Постанова № 140064550, 23.09.2026, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2840/26

3/132/1185/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 вересня 2026 року місто Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області СЄЛІН Є.В., розглянувши матеріал, який надійшов з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Курашівці Вінницької області, українця, громадянина України, із середньо-технічною освітою, одруженого, пенсіонера, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 08 серпня 2026 року о 15год.05хв., рухаючись по автомобільній дорозі О-020702, 5км., Хмільницький район Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «Kentavr 200B», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », в стані алкогольного сп`яніння, що встановлено зі згоди водія за допомогою приладу Alcotest 6810 Drager, тест № 1054, який показав 0,21 ‰ (проміле), чим порушив п.2.9а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

ОСОБА_2 надав письмову заяву, в якій просить розглянути справу за його відсутності.

Суд, вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, виходить із такого.

Відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право бути присутньою при розгляді справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та заперечення, користуватися правовою допомогою захисника, виступати рідною мовою, користуватися послугами перекладача, а також оскаржити постанову у справі. При цьому положення зазначеної норми не встановлюють безумовного обов`язку суду відкладати розгляд справи у кожному випадку неявки особи, якщо така особа була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, обізнана про здійснення провадження та реалізувала своє право визначити власну процесуальну поведінку.

Зі змісту статті 268 КУпАП убачається, що право особи бути присутньою під час розгляду справи є саме процесуальним правом, а не процесуальним обов`язком. Відтак така особа вправі як реалізувати це право шляхом особистої участі у судовому засіданні, так і добровільно відмовитися від його реалізації, якщо така відмова є усвідомленою, добровільною та недвозначною.

Як встановлено судом, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності. Зазначена заява свідчить про те, що особа обізнана про існування судового провадження, знає про дату та предмет судового розгляду, усвідомлює зміст висунутого їй обвинувачення, а також свідомо і добровільно відмовилася від реалізації свого права на особисту участь у судовому засіданні.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що гарантоване статтею 268 КУпАП право особи на участь у розгляді справи не є абсолютним та може бути реалізоване або не реалізоване виключно за волевиявленням самої особи. Якщо особа належним чином повідомлена про розгляд справи, не наполягає на особистій участі, подає заяву про розгляд справи за її відсутності або іншим чином висловлює згоду на такий порядок розгляду, відсутні правові підстави для обов`язкового відкладення розгляду справи. За таких обставин розгляд справи за відсутності особи не свідчить про порушення її права на захист та не є підставою для визнання судового рішення незаконним.

Аналогічний підхід відповідає усталеній практиці Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, у тому числі право бути присутнім при розгляді справи, не є абсолютним та може бути предметом добровільної, усвідомленої та недвозначної відмови особи від його реалізації, якщо така відмова не суперечить будь-якому важливому суспільному інтересу та супроводжується мінімальними гарантіями, адекватними значущості відповідного права.

Європейський суд з прав людини також послідовно виходить із того, що особа повинна добросовісно користуватися наданими їй процесуальними правами, проявляти належну зацікавленість у перебігу судового провадження та не вдаватися до дій, спрямованих на безпідставне затягування розгляду справи. Добровільна відмова від участі у судовому засіданні за наявності належного повідомлення про його проведення сама по собі не свідчить про порушення гарантій справедливого судового розгляду.

Крім того, відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом, забезпечення виконання постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень. Необґрунтоване відкладення розгляду справи за відсутності відповідних процесуальних підстав суперечило б принципу своєчасності судового розгляду та не відповідало б завданням адміністративного провадження.

Судом встановлено, що матеріали справи містять достатній обсяг доказів, необхідних для з`ясування всіх обставин справи, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, необхідність дослідження додаткових доказів чи забезпечення реалізації інших процесуальних прав від особи не надходило.

За таких обставин суд приходить до висновку, що розгляд даної справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідає вимогам статей 245, 268, 280 КУпАП, не порушує права особи на захист, узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду та практикою Європейського суду з прав людини, а тому відсутні будь-які процесуальні перешкоди для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, приходжу до наступних висновків:

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст.1 КУпАП).

Згідно зі ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 740717 від 08.08.2026 року слідує, що ОСОБА_2 08 серпня 2026 року о 15год.05хв., рухаючись по автомобільній дорозі О-020702, 5км., Хмільницький район Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «Kentavr 200B», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », в стані алкогольного сп`яніння, що встановлено зі згоди водія за допомогою приладу Alcotest 6810 Drager, тест № 1054, який показав 0,21 ‰ (проміле), чим порушив п.2.9а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Вказаний протокол відповідає вимогам ст.256 КУпАП, оформлений компетентним органом в межах повноважень наданих особі, яка його склала, в якому чітко викладено як суть правопорушення так і інші відомості, необхідні для правильного вирішення даної справи.

Підсудність справи про адміністративне правопорушення не порушена, оскільки вона скерована та розглядається за місцем вчинення адміністративного правопорушення, що відповідає вимогам ст.276 КУпАП.

Згідно з пунктом 2.9 (а) Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною першою статті 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду визначена Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі Інструкція).

Так згідно з пунктом 2 розділу І цієї Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейського) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння згідно з пунктом 3 розділу І Інструкції є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Пунктом 6 розділу І Інструкції передбачено, що огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Пунктом 1 розділу ІІ цієї Інструкції передбачено, що за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.

Наявність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджуються дослідженими судом доказами, а саме:

протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 740717 від 08.08.2026 року;

чеком тестування на алкоголь за допомогою Alcotest 6810 Drager, тест № 1054, від 08.08.2026 року;

актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 08.08.2026 року;

направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 08.08.2026 року;

рапортом поліцейського взводу № 1 роти № 2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Демченка М. від 08.08.2026 року;

відеозаписами з місця проведення огляду, які велися на нагрудні бодікамери (відеореєстратори) працівників органу Національної поліції.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 740717 від 08.08.2026 року, ОСОБА_2 08 серпня 2026 року о 15год.05хв., рухаючись по автомобільній дорозі О-020702, 5км., Хмільницький район Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «Kentavr 200B», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », в стані алкогольного сп`яніння, що встановлено зі згоди водія за допомогою приладу Alcotest 6810 Drager, тест № 1054, який показав 0,21 ‰ (проміле), чим порушив п.2.9а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_2 за наявності у нього фактичної можливості заперечувати щодо обставин, наведених у вищезазначеному протоколі про адміністративне правопорушення, та викласти свої заперечення та/або застереження щодо суті правопорушення у відповідній графі 14 протоколу «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності по суті порушення», жодних дій з приводу цього не вчинив, дії працівників поліції не оскаржував.

Обставини, які викладені у протоколі підтверджуються наступними доказами:

рапортом поліцейського взводу № 1 роти № 2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Демченка М. від 08.08.2026 року, згідно якого, 08.08.2026 року о 15год.05хв. по автомобільній дорозі О-020702, 5км., був зупинений транспортний засіб марки (моделі) «Kentavr 200B», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням водія ОСОБА_2 , у якого були виявлені явні ознаки алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота; почервоніння шкірного покриву обличчя), та йому запропоновано пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння, зокрема з використанням спеціального технічного засобу Drager, на що водій ОСОБА_2 добровільно погодився. За результатами огляду, був встановлений позитивний результат 0,21 ‰ (проміле), у зв`язку із чим зокрема складений протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП;

чеком приладу Alcotest 6810 Drager, тест № 1054, від 08.08.2026 року, згідно якого у водія ОСОБА_2 було виявлено 0,21 ‰ (проміле), який підписаний особисто водієм ОСОБА_2 без жодних зауважень чи заперечень;

актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 08.08.2026 року, згідно якого водій ОСОБА_2 був освідуваний за допомогою технічного приладу Alcotest 6810 Drager, тест № 1054, який показав позитивний результат - 0,21 ‰ (проміле). Водій ОСОБА_2 підписав даний акт без жодних зауважень чи заперечень;

направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість від 08.08.2026 року, згідно якого водію ОСОБА_2 була надана можливість пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров`я, однак він цим правом не скористався, що підтверджується відеозаписами з нагрудних бодікамер (відеореєстраторів) працівників органу Національної поліції;

відеозаписами з місця проведення огляду, які велися на нагрудні бодікамери (відеореєстратори) працівників органу Національної поліції, які були безпосередньо досліджені судом під час розгляду цієї справи, на яких зафіксовано зупинення транспортного засобу марки (моделі) «Kentavr 200B», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням водія ОСОБА_2 , виявлення у нього явних ознак алкогольного сп`яніння, та висловлення у зв`язку із цим пропозиції пройти огляд за допомогою спеціального технічного приладу Драгер; проходження огляду з допомогою цього приладу, який показав позитивний результат 0,21 ‰ (проміле).

Суд звертає увагу на те, що відеозапис з нагрудної бодікамери працівника поліції є об`єктивним доказом, тобто таким, який в процесі доказування не встановлюється від людей і не залежить від їх суб`єктивного сприйняття певних обставин.

У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водієві ОСОБА_2 була надана можливість пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров`я, однак він цим правом не скористався, що слідує з наявних відеозаписів із нагрудних бодікамер (відеореєстраторів) працівників органу Національної поліції, та матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

ОСОБА_2 не виявив бажання пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров`я, що чітко зафіксовано на нагрудні бодікамери (відеореєстратори) працівників органу Національної поліції.

Матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_2 зі сторони працівників поліції було необ`єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) ОСОБА_2 суду не надано.

Відповідно до положень частини 1 статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а згідно частини 2 цієї статті обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно приписів статті 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом, в стані алкогольного сп`яніння, знайшов своє підтвердження та повністю доведений поза розумним сумнівом в ході даного судового розгляду, а його дії за ч.1 ст.130 КУпАП правильно кваліфіковано.

Норми діючого КУпАП та відповідної Інструкції не зобов`язують саме фіксування факту керування транспортним засобом, вказані обставини доводяться на підставі сукупності доказів, які містяться в матеріалах справи, в даному випадку, усі досліджені докази поза розумним сумнівом доводять, що транспортним засобом марки (моделі) «Kentavr 200B», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », безпосередньо керував водій ОСОБА_2 , який був зупинений працівниками поліції.

Визначення ознак знаходження водія у стані сп`яніння (алкогольного, наркотичного) відноситься до виключної компетенції поліцейських, тобто є їх дискреційними повноваженнями.

На наявному у справі та дослідженому судом відеозаписі з відеореєстраторів (нагрудних бодікамер) працівників органу Національної поліції чітко прослідковуються очевидні ознаки алкогольного сп`яніння у ОСОБА_2 , які зафіксовані в справі про адміністративне правопорушення.

Поведінка водія ОСОБА_2 , його рухи та мова, що зафіксовані на відеореєстратори (нагрудні бодікамери) працівників органу Національної поліції, вказують на наявність у нього ознак алкогольного сп`яніння.

Таким чином, працівники органу Національної поліції правомірно запропонували ОСОБА_2 пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного приладу Драгер та в найближчому закладі охорони здоров`я.

Суд звертає увагу на те, що встановлення ознак сп`яніння (алкогольного, наркотичного) у водіїв віднесене до дискреційних повноважень працівника поліції, при цьому на останнього не покладено обов`язку детально оголошувати обсяг таких ознак, які виявлені у водія, а тим більше доводити останньому їх наявність.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» повірка засобів вимірювальної техніки - це сукупність операцій, що включає перевірку та маркування та/або видачу документа про повірку засобу вимірювальної техніки, які встановлюють і підтверджують, що зазначений засіб відповідає встановленим вимогам. Періодична повірка засобів вимірювальної техніки - це повірка, що проводиться протягом періоду експлуатації засобів вимірювальної техніки через встановлений проміжок часу, тобто міжповірочний інтервал.

Цим же Законом визначено, що калібрування - це сукупність операцій, за допомогою яких за заданих умов на першому етапі встановлюється співвідношення між значеннями величини, що забезпечуються еталонами з притаманними їм невизначеностями вимірювань, та відповідними показами з пов`язаними з ними невизначеностями вимірювань, а на другому етапі ця інформація використовується для встановлення співвідношення для отримання результату вимірювання з показу.

Таким чином, повірка та калібрування є різними за своїм призначенням метрологічними процедурами. Повірка полягає у встановленні та підтвердженні відповідності засобу вимірювальної техніки встановленим вимогам, тоді як калібрування передбачає встановлення метрологічних характеристик засобу вимірювання та співвідношення між показами приладу і відповідними значеннями величини. Тому калібрування не може ототожнюватися з ремонтом приладу або його приведенням до певних стандартів, а саме по собі проведення калібрування не замінює обов`язкової повірки законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту. Відповідно до статті 27 цього Закону калібруванню у добровільному порядку можуть підлягати засоби вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері та/або поза сферою законодавчо регульованої метрології. Калібрування проводиться відповідними метрологічними центрами та калібрувальними лабораторіями у порядку, визначеному законом.

Міжповірочний інтервал для категорії законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки «Вимірювачі вмісту алкоголю в крові та повітрі, що видихається» установлено наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13 жовтня 2016 року № 1747 та становить один рік.

Отже, для оцінки допустимості використання спеціального технічного засобу під час огляду на стан алкогольного сп`яніння істотне значення мають, зокрема, факт проходження ним обов`язкової повірки, чинність відповідного документа або повірочного тавра, дотримання встановленого міжповірочного інтервалу та відсутність об`єктивних даних, які б свідчили про несправність приладу чи недостовірність отриманого результату.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться поліцейським із використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Таким чином, нормативним критерієм, за яким оцінюється результат огляду на стан алкогольного сп`яніння, є показник, зафіксований спеціальним технічним засобом після проведення тесту. У разі отримання результату, що перевищує 0,2 проміле, та дотримання встановленого порядку проведення огляду такий результат підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Як убачається з матеріалів справи, огляд ОСОБА_2 проведено 08 серпня 2026 року за допомогою спеціального технічного засобу «Drager Alcotest 6810». Результат тестування зафіксовано у відповідній роздруківці, згідно з якою показник становить 0,21 ‰.

Зазначений результат перевищує нормативний критерій 0,2 проміле, визначений пунктом 7 розділу ІІ Інструкції № 1452/735. При цьому матеріалами справи підтверджується, що останнє градуювання застосованого приладу було проведено 02 червня 2026 року, тобто до проведення огляду ОСОБА_2 .

Відомості про останнє градуювання, що містяться у роздруківці тестування, самі по собі не є документом про проходження обов`язкової періодичної повірки, однак мають значення для оцінки технічного стану приладу та дотримання умов його експлуатації. У сукупності з документами про повірку та іншими матеріалами справи вони можуть підтверджувати відсутність встановлених обставин, які ставлять під сумнів справність спеціального технічного засобу.

Крім того, у Державному реєстрі медичної техніки та виробів медичного призначення, дозволених для застосування на території України, міститься інформація щодо особи, відповідальної за введення медичних виробів в обіг, - ТОВ «АТЗТ Компанія «Сатурн Дейта Інтернешенл», яке є офіційним представником виробника медичних виробів «Газоаналізатори Drager Alcotest», у тому числі газоаналізатора «Drager Alcotest 6810».

Зазначена обставина сама по собі не доводить результат огляду, проте узгоджується з іншими матеріалами справи щодо використання приладу, призначеного для проведення відповідних вимірювань.

Суд також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2023 року № 440 «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного та надзвичайного стану» визначено особливості чинності позитивних результатів повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, строк дії яких закінчився у період воєнного або надзвичайного стану, на територіях можливих бойових дій протягом шести місяців з дати припинення можливості бойових дій на таких територіях відповідно до встановленого переліку.

Отже, для вирішення питання про чинність повірки спеціального технічного засобу необхідно враховувати не лише дату, зазначену у свідоцтві про повірку, а й положення чинного законодавства щодо особливостей продовження строку дії результатів повірки в умовах воєнного стану. У цій справі відсутні об`єктивні дані, які б свідчили про те, що на момент проведення огляду застосований прилад не мав чинної повірки або не відповідав встановленим вимогам.

Суд бере до уваги також те, що після проведення огляду ОСОБА_2 був ознайомлений із результатом тестування, не заперечував його та не наполягав на проведенні огляду на стан алкогольного сп`яніння у закладі охорони здоров`я. З матеріалів справи не вбачається, що він скористався можливістю пройти відповідний медичний огляд шляхом самозвернення до закладу охорони здоров`я.

Зазначені обставини не є самостійним доказом перебування особи у стані алкогольного сп`яніння, не замінюють результату технічного вимірювання та не можуть розглядатися як безумовне визнання вини. Водночас вони мають значення для оцінки того, чи існували на момент проведення огляду або безпосередньо після нього конкретні об`єктивні підстави ставити отриманий результат під сумнів.

Аналогічний підхід щодо оцінки результату огляду 0,21 проміле викладено у постанові Вінницького апеляційного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 133/1770/25. У цій справі апеляційний суд виходив із того, що відповідно до пункту 7 розділу ІІ Інструкції № 1452/735 установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, проведеного із використанням спеціального технічного засобу, показник якого після проведення тесту перевищує 0,2 проміле. За результатом огляду за допомогою приладу «Drager Alcotest 6820» було зафіксовано 0,21 проміле, що апеляційний суд визнав достатнім показником для встановлення стану алкогольного сп`яніння.

У постанові Харківського апеляційного суду від 26 січня 2026 року у справі № 635/13021/24 також зазначено, що доводи щодо допустимості норми алкоголю у повітрі, що видихається, з урахуванням похибки технічного приладу не спростовують відомостей технічного засобу щодо перевищення встановленої законом норми вмісту алкоголю. У цій справі апеляційний суд врахував, що останнє градуювання приладу було проведено 09 липня 2024 року, тобто до події 30 жовтня 2024 року, та дійшов висновку про відсутність підстав для неврахування результату огляду.

Подібний підхід застосовано і Тернопільським апеляційним судом у постанові від 05 червня 2026 року у справі № 593/518/26, у якій суд оцінював результат огляду 0,21 проміле, отриманий за допомогою «Alcotest 6810». Апеляційний суд, посилаючись на свідоцтва про повірку, відповідно до яких діапазон вимірювань приладу становив від 0,00 ‰ до 0,84 ‰, а похибка ±0,042 ‰, зазначив, що зафіксований результат перевищує встановлений законодавством допустимий показник 0,2 ‰, а доводи щодо сумнівності показника, наближеного до допустимої норми, самі по собі не спростовують результат огляду.

Наведені судові рішення свідчать про застосування апеляційними судами підходу, за яким результат огляду 0,21 проміле не втрачає доказового значення лише з тієї підстави, що він незначно перевищує нормативний критерій або що спеціальний технічний засіб має певну метрологічну похибку. Водночас вирішальним є встановлення належності та допустимості проведення огляду, чинності повірки, справності застосованого приладу, дотримання процедури огляду та відсутності конкретних об`єктивних даних, які ставлять під сумнів достовірність отриманого результату.

Суд зазначає, що відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлюють наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом статті 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, суд зобов`язаний оцінити не лише цифровий показник, зафіксований технічним засобом, а й усі обставини, пов`язані з проведенням огляду, технічним станом приладу, дотриманням процедури, чинністю повірки та достовірністю отриманого результату.

Разом із тим сам факт наявності у спеціального технічного засобу певної метрологічної похибки не означає, що кожен конкретний результат вимірювання автоматично має бути скоригований судом на величину максимально допустимої похибки.

Метрологічна похибка є характеристикою засобу вимірювальної техніки, яка визначає граничні межі можливого відхилення результату вимірювання за відповідних умов експлуатації. Натомість фактична похибка конкретного вимірювання є окремою обставиною, яка може бути встановлена лише на підставі відповідних об`єктивних даних, що стосуються саме цього вимірювання.

Ототожнення максимально допустимої похибки з фактичною похибкою конкретного вимірювання є припущенням. За відсутності доказів того, що під час проведення огляду прилад фактично допустив похибку саме у напрямку завищення показника та саме у відповідному розмірі, математичне віднімання максимально допустимої похибки від результату 0,21 проміле не є встановленням фактичного результату вимірювання.

Таке віднімання являє собою лише одну з теоретично можливих моделей визначення фактичного показника, яка не підтверджена належними та допустимими доказами. Зокрема, за відсутності спеціального дослідження неможливо стверджувати, що конкретний результат вимірювання обов`язково був завищений на максимально допустиму величину похибки.

