Вирок № 140065872, 14.09.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

490/10706/25 14.09.2026

н\п 1-кп/490/793/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/10706/25

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Миколаєва кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025152410000139 від 25 липня 2025 року, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Залізнячка Катеринопільського району Черкаської області, є громадянином України, має неповну вищу освіту, неодружений, проходить військову службу за мобілізацією на посаді головного сержанта першої мінометної батареї 1 батальйону військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема механізована бригада Сухопутних військ Збройних Сил України), у військовому званні молодший сержант, раніше не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за місцем дислокації військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.201-2 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника адвоката ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И В:

Так, молодший сержант ОСОБА_3 , 01.08.2025 року, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, проходячи військову службу на посаді головного сержанта 1 мінометної батареї 1 батальйону берегової охорони військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні молодший сержант, проходячи військову службу, відповідно до вимог ст.ст.17, 65, 68 Конституції України, ст.ст.9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст.ст.9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.12 Закону України «Про гуманітарну допомогу», ст.ст.2, 6, 8, 12 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», здійснив продаж товарів (предметів) гуманітарної допомоги, з метою отримання прибутку у визначеному ним розмірі у сумі 21800,00 доларів США (що в еквіваленті національної валюти України, станом на 01.08.2025 року становить 909347,76 гривні, за курсом 41,7132 гривень за 1 долар США), а саме: транспортних засобів: MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_3 ; MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 ; RENAULT KOLEOS, д.н.з. НОМЕР_5 ; BMW X5 VIN № НОМЕР_6 , з номером іноземної реєстрації НОМЕР_7 , які були ввезені на територію України, в якості гуманітарної допомоги.

Загальна ринкова вартість вищезазначених транспортних засобів становить 1 256 692 гривень (з яких вартість автомобілів: MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_3 , склала 240 514 грн; MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_8 , склала 249 617 грн; RENAULT KOLEOS, д.н.з. НОМЕР_5 , склала 429 330 грн; BMW Х5 VIN № НОМЕР_6 , з номерами іноземної реєстрації НОМЕР_7 , склала 337 231 грн.), що відповідно до примітки ст.201-2 КК України у 350 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є значним розміром.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.201-2 КК України, винним себе визнав повністю та підтвердив вказані в обвинувальному акті обставини. У вчиненому щиро кається.

Оскільки учасники судового провадження вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції, судовий розгляд кримінального провадження було проведено у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України. При цьому, судом їм було роз`яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Так, як обвинувачений ОСОБА_3 визнав фактичні обставини справи, що викладені у наведеному вище формулюванні обвинувачення, і жоден з учасників процесу ці обставини не оспорює, суд вважає їх встановленими та кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_3 :

за ч.3 ст.201-2 КК України, як продаж товарів (предметів) гуманітарної допомоги з метою отримання прибутку, вчинені у значному розмірі під час воєнного стану.

Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінальних правопорушень, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, які передбачають повноваження суду призначати покарання з врахуванням відповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, відповідно до ст.65 КК України, враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, його особу, а саме те, що він раніше не судимий, неодружений, проходить військову службу під час мобілізації, за місцем проходження військової служби характеризується позитивно, за даними КНП "Миколаївський обласний центр психічного здоров`я" Миколаївської обласної ради на лікуванні у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебував та не перебуває, як обставини, що пом`якшують покарання щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Згідно досудової доповіді, складеної Рівненським РВ №3 філії ДУ "Центр пробації" у Рівненській області, враховуючи спосіб життя, готовність до змін, середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення, а також те, що обвинувачений має позитивний соціально-психологічний портрет, характеризується врівноваженістю, не конфліктністю, комунікабельністю та дисциплінованістю, демонструє психологічну стійкість, організаторські здібності, здатність приймати самостійні рішення та нести за них відповідальність, відзначається наполегливістю, ініціативністю та коректністю у службових відносинах та враховуючи, що поточний злочин має ознаки правової необізнаності, що дає підстави розглядати його поведінку як таку, що може бути виправлена за умови належного правового виховання та контролю, а не як системну кримінальну схильність, виправлення ОСОБА_3 , на думку органу пробації, можливе без застосування покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк.

З урахуванням всіх обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого ОСОБА_3 , його критичне ставлення до скоєного, що вказує на усвідомлення ним протиправності своїх дій та бажання стати на шлях виправлення, суд приходить до висновку, що призначення покарання без ізоляції від суспільства із застосуванням ст.75 КК України, буде достатнім і необхідним видом покарання для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, буде відповідати принципам розумності та справедливості, і мета кари виправлення і запобігання вчиненню нових злочинів, що уособлює основний принцип кримінального права не тяжкість покарання, а його невідворотність, буде досягнута у разі призначення обвинуваченому покарання в межах санкції ч.3 ст.201-2 КК України.

Разом з цим, обов`язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації належного обвинуваченому майна, суд не застосовує, відповідно до ст.77 КК України.

Призначене судом покарання є необхідним і достатнім заходом примусу для перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 , відповідає тяжкості вчиненого ним правопорушення, сприятиме дотриманню обвинуваченим правослухняної поведінки у майбутньому та забезпечує баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України, підлягають стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на провадження експертизи (висновок від 03.09.2025 року №СЕ-19/115-25/13115-АВ) на суму 4457 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят сім) грн 00 к..

Ухвалою слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області від 01.08.2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_3 застосовано запобіжний у виді застави у розмірі 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень та із покладенням на строк до 29.09.2025 року включно обов`язків, передбачених п.п.14 ч.5 ст.194 КПК України. 04.08.2025 року суму застави було внесено на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області.

Ухвалою слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області від 25.09.2025 року щодо обвинуваченого ОСОБА_3 продовжено строк дії обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, покладених на нього ухвалою про застосування запобіжного заходу від 01.08.2025 року, строком до 01.11.2025 року.

Відповідно до ч.11 ст.182 КПК України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

В силу вимог ст.368 КПК України питання про повернення застави суд має вирішити під час винесення вироку по справі.

Під час перебування під заставою ОСОБА_3 умови запобіжного заходу не порушував, внесена заставодавцем сума застави у дохід держави не зверталась.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе після вступу вироку в законну силу запобіжний захід скасувати та заставу повернути заставодавцю.

Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст.100 КПК України.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалами слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області від 05.08.2025 року було накладено арешт на транспортні засоби: MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_3 ; MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 ; RENAULT KOLEOS, д.н.з. НОМЕР_5 ; BMW X5 VIN № НОМЕР_6 , з номером іноземної реєстрації НОМЕР_7 та на предмети зовні схожі на банкноти номіналом 100 доларів США у кількості 215 штук, які мають серію та номер LD08800009D.

Оцінюючи вказані в ухвалах речові докази з точки зору належності та допустимості, суд зазначає наступне.

Так, щодо належної правової процедури реалізації прокурором повноважень, передбачених ст.36 КПК України.

Відповідно до п.11.3. наказу ОГП від 30.09.2021 року, прокурору, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, відповідно до вимог законодавства перевіряє дотримання визначених правил підслідності щодо проведення досудового розслідування у формі дізнання кримінальних проступків та досудового слідства злочинів уповноваженими органами.

Частиною другою ст.19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У теоретичному аспекті «належна правова процедура» це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя. До гарантій, які у своїй сукупності формують належну правову процедуру, відносяться право на судовий захист, право на ефективне розслідування; право на швидкий суд; право на публічний суд; право на неупереджений суд; право на суд неупереджених присяжних; право на змагальний процес; презумпція невинуватості; право не свідчити проти себе; право на допит в суді свідків обвинувачення; право на допомогу адвоката під час судового розгляду; право бути вислуханим; право не піддаватися двічі покаранню за один й той самий злочин; право на безпосередній процес; право на безперервний процес; право на оскарження.

Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Застосування належної правової процедури у кримінальному провадженні це встановлені кримінальним процесуальним законодавством способи реалізації норм кримінального процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності.

Належна правова процедура має застосування як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування.

Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) права на справедливий суд.

Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, поняття "суду" визначається з огляду на його функції відправлення правосуддя, тобто вирішення питань, віднесених до компетенції, на підставі правових норм і шляхом належно проведеного процесу. Він має відповідати й іншим вимогам: незалежності, зокрема щодо виконавчої влади, неупередженості, тривалості мандату його членів, процесуальним гарантіям, деякі з котрих перелічені у тексті самої статті 6 параграф 1 ("Белілос проти Швейцарії" (Belilos v. Switzerland), § 64; "Коеме та інші проти Бельгії" (Coeme and Others v. Belgium), § 99; "Річерт проти Польщі" (Richert v. Poland), § 43).

У розумінні статті 6 параграф 1, суд має бути обов`язково "встановлений законом". Цей вислів віддзеркалює принцип правової держави, невід`ємний для системи, запровадженої Конвенцією і Протоколами до неї загалом ("Йоргіч проти Німеччини" (Jorgic v. Germany), § 64; "Річерт проти Польщі" (Richert v. Poland), § 41). Орган, не встановлений відповідно до волевиявлення законодавця, буде неодмінно позбавлений легітимності, яка необхідна в демократичному суспільстві ("Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), § 114; "Горгіладзе проти Грузії" (Gorgiladze v. Georgia), § 67; "Конталексіс проти Греції" (Kontalexis v. Greece), § 38).

Запровадження вислову "встановлений законом" у статтю 6 Конвенції "має на меті уникнути того, щоб організація судової систем залишалась на розсуд виконавчої влади, і зробити так, щоб це питання регулював закон, ухвалений парламентом" ("Річерт проти Польщі" (Richert v. Poland), § 42; "Коеме та інші проти Бельгії" (Coeme and Others v. Belgium), § 98).

Недотримання судом положень внутрішнього права, пов`язаних із організацією і повноваженнями судових органів, зазвичай спричиняє порушення статті 6 Конвенції ("Коеме та інші проти Бельгії" (Coeme and Others v. Belgium), § 98 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), § 114).

З огляду на вказані вище вимоги національного законодавства та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч.5 ст.9 КПК України), суд зазначає наступне.

Щодо дотримання належної правової процедури при зверненні слідчого СУ ГУ НП в Миколаївській області з клопотанням про арешт майна до Вітовського районного суду Миколаївської області, слід зазначити наступне.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.131 КПК України, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.132 КПК України, клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, якщо інше не передбачено пунктом 2 цієї частини.

Таким чином, для визначення того, до якого місцевого суду може бути подано клопотання про застосування заходів забезпечення, ключове значення мають дві підстави:

територіальна юрисдикція місцевого суду;

знаходження органу досудового розслідування в межах відповідної територіальної юрисдикції місцевого суду.

Згідно з п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого поширюється на відповідну територію.

Тобто, юрисдикція місцевого суду поширюється на відповідний район або кілька районів, район у місті, місто або місто і певний район навколо нього.

Частиною 1 статті 32 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення.

Як вбачається з обвинувального акту, кримінальне правопорушення було вчинено за адресою: м.Миколаїв, пр-т.Героїв України, парковка навпроти будинку 22, що територіально знаходиться в Центральному районі м.Миколаєва.

Відповідно, на територію Центрального району міста Миколаєва поширюється юрисдикція Центрального районного суду м.Миколаєва.

Пунктом 3-1 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів , відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX.

Таким чином, враховуючи вказані вище вимоги нормативно-правових актів, вказане кримінальне провадження повинен здійснювати Центральний районний суд м.Миколаєва.

Для визначення місця знаходження органу досудового розслідування необхідно проаналізувати структуру правоохоронного органу, оскільки орган досудового розслідування є одним зі структурних підрозділів такого органу та, відповідно, розташований за місцем знаходження такого правоохоронного органу.

Так, згідно із ч.1 ст.15 Закону України «Про національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання. Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції (ч.2 цієї статті). Структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України (ч.3 цієї статті).

Виходячи з положень ч.1 ст.15 Закону, територіальні органи поліції можуть бути утворені: в Автономній Республіці Крим; областях; містах Києві та Севастополі; районах; містах; районах у містах; міжрегіональні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі було утворено 26 головних управлінь Національної поліції як юридичні особи публічного права.

Ці управління мають таку структуру:

1) апарат: керівництво, слідче управління, управління (відділ) карного розшуку (у складі кримінальної поліції) тощо;

2) відділ поліції: керівництво, слідчий відділ (відділення), відділ (сектор) кримінальної поліції тощо;

3) відділення поліції (у складі відділу поліції): керівництво, слідче відділення, сектор кримінальної поліції тощо.

Отже, органи досудового розслідування (слідчі управління, слідчі відділи, слідчі відділення) розташовані відповідно у територіальних органах поліції, одні з яких мають статус юридичних осіб публічного права (головні управління Національної поліції в областях), а інші ні, але виступають їх територіальними (відокремленими) підрозділами (відділи поліції). При цьому, як головні управління Національної поліції в областях, так і відділи поліції мають чітко визначену поштову адресу, а також територію, на яку поширюється їх юрисдикція.

Тому місцезнаходженням відповідного органу досудового розслідування Національної поліції є місце розташування (реєстрації) територіального підрозділу Національної поліції, який має статус юридичної особи публічного права, або розташування його територіального (відокремленого) підрозділу, який такого статусу не має, до структури якого входить відповідний орган досудового розслідування.

Крім цього, суд зазначає що відповідно до ч.ч.1, 2 ст.38 КПК України, органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання.

Досудове слідство здійснюють слідчі підрозділи органів Національної поліції.

Як вбачається з підпункту 2 пункту 2 розділу І Наказу МВС №570 від 06.07.2017 року, слідчими підрозділами є :

слідчі управління головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві (далі слідчі управління).

Тобто, в чинному кримінально-процесуальному законі та профільних нормативно-правових актах визначено органами досудового розслідування не службових осіб (слідчих цих органів досудового розслідування), а відповідні структурні підрозділи державних установ слідчі підрозділи.

Так, як вбачається з обвинувального акту, постанов слідчого СУ ГУ НП в Миколаївській області про визнання речовими доказами, ухвал слідчого судді від 05.08.2025 року і не заперечувалось стороною обвинувачення, досудове розслідування вказаного кримінального провадження проводилось слідчими СУ ГУ НП в Миколаївській області, яке відповідно до зазначених вище нормативних актів є органом досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні.

З трьох постанов слідчого СУ ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_6 від 01.08.2025 року про визнання речовим доказом та постанови про визначення зберігання речових доказів від 21.08.2025 року вбачається, що вказані процесуальні документи надруковані на офіційному бланку СУ ГУ НП в Миколаївській області, на якому, крім іншого, зазначено офіційну адресу органу досудового розслідування (СУ ГУ НП в Миколаївській області) м.Миколаїв, вул.Спаська, 12, що територіально знаходиться в Центральному районі м.Миколаєва.

Крім цього, про знаходження органу досудового розслідування (СУ ГУ НП в Миколаївській області) в Центральному районі м.Миколаєва додатково підтверджується і самим же слідчим ОСОБА_7 , який в обвинувальному акті вказує, що він склав обвинувальний акт 17.12.2025 року в службовому кабінеті №224 СУ ГУ НП в Миколаївській області за адресою: м.Миколаїв, вул.Спаська, 11/12.

Додатково суд зазначає, що слідчий ОСОБА_7 займає посаду заступника начальника відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП в Миколаївській області, тобто одну із керівних посад.

Вказана обставина додатково підтверджує, що слідчий ОСОБА_7 , займаючи керівну посаду, достеменно обізнаний щодо адреси розташування СУ ГУ НП в Миколаївській області саме в Центральному районі м.Миколаєва, що не викликає у суду жодного обґрунтованого сумніву.

Відповідно, враховуючи вимоги ст.ст.131, 132 КПК України, слідчий СУ ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_7 зобов`язаний був звертатись з клопотанням про арешт майна саме до Центрального районного суду м.Миколаєва, юрисдикція якого розповсюджується на територію Центрального району м.Миколаєва та в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування СУ ГУ НП в Миколаївській області.

В той же час, слідчий СУ ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_7 в порушення вказаних вище вимог КПК звернувся з клопотанням про арешт майна до слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області, юрисдикція якого розповсюджується виключно на територію Вітовського району Миколаївської області.

05.08.2025 року слідчим суддею Вітовського районного суду Миколаївської області вказані клопотання були задоволені та накладено арешт на майно вказане вище.

В свою чергу, процесуальний керівник (прокурор) не звернув увагу на вказані порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, що свідчить про недотримання останнім вимог ст.38 КПК України та наказу ОГП від 30.09.2021 року.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду 24 лютого 2025 року у своєму рішенні по справі №357/10207/21 зазначила, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція) передбачає, що кожен має право на розгляд його справи "судом, встановленим законом", що відображає принцип верховенства права, притаманний системі захисту, встановленій Конвенцією і Протоколами до неї.

Метою вимоги статті 6 Конвенції, щоб судочинство здійснював "суд, встановлений законом", є забезпечення того, щоб організація судочинства в демократичному суспільстві регулювалася законом, прийнятим парламентом, і не залежала від розсуду виконавчої влади[6]або судових органів, хоча це не виключає певну свободу судів у тлумаченні національного законодавства.[7]Вираз "встановлений законом" охоплює не лише правову основу самого існування суду, але й дотримання ним певних правил, які регулюють його діяльність[8].

В судовому засіданні прокурор на обґрунтування звернення слідчого СУ ГУ НП в Миколаївській області з клопотанням про арешт майна до Вітовського районного суду Миколаївської області послався на наказ начальника ГУ НП в Миколаївській області про знаходження (закріплення кабінету) слідчого в Вітовському районі Миколаївської області.

Суд зазначає, що такі твердження представника державного обвинувачення спростовуються даними, вказаними в обвинувальному акті щодо знаходження службового кабінету (№224) слідчого СУ ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_7 за адресою: м.Миколаїв, вул.Спаська, 11/12.

Крім цього, на підтвердження своїх доводів, прокурором не було надано будь-яких належних та допустимих доказів.

З огляду на що, суд вважає таке твердження прокурора безпідставним, не обґрунтованим та таким, яке не базується на нормах діючого законодавства.

Так, як зазначалось вище, в чинному кримінально-процесуальному законі визначено органами досудового розслідування не службових осіб (слідчих цих органів досудового розслідування), а відповідні структурні підрозділи державних установ слідчі підрозділи.

Тому, наказ начальника ГУ НП в Миколаївській області (навіть при наявності такого) про визначення місцезнаходження слідчих чи закріплення кабінету, не може собою визначати місце розташування слідчого підрозділу та у такий спосіб змінювати підсудність встановлену КПК України.

Крім цього, ч.3 ст.15 ЗУ «Про Національну поліцію» встановлено, що структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.

Враховуючи, що прокурором не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів про зміну структури ГУ НП в Миколаївській області (розташування СУ ГУ НП в Миколаївській області) та погодження такої зміни з Міністром внутрішніх справ України, твердження сторони обвинувачення про розташування органу досудового розслідування (СУ ГУ НП в Миколаївській області) в Вітовському районі Миколаївської області є необґрунтованим, безпідставним та таки, що не ґрунтується на вимогах Закону.

Частиною 3 ст.87 КПК України встановлено, що недопустимими є також докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Підсумовуючи вказане вище, суд констатує, що при зверненні слідчого СУ ГУ НП в Миколаївській області з клопотанням про арешт майна до слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області, органом досудового розслідування та процесуальним керівником у даному кримінальному провадженні не було дотримано належної правової процедури.

Враховуючи, що звернення з клопотанням про арешт майна слідчого СУ ГУ НП в Миколаївській області до слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області (реалізація органом досудового розслідування повноважень) відбулося не у спосіб передбачений кримінально-процесуальним законом України (ст.ст.131, 132, 171 КПК України) і не було застосовано належної правової процедури (ст.2 КПК України), речові докази вказані в ухвалах слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області від 05.08.2025 року є недопустимими.

В той же час судом встановлено, що вилучені транспортні засоби були ввезені на митну територію України під час дії воєнного стану, як гуманітарна допомога.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про гуманітарну допомогу", така допомога є цільовою та спрямовується на задоволення потреб у забезпеченні обороноздатності держави.

Тривале зберігання вказаних автомобілів на майданчику тимчасового утримання призводить до погіршення їх технічного стану та нівелює їх корисні властивості, що суперечить інтересам держави в умовах збройної агресії.

Керуючись принципом верховенства права, нормами ст.100 КПК України, а також враховуючи баланс суспільних та приватних інтересів, суд вважає за можливе задовольнити клопотання командира в/ч НОМЕР_9 та передати зазначене майно для потреб в/ч НОМЕР_1 для забезпечення виконання бойових завдань та захисту суверенітету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.201-2 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 /п`ять/ років із позбавленням права обіймати посади та займатись діяльністю, пов`язаною з обігом, використанням і розпорядженням гуманітарною, благодійною та волонтерською допомогою на строк 3 /три/ роки, без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК України, звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 /трьох/ років з дня проголошення вироку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов`язки.

На підставі ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_3 обов`язки:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Захід забезпечення кримінального провадження до набрання вироком законної сили залишити попередній у вигляді застави.

Після набрання вироком законної сили заставу в сумі 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, внесену на депозитний рахунок №UA688201720355229002000016294 в ДКС України м.Київ, ЄДРПОУ 26299835, згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки, код квитанції: 5305-2986-0543-1957 від 04.08.2025 року за ОСОБА_3 по ухвалі Вітовського районного суду Миколаївської області від 01.08.2025 року, справа №477/1568/25 провадження №1-кс/477/882/25 повернути ОСОБА_8 .

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на провадження експертизи (висновок від 03.09.2025 року №СЕ-19/115-25/13115-АВ) на суму 4 457 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят сім) грн 00 к..

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області від 05.08.2025 року на майно, яке вилучене 01.08.2025 року в ході проведення огляду місця події, розташованого біля будинку №65 по пр-ту Героїв України в м.Миколаєві, а саме: предмети ззовні схожі на банкноти номіналом 100 доларів США у кількості 215 штук, які мають серію та номер LD08800009D.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вітовського районного суду Миколаївської області від 05.08.2025 року на майно, яке вилучене 01.08.2025 року в ході проведення обшуку іншого володіння особи транспортного засобу, а саме: MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_3 ; MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 ; RENAULT KOLEOS, д.н.з. НОМЕР_5 ; BMW X5 VIN № НОМЕР_6 , з номером іноземної реєстрації НОМЕР_7 .

Речові докази:

предмети зовні схожі на банкноти номіналом 100 доларів США у кількості 215 штук, які мають серію та номер LD08800009D передати за належністю;

транспортні засоби, а саме: MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_3 ; MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 ; RENAULT KOLEOS, д.н.з. НОМЕР_5 ; BMW X5 VIN № НОМЕР_6 , з номером іноземної реєстрації НОМЕР_7 , які зберігаються на території ВП №5 МРУП ГУ НП в Миколаївській області передати військовій частині НОМЕР_1 ;

тимчасовий реєстраційний талон НОМЕР_10 на транспортний засіб RENAULT KOLEOS, д.н.з. НОМЕР_11 ; ксерокопія документа виконаного іноземною мовою стосовно транспортного засобу RENAULT KOLEOS, д.н.з. НОМЕР_11 , з відмітками, що вказаний транспортний засіб під митним контролем; тимчасовий реєстраційний талон НОМЕР_12 на транспортний засіб MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_13 ; документ виконаний іноземною мовою стосовно транспортного засобу MERCEDES-BENZ ML 270 CD1, д.н.з. НОМЕР_3 , з відмітками, що вказаний транспортний засіб під митним контролем; ксерокопія страхового договору та полісу страхування, на транспортний засіб MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_13 ; тимчасовий реєстраційний талон НОМЕР_14 на транспортний засіб MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_15 ; оригінал декларацій про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою щодо транспортного засобу MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_15 ; документ на іноземній мові щодо транспортного засобу MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_8 , на трьох аркушах (бланки А156150614, А156150615, А156150616); реєстраційний талон на автомобіль BMW Х5, з номерами іноземної реєстрації НОМЕР_7 , виконаний іноземною мовою; декларація про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою, щодо автомобіля BMW Х5, з номерами іноземної реєстрації НОМЕР_7 , з відміткою митного контролю; документ іноземною мовою щодо транспортного засобу BMW Х5, з номерами іноземної реєстрації НОМЕР_7 зі штампами митного контролю «Гуманітарна допомога, продаж заборонено»; документ іноземною мовою з позначкою, щодо транспортного засобу BMW Х5, з номерами іноземної реєстрації НОМЕР_7 на п`яти аркушах; чотири аркуші з текстом виконаним іноземною мовою; чотири ключі від автомобілів MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_13 ; MERCEDES-BENZ ML 270 CDI, д.н.з. НОМЕР_15 ; RENAULT KOLEOS, д.н.з. НОМЕР_5 ; BMW X5, з номерами іноземної реєстрації НОМЕР_7 , які передані на зберігання до камери зберігання речових доказів СУ ГУ НП в Миколаївській області передати військовій частині НОМЕР_1 .

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м.Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Головуючий ОСОБА_1