Рішення № 140082231, 25.09.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/11335/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді Світлик О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чепи М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку загального позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Бойко Богдан Богданович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Бойко Б.Б., звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту.

На обґрунтування своїх вимог представник позивача посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 52 років помер брат ОСОБА_1 ОСОБА_4 . За померлим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І. була заведена спадкова справа. Відповідно до довідки за №40/02-14 від 15.06.2026 року, виданої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І., про те, що спадкоємицею померлого ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину, є його мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Представник зазначає, що за померлою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І., була заведена спадкова справа, за якою позивач прийняв спадщину та є спадкоємцем першої черги за законом. Крім того, померлий ОСОБА_4 є власником 4/21 частки квартири, яка складається з чотирьох кімнат, загальною площею 86,5 кв. м., житловою площею 58,9 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки «Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта» за №474553579 від 27.04.2026, щодо суб`єкта, ОСОБА_4 значиться арешт нерухомого майна за вказаним реєстром: номер запису про обтяження: 10185432, документи, подані для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 45481531, видана 24.06.2015, видавник: МВ ДВС Ужгородського МРУЮ; номер запису про обтяження: 10185347 (спеціальний розділ), документи, подані для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 45481531, видана 24.06.2015, видавник: МВ ДВС Ужгородського МРУЮ.

Крім того, у листі Відділу ДВС у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за вих. №35826 від 30.04.2026 зазначено, що на виконанні в Ужгородському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області перебувало виконавче провадження АВСП № 45481531 з примусового виконання виконавчого листа № 308/11281/14 від 03.11.2014 виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області про: «Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , у сумі 1/4 частки з усіх видів заробітку починаючи з 01.09.2014 до досягнення донькою повноліття».

Представник зазначає, що у листі Київського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) за вих. №74290 від 11.05.2026, зазначено, що для отримання статусу боржника у виконавчому провадженні №49132068 та, відповідно, права на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та права доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження необхідно звернутися до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження в порядку, передбаченому статтею 442 Цивільного процесуального кодексу України.

Разом із тим, із отриманих матеріалів виконавчого провадження, а також інформації, що міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження, вбачається, що після направлення 22.09.2015 виконавчого документа за належністю до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міського управління юстиції, подальшому виконавчому провадженню було присвоєно новий номер АСВП 49132068. Саме в межах зазначеного виконавчого провадження здійснювалося подальше примусове виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про стягнення аліментів. Однак, 16.08.2023 старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лаптіковою Дар`єю Володимирівною, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №49132068, згідно якої постановлено виконавче провадження з примусового виконання закінчити та припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення.

Позивач вказує, що виконавче провадження було закінчено на підставі п. 7 ч. 1. ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», однак, арешт з майна ОСОБА_4 при закінченні виконавчого провадження не був знятий. За заявою на бланку адвоката державний виконавець відмовив у знятті арешту, посилаючись на те, що позивач не є стороною виконавчого провадження.

Позивач обґрунтовує вказане звернення до суду тим, що на момент звернення позивача до суду були відсутні будь-які правові підстави для подальшого існування арешту, накладеного в межах виконавчого провадження №45481531 (АСВП № 49132068). Метою накладення арешту на майно боржника є забезпечення реального та своєчасного виконання судового рішення. Такий захід має виключно забезпечувальний характер і не може існувати самостійно після припинення правовідносин, для забезпечення яких він був застосований. Після повного виконання судового рішення, закінчення виконавчого провадження та відсутності будь-якої заборгованості арешт втрачає свою правову природу та законну мету, а тому підлягає безумовному скасуванню.

Як підтверджується матеріалами виконавчого провадження, постановою державного виконавця від 16.08.2023 виконавче провадження №49132068 було закінчено на підставі пункту 7 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки закінчився строк стягнення аліментів та була відсутня будь-яка заборгованість. Більше того, у самій постанові державного виконавця прямо зазначено про необхідність припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення. Отже, державним виконавцем фактично було констатовано відсутність будь-яких підстав для подальшого існування арешту, однак відповідні реєстраційні дії щодо його зняття не були здійснені, внаслідок чого арешт продовжує існувати виключно формально, без будь-якого правового підґрунтя.

Крім того, стягувач ОСОБА_2 у нотаріально посвідченій заяві прямо підтвердила, що будь-яка заборгованість зі сплати аліментів відсутня, рішення суду виконано повністю, жодних майнових, фінансових чи інших претензій до померлого ОСОБА_4 , його спадкоємців або правонаступників вона не має. Крім того, вона прямо зазначила, що їй відомо про відкриття спадкової справи та про те, що наявний арешт перешкоджає оформленню спадкових прав спадкоємців, у зв`язку з чим вона не заперечує проти скасування всіх арештів, заборон відчуження, обмежень та інших заходів примусового виконання, накладених у межах виконавчого провадження. Таким чином, сам стягувач підтверджує, що збереження арешту не переслідує жодної законної мети та безпідставно порушує права спадкоємців. Аналогічно ОСОБА_3 , яка після досягнення повноліття стала стягувачем у виконавчому провадженні, також не заявляє будь-яких майнових вимог, підтвердила, що спадщину після смерті батька не приймала та не заперечує проти оформлення спадкових прав позивачем. Таким чином, жодна з осіб, права яких забезпечувалися шляхом накладення арешту, не вважає за необхідне його подальше існування та не заперечує проти його скасування.

Виходячи з наведеного, позивач просить суд зняти арешт, оскільки виконавче провадження за виконавчим листом №308/11281/14-ц повністю завершене, рішення суду виконане, заборгованість відсутня, стягувачі не мають жодних претензій та не заперечують проти скасування арешту, позивач не є боржником у виконавчому провадженні, а подальше існування обтяження безпідставно порушує його права як спадкоємця, наявні передбачені законом правові та фактичні підстави для звільнення майна з-під арешту шляхом скасування відповідних записів про обтяження, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.08.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом. Постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.09.2026 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, при цьому останнім подано заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримують та просять задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, при цьому подали заяву про розгляд справи без їхньої участі, у якій зазначили, що не заперечують проти задоволення позовних вимог.

Представники третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у судове засідання не з`явились, про причини своєї неявки не повідомили, пояснень щодо позову не надали.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.11.2014 (справа №308/11281/14-ц) вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в сумі 1/4 частки з усіх видів заробітку починаючи з 01.09.2014 до досягнення донькою повноліття.

17.11.2014 відкрито виконавче провадження за №45481531 за вказаним рішенням суду, боржником якого є ОСОБА_4 , а стягувач - ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 52 років помер брат ОСОБА_1 ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 30.09.2024. За померлим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І. була заведена спадкова справа за №22/2026 та зареєстрована в Спадковому реєстрі за №75753450, що доводиться витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №85628921 від 15.06.2026.

Відповідно до довідки за №40/02-14 від 15.06.2026, виданої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І., про те, що спадкоємицею померлого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка прийняла спадщину, є його мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадкова справа заведена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І. за № 22/2026 та зареєстрована в Спадковому реєстрі за №75753450.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За померлою ОСОБА_5 у приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І. була заведена спадкова справа за № 6/2026 та зареєстрована в Спадковому реєстрі за №75175037, що доводиться витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №84038802 від 02.02.2026.

Відповідно до довідки за №40/02-14 від 15.06.2026 року, виданої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І., про те, що спадкоємцем померлої ОСОБА_5 , що прийняв спадщину, є її син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Спадкова справа заведена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І. за №6/2026 та зареєстрована в Спадковому реєстрі за №75175037.

Отже, встановлено, що право на спадкове майно, яке належало ОСОБА_4 та перейшло після його смерті до матері - ОСОБА_5 , яка прийняла спадщину, але не оформила свої спадкові права, входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 та підлягає спадкуванню її єдиним спадкоємцем за законом - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №474553579 від 27.04.2026, щодо суб`єкта ОСОБА_4 , який є власником 4/21 частки квартири, яка складається з чотирьох кімнат, загальною площею 86,5 кв. м., житловою площею 58,9 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ., значиться арешт нерухомого майна.

З матеріалів справи вбачається, що 27.04.2026 представником позивача адвокатом Бойком Б.Б. подано адвокатський запит за вих. №161-26 до Відділу ДВС у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з проханням вжити заходів щодо зняття арешту з нерухомого майна, накладеного в межах виконавчого провадження №45481531, у разі відсутності правових підстав для його подальшого існування.

30.04.2026 року на вказаний адвокатський запит від Відділу ДВС у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов лист за вих. №35826 від 30.04.2026, у якому зазначено, що на виконанні в Ужгородському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області перебувало виконавче провадження АВСП №45481531 з примусового виконання виконавчого листа №308/11281/14 від 03.11.2014 виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , в сумі 1/4 частки з усіх видів заробітку починаючи з 01.09.2014 до досягнення донькою повноліття. 17.11.2014 державним виконавцем відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 24.06.2015 з метою забезпечення реального виконання рішення державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 22.09.2015 державним виконавцем встановлено, що згідно відповіді на запит №1808 від 07.09.2015 боржник отримує дохід у в/ч № НОМЕР_2 , бухгалтерія якої знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Керуючись п.10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ був надісланий за належністю до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Згідно даних АСВП даний документ виконано вказаним відділом. Зважаючи на наведене, підстави для зняття арешту Відділом державної виконавчої служби у м. Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що 05.05.2026 представником позивача - Бойком Б.Б. подано адвокатський запит за вих. №168-26 до Київського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) з проханням вжити заходів щодо зняття арешту з нерухомого майна, накладеного в межах виконавчого провадження №45481531, у разі відсутності правових підстав для його подальшого існування.

Згідно відповіді на адвокатський запит Київського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надійшов лист за вих. №74290 від 11.05.2026, вбачається, що для отримання статусу боржника у виконавчому провадженні №49132068 та, відповідно, права на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та права доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження необхідно звернутися до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження в порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України.

Згідно з ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.07.2026 (справа №308/11281/14-ц) відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Бойко Богдан Богданович, стягувач ОСОБА_2 , державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про заміну сторони виконавчого провадження.

Підтверджуються і доводи позивача, що з отриманих матеріалів виконавчого провадження, а також інформації, що міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження, вбачається, що після направлення 22.09.2015 виконавчого документа за належністю до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міського управління юстиції, подальшому виконавчому провадженню було присвоєно новий номер АСВП 49132068. Саме в межах зазначеного виконавчого провадження здійснювалося подальше примусове виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про стягнення аліментів.

Відповідно до матеріалів АСВП 49132068, 11.01.2020 старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Шєлєг Катериною Сергіївною, при примусовому виконанні прийнято виконавче провадження №49132068 з примусового виконання про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку починаючи з 01.09.2014 і до її повноліття.

16.08.2023 старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лаптіковою Дар`єю Володимирівною, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №49132068, згідно з якого постановлено закінчити та припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення. Виконавче провадження було закінчено на підставі п. 7 ч. 1. ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів.

Положеннями ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Таким чином встановлено, що арешт з майна ОСОБА_4 при закінченні виконавчого провадження не був знятий, а за заявою на бланку адвоката державний виконавець відмовив у знятті арешту, посилаючись на те, що позивач не є стороною виконавчого провадження, що доводиться витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №474553579 від 27.04.2026.

Відповідно до заяви, зареєстрованої в реєстрі за №1952 від 16.07.2026 та посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І., складеної ОСОБА_2 , зазначено, що станом на дату посвідчення цієї заяви у межах виконавчого провадження №45481531 будь-яка заборгованість зі сплати аліментів відсутня. Рішення суду щодо сплати аліментів фактично виконане, а будь-яких невиконаних майнових зобов`язань переді мною не існує. Крім того, ОСОБА_2 підтвердила, що не має жодних майнових, фінансових чи інших претензій до ОСОБА_4 , його спадкоємців, правонаступників чи осіб, зокрема до ОСОБА_1 , які набули або набудуть права на його спадкове майно.

Відповідно до заяви, зареєстрованої в реєстрі за №1451 від 16.07.2026, посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І., складеної ОСОБА_3 , зазначено, що спадщину, яка відкрилась після смерті її батька ОСОБА_4 , вона не прийняла і в подальшому не ставитиму питання встановлення факту прийняття нею спадщини в судовому порядку. Не заперечує з приводу оформлення спадщини, що відкрилась після смерті батька ОСОБА_4 його рідним братом - ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до п. п. 3, 7 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: припинення юридичної особи-сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимоги у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження №49132068, заміна боржника у виконавчому провадженні не проводилась. Виконавче провадження №49132068 було закінчено 16.08.2023 - до смерті ОСОБА_4 (що сталося ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на підставі п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» - у зв`язку із закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення (досягнення дитиною (одержувачем аліментів) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , повноліття.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст.321 ЦК України передбачена непорушність права власності, у тому числі те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статей 316, 317, 319ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у справі №6-26цс 13 від 15.05.2013 вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 3 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

За приписами ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

За положеннями ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини спадкове майно належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з вищевикладеного, на час звернення з заявою до суду, за наявності арешту (обтяження), накладеного на майно, порушується право позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, а саме позбавлений можливості оформити спадкові права на частку квартири, яка належала його померлій матері, та була прийнята як спадщина за його братом ОСОБА_4 .

Суд враховує факт закінчення виконавчого провадження №49132068 від 16.08.2023 до смерті спадкодавця ОСОБА_4 , що відповідно означає про зняття арешту з усього нерухомого майна, належного ОСОБА_4 .

Разом з тим, слід відмітити, що відповідно до ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Отже, якщо предметом спору у справі є стягнення заборгованості спадкодавця зі сплати аліментів, яка існувала на момент його смерті, наявна на момент смерті спадкодавця заборгованість зі сплати аліментів входить до складу спадщини, а відповідачка не позбавлена можливості пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, у тому числі шляхом направлення до державної нотаріальної контори претензії кредитора в порядку та строки, передбачені статтею 1281 ЦК України.

Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 161/11682/15-ц (провадження № 61-3563св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 199/5826/16-ц (провадження № 61-20217св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 161/11682/15-ц (провадження № 61-2297св19).

Крім того, суд зазначає, що відповідно до матеріалів виконавчого провадження №49132068, відповідачі, як стягувачі, протягом 12 років, коли виконавчий лист №308/11281/14-ц, виданий 03.11.2014, перебував на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Ужгороді, а згодом у Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, не звертались з будь-якими заявами або вимогами до державного виконавця, у тому числі щодо накладення арешту на нерухоме майно боржника ОСОБА_4 , не проявляли зацікавленості в ході виконавчого провадження, не звернулися до органів поліції з питання відкриття кримінального провадження за фактом невиконання рішення суду та не оскаржили постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.

На сьогодні позивач, який прийняв спадщину після померлої матері, до складу спадщини якої входить майно померлого брата, має намір оформити свої спадкові права на майно, проте через наявність арешту позбавлений можливості це зробити.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно». За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року).

Усталена практика Європейського суду з прав людини свідчить про наявність трьох критеріїв, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно легітимну мету; чи є такий захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 Верховний Суд виснував, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Враховуючи, що зняття арешту майна прямо передбачено частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» як наслідок закінчення виконавчого провадження, суд вважає, що на даний час існування цього арешту не можна вважати законним. Крім того, не можна вважати його таким, що здійснюється з легітимною метою, оскільки у зв`язку зі зміною фактичних обставин права відповідачки як кредитора спадкодавця можуть бути захищені в інший спосіб, ніж продовження існування арешту на майно, який існує в рамках закритого виконавчого провадження.

Отже, оскільки існування арешту на нерухоме майно, накладеного постановою державного виконавця 24.06.2015, на даний час порушує майнові права позивача як спадкоємця, внаслідок чого він позбавлений права оформити на себе частку спадщини та в повному обсязі користуватися і розпоряджатися успадкованим майном на власний розсуд, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом зняття арешту з майна.

Вирішуючи справу по суті, суд встановив, що процедура реєстрації у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна регламентувалася Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 №31/5, зареєстрованим в Мінюсті України 10.06.1999 №364/3657 (зі змінами).

Відповідно до п. 2.1 Положення підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об`єкти нерухомого майна є накладення (зняття) державною нотаріальною конторою реєстратором заборони відчуження на об`єкти нерухомого майна.