З огляду на це суд не вправі на власний розсуд, без належного доказового та нормативного підґрунтя, визначати, що конкретний результат вимірювання перебуває в межах допустимої похибки спеціального технічного засобу, а відтак робити висновок про відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до статей 245, 251, 252, 280 КУпАП суд оцінює наявні у справі докази, встановлює фактичні обставини та дає їм правову оцінку. Водночас суд не може підміняти собою суб`єкта метрологічного контролю, експерта чи іншу спеціалізовану установу та на підставі власного припущення встановлювати технічні характеристики конкретного вимірювання, яких матеріалами справи не підтверджено.

Інший підхід, за якого суддя без відповідних доказів самостійно визначає фактичну похибку приладу, коригує отриманий результат вимірювання та на цій підставі звільняє особу від адміністративної відповідальності, фактично означав би не оцінку доказів, а встановлення судом спеціальних технічних обставин, які не підтверджені матеріалами справи.

При цьому стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не означає необхідності усунення будь-якої теоретично можливої або абстрактно припустимої альтернативи. Розумним є такий сумнів, який випливає з конкретних та об`єктивних обставин справи і має під собою фактичне та доказове підґрунтя.

У цій справі результат огляду на стан алкогольного сп`яніння отримано із застосуванням спеціального технічного засобу у встановленому законом порядку та зафіксовано належним чином. Цифровий показник результату огляду становить 0,21 проміле, що перевищує нормативний критерій, визначений пунктом 7 розділу ІІ Інструкції № 1452/735.

Матеріалами справи не встановлено конкретних об`єктивних обставин, які б свідчили про несправність застосованого спеціального технічного засобу, невідповідність його метрологічним характеристикам, порушення строку або порядку його повірки, неналежні умови експлуатації чи інше порушення процедури проведення огляду, яке могло б вплинути на достовірність отриманого результату.

За таких обставин суд не встановлює будь-якої іншої об`єктивної версії розвитку подій, яка б мала достатнє доказове підґрунтя та могла б поставити під обґрунтований сумнів результат проведеного огляду. Посилання лише на теоретичну можливість того, що конкретне вимірювання могло мати граничну похибку у бік завищення показника, не є таким розумним сумнівом, оскільки не підтверджене доказами фактичного виникнення такої похибки саме під час проведення цього тестування.

Суд також бере до уваги поведінку водія безпосередньо після проведення огляду. ОСОБА_2 був ознайомлений із результатом тестування, його не заперечував та з ним погодився, не наполягав на проведенні огляду на стан алкогольного сп`яніння у закладі охорони здоров`я і такого медичного огляду не проходив.

Зазначені обставини не є самостійним доказом стану алкогольного сп`яніння та не замінюють результату технічного вимірювання, однак у сукупності з іншими доказами мають значення для оцінки того, чи існували на момент проведення огляду або безпосередньо після нього об`єктивні підстави ставити отриманий результат під сумнів.

Отже, у своїй сукупності результати огляду, належність та допустимість його проведення, технічні документи щодо застосованого засобу вимірювання, відповідна фіксація результату, відсутність встановлених порушень процедури огляду, а також поведінка водія після отримання результату утворюють послідовний і взаємопов`язаний комплекс доказів, який дозволяє суду зробити висновок про доведеність відповідної обставини поза розумним сумнівом.

Таким чином, зафіксований спеціальним технічним засобом результат 0,21 проміле не спростований належними та допустимими доказами, а наявність граничної допустимої похибки засобу вимірювання без встановлення фактичної похибки конкретного вимірювання не створює розумного сумніву щодо достовірності отриманого результату.

Відтак у суду відсутні об`єктивні та доказово підтверджені підстави вважати, що результат огляду був зумовлений технічною помилкою або похибкою приладу, а тому сукупність доказів у справі відповідає стандарту доказування «поза розумним сумнівом» та є достатньою для висновку про наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП.

Суд окремо зазначає, що наведений висновок не ґрунтується на припущенні про абсолютну безпомилковість технічного засобу чи на автоматичному визнанні будь-якого показника, що перевищує 0,2 проміле, достовірним незалежно від обставин його отримання. Висновок суду зумовлений оцінкою конкретних доказів у цій справі, якими підтверджено належність проведення огляду, чинність і справність застосованого спеціального технічного засобу, відповідність процедури вимогам закону та відсутність об`єктивних даних, які б ставили під сумнів зафіксований результат.

