Рішення № 140075579, 23.09.2026, Овруцький районний суд Житомирської області

Справа № 286/1049/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Вачко В. І. ,

з секретарем судового засідання Щипською І.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Ющенка В.В., представника відповідача Куліш Ю.Л.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП «Ліси України») в особі Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України», про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И В:

21.03.2025 позивач ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , звернувся в суд з позовом до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП «Ліси України»), код ЄДРПОУ 44768034, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Руставелі Шота, буд.9А, в особі Філії «Словечанське лісове господарство», код ВП 45078716, що знаходиться за адресою: Житомирська область, Коростенський район, с.Словечне, вул.Лісова, 13, в якому з врахуванням уточнюючих позовних вимог, просить визнати незаконним та скасувати наказ директора Філії «Словечанське лісове господарство» Державного/ спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП «Ліси України») Богдана Бондарчука №360-к від 30.12.2024 про звільнення його з роботи з посади майстра лісу Нагорянського лісництва з 30.12.2024 на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України; поновити його на роботі на посаді майстра лісу Нагорянського лісництва Філії «Словечанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП «Ліси України») з 31.12.2024; стягнути з Філії «Словечанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП «Ліси України»), що знаходиться в с.Словечне Коростенського району Житомирської області, код ВП 45078716, на користь його, ОСОБА_1 , який проживає в с.Дівошин Коростенського району Житомирської області, РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.12.2024 по 21.03.2025 в сумі 17314,27 грн. з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів; стягнути з Філії «Словечанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП «Ліси України») на його користь моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що згідно з наказом директора Філії «Словечанське лісове господарство» ДП «Ліси України» № 360-К від 30.12.2024 позивача звільнено з посади майстра лісу Нагорянського лісництва з 30.12.2024 у зв`язку з припиненням філії шляхом її закриття, на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Згідно з письмовим зверненням позивача від 23.01.2025 до філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» про надання наказу про припинення філії «Словечанське лісове господарство» ДП «Ліси України» отримав його 03.03.2025. З наданого наказу генерального директора ДП «Ліси України» без дати і без номеру позивачу стало відомо зміст пунктів 3-6 наказу, згідно з якими директора філії «Словечанське лісове господарство» зобов`язано було забезпечити передачу документів згідно з номенклатурою справ до філії «Столичний лісовий офіс» з урахуванням термінів зберігання; попередити працівників філії про припинення філії шляхом її закриття в порядку, передбаченому трудовим законодавством. Вважає, що його, позивача, звільнено незаконно, так як має місце не припинення філії «Словечанське лісове господарство» ДП «Ліси України», а реорганізація вказаного підприємства, оскільки по штату в Нагорянському лісництві працювало 12 чоловік, а стало працювати 10 чоловік, котрі є тими самими працівниками, які раніше працювали, тому до процедури звільнення повинні застосовуватися норми законодавства, які регламентують процедуру звільнення у зв`язку з реорганізацією. Фактично відбулося не припинення філії, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації праці. Роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю. При реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, зокрема в частині продовження дії трудового договору з працівниками. Відповідач не запропонував жодної посади, як рівнозначної, так і нижчої. У разі поновлення на роботі, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 668,12 грн., тобто з 31.12.2024 по 26.02.2025 (18039,82 грн. + 17500,00 грн.) : 39 роб.дн.*19 роб.дн. = 17314,27 грн. Неправомірними діями відповідача завдано позивачу моральну шкоду, яку він оцінює в 20000 грн., оскільки із-за душевного страждання спричиненого звільненням з роботи, у нього погіршилося здоров`я і він змушений був звертатися за медичною допомогою до Словечанської лікарні та потребував тривалого лікування.

Ухвалою суду від 30.09.2025 залучено до участі у справі правонаступника філії «Словечанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ВП 45078716, адреса місцезнаходження: Житомирська область, Коростенський район, с.Словечне, вул.Лісова, 13) - філію «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ВП 45530596, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Святошинська, буд.30).

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву, в якому просить зокрема врахувати заперечення щодо поновлення судом строку звернення позивача до суду у справі № 286/1049/25, відмовити повністю в задоволенні позовних вимог, покликаючись на те, що позивач, звертаючись в суд, пропустив встановлений законом місячний термін; відповідачем повністю дотримано норм та порядку звільнення працівника.

Позивач подав відповідь на відзив, в якому просить відхилити відзив на позовну заяву, вважає, що не пропустив строк звернення з позовом до суду, так як копії наказу про звільнення своєчасно не отримав, а отримав лише 03.03.2025 згідно з письмовим звернення від 23.01.2025.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримала, просили позов задоволити, з мотивів у ньому наведених.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, з мотивів у наведених у відзиві на позов.

Розглянувши доводи сторін, викладені у заявах по суті спору, дослідивши та оцінивши докази у справі, суд дійшов наступних висновків.

Позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі Філії «Словечанське лісове господарство».

Наказом директора Філії «Словечанське лісове господарство» ДП «Ліси України» № 360-К від 30.12.2024 позивача звільнено з посади майстра лісу Нагорянського лісництва з 30.12.2024 у зв`язку з припиненням філії шляхом її закриття, на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Вважаючи своє звільнення 31.12.2024 незаконним, ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ДП «Ліси України» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди 21.03.2025.

Тобто позивач пропустив встановлений законом місячний термін звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору у справі про звільнення.

Водночас, звертаючись з позовом, 21.03.2025 позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій просив визнати поважною причину пропуску строку звернення до суду і поновити йому, ОСОБА_1 , строк звернення із позовними вимогами про поновлення на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди до Овруцького районного суду Житомирської області, мотивуючи зокрема тим, що згідно з письмовим зверненням позивача від 23.01.2025 до філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» про надання наказів про припинення філії «Словечанське лісове господарство» ДП «Ліси України», філія «Столичний лісовий офіс» відправила йому письмову відповідь листом 20.02.2025, якого він отримав лише в березні 2025.

В судовому засіданні позивач стверджував, що в день звільнення 31.12.2024 копії наказу про звільнення він не отримував.

Як передбачено частиною 1 статті 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до приписів частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Положення частини другої статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обчислення початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03.10.2022 у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 08.05.2024 у справі 593/1161/21 (провадження № 61-14077св23).

Відповідно до ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст.116), минуло не більше одного року.

Водночас, в обґрунтування своєї заяви про поновлення строку звернення до суду позивач наводить наступний аргумент: «...встановлення початку перебігу строку звернення до суду з позовом про захист порушених прав у сфері трудового захисту, а саме: з дня отримання листа відповіді на звернення. Я отримав письмову відповідь в березні місяці 2025 року, а лист по поштовому конверту відправлений 20.02.2025 року, тому в місячний строк не зміг звернутися із позовним вимогами про поновлення на роботі, так як в місячний строк від відповідача не отримав наказ про звільнення.».

Судом встановлено, що 29.10.2024 ОСОБА_1 був письмово попереджений про звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України не раніше, ніж за два місяці після вручення Попередження №212 від 25.10.2024, з виплатою вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України. Проте підписати попередження про ознайомлення з його змістом відмовився, у зв`язку з чим було складено у Акт про відмову від підписання попередження про скорочення від 29.10.2024. Також у день звільнення 31.12.2024 позивач відмовився від підписання про ознайомлення із наказом про його звільнення, який йому був зачитаний уголос та видано копію наказу на руки, про що було складено Акт про відмову від підписання наказу про звільнення від 31.12.2024.

Так, у Акті про відмову від підписання попередження про скорочення від 29.10.2024 зафіксовано: «...29 жовтня 2024 майстер лісу Нагорянського лісництва ОСОБА_1 ознайомлений з наказом ДП «Ліси України» від 18.10.2024 №1854 «Про припинення філії «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (зачитано уголос). ОСОБА_1 в попередженні від 25.10.2024 №212 відмовився від отримання одного екземпляру і підпис у попередженні про отримання ставити не буде.».

У Акті про відмову від підписання наказу про звільнення від 31.12.2024 зафіксовано: «31 грудня 2024 року майстер лісу Нагорянського лісництва ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом ДП «Ліси України» від 30.12.2024 № 360-К «Про звільнення ОСОБА_1 », дата звільнення 31.12.2024 у зв`язку із припиненням філії «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України (зачитав самостійно). ОСОБА_1 в наказі від 30.12.2024 №360-К «Про звільнення ОСОБА_1 » ставити підпис про ознайомлення відмовився і завірену копію наказу видано на руки 31.12.2024, трудову книжку видано 31.12.2024.»

Акт про відмову від підписання наказу про звільнення від 31.12.2024 підписаний та складений старшим інспектором з кадрів Мельник Мариною Сергіївною, головою первинної профспілкової організації Радкевич Віталієм Сергійовичем, юрисконсультом І категорії Куліш Юлією Леонідівною, головним лісничим ОСОБА_2 .

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 пояснила та допитані в якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 підтвердили обставини того, що 31.12.2024 ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом ДП «Ліси України» про його звільнення у зв`язку із припиненням філії «Словечанське лісове господарство», наказ йому було зачитано вголос і прочитано ним самостійно, однак ставити підпис про ознайомлення з наказом про звільнення відмовився, про що складено акт про відмову від підписання наказу про звільнення від 21.12.2024; завірену копію наказу та трудову книжку ОСОБА_1 було видано на руки 31.12.2024.; також у жовтні 2024 року ОСОБА_1 був письмово попереджений про звільнення із займаної посади у зв`язку з припинення філії «Словечанське лісове господарство», але відмовився від отримання під розписку одного екземпляру попередження, про що 29.10.2024 було складено акт про відмову від підписання попередження про скорочення.

Позивачем в якості додатків до позовної заяві подану суду копію наказу ДП «Ліси України» від 30.12.2024 № 360-К «Про звільнення ОСОБА_1 », який містить відтиск печатки Філії «Словечанське лісове господарство». Водночас, стороною відповідача до відзиву на позов надано суду копію наказу ДП «Ліси України» від 30.12.2024 № 360-К «Про звільнення ОСОБА_1 », яка засвідчена печаткою Філії «Столичний лісовий офіс». В судовому засіданні представник відповідача звернула увагу на цю розбіжність у завірянні наказу про звільнення позивача та пояснила, що надана позивачем суду копія наказу про звільнення, яка засвідчена печаткою Філії «Словечанське лісове господарство», є саме тією копію наказу, що була видана відповідачем позивачу на руки в день його звільнення 31.12.2024, оскільки з 01.01.2025 всі документи уже завірялися печаткою Філії «Столичний лісовий офіс».

Наведеним в сукупності спростовуються доводи позивача про те, що він не отримував копії наказу про звільнення в день звільнення 31.12.2024.

Окрім того, як вбачається з витягу з Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них по ДП «Словечанський лісгосп» поч.01.01.2021, у Книзі зафіксовано, що позивач ОСОБА_1 31.12.2024 отримав трудову книжку серії НОМЕР_2 на підставі наказу від 30.12.2024.

Згідно з розрахунковим листком за грудень 2024 року станом на 31.12.2024 всі належні ОСОБА_1 суми при звільнені станом на 31.12.2024 виплачені, боргу на кінець місяця у підприємства перед позивачем немає.

Відповідачем дотримано норм та порядку звільнення праці, оскільки ОСОБА_1 відмовився ставити підпис в наказі від 30.12.2024 №360-К про його ознайомлення, завірену копію наказу йому видано на руки 31.12.2024, трудову книжку ним отримано 31.12.2024, з позивачем в день звільнення проведено весь розрахунок, а тому будучи обізнаним про звільнення, про підставу та наказ про звільнення, отримавши копію такого наказу в день звільнення, посилання позивача на не отримання наказу про звільнення є безпідставним.

У постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 758/9773/15-ц вказано, що строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк... якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

У постанові від 30.09.2024 у справі № 466/9728/22 (провадження № 61-5086св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновків, що у статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Строк звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення і свобод учасників трудових правовідносин.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 203/2276/19 поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами (постанова Верховного Суду від 30.07.2021 у справі № 263/6538/18).

У постанові від 30.09.2024 у справі № 466/9728/22 (провадження № 61-5086св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що колегія суддів Верховного Суду зважає за доцільне зауважити, що конституційне право на судовий захист є невідчужуваним та непорушним, однак законодавець встановив чіткі темпоральні межі для реалізації такого права. Подібні процесуальні рамки покликані збалансувати інтереси сторін у справі, а також слугують однією з запорук дотримання принципу правової визначеності у судовому процесі. Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував практику, відповідно до якої національні суди мають надавати пріоритет дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду. Підкреслюючи правильність та виваженість оскаржуваних рішень, колегія суддів вважає за доцільне навести відповідну практику ЄСПЛ. Отже, правила, які регламентують етапи і терміни подачі заяви на судовий розгляд спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і відповідність нормам, а саме, принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Кан`єте де Гоньі проти Іспанії», § 36). Право доступу до суду не є абсолютним: воно може підлягати обмеженням, застосування яких допускається в порядку презумпції, оскільки таке право, з огляду на сам його характер, потребує державного врегулювання. Право на доступ до суду може бути предметом правомірних обмежень. Застосування строків покликане забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства», §§ 51-52). Як підсумок, право на доступ до правосуддя правомірно обмежене правилами судової процедури, котрі покликані дисциплінувати суб`єктів правовідносин та запобігти безладному рухові у судовому процесі, натомість безпідставне поновлення процесуального строку є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Колегія суддів зазначає, що обмеження права позивача на поновлення строку звернення до суду у цій конкретній справі є пропорційним до індивідуальних обставин, зазначених заявником.

Отже, посилання позивача на початок перебігу строку його звернення до суду з даним позовом з дня отримання листа відповіді на звернення є безпідставним, оскільки позивач не був позбавлений права та можливості звернутися до суду з відповідним позовом без попереднього звернення з будь-якими листами до відповідача, його звернення до суду за захистом своїх прав не ставиться законом в залежність від необхідності попереднього звернення до відповідача. Будь-яких поважних причин незвернення до суду у місячний строк з 31.12.2024 позивач не наводить.

Нормами статті 233 КЗпП України, яка передбачає місячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення, передбачено, що порушення цього строку без поважних причин є самостійною підставою для відмови у позові.

Відтак, через пропуск строку звернення до суду та відсутність і не наведення з підтвердженням належними та достатніми доказами жодних поважних причин пропуску місячного строку звернення до суду з 31.12.2024, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.09.2026.

Суддя: В. І. Вачко