Рішення № 140065185, 14.08.2026, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/292/26

Провадження №2/472/424/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретарів

судового засідання - Чорної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 у с-щі Веселинове Миколаївської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

27 березня 2026 року до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31 травня 2025 року між ТОВ "Мілоан" та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 8998219 (далі - Договір), за умовами якого відповідачу надано кредитні кошти в сумі 12 000 гривень, які він зобов`язався повернути Кредитодавцю до 26.05.2026 року, сплатити проценти за користування ними в розмірі 0,0010% річних, комісію за надання кредиту в розмірі 3 240 гривень, та комісію за обслуговування кредиту в розмірі 14,60% щомісячно. Кредитодавець на виконання умов Договору надав ОСОБА_1 грошові кошти. Проте позичальник своїх зобов`язань за Договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 26.03.2026 року становить 30 020 гривень, з яких: 11 004 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 14 016 гривень - сума заборгованості за комісією за обслуговування кредиту, 5 000 гривень - штрафні санкції.

25 листопада 2025 року між ТОВ "Мілоан" та позивачем ТОВ "ФК "СІТІ КОЛЕКТ" укладено договір факторингу № ДО-2025/1125, за яким ТОВ "Мілоан" відступило позивачу за плату право грошової вимоги до відповідача за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору № 8998219 від 31 травня 2025 року.

За наведеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь загальну заборгованість за наданим кредитом в розмірі 30 020 гривень, судовий збір в розмірі 2 662,40 гривень, судові витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень та судові витрати з направлення документів відповідачу в розмірі 381,74 гривні.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду надійшло при надходженні позову клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача та надання згоди на заочний розгляд справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання 12.05.2026 року та 14.08.2026 року не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення. Будь-яких заяв чи клопотань до суду не подав, про причини неявки не повідомив суд, відзиву на позовну заяву чи заперечення щодо позову до суду не подав.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини неявки в судові засідання, відзиву на позовну заяву не подав, та те, що представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, то суд вважає за необхідне розглядати справу в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 31 травня 2025 року між ТОВ "Мілоан" та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 8998219 (далі - Договір), що підтверджується копією вказаного договору.

Договір підписано підписано електронним підписом позичальника, відтвореного шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. За вказаним договором товариство надало позичальнику кредит в розмірі 12 000 гривень, які він зобов`язався повернути Кредитодавцю до 26.05.2026 року, сплатити проценти за користування ними в розмірі 0,0010% річних, комісію за надання кредиту в розмірі 3 240 гривень, та комісію за обслуговування кредиту в розмірі 14,60% щомісячно. Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом, і комісії здійснюватимуться згідно з графіком платежів, який є невід`ємною частиною договору.

25 листопада 2025 року між ТОВ "Мілоан" та позивачем ТОВ "ФК "СІТІ КОЛЕКТ" укладено договір факторингу № ДО-2025/1125, за яким ТОВ "Мілоан" відступило позивачу за плату право грошової вимоги до відповідача за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору № 8998219 від 31 травня 2025 року, що підтверджується копією договору факторингу, копією акту прийому-передачі реєстру боржників, копією реєстру прав вимоги.

На думку позивача відповідач свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 26.03.2026 року становить 30 020 гривень, з яких: 11 004 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 14 016 гривень - сума заборгованості за комісією за обслуговування кредиту, 5 000 гривень - штрафні санкції.

Також судом встановлено, що зазначений вище кредитний договір не оскаржений і є чинним.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч.ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України).

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Первісний кредитор обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві, що підтверджується платіжним доручення про перерахування ОСОБА_1 коштів в сумі 12 000 гривень.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно зі ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідачем ОСОБА_1 власноручно було підписано: кредитний договір № 8998219 від 31 травня 2025 року та Додаток № 1 до договору - графік платежів.

Таким чином, з відповідачем було погоджено всі істотні умови кредитування.

