, ЄДРПОУ 02010669

- третя особа без самостійних вимог Національне агентство з питань запобігання корупції, 01133 м. Київ, вул. Міхновського, 28, ЄДРПОУ 40381452

- третя особа без самостійних вимог Міністерство охорони здоров`я України, 01021 м. Київ, вул. Грушевського, 7, ЄДРПОУ 00012925

Повне рішення складене 25.09.2026 року.

Суддя: