Рішення № 140075953, 24.09.2026, Тетіївський районний суд Київської області

24.09.2026 Провадження по справі № 2/940/825/26

Справа № 940/1248/26

РІШЕННЯ

Іменем України

24 вересня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі :

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судових засідань Авілової Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 751546 від 12.05.2020 у розмірі 17540,52 грн. та понесених судових витрат.

В обґрунтування позову зазначено, що 12.05.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір № 751546 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Згідно умов договору факторингу № 015-220221 від 22.02.2021 укладеному між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанс», ТОВ «Лінеура Україна» передає ТОВ «Сіроко Фінанс» за плату, а ТОВ «Сіроко Фінанс» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, включно і до ОСОБА_1 за Договором № 751546 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.05.2020 року, порядковий номер згідно реєстру прав вимоги 7412.

В подальшому, 21.10.2024, ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» уклали Договір факторингу №20241021/2, згідно якого та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Сіроко Фінанс», включно і до ОСОБА_1 за Договором № 751546 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.05.2020 року, порядковий номер згідно реєстру прав вимоги 39.

Однак, всупереч умов кредитного договору відповідач тривалий час своєчасно не здійснює повернення кредиту, чим суттєво порушує взяті на себе договірні зобов`язання.

Станом на 08.07.2026 заборгованість відповідача перед позивачем становить 17540,52 грн., а саме: заборгованість по тілу кредиту 4 500,00 грн.; заборгованість по відсотках (та прострочені відсотки) 10 521,50 грн.; заборгованість за пенею 0,00 грн.; інфляційне збільшення 2 519,02 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 23.07.2026 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу роз`яснено право подавати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також наслідки ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, зокрема право суду вирішити спір за наявними матеріалами справи.

12.08.2026 до суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Скользнєвої В.В. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача просить в задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю, з наступних підстав. Зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів набуття права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 751546 від 12.05.2020 року.

Відповідач вважає, що позивачем нараховано відсотки понад строк користування кредитом. Відповідно до Графіку розрахунків до Кредитного договору №751546 від 12.05.2020 року загальна сума кредиту складає 5782,50 грн, з яких: 4500 тіло кредиту; 1 282,50 грн відсотки за кредитом.

Всі кошти які були сплачені відповідачем повинні бути зараховані як оплата саме на погоджену кредитним договором суму. Просить застосувати наступний розрахунок для визначення загальної суми боргу: 5782,50 (сума боргу) 1782,50 (сплачено) = 4000 грн.

Саме такий розмір заборгованості може бути пред`явлений до стягнення, оскільки був погоджений сторонами і чітко визначний умовами кредитного договору.

Оскільки нарахування інфляційного збільшення відбувалось на суму боргу в розмірі 15021,50 грн, яка не передбачена умовами кредитного договору, є явно завищеною, то у задоволенні вимоги про стягнення інфляційного збільшення у розмірі 2519,02 грн просимо відмовити в повному обсязі.

Разом з тим, зазначає про необґрунтованість вартості наданих адвокатом позивачу послуг на професійну правничу допомогу. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір витрат на правову допомогу визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. 29.07.2026 між ОСОБА_1 та адвокатом Скользнєвою В.В. було укладено договір про надання правової допомоги. На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу надано акт здачі - прийняття наданих послуг від 03.08.2026 та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 03.08.2026 на суму 8000,00 грн. та договір про надання правової допомоги. На підставі викладеного просять в задоволенні позову відмовити в повному обсязі та стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн.

19.08.2026 до суду від представника позивача ТОВ «ФК «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» Бачинського О.М. надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких представник позивача зазначає, що Реєстри прав вимоги в межах договорів факторингу містять інформацію, яка відповідно до законодавства України належить до таємниці фінансової послуги. Це положення закріплене в статті 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», де зазначено, що конфіденційна інформація, яка стосується фінансових послуг, не підлягає розголошенню без згоди відповідних осіб, крім випадків, прямо передбачених законом. У контексті договорів факторингу така інформація включає деталі щодо боржників, їхніх зобов`язань.

З матеріалів справи вбачається, що подані витяги з реєстрів прав вимоги за договором факторингу відповідають вимогам, встановленим законодавством України.

Щодо нарахування відсотків за кредитним договором зазначає, що Відповідачем не заперечується сам факт укладення кредитного договору № 751546 від 12.05.2020 року, отримання кредитних коштів та погодження із його умовами. Таким чином, покладати відповідальність на кредитора за власну неспроможність відповідачем погасити тіло кредиту, і ініціювати продовження строку кредитування/обслуговувати лише строкові відсотки, суперечить як умовам договору, та кі нормам закону.

Загальна сума заборгованості по відсоткам нарахованих Кредитодавцем/Первісним кредитором та відступлена ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» за Договором № 751546 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 12.05.2020: 3347.50 (строкові відсотки згідно Основного договору) + 7 174,00 (відсотки згідно ч.2 ст.625 ЦК України) грн. = 10 521,50 грн.

Домисли відповідача ОСОБА_1 що «Відповідач заперечує щодо дій кредитора нараховувати відсотки понад строк користування кредитом.», повністю спростовуються наданим Первісним кредитором деталізованим розрахунком заборгованості та п.п. 1.4.2., 3.1., 9.11. Договору і ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, зазначає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобовязання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань.

Крім того, зазначає, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн не відповідає критеріям співмірності та розумності з огляду на характер спору, складність справи, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт та значення справи для сторін.

При цьому слід зазначити, що Відповідачем не доведено, що заявлена сума витрат є необхідною та обґрунтованою саме у такому розмірі, а також не підтверджено, що всі заявлені послуги були фактично надані та пов`язані саме з розглядом даної справи.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн. просить покласти на Відповідача.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що 12.05.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір № 751546 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, у формі електронного документу, який було підписано з використанням електронного підпису.

Згідно вимог п. 1.2 договору, на умовах встановлених договором Товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користуванням кредитом та виконати інші обов`язки передбачені договором.

Сума кредиту складає 4500,00 грн.

Згідно умов п.1.3. договору строк кредиту 30 днів.

Відповідно до п.1.4.2 договору, стандартна процентна ставка складає 1,90 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього договору, якщо Клієнт не виконав умови, зазначені п. 1.4.1. договору, для застосування зниженої процентної ставки.

Відповідно до п.2.1. договору, кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку клієнта № НОМЕР_1 .

Згідно з п.3.1. договору, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Згідно із довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №1-1609 від 16.09.2025, 12.05.2020 09:29:02 успішно перераховані кошти на суму 4500,00 грн, номер картки, номер транзакції в системі iPay.ua 55287623, призначення платежу: Зарахування 4500 грн на карту НОМЕР_2 .

Крім того, 11.06.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору № 751546 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

22.02.2021 між ТОВ «Лінеура Україна», як клієнтом, та ТОВ «Сіроко Фінанс», фактором, було укладено договір факторингу № 015-220221, згідно з умовами якого, клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором № 751546 від 12.05.2020.

21.10.2024 між ТОВ «Сіроко Фінанс», як клієнтом, та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», фактором, було укладено договір факторингу № 20241021/2 згідно з умовами якого, клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором № 751546 від 12.05.2020.

Станом на 08.07.2026 заборгованість відповідача перед позивачем становить 17540,52 грн., а саме: заборгованість по тілу кредиту 4 500,00 грн.; заборгованість по відсотках (та прострочені відсотки) 10 521,50 грн.; заборгованість за пенею 0,00 грн.; інфляційне збільшення 2 519,02 грн., що підтверджується детальним розрахунком.

Повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ Фінансова компанія «Артеміда-Ф» та досудову вимогу було направлено відповідачу ОСОБА_1 шляхом направлення на адресу зазначену у договорі.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Із дослідженого судом кредитного договору № 751546 від 12.05.2020 встановлено, що даний договір укладено в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом.

Отже, підписання вищезазначеного договору свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо тверджень сторони відповідача, про те що Позивачем не надано належних доказів переходу права вимоги від ТОВ «Сіроко Фінанс» до позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Як встановлено судом, 22.02.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна», як клієнтом, та ТОВ «Сіроко Фінанс», фактором, було укладено договір факторингу № 015-220221, згідно з умовами якого, клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників № 015-220221 від 22.02.2021 року ТОВ «Сіроко фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 751546, в загальному розмірі 15021,50 грн, з яких: 4500,00 грн. - тіло кредиту, 10521,50 грн нараховані проценти за користування кредитом.

21.10.2024 року між ТОВ «Сіроко Фінанс», як клієнтом, та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», фактором, було укладено договір факторингу № 20241021/2 згідно з умовами якого, клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог № 20241021/2 ТОВ Фінансова компанія «Артеміда-Ф» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 751546 в загальному розмірі 15021,50 грн, з яких: 4500,00 грн. - тіло кредиту, 10521,50 грн нараховані проценти за користування кредитом.

Згідно долучених до справи договорів факторингу № 015-220221 від 22.02.2021 року та № 20241021/2 від 24.10.2024 за якими відступлено право вимоги боргу ОСОБА_1 за кредитним договором, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржника, ціну договору та порядок розрахунку між сторонами за відступлення, що відповідач не спростувала.

Вказані договори факторингу є чинними, оскільки їх дійсність ніким не оспорено, а тому вони підлягають виконанню.

Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» просило суд стягнути із відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 751546 від 12.05.2020 року у розмірі 17540,52 грн., а саме: заборгованість по тілу кредиту 4500,00 грн.; заборгованість по відсотках (та прострочені відсотки) 10521,50 грн.; заборгованість за пенею 0,00 грн.; інфляційне збільшення 2519,02 грн.

Відповідачем ОСОБА_1 фактично отримані та використані кредитні кошти у розмірі 4500,00 грн., що підтверджується матеріалами справи. В добровільному порядку відповідач отримані у кредит кошти в сумі 4500,00 грн. на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» не повернув, а тому суд вважає доведеним належним чином наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь кредитора ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4500,00 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 10521,50 грн., то суд враховує, що відповідно до висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13 «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.».

Судом встановлено, що у кредитному договорі № 751546 від 12.05.2020 року сторони, діючи відповідно до положень ст. 6, 627 ЦК України, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом, що передбачено розділом 1 договору.

Окрім цього сторонами було погоджено строк дії договору. Відповідно до п. 1.3 договору - строк договору 30 днів.

Крім того, 11.06.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору № 751546 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, згідно із п. 3.1 якого строк користування кредитом було збільшено до 12.07.2020.

При цьому, п. 3.1. нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто, метод «факт/факт».

З урахуванням викладеного, суд вважає доведеним належними та допустимими доказами вимогу про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 751546 від 12.05.2020 року в розмірі 15021,50 грн., а саме: заборгованість по тілу кредиту 4500,00 грн.; заборгованість по відсотках (та прострочені відсотки) 10521,50 грн., що були нараховані в межах строку передбаченого кредитним договором та не суперечать вимогам чинного законодавства.

Доводи представника відповідача про те що, позивачем було нараховано відсотки понад строк користування кредитом спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Умови договору № 751546 про надання коштів на умовах споживчого кредиту відповідачем не оскаржувалися, укладений договір недійсним у судовому порядку не визнавався. Розрахунок заборгованості, який наданий позивачем, не спростований стороною відповідача та не надано власного контррозрахунку заборгованості за процентами за користуванням кредитом.

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності та взаємного зв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» в частині вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 751546 від 12.05.2020 року в загальному розмірі 15021,50 грн., а саме: заборгованість по тілу кредиту 4500,00 грн.; заборгованість по відсотках (та прострочені відсотки) 10521,50 грн.

Щодо вимоги про стягнення інфляційного збільшення в розмірі 2519,02 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звертаючись з позовними вимогами, ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» просило також стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 12.06.2020 до 23.02.2022 року в розмірі 2519,02 грн. на суму заборгованості в розмірі 15021,50 грн.

