Рішення № 140074054, 25.09.2026, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/1288/26

Провадження № 2/459/552/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року Шептицький міський суд Львівської області

в складі: головуючого судді Жураковського А.І.

з участю секретаря судових засідань Ганас К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Шептицький за правилами спрощеного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № 25945 від 01.01.2025 у розмірі 30000,00 гривень, яка охоплює проценти за користування кредитом за період з 31.01.2025 по 26.01.2026. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.01.2025 між сторонами був укладений кредитний договір № 25945, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 9000,00 грн на строк 730 днів та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на день. Позивач вказує, що не вимагає та не пред`являє вимоги дострокового повернення суми кредиту відповідно до п. 2.1.2, 2.1.6, 4.7 Кредитного договору, ч. 2 ст. 1050 ЦК України, ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», а просить стягнути поточні нараховані відсотки за період з 31.01.2025 по 26.01.2026 у розмірі 30000,00 грн, оскільки відповідач своєчасно не сплатила нараховані відсотки відповідно до графіку платежів. Щодо нарахованих штрафів зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 №3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023, внесено зміни до Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та виключено пункт 6-1, що передбачав звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит, тому, вважає, що нараховані штрафи за порушення умов кредитного договору відповідають чинному законодавству.

14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

15.05.2026 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого у відрядженні.

03.07.2026, 05.08.2026 розгляд справи відкладено у зв`язку із витребуванням доказів.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи у відсутності сторони позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, подала заяву, у якій висловила свої доводи відносно позову, зазначивши, що згідна оплатити тіло кредиту. Щодо нарахованих відсотків, зазначила, що розмір таких втричі перевищує тіло кредиту та вона не моє можливості сплатити такі повністю, так як розлучена, на її утриманні двоє неповнолітніх дітей.

Відповідно до реч.2 ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом відповідно до ч.1 ст. 244 ЦПК України, було відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, а саме на 25.09.2026 о 17:00 год.

З`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2025 між сторонами був укладений кредитний договір №25945, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 9000,00 грн на строк 730 днів та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на день, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (п.п.1.1., 1.2., 1.3. Договору).

У п.1.6. Договору сторони узгодили, що Товариство переказує суми Кредиту на електронний платіжний засіб НОМЕР_1 , що належить позичальникові.Переказ суми Кредиту здійснюється Товариством через платіжний сервіс (фінансову установу, що здійснює діяльність переказу коштів без відкриття рахунків) або іншим способом.

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: 74700.00 грн (п.1.10.Договору).

Розділом 6 кредитного договору передбачено, що договір укладається в інформаційно-комунікаційній системі на Сайті https://procent.com.ua (далі по тексту - ІКС) відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». 6.2. З метою отримання Кредиту, Позичальник проходить реєстрацію в ІКС, шляхом заповнення всіх необхідних полів (в тому числі ПІБ, РНОКПП, номер телефону, номер електронного платіжного засобу), підтверджує номер телефону за яким буде здійснюватися подальша ідентифікація Позичальника в ІКС, ознайомлюється з Правилами, надає згоду на обробку персональних даних та згоду на отримання та передачу інформації з Бюро кредитних історій шляхом проставлення відповідних відміток. Після проведення реєстрації в ІКС, Позичальнику створюється Особистий кабінет в якому відображаються всі його анкетні дані.

Кредитний договір, таблицю обчислення загальної вартості кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 225520.

Також у матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту, який містить умови кредитування, підписаний ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 383611.

Факт надання кредиту позичальниці підтверджується листом ТОВ «Пейтек» вих№20260219-15 від 19.02.2026, згідно якого 01.01.2025 успішно перераховано 9000 грн на платіжну карту НОМЕР_2 , та відповіддю АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-260812/59580-БТ від 19.08.2026, яка свідчить про те, що на імя ОСОБА_1 емітовано карту № НОМЕР_2 .

Також із виписки по рахунку ОСОБА_1 встановлено, що 01.01.2025на платіжну карту НОМЕР_2 перераховано 9000 грн.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором №25945 від 01.01.2025, ОСОБА_1 належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 26.01.2026 утворилась заборгованість в розмірі 30000,00 грн, з яких: 30000,00 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 31.01.2025 року по 26.01.2026 року; 0,00 грн. штраф за порушення умов Кредитного договору (за наявності).

Позивач вказує, що не вимагає та не пред`являє вимоги дострокового повернення суми кредиту відповідно до п. 2.1.2, 2.1.6, 4.7 Кредитного договору, ч. 2 ст. 1050 ЦК України, ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», а просить стягнути поточні нараховані відсотки за період з 31.01.2025 по 26.01.2026.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується вст. 3 ЦК України.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені вст.11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідност.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 6, з ч.1ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац другий ч. 2ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною 2ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності дост. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, аст. 1049 ЦК Українипередбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановленому в договорі.

Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ст. ст.3,12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

Судом встановлено, що 01.01.2025 між ТОВ «ФК «Процент» (Товариство) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір №25945.

ТОВ «ФК «Процент» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаним договором, надавши кредит в сумі 9000,00 грн відповідачу на засадах зворотності, строковості, платності, а позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити нараховані проценти.

Однак, відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором, щодо повернення суми кредиту та процентів за користування кредитом належним чином не виконала, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за відсотками.

Із розрахунку заборгованості за договором №25945 від 01.01.2025 встановлено, ОСОБА_1 протягом дії договору двічі здійснила погашення кредиту, а саме: 08.02.2025 в розмірі 600 грн, які зараховано на погашення штрафів, та 27.02.2025 в розмірах 3900,00 та 5100,00 грн, із яких 3900,00 грн зараховано на погашення штрафів, а 5100,00 грн на погашення відсотків.

Щодо підставності нарахування штрафів, представник позивача посилається на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 №3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023, яким внесено зміни до Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та виключено пункт 6-1, що передбачав звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит.

Однак, такі твердження представника позивача суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно по пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до статті 4 ЦК України, основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29.06.2022 у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відтак, у період дії воєнного стану позичальник звільнений від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення виконання грошового зобов`язання за договором.

Оскільки штрафні санкції нараховані відповідачу у період дії воєнного стану, суд вважає, що позивачем безпідставно зараховано сплачені відповідачем суми у розмірах 600,00 грн (08.02.2025) та 3900,00 грн (27.02.2025) на погашення штрафів, тому такі слід зарахувати в порядку черговості на сплату відсотків та тіла кредиту.

Станом на 08.02.2025 підлягали сплаті проценти за кредитним договором №25945 від 01.01.2025 в розмірі 3 420 грн (01.01.202508.02.2025 (38 днів), 9 000 ? 1% ? 38 = 3 420 грн), тому платіж 600 грн частково погашає проценти, залишок по процентах становить 2 820 грн (3 420 грн 600 грн = 2 820 грн), основний борг при цьому залишається 9 000 грн.

До 27.02.2025 (наступна дата погашення кредиту відповідачем) донараховані проценти за період з 09.02.2025 до 27.02.2025 (19 днів) становлять 9 000 ? 1% ? 19 = 1 710 грн. Отже, станом на 27.02.2025 нараховані та не сплачені проценти 4530,00 грн (2 820 + 1 710 = 4 530 грн).

27.02.2025 сплачено ще 9 000 грн (3900,00 грн + 5100,00 грн = 9000,00 грн). Оскільки сплачені кошти зараховуються в порядку черговості спочатку на проценти, які станом на 27.02.2025 становлять 4530,00 грн, то після погашення всіх процентівзалишається 4 470 грн (9 000 ? 4 530 = 4 470 грн), які повинні були бути спрямованими на погашення основного боргу.

Таким чином, після платежу 27.02.2025 залишок тіла кредиту становить 4 530 грн (9 000 ? 4 470 = 4 530 грн), заборгованість за процентами 0,00 грн, тому за період 28.02.2025 по 26.01.2026 проценти слід нараховувати на залишок боргу 4 530 грн. Відтак розрахунок буде наступний: 4 530 грн? 1%? 333 дні = 15 084,90 грн.