За змістом ст. 73 Закону України «Про нотаріат» нотаріус за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладають заборону їх відчуження: за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позики (кредиту) на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку (квартири); при посвідченні договору довічного утримання; при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за повідомленням іпотекодержателя; в усіх інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 74 Закону України «Про нотаріат» одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Відповідно до п. 5.1 п. 5 глави 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за №296/5, нотаріус, який накладав заборону, знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, після припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; про припинення, розірвання, визнання недійсним договору ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору; органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини; про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або закінчення п`ятирічного строку з часу видачі свідоцтва про право на спадщину на майно особи, оголошеної померлою; про смерть другого з подружжя, що склали спільний заповіт; про скасування рішення суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав; про смерть відчужувача за спадковим договором або про смерть другого з подружжя, що уклали спадковий договір;про відчуження майна, переданого під виплату ренти; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.

Наявність заборони на відчуження нерухомого майна порушує права та законні інтереси позивача, оскільки унеможливлює право розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод регламентовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Протоколу 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) (GC), № 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I).

Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі «Ентрік проти Франції» (Hentrich v. France) від 22 вересня 1994 року, серія А, № 296-A, сс. 1920, п. 42).

У справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) ЄСПЛ розглядав ситуацію, яка стосувалася судового розгляду справи про конфіскацію автомобіля за порушення митних правил. В пункті 46 цього рішення ЄСПЛ зазначив наступне: Отже, залишається встановити, чи було втручання виправданим. У цьому зв`язку Суд знову наголошує на необхідності підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе «особистий і надмірний тягар» (рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], п. 78).

Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене та встановлені обставини справи, беручи до уваги принцип «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 11, 15, 16, 319, 386, 391 ЦК України, ст. 4, 5, 13, 76, 80, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Бойко Богдан Богданович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.

Звільнити з-під арешту все нерухоме майно, яке належало ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ), шляхом скасування (зняття/виключення) арешту (обтяження) нерухомого майна та припинення відповідних обтяжень, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 45481531 від 24.06.2015, виданої Міським відділом державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, а саме:

- Номер запису про обтяження: 10185432; Дата, час державної реєстрації: 25.06.2015 17:03:49; Державний реєстратор: Мага Тетяна Василівна, Ужгородське міськрайонне управління юстиції, Закарпатська обл.; Документи, подані для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 45481531, видана 24.06.2015, видавник: МВ ДВС Ужгородського МРУЮ Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 22392524 від 25.06.2015 17:06:17, Мага Тетяна Василівна, Ужгородське міськрайонне управління юстиції, Закарпатська обл.; Вид обтяження: арешт нерухомого майна; Відомості про суб`єктів обтяження: Орган державної влади, Обтяжувач: Міський відділ державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, код ЄДРПОУ: 35045459, країна реєстрації: Україна, адреса: Україна, 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Заньковецької, 10; Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ; Перенесено із запису: Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, 10185347, 25.06.2015 17:03:49; Опис предмета обтяження: все нерухоме майно.

- Номер запису про обтяження: 10185347; (спеціальний розділ) Дата, час державної реєстрації: 25.06.2015 17:03:49; Державний реєстратор: Мага Тетяна Василівна, Ужгородське міськрайонне управління юстиції, Закарпатська обл. Документи, подані для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 45481531, видана 24.06.2015, видавник: МВ ДВС Ужгородського МРУЮ; Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 22392524 від 25.06.2015 17:06:17, Мага Тетяна Василівна, Ужгородське міськрайонне управління юстиції, Закарпатська обл.; Вид обтяження: арешт нерухомого майна Відомості про суб`єктів обтяження: Орган державної влади, Обтяжувач: Міський відділ державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, код ЄДРПОУ: 35045459, країна реєстрації: Україна, адреса: Україна, 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Заньковецької, 10; Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ; Опис предмета обтяження: все нерухоме майно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 34952440, місцезнаходження: вул. Куликівська, 12, м. Харків.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 35045459, місцезнаходження: вул. Заньковецької, 10, м. Ужгород, Закарпатська область.

Дата складення повного судового рішення 25 вересня 2026 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області О.М. Світлик