Однак, суд вважає дану вимогу необґрунтованою, оскільки згідно п. 2.1.3. умов договору факторингу № 20241021/2 від 24.10.2024 року, перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками реєстр прав вимог в паперовому вигляді є невід`ємною частиною цього договору та підтверджує факт переходу від ТОВ «Сіроко Фінанс» до фактора прав вимоги.

Згідно з витягом з реєстру прав вимог № 20241021/2, ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» перейшло право за договором № 751546 від 12.05.2020 року до ОСОБА_1 в загальній сумі заборгованості 15021,50 грн., з яких сума заборгованості за тілом 4500,00 грн., залишок заборгованості по процентам за користування 10521,50 грн.

Тобто, умовами договору факторингу не передбачено, що до ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» перейшло право вимоги на суму 2519,02 грн. - інфляційні втрати, нараховані за період з 12.06.2020 до 23.02.2022 року.

Відтак, відсутні підстави для стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 2519,02 грн.

Отже, з огляду на вищенаведені норми права, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши надані докази, встановивши, що ТОВ «Лінеура Україна» виконало свої зобов`язання за кредитним договором, а відповідач ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, до якого перейшло право вимоги, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для частковго задоволення позову, зокрема, стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за кредитним договором № 751546 від 12.05.2020 у розмірі 15021,50 грн., а саме: заборгованість по тілу кредиту 4500,00 грн.; заборгованість по відсотках (та прострочені відсотки) 10521,50 грн., у задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційного збільшення у розмірі 2519,02 грн. необхідно відмовити.

Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено судом, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» поніс судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в сумі 2662,40 грн.

Оскільки, у ході судового розгляду суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в сумі 15021,50 грн., що становить 85,64 % від заявленої позивачем суми 17540,52 грн., відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору в сумі 2280,08 грн.

Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правової допомоги № 211100039 від 06.07.2026; акт приймання-передачі наданих послуг згідно Договору про надання правової допомоги № 211100039 від 06.07.2026; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; платіжну інструкцію № 3266 від 08.07.2026.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v.Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 3000,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф».

Враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги на суму 15021,50 грн, то 85,64 % задоволених позовних вимог та 14,36% відмовлених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються, у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин та положень закону, розмір витрат на професійну правничу допомогу, які повинен сплатити відповідач позивачу становить 2569,20 грн (3000х85,64%), що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідача 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги від 29.07.2026, акт здачі-прийняття наданих послуг, ордер, свідцтво та квитанцію.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, а ткож заперечення сторони позивача, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 3000 грн, які підлягають стягненню ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» на користь ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги на суму 15021,50 грн, то 85,64 % задоволених позовних вимог та 14,36% відмовлених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються, у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин та положень закону, розмір витрат на професійну правничу допомогу, які повинен сплатити позивач відповідачу становить 430,80 грн (3000х14,36%), що пропорційно розміру відмовлених позовних вимог.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 513, 514, 525, 526, 530, 611, 638, 639, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», Код ЄДРПОУ 42655697, IBAN НОМЕР_4 відкритий в ПуАТ «КБ «АКОРДБАНК», МФО банку 380634, юридична адреса: вул. С. Бандери, буд. 87, офіс 54, м. Львів, 79013, заборгованість за кредитним договором № 751546 від 12.05.2020 у розмірі 15021 (п`ятнадцять тисяч двадцять одна) гривня 50 копійок, понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 2280 (дві тисячі двісті вісімдесят) гривень 08 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2569 (дві тисячі п`ятсот шістдесят дев`ять) гривень 20 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», Код ЄДРПОУ 42655697, IBAN НОМЕР_4 відкритий в ПуАТ «КБ «АКОРДБАНК», МФО банку 380634, юридична адреса: вул. С. Бандери, буд. 87, офіс 54, м. Львів, 79013, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 430 (чотириста тридцять) гривень 80 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.В. Самсоненко