Рішення № 140070237, 25.09.2026, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/6103/26

2-о/405/137/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2026 Подільський районний суд міста Кропивницького у складі:

головуючого судді Волоткевича А.В.,

секретар судового засідання Бобко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, -

ВСТАНОВИВ:

Заявниця звернувся до суду із заявою, в якій просить: Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Покровськ Покровського району Донецької області, Україна.

В обґрунтування заяви зазначила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином України. Шлюб зареєстровано 14 серпня 1987 року Красноармійським міським відділом запису актів громадянського стану Донецької області, про що складено актовий запис про шлюб № 397. Після державної реєстрації шлюбу їй присвоєно прізвище « ОСОБА_3 ». Таким чином, вона є дружиною ОСОБА_2 , а їхні сімейні відносини підтверджуються відповідним свідоцтвом про укладення шлюбу. Протягом тривалого часу вона з чоловіком проживали у місті Красноармійськ Донецької області, яке у подальшому перейменовано на місто Покровськ. ЇЇ зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою проживав її чоловік ОСОБА_2 . Після початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України безпекова ситуація у Донецькій області, а згодом безпосередньо у місті Покровськ, постійно погіршувалася. Унаслідок наближення лінії бойових дій, систематичних обстрілів міста, застосування різних засобів ураження, у тому числі безпілотних літальних апаратів, та реальної загрози життю і здоров`ю цивільного населення вона була вимушена залишити місце свого постійного проживання та виїхати на підконтрольну Україні територію. 05 серпня 2025 року її було взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Відповідно до довідки від 05.08.2025 № 3525-5003757517 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи її фактичним місцем проживання/перебування зазначено: АДРЕСА_2 . ЇЇ чоловік ОСОБА_2 після її виїзду залишився проживати у місті Покровськ, Донецької області. Після виїзду вона підтримувала з чоловіком зв`язок, наскільки це було можливо в умовах активних бойових дій, нестабільної роботи мобільного зв`язку, електропостачання та загальної критичної безпекової ситуації у місті Покровськ. Однак, у подальшому зв`язок із чоловіком припинився. Починаючи з жовтня 2025 року, вона не могла зв`язатися з ним та протягом тривалого часу не мала достовірних офіційних відомостей про його місцеперебування, стан здоров`я та подальшу долю. Особисто прибути до міста Покровськ, перевірити домоволодіння, розшукати чоловіка чи отримати інформацію від відповідних установ вона не могла через надзвичайно небезпечну ситуацію, активні бойові дії та реальну загрозу життю. Не отримуючи жодних офіційних відомостей про чоловіка та не маючи можливості встановити його місцеперебування самостійно, вона звернулася до органів Національної поліції України із заявою щодо його зникнення. Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за її зверненням 26 березня 2026 року внесено відомості до ЄРДР та зареєстровано кримінальне провадження № 12026121010000586 за правовою кваліфікацією частина перша статті 115 Кримінального кодексу України. У витягу з ЄРДР безпосередньо зазначено, що до Кропивницького районного управління поліції звернулася ОСОБА_1 , яка повідомила, що з жовтня 2025 року втратила зв`язок зі своїм чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє місце перебування якого м. Покровськ, Донецької області. Таким чином, факт втрати нею зв`язку з чоловіком, його анкетні дані та останнє відоме місце перебування офіційно зафіксовані правоохоронним органом. У межах зазначеного кримінального провадження її допитано як потерпілу. Під час допиту вона повідомила правоохоронному органу всі відомі мені на той час обставини щодо місця проживання чоловіка, втрати з ним зв`язку та заходів, яких вона вживала для з`ясування його подальшої долі. Одночасно вона самостійно продовжувала намагатися отримати будь-яку інформацію про чоловіка від осіб, які залишалися у місті Покровськ, проживали поблизу його домоволодіння або підтримували зв`язок із мешканцями цього району. Через деякий час їй вдалося отримати інформацію від осіб, які знали її чоловіка та володіли відомостями про обставини його загибелі. Зокрема, вона отримала повідомлення від ОСОБА_4 , яка повідомила, що є дочкою місцевих мешканців, які знали їхню сім`ю та проживали неподалік від її чоловіка. У повідомленні ОСОБА_4 прямо зазначила, що чоловік заявниці ОСОБА_5 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 15 годині безпосередньо біля виходу з хвіртки свого двору. Також вона повідомила, що після того, як це сталося, її батько та сусід на ім`я ОСОБА_6 побігли до ОСОБА_5 та встигли забрати з нього сумку з документами. Водночас через надзвичайно небезпечну ситуацію, постійну присутність та активність безпілотних літальних апаратів, які створювали безпосередню загрозу для людей, вони не мали можливості довго залишатися біля чоловіка заявниці, забрати його тіло чи організувати його евакуацію. З отриманої нею інформації випливає, що спроба наблизитися до її чоловіка сама по собі створювала загрозу життю інших людей, унаслідок чого особи, які підійшли до нього після загибелі, були змушені залишити місце події. Через зазначені обставини тіло її чоловіка не було доставлено до закладу охорони здоров`я, моргу, установи судово-медичної експертизи або іншої установи, уповноваженої на встановлення факту та причини смерті. Так само не було можливості передати тіло відповідним службам для поховання. Зі слів осіб, які залишалися у місті, їй стало відомо, що тіло чоловіка певний час залишалося на місці його загибелі. Через активні бойові дії, постійну загрозу ураження та неможливість безпечного доступу до відповідного району ніхто не мав реальної можливості забрати тіло та здійснити його поховання у встановленому порядку. У подальшому їй повідомили, що внаслідок тривалого перебування тіла без можливості його забрати останки були пошкоджені та розтягнуті безпритульними собаками. За таких обставин здійснити належне поховання її чоловіка, провести його медичний огляд, судово-медичне дослідження або оформити медичний документ про смерть фактично стало неможливо. Зазначені обставини узгоджуються із загальною безпековою ситуацією, яку описували особи, що перебували у місті Покровськ: значна частина житлової забудови була пошкоджена або зруйнована, кількість цивільних мешканців суттєво зменшилася, а люди через небезпеку фактично не могли вільно пересуватися містом. Відомості про смерть чоловіка вона отримала також від іншого місцевого мешканця ОСОБА_7 , з яким спілкувалася з метою з`ясування долі ОСОБА_8 . Він також повідомив їй, що ОСОБА_5 загинув, що тіло тривалий час залишалося на місці через неможливість безпечно його забрати та що здійснити поховання не було можливості. Крім того, ОСОБА_7 повідомив, що, за відомою йому інформацією, ОСОБА_5 отримав смертельне поранення внаслідок застосування безпілотного літального апарата. Ці відомості вона наводить не як медично встановлену причину смерті, оскільки жодного медичного огляду тіла не проводилося і відповідних медичних документів немає, а як частину інформації, яку вона отримала від місцевого мешканця щодо обставин загибелі чоловіка. Оскільки вона до останнього сподівалася, що інформація про смерть могла бути помилковою, і прагнула переконатися, що співрозмовник повідомляє саме про її чоловіка, вона направила ОСОБА_7 фотографію ОСОБА_2 та поставила пряме запитання: «Это он?» У відповідь він повідомив: « ОСОБА_9 ». Таким чином, особа, яка володіла відомостями щодо загиблого чоловіка, після отримання його фотозображення підтвердила, що йдеться саме про ОСОБА_2 , а не про іншу особу з таким самим ім`ям. Під час цього листування ОСОБА_7 також повідомив про надзвичайно тяжку ситуацію у відповідному районі міста, значні руйнування та фактичну відсутність можливості безпечно перебувати на вулицях. Водночас у повідомленні ОСОБА_7 міститься орієнтовна вказівка, що ОСОБА_5 загинув «у січні», яка не збігається з конкретною датою 31 жовтня 2025 року, повідомленою ОСОБА_4 . Заявниця зазначає, що не приховує зазначену розбіжність та вважає за необхідне прямо її зазначити для належної оцінки судом усієї сукупності доказів. Повідомлення ОСОБА_7 вона не використовує як основний доказ точної календарної дати смерті її чоловіка. Доказове значення цього листування полягає насамперед у тому, що воно незалежно підтверджує сам факт загибелі ОСОБА_8 , неможливість забрати та поховати його тіло, надзвичайно небезпечну ситуацію в місці події, а також дозволяє ідентифікувати загиблого за фотозображенням. Натомість конкретні відомості щодо дати, орієнтовного часу та місця загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 15 годині біля виходу з хвіртки домоволодіння містяться у повідомленні ОСОБА_4 . Її повідомлення є значно більш конкретним щодо часу події та одночасно містить опис дій її батька й сусіда ОСОБА_6 безпосередньо після загибелі чоловіка заявниці, зокрема відомості про те, що вони підходили до нього та забрали сумку з документами. Саме тому відомості щодо 31 жовтня 2025 року заявниця вважаю найбільш конкретними та такими, що безпосередньо стосуються календарної дати смерті. Вона особисто не була присутня під час загибелі чоловіка, оскільки на той час перебувала у місті Кропивницькому як внутрішньо переміщена особа. Через активні бойові дії та реальну загрозу життю вона не мала можливості приїхати до міста Покровськ ані для особистого пошуку чоловіка, ані для отримання його тіла, ані для організації поховання. За таких обставин медичне свідоцтво про смерть ОСОБА_2 не оформлювалося та у неї відсутнє. Також у неї відсутня довідка медичного закладу про причину смерті, висновок судово-медичного експерта, документ про огляд тіла, документ про видачу тіла чи документ про поховання. Тіло її чоловіка в установленому порядку не доставлялося до закладу охорони здоров`я або судово-медичної установи, медичний огляд не проводився, а поховання у встановленому порядку не здійснювалося. Відповідно, вона об`єктивно не могла і не може отримати документ встановленої законодавством України форми про смерть чоловіка, який у звичайних умовах був би підставою для проведення державної реєстрації смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану. Відсутність такого документа зумовлена не її бездіяльністю, а винятковими обставинами загибелі чоловіка в умовах активних бойових дій, неможливістю безпечного доступу до його тіла, неможливістю його евакуації, медичного огляду та поховання. Після втрати зв`язку з чоловіком я вживала доступних їй заходів для встановлення його місцеперебування та долі, що підтверджується зверненням до Національної поліції України, внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та її допитом як потерпілої. Факт загибелі чоловіка та обставини, за яких вона сталася, додатково підтверджуються електронним листуванням із місцевими мешканцями, які знали ОСОБА_8 та повідомили їй конкретні відомості щодо його загибелі. Інших документів, які б безпосередньо посвідчували смерть її чоловіка, у неї немає. За сукупністю наявних у неї доказів вона вважає достовірно встановленим, що її чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Покровськ Покровського району Донецької області, Україна. Державна реєстрація смерті ОСОБА_2 в Україні до цього часу не проведена. Отримати у позасудовому порядку документ установленої форми про його смерть вона не має об`єктивної можливості, у зв`язку з чим вимушена звернутися до суду із цією заявою.

Ухвалою судді від 03.09.2026 відкрито окреме провадження у даній справі та призначено судове засідання.

08.09.2026 на адресу суду від представника заінтересованої особи надійшла заява про розгляд справи без її участі.

15.09.2026 до суду від заявниці надійшло клопотання про долучення доказів.

В судовому засіданні заявниця підтримала подану заяву, просила задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Шлюб зареєстровано 14 серпня 1987 року Красноармійським міським відділом запису актів громадянського стану Донецької області, про що складено актовий запис про шлюб № 397. Після державної реєстрації шлюбу заявниці присвоєно прізвище « ОСОБА_3 ».

Таким чином, ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 .

05.08.2025 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Відповідно до довідки від 05.08.2025 № 3525-5003757517 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи її фактичним місцем проживання/перебування зазначено: АДРЕСА_2 .

Як зазначає заявниця, ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 загинув від влучання дрона в м. Покровськ, Донецької області.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих територій України м. Покровськ, Донецької області станом на 31.10.2025 перебувало на території активних бойових дій.

На підтвердження факту смерті на тимчасово окупованій території України до заяви надано скріншоти переписки в інтернет-месенджерах, електрону копію рукописного письмового пояснення ОСОБА_10 та відеозапис усних пояснень ОСОБА_10 .

Розглядаючи заяву по суті, суд враховує таке.

За змістом статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інших осіб.

Пунктом 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/2 від 18 жовтня 2000 року, передбачено, що підставою для проведення державної реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за наступних умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18).

Особливості провадження в у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України встановлені статтею 317 ЦПК.

За змістом частини першої статті 317 ЦПК заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Частинами третьою-четвертою статті 49 Цивільного кодексу України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції за порядком, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю (див. постанову Верховного Суду від 26 листопада 2025 року у справі № 233/5109/21).

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У міжнародному праві є приклади, коли під час збройних конфліктів виникали ситуації, за яких досліджувались проблеми діяльності органів, що незаконно функціонували на окупованих територіях або територіях збройного конфлікту.

Наприклад, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки, зміст яких зводиться до того, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Говорячи про підходи міжнародних інституцій у сфері захисту прав людини, колегія суддів хоче звернутись до позицій ЄСПЛ, який послідовно розвиває наведений вище принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшій міжнародній практиці. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далеке від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають стосунок до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (Європейським Судом). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, Європейський Суд у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

За правовою позицією Конституційного Суду України «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, у контексті як мінімум «реєстрації народжень, смертей і шлюбів» інституціями, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України) (див. постанову Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22).

Верховний Суд раніше звертав увагу на те, що визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України (див. постанову Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21).

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Специфікою даних правовідносин є те, що у справі по суті «відсутній спір про право» як такий, проте у заявниці виникла необхідність у встановленні факту смерті на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, який підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом, що діє на тимчасово окупованій території, а його діяльність вважається незаконною.

На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявниця надала скріншоти переписки в інтернет-месенджерах, електрону копію рукописного письмового пояснення ОСОБА_10 та відеозапис усних пояснень ОСОБА_10 .

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Достатність доказу або їх сукупності означає, що він або вони дозволяють дійти достовірного висновку про існування факту, у підтвердження якого вони зібрані. Якщо такого висновку дійти не можна, то це вказує на недостатність доказу або їхньої сукупності. Так, одиничний непрямий доказ завжди є недостатнім, тому що дозволяє зробити лише можливий, а не достовірний висновок про факт, що доказується. Недостатніми будуть також докази, що суперечать один одному, і ті, вірогідність яких сумнівна. Недостатні докази не можуть бути покладені в основу судового рішення доти, доки цей їх недолік не буде усунутий шляхом збирання додаткових доказів.

Оцінюючі подані заявником докази, суд відхиляє подану заявником заяву з письмовими та усними поясненнями на відео ОСОБА_10 з тих підстав, що підпис ОСОБА_10 на цій заяві не засвідчений у встановленому порядку (нотаріально , з допомогою ЕЦП тощо), що унеможливлює достовірне встановлення особи, яка підписала цю заяву. Крім того, такого порядку надання показань як пояснення, в тому числі нотаріально посвідчені, цивільно-процесуальним законодавством не передбачено, оскільки у статтях 90 - 93, 230 ЦПК України встановлено спеціальний порядок допиту свідків (відповідний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц). Також, заявниця не подавала клопотань про допит ОСОБА_10 як свідка, а також допит будь-яких інших осіб, в тому числі з якими велася переписка в інтернет-месенджерах.

Суд також відхиляє надані заявником скріншоти переписки в інтернет-месенджерах, оскільки вони достовірно не можуть підтвердити місце, час та причини смерті особи.

Разом з тим, доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , зокрема, висновку експерта, копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть до суду заявницею не надано.

Встановлення факту смерті особи має важливе значення та породжує правові наслідки, а тому рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви, оскільки заявником не надано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 .

Керуючись ст. 263-265, 317-319, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана до Кропивницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.

Учасники справи:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Заінтересована особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ІКЮО 24144761, адреса: пров. Андрія Ліпатова, 10, м. Кропивницький, 25006.

Суддя Подільського районного

суду міста Кропивницького Андрій Вікторович Волоткевич