Застосування судом корекції результату вимірювання за власною ініціативою, без відповідних доказів фактичної похибки конкретного вимірювання, не відповідає вимогам щодо оцінки доказів та фактично означало б встановлення спеціальних технічних обставин на підставі припущення.

Тому за встановлених у цій справі обставин суд не має правових підстав довільно віднімати від результату огляду 0,21 проміле величину максимально допустимої похибки та на цій підставі робити висновок про відсутність стану алкогольного сп`яніння.

Саме такий підхід забезпечує дотримання принципу законності та вимог щодо оцінки доказів, оскільки суд виходить із фактично встановлених обставин і належних доказів, а не з припущення про можливе значення показника, яке не було фактично зафіксоване або встановлене у передбаченому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 267 КУпАП, адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Однак, як встановлено, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством (ст.267 КУпАП), не оскаржувалися.

Таким чином, незаконність дій службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

Відповідно з вимогами статті 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно положень статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів, положення щодо яких закріплені в статті 251 КУпАП.

Відповідно до норм КУпАП обставини, вказані у протоколі про адміністративне правопорушення, перевіряються у спосіб та в порядок, що встановлений статтями 251, 252, 280 КУпАП.

Згідно частини 1 статті 272 КУпАП, як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню поданій справі.

Цінність свідка полягає в його безпосередньому об`єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об`єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами.

Натомість, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися факти, які з огляду на закон або звичай установлюються в документах.

Таким чином, обставини, що підтверджуються показаннями свідка повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи №161/5372/17.

В сенсі положень статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

На переконання суду, матеріали справи містять достатні дані щодо обставин подій, які мали місце 08.08.2026 року, процедури оформлення протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 740717 від 08.08.2026 року, та супутніх документів.

Наявні докази оцінені судом у відповідності до вимог статті 252 КУпАП та не потребують додаткового виклику свідків у судове засідання для дачі пояснень.

Суд критично оцінює заперечення ОСОБА_2 щодо перебування його напередодні або безпосередньо перед керуванням транспортним засобом під дією лікарських препаратів та його твердження про те, що алкогольних напоїв він не вживав, оскільки такі пояснення самі по собі не спростовують результату проведеного огляду на стан алкогольного сп`яніння та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Так, ОСОБА_2 зазначив, що вживав певні лікарські препарати, однак не повідомив їх назви, склад, дозування, час прийняття, кількість прийнятих препаратів, підстави їх застосування, а також не надав жодних документів або інших об`єктивних даних, які б підтверджували сам факт прийняття конкретного лікарського засобу та можливість його впливу на результати проведеного огляду.

Саме по собі голослівне посилання особи на прийняття невідомих за назвою та складом лікарських препаратів не може бути визнано доказом того, що зафіксований спеціальним технічним засобом результат 0,21 ‰ був зумовлений не вживанням алкоголю, а дією відповідного препарату.

Більше того, наведене твердження не містить достатніх даних навіть для визначення того, про який саме можливий вплив лікарських засобів йдеться: про виникнення ознак сп`яніння, про вплив на здатність керувати транспортним засобом чи про можливість впливу конкретного препарату на результат вимірювання концентрації алкоголю у видихуваному повітрі.

При цьому законодавство розмежовує стан алкогольного сп`яніння та перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до Інструкції № 1452/735 у разі наявності підстав вважати, що водій може перебувати у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, поліцейський направляє водія до найближчого закладу охорони здоров`я для проведення відповідного медичного огляду.

Отже, законодавцем передбачено спеціальний процесуальний механізм перевірки саме таких тверджень. Медичний огляд у закладі охорони здоров`я проводиться лікарем, а у передбачених Інструкцією випадках проводяться відповідні лабораторні дослідження, результати яких можуть об`єктивно підтвердити або спростувати наявність відповідного виду сп`яніння чи перебування під впливом лікарських препаратів.

ОСОБА_2 , будучи ознайомленим із результатом огляду, не наполягав на проведенні медичного огляду у закладі охорони здоров`я, не скористався передбаченою законом можливістю перевірити отриманий результат шляхом медичного дослідження та після цього також не надав суду об`єктивних доказів, які б підтверджували його версію щодо впливу конкретного лікарського препарату.

