Рішення № 140077517, 21.09.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/745/26

Провадження №2/338/856/26

21 вересня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Решетова В. В.

з участю секретаря - Смеречук Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

18 травня 2026 року ТОВ «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС», через свого представника, звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 285453 від 01.07.2025 року.

Позивач ТОВ «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №285453 від 01.07.2025 року у розмірі 6102 грн 40 коп., з яких: 4000 грн 00 коп. - прострочена заборгованість за сумою кредиту та 2102 грн 40 коп - прострочена заборгованість за процентами.

Крім того, позивач ТОВ «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» просив стягнути з відповідача судові витрати, зокрема судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 500 грн 00 коп.

Позов обґрунтований тим, що 01.07.2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №285453 від 01.07.2025 року, за умовами якого відповідачу було надано фінансовий кредит у розмірі 4 000 грн 00 коп. строком на 90 днів, тобто до 28.09.2025 року.

Позивач зазначає, що кредитний договір № 285453 від 01.07.2025 року укладений в електронній формі та підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

ТОВ «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» вказує, що первісний кредитор ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, кредитні кошти у розмірі 4 000 грн 00 коп. були перераховані відповідачу на реквізити платіжної картки № НОМЕР_1 .

У подальшому 19.12.2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 19122025/1, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 285453 від 01.07.2025 року.

Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, кредитні кошти та проценти за користування кредитом не сплатив, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 6102 грн 40 коп.

Ухвалою Богородчанського районного суду від 19 травня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

07 серпня 2026 року до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від представника відповідача адвоката Москвічова А.С. надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві сторона відповідача позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить суд відмовити у їх задоволенні, обґрунтовуючи свою позицію наступним. Відповідач зазначає, що позивачем не надано суду належних первинних бухгалтерських документів, зокрема виписки з банківського рахунку відповідача, які б підтверджували фактичне зарахування та користування грошовими коштами. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є лише обчисленням з використанням математичних дій та внутрішнім документом фінансової установи, а тому не може вважатися первинним доказом виконання операцій з видачі кредиту.

Також, представник відповідача вказує, що вимога про стягнення непропорційно великої суми відсотків є несправедливою та перетворюється на непомірний тягар для споживача фінансових послуг. Такі дії кредитора порушують Закон України «Про захист прав споживачів» та не відповідають засадам справедливості, добросовісності і розумності.

Отже, на думку представника відповідача, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, не надавши вичерпних доказів та не заявивши клопотань про їх витребування. Оскільки банк є професійним учасником ринку, а споживач слабшою стороною у правовідносинах, усі сумніви щодо недоведеності факту існування заборгованості мають тлумачитися на користь відповідача. На підставі викладеного, представник відповідача просить суд повністю відмовити ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» у задоволенні позову про стягнення заборгованості.

11 серпня 2026 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якій він заперечив проти доводів відповідачки про недоведеність факту надання кредиту та необґрунтованість процентних нарахувань, посилаючись на кредитний договір, підтвердження переказу коштів і документи щодо розміру та відступлення права вимоги.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, щодо заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідачка та її представник адвокат Москвічов А. С. у судове засідання 21 вересня 2026 року не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду. Відповідачка та представник неодноразово не з`являлися у призначені судові засідання. За клопотанням представника було організовано його участь у режимі відеоконференції, однак у призначене засідання представник не прибув і до відеоконференції не приєднався.

Причин особистої неявки відповідачка суду не повідомила. Її представник подав відзив і низку процесуальних заяв та клопотань, зокрема клопотання від 09 вересня 2026 року про зупинення провадження і клопотання від 21 вересня 2026 року про відкладення розгляду для підготовки додаткових пояснень щодо постанови Верховного Суду. Останнє клопотання не містить повідомлення про обставини, які перешкоджали участі адвоката в засіданні, у тому числі в режимі відеоконференції.

Окремою ухвалою суду від 21 вересня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотань представника відповідачки про зупинення провадження у справі та про відкладення її розгляду. Суд урахував, що касаційний перегляд справи № 552/672/23 Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду завершено постановою від 07 вересня 2026 року, а клопотання про відкладення не містить об`єктивних причин неявки представника, доказів перешкод для участі в організованій відеоконференції чи обґрунтування необхідності додаткового строку, саме для здійснення конкретних процесуальних дій. За належного повідомлення сторін, наявності відзиву та відповіді на відзив суд, керуючись статтею 223 ЦПК України, визнав можливим розгляд справи за відсутності її учасників.

У зв`язку з неприбуттям в судове засідання сторін у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові та електронні матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, приходить до наступних висновків.

Судом установлено, що 01.07.2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 285453 від 01.07.2025 року (а.с. 7-9).

