Рішення № 140066628, 10.09.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Рішення

ІмЕНЕм УкрАїни

справа № 521/9054/26

провадження № 2/521/6827/26

10 вересня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

Головуючого судді Михайлюка О.А.,

при секретарі Тарасюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 28.09.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФІН» та відповідачем укладено Договір № 99034603.

Позивач вказує, що 06.05.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФІН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» укладено договір №06-05/26 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» набуло права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №99034603.

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором № 99034603 від 28.09.2025 року у розмірі 28152 (двадцять вісім тисяч сто п`ятдесят дві) гривні 70 (сімдесят) копійок, понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень, понесені витрати на правову допомогу у розмірі 13000 (тринадцять тисяч) гривень.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до позовної заяви та письмових пояснень, просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, справу розглянути в за відсутності сторони позивача.

Відповідач в судове засідання з`явилася, подала до суду відзив на позов та заяву, відповідно до якої позовні вимоги визнала частково, просила суд надати розстрочку у виплаті заборгованості терміном на один рік, справу розглянути за її відсутності.

Відповідно до ч. 5, 9 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 28.09.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФІН» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Договір про споживчий кредит/кредитний договір № 99034603.

Відповідно до вказаного договору, Товариство приймає на себе зобов`язання надати, а Позичальник має право отримати та зобов`язаний повернути Кредит та сплатити плату за користування Кредитом, у вигляді нарахованих на Суму кредиту процентів за фактичний строк користування Кредитом у порядку, встановленому цим Договором. Сума кредиту - 13000.00 грн.

06.05.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФІН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» укладено договір №06-05/26 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» набуло права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №99034603.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 205 ЦК України, визначено правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Стаття 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони з належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами Договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Статті 526, 527, 530 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений термін.

Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядок, що встановлені договором.

Відповідно до п. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається, та сплати процентів.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст.1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст.1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Позивачем надано суду розрахунок заборгованості відповідача за Договором № 99034603 від 28.09.2025 року, відповідно до якого заборгованість становить 28754 (двадцять вісім тисяч сімсот п`ятдесят чотири) гривні 34 (тридцять чотири) копійки, з яких заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 12110 (дванадцять тисяч сто десять) гривень 63 (шістдесят три) копійки; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 16042 (шістнадцять тисяч сорок дві) гривні 07 (сім) копійок; заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) 0 (нуль) гривень; заборгованість за пенею та/або штрафами 601 (шістсот одна) гривня 64 (шістдесят чотири) копійки; заборгованість за комісіями - 0 (нуль) гривень; інфляційні збитки - 0 (нуль) гривень; нараховані 3% річних - 0 (нуль) гривень.

Судом встановлено, що позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 28152 (двадцять вісім тисяч сто п`ятдесят дві) гривні 70 (сімдесят) копійок, з яких заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 12110 (дванадцять тисяч сто десять) гривень 63 (шістдесят три) копійки; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 16042 (шістнадцять тисяч сорок дві) гривні 07 (сім) копійок.

Відповідач у відзиві на позов вказує, що заявлена сума відсотків є кабальним донарахуванням за акційним кредитом, зазначає, що за час договору вона вже сплатила 9892 (дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто дві) гривні, які були зараховані на сплату відсотків.

Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості складає 16042 (шістнадцять тисяч сорок дві) гривні 07 (сім) копійок, що перевищує суму отриману відповідачем у кредит та суму заборгованості за тілом кредиту.

Суд звертає увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення відповідачем договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Таким чином, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Первісний кредитор, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення сума процентів у розмірі 16042 (шістнадцять тисяч сорок дві) гривні 07 (сім) копійок не є співрозмірною сумі заборгованості відповідача по тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) у розмірі 12110 (дванадцять тисяч сто десять) гривень 63 (шістдесят три) копійки, решту позовних вимог про стягнення суми заборгованості - залишити без задоволення.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виплати заборгованості суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Одеській філії Одеського обласного центру зайнятості з 16 жовтня 2025 року як така, що шукає роботу, що підтверджується копією довідки від 14 квітня 2026 року.

Відповідно до довідки ГУ ПФУ в Одеській області від 22 квітня 2026 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Пенсійному фонді як отримувач державної соціальної допомоги у разі втрати годувальника на дитину ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до сповіщення №272/304 сім`ї захопленого у полон або заручником, інтернованого у нейтральних державах або зниклого безвісти військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14 серпня 2026 року ОСОБА_1 сповіщено, що її чоловік солдат ОСОБА_3 зник безвісти 25 липня 2026 року поблизу населеного пункту Новоолександрівка, Покровського району, Донецької області, беручи участь у визволенні цього населеного пункту.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає можливим розстрочити виконання рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси у справі № 521/9054/26 від 10 вересня 2026 року строком на 12 місяців з дати набрання рішенням законної сили, зі сплатою щомісячно заборгованості за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) по 1009 (одна тисяча дев`ять) гривень 22 (двадцять дві) копійки.

Статтею 133 ЦПК встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень, що підтверджується платіжною інструкцією №06516000003 від 25.05.2026 року.

Оскільки вказана сума є мінімальною при пред`явленні вимог майнового характеру, то вказана сума судового збору підлягає стягненню з відповідача незалежно від того, що позов задоволено частково.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 13000 (тринадцять тисяч) гривень, на підтвердження чого надав договір №02-07/2024 про надання правової допомоги, заявку на надання юридичної допомоги №1024 від 01.04.2026 року, витяг з Акту №33 про надання юридичної допомоги від 30.04.2026 року.

Відповідач у відзиві на позову вказує, що заявлена сума витрат на адвоката викликає обґрунтовані сумніви та є повністю непомірною і вищою її фінансових можливостей, просить суд звернути увагу на суперечливість дат у документах щодо надання правової допомоги та факту викуплення заборгованості.

Згідно із ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, стороні, на користь якої прийняте рішення, для отримання відшкодування витрат на правову допомогу слід довести: факт і тривалість надання їй правової допомоги; факт надання допомоги адвокатом або іншим фахівцем у галузі права; факт оплати правової допомоги.

Судом встановлено, що документи, які надані позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу (заявка на надання юридичної допомоги №1024 від 01.04.2026 року, витяг з Акту №33 про надання юридичної допомоги від 30.04.2026 року) датуються ранішими датами, чим укладення 06.05.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФІН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» договору №06-05/26 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, тому суд відмовляє у задоволенні даної позовної вимоги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 261, 526, 530, 635, 1048, 1049, 1050, 1082 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 89, 133, 137, 141, 265, 354 ЦПК України, суд -

Вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) заборгованість за Договором № 99034603 від 28.09.2025 року у розмірі боргу за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) у сумі 12110 (дванадцять тисяч сто десять) гривень 63 (шістдесят три) копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень в рахунок сплаченого судового збору.

Розстрочити виконання рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси у справі № 521/9054/26 від 10 вересня 2026 року строком на 12 місяців з дати набрання рішенням законної сили, зі сплатою щомісячно заборгованості за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) по 1009 (одна тисяча дев`ять) гривень 22 (двадцять дві) копійки на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371).

В задоволенні решти вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.Михайлюк

10.09.26