Отже, станом на 26.01.2026 складові кредитних зобов`язань за вказаним договором: тіло кредиту 4 530,00 грн, проценти за період з 28.02.2025 по 26.01.2026 - 15 084,90 грн; разом 19 614,90 грн.

Позивач вказує, що не вимагає та не пред`являє вимоги дострокового повернення суми кредиту відповідно до п. 2.1.2, 2.1.6, 4.7 Кредитного договору, ч. 2 ст. 1050 ЦК України, ч. 4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування», а просить стягнути поточні нараховані відсотки за період з 31.01.2025 по 26.01.2026.

Враховуючи викладене, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованості по нарахованих та не сплачених відсотках за кредитним договором №25945 від 01.01.2025 лише за період з 28.02.2025 по 26.01.2026 в розмірі 15 084,90 грн.

Що стосується доводів відповідача щодо непропорційної суми нарахованих відсотків, суд зазначає наступне.

До спірних правовідносин не може бути застосовано п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», який зазначає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, оскільки ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачі» містить посилання на те, що положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним.

Отже, вказана норма законодавства передбачає наявність окремої вимоги споживача про визнання недійсною умови договору з підстав її несправедливості.

Позичальником не пред`явлено вимоги про визнання умов договору недійсними, в т.ч. щодо установлення розміру процентної ставки.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що кредитний договір №25945 від 01.01.2025 підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов договору. Умови договору викладено чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування, з якими відповідачка погодилася, підписавши договір, і додаткових заперечень щодо цих умов вона не заявляла.

Відповідно до положень п.1.2 та п.1.3 Кредитного договору №25945 від 01.01.2025: процентна ставка за користування кредитом становить 1,0 % від суми Кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 365%); строк надання кредиту (строк дії договору) становить 730 днів.

З викладеного слідує, що нарахування процентів здійснюється за процентною ставкою 1,0 % на день від суми кредиту.

Відтак, суд дійшов висновку, що доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими, а позовні вимоги ТОВ «ФК «Процент» в частині стягнення відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню частково, з підстав зазначених вище.

Також суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо її сімейного статусу та перебування на утриманні неповнолітніх дітей, оскільки зазначене не звільняє її від виконання договірних зобов`язань.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000 грн, суд виходить з наступного.

Як передбачено статтею 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу подано: копію договору № 03/06/2024 від 03.06.2024 про надання юридичних послуг; копію акту приймання-передачі наданих послуг № 103 до договору №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03.06.2024, що датований 26.01.2026, та згідно якого адвокат надав клієнту послугу щодо підготовки позовної заяви згідно реєстру №1 від 26.10.2026, зокрема, щодо ОСОБА_1 (в тому числі складання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором №25945 від 01.01.2025 та клопотання про витребування доказів, вартість 9000,00 грн та складання адвокатського запиту про витребування доказів по боржнику вартість 1000,00 грн), загальна вартість цих витрат становить 10 000,00 грн;свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Однак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

З врахуванням складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ціни позову; обсягу робіт щодо підготовки справи до розгляду, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, складності справи, зокрема розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, суд приходить до висновку, що заявлені витрати за надання правничої допомоги в розмірі 10000,00 грн. є явно є неспівмірними зі складністю спірних правовідносин, непропорційно великими щодо вчинених представником позивача дій по наданню правничої допомоги, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності) та розумності. А відтак, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню в розмірі 3 000 грн.

Оскільки за наслідком розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1338,73 грн, виходячи з наступного розрахунку 15 084,90 грн. (сума задоволених позовних вимог) х 2662,40 грн. (ставка судового збору) : 30000,00 грн. (сума заявлених позовних вимог).

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія «Процент» (код ЄДРПОУ 41466388, місцезнаходження: 03124, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 4) проценти за кредитним договором №25945 від 01.01.2025 за період з 28.02.2025 по 26.01.2026 в розмірі 15 084,90 грн (п`ятнадцять тисяч вісімдесят чотири гривні 90 копійок).

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія «Процент» витрати на оплату судового збору в розмірі 1338,73 грн (одна тисяча триста тридцять вісім гривень 73 копійки) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок).

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.09.2026.

Суддя: А. І. Жураковський