Відповідно до індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту № 285453 від 01.07.2025 року ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» надало відповідачу фінансовий кредит у розмірі 4000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором, кредит надається строком на 90 днів, тобто до 28.09.2025 року, строк дії договору становить 90 днів, однак у будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Також індивідуальною частиною договору про надання фінансового кредиту № 285453 від 01.07.2025 року передбачено, що за користування кредитом відповідач зобов`язався сплатити ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» 262,8 % річних від суми кредиту, що становить 0,72 % на добу; тип процентної ставки - фіксована; періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів. Кредит надається клієнту у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки № НОМЕР_1 , вказаної клієнтом, а датою укладення договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта.

З додатку № 1 від 01.07.2025 року до договору фінансового кредиту № 285453 від 01.07.2025 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 підписала документ електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL6615.

Згідно з довідкою ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» про ідентифікацію, клієнт ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , з якою укладено договір № 285453 від 01.07.2025 року, була ідентифікована ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» в інформаційно-телекомунікаційній системі https://www.cly.com.ua.

На підтвердження факту видачі кредитних коштів позивачем подано підтвердження ТОВ «ПрофітГід», щодо здійснення переказу грошових коштів, відповідно до якого в межах договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів № ПГ-1 від 30.09.2020 року та на підставі платіжної інструкції відправника було здійснено успішний переказ грошових коштів.

Згідно з підтвердженням ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів, номер платіжної інструкції A1019238B447267CLY285453T2532450, платник - ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ», дата та час здійснення переказу - 01.07.2025 року о 07 год. 20 хв., сума переказу - 4000 грн 00 коп., номер платіжної картки отримувача - № НОМЕР_1 , емітент платіжної картки отримувача - RAIFFEISEN BANK, призначення переказу: «Видача кредита № НОМЕР_3 ».

На підставі договору факторингу № 19122025/1 від 19.12.2025 року встановлено, що 19.12.2025 року у м. Києві між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС», як фактором, було укладено договір факторингу № 19122025/1.

Відповідно до договору факторингу № 19122025/1 від 19.12.2025 року право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників зі сплати суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 19122025/1 від 19.12.2025 року до реєстру включено відповідача ОСОБА_1 , номер договору - 285453, дата укладення договору - 01.07.2025 року, дата закінчення договору - 28.09.2025 року, сума виданого кредиту - 4000 грн 00 коп., загальна сума заборгованості - 6102 грн 40 коп..

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03.09.2015, який набрав чинності 30.09.2015, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Відповідно до ст. 3 Закону № 675-VIII, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена, шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

В силу частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи позивачем доведено, що кредитний договір № 285453 від 01.07.2025 року укладено сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про електронну комерцію".

При цьому ОСОБА_1 на веб-сайті кредитодавця та через особистий кабінет подавала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе.

Ідентифікація ОСОБА_1 на веб-сайті кредитодавця здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням її особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, місця проживання, електронної пошти, номера платіжного засобу, на який необхідно перерахувати кошти, тощо.

Доказів, що вказаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, відповідачем не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження ОСОБА_1 могла отримати кредитні кошти.

Надані позивачем докази в сукупності підтверджують факт перерахування відповідачу ОСОБА_1 01 липня 2025 року від ТОВ «Клай інвест» кредитних коштів у розмірі 4000 грн на платіжну (банківську) картку № НОМЕР_1 , що узгоджується з відомостями кредитного договору та підтвердженням ТОВ «ПрофітГід».

За таких обставин, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження факту укладення кредитного договору між сторонами та перерахування на рахунок відповідача кредитних коштів, згідно з умовами договору.

Також, суд приходить до висновку, що позивач, який не є первісним кредитором, довів перехід до нього прав вимоги за договором факторингу №19122025/1 від 19 грудня 2025 року та витягом з реєстру боржників до договору факторингу, набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги щодо ОСОБА_1 за кредитним договором № 285453 від 01.07.2025 року. Договір факторингу є чинним, його дійсність не оспорювалась.

При цьому слід зазначити, що відповідач розмір кредитної заборгованості не спростував, своїх контррозрахунків заборгованості чи доказів, які б підтверджували її відсутність, суду не надав.

Доказів повернення основної суми боргу за кредитним договором № 285453 від 01.07.2025 року відповідач суду не надав.

За таких обставин вимога позивача ТОВ «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 000 грн 00 коп. є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення простроченої заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.

Відповідно до індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту № 285453 від 01.07.2025 року та додатку № 1 до договору фінансового кредиту № 285453 від 01.07.2025 року сторони погодили платність користування кредитними коштами, строк кредитування, порядок нарахування процентів та фіксовану процентну ставку у розмірі 0,72 % на добу.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка визначається за формулою ДПС = (ЗВСК / ЗРК) / t ? 100 %, де ЗВСК загальні витрати за споживчим кредитом, ЗРК загальний розмір кредиту, t строк кредитування у днях, де максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. До загальних витрат у цьому розрахунку належать не лише проценти, а й передбачені договором платежі за послуги кредитодавця, що підлягають включенню до таких витрат.

У кредитному договорі № 285453 та додатку № 1 передбачено кредит 4 000 грн на 90 днів, проценти за весь строк 2 592 грн і комісію 1 000 грн, тобто загальні витрати 3 592 грн. Відтак денна процентна ставка за погодженими умовами становить (3 592 / 4 000) / 90 ? 100 % = 0,997(7) %, що не перевищує імперативного обмеження в 1 %. Позивач комісію до стягнення не заявляє, однак її включення до загальних договірних витрат є необхідним для перевірки законодавчого обмеження денної процентної ставки.

У постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) Об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду роз`яснила, що обмеження максимальної денної процентної ставки є імперативним, а нікчемність умови, яка суперечить цьому обмеженню, враховується судом незалежно від заявлення стороною окремої вимоги. Нечіткі або двозначні положення договору зі споживачем тлумачаться на його користь і без самостійної позовної вимоги. Водночас суд не може лише з міркувань несправедливості самостійно змінити визначений договором розмір процентів, якщо відсутні передбачені законом підстави для застосування нікчемності чи тлумачення умов.

На відміну від договору, дослідженого у справі № 552/672/23, у цьому договорі для погодженого 90-денного строку встановлено фіксовану ставку 0,72 % на добу та визначену в додатку суму процентів 2 592 грн. Положення пункту 3.3 договору щодо нарахування процентів до повного погашення заборгованості оцінюється судом у системному зв`язку з пунктами 1.2, 1.3 і 2.6 договору та не є підставою для нарахування договірних процентів понад погоджений строк кредитування. У справі не заявлено процентів у розмірі, що перевищує плату за користування кредитом протягом такого строку, тому неоднозначність щодо можливого нарахування після його завершення не зумовлює відмови у стягненні заявленої суми.

Заявлена сума 2 102 грн 40 коп. становить еквівалент 73 днів нарахування за незмінного тіла кредиту (4 000 грн ? 0,72 % ? 73 = 2 102 грн 40 коп.) і є меншою за проценти за повний 90-денний строк (2 592 грн). Зазначена арифметична відповідність сама по собі не підтверджує фактичного нарахування саме протягом 73 календарних днів, а суд оцінює її в сукупності з умовами договору, графіком платежів, витягом з реєстру боржників і випискою за кредитом, які узгоджено відображають заявлену заборгованість за процентами 2 102 грн 40 коп. Матеріали справи не містять вимоги про стягнення процентів або інших платежів понад заявлені у позові суми.

Відповідач доказів сплати процентів, неправильності їх нарахування або припинення відповідного зобов`язання суду не надав.

За таких обставин вимога позивача ТОВ «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» про стягнення з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 2102 грн 40 коп. є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню. Судом не встановлено, що заборгованість за відсотками була нарахована за межами строку дії договору. За умовами договору проценти за повний 90-денний строк за незмінного залишку основного боргу могли становити 2 592 грн 00 коп. (4 000 грн ? 0,72 % ? 90 днів), тоді як позивач заявив до стягнення 2 102 грн 40 коп., тобто суму, яка не перевищує договірний розмір процентів у межах погодженого строку кредитування.

Доводи представника відповідача щодо ненадання позивачем первинних документів, які б підтверджували фактичне зарахування кредитних коштів, та щодо неотримання відповідачем кредиту суд відхиляє з огляду на сукупність поданих позивачем доказів, зокрема підтвердження ТОВ «ПрофітГід» про успішний переказ 4 000 грн на платіжну картку, реквізити якої відповідають зазначеним у кредитному договорі. Доказів звернення відповідача до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням її персональних даних матеріали справи не містять.

Разом з тим суд у сукупності з іншими доказами враховує, що відповідач не надала суду виписки по зазначеному картковому рахунку на підтвердження факту відсутності зарахування кредитних коштів на її рахунок, враховуючи, що первісний кредитор не є банківською установою. Тобто відповідач не була позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких своїх даних. Сторона відповідача аналізує докази позивача, вказує на їх недостатність, неналежність і при цьому не надає доказів на підтвердження власних заперечень.

Зокрема, сторона відповідача не спростовує належними доказами факт отримання та користування грошовими коштами за вказаним договором. Заперечення сторони відповідача зводяться переважно до оцінки достатності та належності доказів сторони позивача. Водночас відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона доводить ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Разом з тим обов`язок доведення факту надання кредиту та наявності заборгованості покладається на позивача. У цій справі такий обов`язок виконано, шляхом подання кредитного договору, довідки про ідентифікацію, підтвердження ТОВ «ПрофітГід» про успішний переказ 4 000 грн на платіжну картку отримувача, виписки з особового рахунка та документів щодо переходу права вимоги. Відсутність з боку відповідача доказів неотримання коштів суд враховує лише у сукупності з наведеними доказами позивача, а не як самостійну підставу для висновку про доведеність позову.

Такий підхід узгоджується з правилами змагальності та розподілу тягаря доказування і не ґрунтується на концепції «негативного доказу», за якою обставина вважається доведеною лише через те, що інша сторона її не спростувала.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Висновок ВС викладений у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності вказаного кредитного договору. Договір № 285453 від 01.07.2025 недійсним не визнано.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів за вищенаведеним кредитним договором та наявність у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі підтверджується наявними у матеріалах справи кредитним договором, довідкою про ідентифікацію, підтвердженням ТОВ «ПрофітГід» про успішний переказ коштів, випискою з особового рахунка та витягом з реєстру боржників до договору факторингу.

Доказів того, що вказана картка не належить відповідачу, або на неї не було зараховано 4000 грн на виконання умов кредитного договору, відповідачем не надано. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що номер телефону, який використовувався під час укладення кредитного договору, їй не належить та не є її фінансовим номером, що унеможливлювало б підтвердження проведення операції по підписанню договору.

Отже, суд вважає, що стороною позивача доведено факт перерахування та, як наслідок, отримання та користування відповідачем кредитними коштами за вище вказаним договором.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, враховуючи їх сукупність, суд вважає за необхідне позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 285453 від 01.07.2025 року про надання кредиту в розмірі 6102,40 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом (основний борг) 4000,00 грн, заборгованості за нарахованими процентами 2102,40 грн.

Наведені складові заборгованості арифметично узгоджуються між собою: 4000 грн 00 коп. + 2102 грн 40 коп. = 6102 грн 40 коп.; заявлена сума процентів не перевищує розміру процентів, який міг бути нарахований за погоджений 90-денний строк кредитування за ставкою 0,72 % на добу.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується судом відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні даної позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 2 662 грн 40 коп.

Враховуючи те, що позов задоволено повністю, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним і документально підтверджені судові витрати в розмірі 2 662 грн 40 коп.

Щодо вимог позивача у частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15500 грн суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої-третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову і значення справи для сторін, поведінку сторін під час розгляду справи, а також їхні дії щодо досудового вирішення спору та врегулювання спору мирним шляхом.

Отже, ЦПК України передбачає такі критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, необхідність і розумність розміру, з урахуванням складності справи та конкретних обставин її розгляду.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначив, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується судовим розсудом, який повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір № 09/04/2026 від 09 квітня 2026 року; акт про отримання правової допомоги від 26 травня 2026 року, платіжну інструкцію №2445 від 26.05.2026.

За результатами дослідження поданих доказів суд враховує, що ця справа є типовою та нескладною за своєю суттю. Позовна заява і договори, на яких ґрунтуються вимоги, мають типовий характер, правовідносини не потребували опрацювання винятково складних фактичних обставин або нестандартних правових питань та не вимагали особливої уваги представника позивача.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат, їх фактичності та неминучості, а також розумності й обґрунтованості їхнього розміру. Такий підхід викладено, зокрема, у рішенні у справі «East/West Alliance Limited проти України» (заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) також зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані документи та обсяг виконаних робіт, врахувавши типову категорію спору, нескладність юридичної кваліфікації правовідносин, ціну позову, задоволення позовних вимог, а також засади розумності, адекватності, пропорційності та справедливості, суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат у сумі 15500 грн не є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг і часом, необхідним для їх виконання.

З урахуванням наведеного та застосовуючи критерії, передбачені статтями 137, 141 ЦПК України, суд вважає обґрунтованим покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн. Визначення цієї суми стосується виключно розподілу судових витрат між сторонами та не змінює розміру гонорару, погодженого між позивачем і адвокатом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 285453 від 01.07.2025 року в загальній сумі 6102 (шість тисяч сто дві гривні) грн 40 коп., з яких: 4000 грн 00 коп. - прострочена заборгованість за сумою кредиту та 2102 грн 40 коп - прострочена заборгованість за процентами.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС», місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, офіс 703, код ЄДРПОУ 43561872.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлено 25 вересня 2026 року.

Суддя В.В. Решетов