Згідно з Реєстру прав вимоги до договору факторингу та розрахунку заборгованості, вказаного в позовній заяві, сума заборгованості відповідача за кредитним договором № 8998219 від 31 травня 2025 року станом на 26.03.2026 року становить 30 020 гривень, з яких: 11 004 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 14 016 гривень - сума заборгованості за комісією за обслуговування кредиту, 5 000 гривень - штрафні санкції.

Вказані докази не спростовані відповідачем і на думку суду є достатніми на підтвердження розміру боргу відповідача за кредитними договорами.

При цьому, умовами вказаного кредитного договору № 8998219 від 31 травня 2025 року також встановлена щомісячна плата комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд дійшов висновку про те, що положення пункту кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Мілоан", щодо обов`язку позичальника сплачувати плату (комісію) за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, та з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22.

Крім того, у кредитному договорі, який укладений між сторонами, не зазначено перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, тому положення договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 червня 2024 року у справі № 295/11290/21.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 14 016 гривень задоволенню не підлягають.

Натомість, суд вважає, що штрафні санкції в розмірі 5 000 гривень відповідачу нараховані безпідставно, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 69/2022 від 24.02.2022 року в Україні введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, який триває і на даний час.

Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.

Пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, починаючи з 24.02.2022 року та до завершення введеного на території України воєнного стану, нарахування штарфних санкцій за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання забороняється.

Таким чином, штрафні санкції в розмірі 5 000 гривень з відповідача не підлягає стягненню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 8998219 від 31 травня 2025 року в розмірі заборгованості за тілом кредиту 11 004 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з вимог цієї статті, та з врахуванням того, що позивач просив в позовній заяві стягнути з відповідача на свою користь судовий збір, враховуючи, що позов задоволено частково, то суд вважає, що є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 975,92 гривні судового збору (11 004 гривень х 2662,40 гривень) / 30 020 гривень).

Крім того, представник позивача просив стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень та судові витрати з направлення документів відповідачу в розмірі 381,74 гривні.

Статтею 137 ЦПК України визначено поняття витрат на правничу допомогу та порядок їх відшкодування, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат позивача на правничу допомогу підтверджується договором про надання правової допомоги від 02.02.2026 року, матеріалами цивільної справи, актом наданих послуг від 10.02.2026 року, платіжною інструкцією від 26.02.2026 року. Відповідно до вказаних документів розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача становить 15 000 гривень.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вимог цієї статті, враховуючи, що позов задоволено частково, то суд вважає, що є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 5 498,33 гривні витрат на професійну правничу допомогу (11 004 гривень х 15 000 гривень) / 30 020 гривень).

Також, виходячи з вимог цієї статті, враховуючи, що позов задоволено частково, то суд вважає, що є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 139,93 гривні витрат з направлення документів відповідачу (11 004 гривень х 381,74 гривні) / 30 020 гривень).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 223, 259, 263-265, 280, 282, 284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" (місцезнаходження юридичної особи: 02154, м. Київ, пр-кт Соборності, буд. 30-А, приміщення 321, код ЄДРПОУ: 43950742) заборгованість за кредитним договором № 8998219 від 31 травня 2025 року станом на 26.03.2026 року в розмірі 11 004 (одинадцять тисяч чотири) гривні, що є сумою заборгованості за тілом кредиту; та стягнути судовий збір в розмірі 975 (дев`ятсот сімдесят п`ять) гривень 92 (дев`яносто дві) копійки; та стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 498 (п`ять тисяч чотириста дев`яносто вісім) гривень 33 (тридцять три) копійки; та стягнути судові витрати з направлення документів відповідачу в розмірі 139 (сто тридцять дев`ять) гривень 93 (дев`яносто три) копійки.

Відмовити в задоволенні частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 14 016 гривень та за штрафними санкціями в розмірі 5 000 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення (або з дати складення повного заочного рішення суду).

Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення (або в день складення повного заочного рішення суду), має право на поновлення пропущеного строку, на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення, а в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення - після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко