Рішення № 140069329, 15.09.2026, Криничанський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 178/1105/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 вересня 2026 року Криничанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Лісняк В.В.

за участі секретаря: Гриценко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с.Кринички, в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся до суду з цим позовом і вказав, що 31 жовтня 2019 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 6359152, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 14000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом та інших платежів, можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором, строком на 30 днів. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 30 листопада 2019 року (п.п. 1.4. п. 1 Договору).

20 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 47-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі і за кредитним договором № 6359152.

Представник позивача зазначає, що відповідач порушив умови кредитного договору та додаткової годи, і має прострочену заборгованість в розмірі 36254,82 грн., яка складається із простроченої заборгованості за сумою кредиту 14000 грн.; простроченої заборгованості за сумою відсотків 14750,82 грн.; простроченої заборгованості за комісією за видачу кредиту 504 грн.; заборгованості по штрафу/пені 7000 грн., які представник позивача і просить стягнути з відповідача. Крім того, представник позивача просить стягнути з відповідача 2662,40 грн. судового збору та 8000 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідач ОСОБА_1 з позовними вимогами не погоджується, та просить зменшити розмір відсотків та штрафу.

Представник позивача згідно заяви просить слухати справу без його участі.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що між сторонами, на підставі ст.1054 ЦК України, 31 жовтня 2019 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 встановлені договірні відносини, шляхом укладання кредитного договору № 6359152, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 14000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом та інших платежів, можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором, строком на 30 днів.

Щодо заборгованості за кредитом, суд приходить до наступного висновку.

Так, відповідно до пункту 1.2 кредитного договору сума наданого відповідачу кредиту становить 14000 грн.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів у зазначеному розмірі підтверджується наданими позивачем документами та відповідачем належними доказами не спростований.

Згідно з пунктом 2.4.1 договору позичальник зобов`язаний повернути кредит не пізніше терміну, передбаченого пунктом 1.4 договору, тобто 30 листопада 2019 року.

Із наданої позивачем виписки з особового рахунку та розрахунку заборгованості вбачається, що основна сума кредиту у розмірі 14000 грн. відповідачем не погашена.

Відповідно до статей 525, 526, 530, 610, 612, 629, 1049, 1054 ЦК України обов`язок позичальника повернути отримані кредитні кошти у встановлений договором строк є належним та обов`язковим до виконання. Доказів повернення відповідачем суми основного боргу в розмірі 14000 грн. суду не надано. За таких обставин вимога позивача про стягнення простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 14000 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості за сумою відсотків, то суд вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1.3 договору кредит надано строком на 30 календарних днів, а відповідно до пункту 1.4 договору кінцевим терміном повернення кредиту, сплати процентів та комісії визначено 30 листопада 2019 року.

Таким чином, сторонами при укладенні кредитного договору було чітко погоджено як розмір наданого кредиту, так і строк користування ним.

Згідно з пунктом 1.5 договору, сукупна вартість кредиту складає 2394 грн. у грошовому виразі та 208,00 відсотків річних у процентному виразі і включає складові, визначені пунктами 1.5.11.5.2 договору.

Пунктом 1.5.1 договору передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 504,00 грн., яка нараховується одноразово за ставкою 3,60 відсотка від суми кредиту.

Відповідно до пункту 1.5.2 договору проценти за користування кредитом становлять 1890 грн. та нараховуються за ставкою 0,45 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами договору, сума процентів за погоджений сторонами 30-денний строк користування кредитними коштами становить: 14000 грн. * 0,45 % * 30 днів = 1890 грн. Таким чином, саме 1890 грн. є розміром процентів за користування кредитом, погодженим сторонами за весь визначений договором строк кредитування.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, при цьому розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Разом із тим правова природа процентів за статтею 1048 ЦК України полягає у тому, що вони є платою за користування наданими позичальнику коштами протягом визначеного сторонами періоду такого користування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому проценти відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України є платою саме за користування коштами в межах погодженого строку кредитування.

Зазначена правова позиція надалі застосовувалась Верховним Судом при розгляді спорів щодо стягнення кредитної заборгованості. Зокрема, Верховний Суд наголошує на розмежуванні процентів за користування кредитом як плати за правомірне користування коштами та процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, як міри відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 1.3, 1.4 кредитного договору строк користування кредитними коштами був визначений у 30 календарних днів, а кінцевою датою повернення кредиту та сплати процентів визначено 30 листопада 2019 року.

Водночас пунктом 2.2.3 кредитного договору передбачено, що у випадку неповернення кредиту у встановлений договором строк проценти продовжують нараховуватися за стандартною (базовою) процентною ставкою, визначеною договором.

Оцінюючи зазначене положення договору, суд виходить із того, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, не є абсолютною та не виключає застосування імперативних норм цивільного законодавства і правових висновків Верховного Суду щодо правової природи процентів за кредитом.

Наявність у договорі умови про можливість подальшого нарахування процентів після закінчення визначеного сторонами строку кредитування сама по собі не може бути підставою для стягнення таких процентів як плати за користування кредитом за межами строку, протягом якого позичальнику було надано право користуватися кредитними коштами.

При цьому суд враховує, що пунктами 2.3.12.3.2 договору сторони окремо визначили порядок пролонгації строку користування кредитом. Зокрема, продовження строку користування кредитом пов`язувалося з відповідним волевиявленням позичальника та виконанням передбачених договором умов.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що після 30 листопада 2019 року сторони уклали додаткову угоду про продовження строку кредитування, відповідач здійснив передбачений договором платіж для пролонгації або в інший передбачений договором спосіб погодив продовження строку користування кредитом.

Отже, суд приходить до висновку, що 30 листопада 2019 року закінчився погоджений сторонами строк кредитування, а тому з 1 грудня 2019 року правовідносини сторін у частині неповернення кредитних коштів набули характеру прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак після закінчення строку кредитування кредитодавець не вправі продовжувати нарахування процентів, передбачених статтею 1048 ЦК України, лише на підставі того, що кредит фактично не повернутий.

У такому випадку правові наслідки прострочення грошового зобов`язання визначаються, зокрема, статтею 625 ЦК України. Водночас вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних або іншого розміру процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України позивачем у межах заявленої до розгляду вимоги не заявлено.

Отже, підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, нарахованих після 30 листопада 2019 року, суд не вбачає.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати договірні проценти за користування кредитом припиняється, а права кредитора у період прострочення захищаються іншими передбаченими законом способами.

Із наданої позивачем виписки з особового рахунку за кредитним договором вбачається, що позивач здійснював нарахування процентів після закінчення визначеного договором 30-денного строку кредитування, у тому числі за ставками, які відрізняються від погодженої сторонами ставки 0,45 відсотка за кожний день користування кредитом.

За розрахунком позивача станом на 14 квітня 2026 року заборгованість за процентами визначена у розмірі 14750,82 грн. Проте, наведена сума включає проценти, нараховані позивачем після закінчення погодженого сторонами строку кредитування, право на нарахування яких як договірних процентів у позивача припинилося 30 листопада 2019 року. Тому заявлена позивачем сума процентної заборгованості у розмірі 14750,82 грн. не може бути стягнута у повному обсязі. Разом із тим судом встановлено, що за умовами договору за весь погоджений сторонами 30-денний строк користування кредитними коштами відповідач мав сплатити проценти у розмірі: 14000 грн. * 0,45 % * 30 = 1890 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1890 грн. заборгованості за процентами, тоді як у задоволенні позовної вимоги про стягнення решти процентної заборгованості у розмірі 12860,82 грн. належить відмовити.

При цьому суд звертає увагу, що таке визначення розміру процентної заборгованості не є довільним зменшенням заявленої позивачем суми, а ґрунтується безпосередньо на умовах укладеного сторонами кредитного договору, відповідно до яких за ставкою 0,45 відсотка на день та сумою кредиту 14000 грн. за 30 днів користування кредитом сума процентів становить саме 1890 грн.

Вирішуючи вимогу щодо стягнення з відповідача простроченої заборгованості за комісією за видачу кредиту, суд вважає її такою, яка підлягає задоволенню.

Так, відповідно до пункту 1.5.1 кредитного договору сторонами погоджено одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 504 грн., що становить 3,60 відсотка від суми кредиту.

Відповідно до пункту 1.4 договору комісія за надання кредиту підлягала сплаті у строк до 30 листопада 2019 року.

Наданою позивачем випискою та розрахунком заборгованості підтверджується наявність заборгованості за зазначеною комісією у розмірі 504 грн.

Враховуючи, що зазначений розмір комісії прямо визначений сторонами у пункті 1.5.1 договору як одноразова комісія за надання кредиту, а доказів її сплати відповідачем матеріали справи не містять, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги в цій частині.

Відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 504 грн. заборгованості за комісією за надання кредиту.

Щодо вимоги про стягнення 7000 грн. заборгованості по штрафах/пені, суд приходить до наступного.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).

За ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків, саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому, це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі.

Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило стягнути з відповідача за кредитним договором, зокрема і суму заборгованості по штрафах/пені в розмірі 7000 грн.

Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 суд зазначив щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.

Указом Президента України № 64/2022 від 24лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Тому, позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про стягнення суми неустойки в розмірі 7000 грн. задоволенню не підлягають.

Представник позивача просить стягнути з відповідача 2662,40 грн. судового збору та 8000 грн. витрат на правову допомогу. Вирішуючи заявлену вимогу, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України: судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.1ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

З наведеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18).

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, адвокатом Усенко М.І. додано до матеріалів справи:

- договір про надання правової допомоги;

- акт наданих послуг № Д/22126 від 14.04.2026;

- детальний оспи наданих послуг по Акту № Д/22126 від 14.04.2026;

Однак, вказані документи не підтверджують факту понесення позивачем у зв`язку з розглядом вказаної справи, витрат на правничу допомогу в сумі 8000 грн., а лише вказують на те, що між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та АО «Апологет» існують договірні відносини щодо надання йому юридичних послуг.

Так, із долученого до матеріалів справи Акту наданих послуг № Д/221/26 від 14.04.2026, вбачається, що АО «Апологет» в особі адвоката, керуючого партнера Усенко Михайло Ігорович та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» в особі представника Ломідзе Д.В., погодили надання правових послуг про надання правової допомоги по справі у відношенні ОСОБА_1 за кредитним договором № 6359152 від 31 жовтня 2019 року; сума наданих послуг складає 8000 грн.

Однак, до матеріалів справи не долучено документів, підтверджуючих здійснення ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» оплати за надані послуги на користь АО «Апологет». Відтак, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат позивача пов`язаних із правничою допомогою в сумі 8000 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 263-265 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614) заборгованість за кредитним договором № 6359152 від 31 жовтня 2019 року в розмірі 16394 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту 14000 грн.; простроченої заборгованості за сумою відсотків 1890 грн.; простроченої заборгованості за комісією за видачу кредиту 504 грн., крім того 2662,40 грн. судового збору, всього 19056 грн. 40 коп.

У задоволенні решти позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Криничанський районний суд шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: В. В. Лісняк

р