При цьому суд не покладає на особу обов`язок доводити свою невинуватість та не розглядає ненадання доказів як самостійну підставу для притягнення до адміністративної відповідальності. Однак, якщо особа висуває конкретну альтернативну версію походження встановленого результату, така версія підлягає оцінці судом поряд з іншими доказами. За відсутності її об`єктивного підтвердження вона не може сама по собі нівелювати належним чином отриманий та зафіксований результат технічного вимірювання.

Іншими словами, суд не виходить із презумпції того, що якщо особа стверджує про прийняття лікарських препаратів, то такий факт автоматично пояснює або спростовує результат алкотестування. Для такого висновку необхідним є встановлення причинного зв`язку між конкретним препаратом та конкретним результатом вимірювання. Жодних доказів існування такого причинного зв`язку матеріали справи не містять.

Так само саме по собі твердження ОСОБА_2 про те, що він алкогольних напоїв не вживав, є його поясненням та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, але не має наперед установленої доказової сили та не спростовує автоматично об`єктивно зафіксований технічним засобом результат.

Суд враховує, що результат огляду на стан алкогольного сп`яніння становив 0,21 ‰, тобто перевищував нормативний критерій, визначений пунктом 7 розділу ІІ Інструкції № 1452/735. При цьому огляд проведено із застосуванням спеціального технічного засобу, а матеріалами справи не встановлено його несправності, недійсності повірки, порушення порядку експлуатації або проведення огляду, які могли б поставити під обґрунтований сумнів отриманий результат.

За таких обставин пояснення ОСОБА_2 про прийняття лікарських препаратів не утворюють розумного сумніву щодо достовірності результату огляду, оскільки вони не конкретизовані та не підтверджені жодними об`єктивними даними.

Суд також зауважує, що для виникнення обґрунтованого сумніву недостатньо лише припустити існування певної альтернативної причини отримання результату. Така причина повинна мати фактичне та доказове підґрунтя. У цьому випадку не встановлено, який саме лікарський препарат приймав ОСОБА_2 , у якій кількості та коли саме він був прийнятий, чи міг цей препарат впливати на результати вимірювання алкоголю у видихуваному повітрі, а також чи існували інші об`єктивні обставини, здатні пояснити зафіксований показник 0,21 ‰.

За відсутності таких даних твердження про можливий вплив лікарських препаратів залишається лише версією особи, яка не підтверджена доказами.

При цьому суд не може замінити спеціальне медичне або лабораторне дослідження власним припущенням щодо фармакологічних властивостей невідомого препарату та його можливого впливу на результати вимірювання. Встановлення таких обставин потребує спеціальних знань та відповідних доказів, яких суду у цій справі не надано.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що пояснення ОСОБА_2 про невживання ним алкоголю та перебування під дією лікарських препаратів не спростовують результату огляду на стан алкогольного сп`яніння, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, не містять конкретних відомостей про препарат, час і дозу його прийняття та не підтверджують причинного зв`язку між його застосуванням і зафіксованим показником 0,21 ‰.

Відтак зазначені пояснення не створюють такого конкретного, об`єктивного та доказово обґрунтованого сумніву щодо результату технічного вимірювання, який міг би спростувати його доказове значення у сукупності з іншими дослідженими судом доказами.

Навпаки, за відсутності встановлених порушень порядку проведення огляду, чинної повірки спеціального технічного засобу та об`єктивних даних про несправність приладу або недостовірність конкретного результату, суд виходить із фактично зафіксованого показника 0,21 ‰, який перевищує визначений нормативний критерій, а наведена особою версія щодо можливого впливу лікарських препаратів не має достатнього доказового підґрунтя для спростування цього результату.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Згідно положень статті 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Призначаючи адміністративне стягнення, суд враховує обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан.

Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням.

Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб, а тому таке правопорушення не може бути визнано малозначним.

Відповідно до положень статті 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Санкцією частини 1 статті 130 КУпАП передбачене покарання у виді штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Слід зауважити, що додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, є безальтернативним.

Враховуючи вимоги закону, конкретні обставини справи та особу правопорушника, суд приходить до висновку, що на ОСОБА_2 слід накласти адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

У відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір», з ОСОБА_2 слід стягнути в дохід держави судовий збір.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 130, 221, 283-284, 287, 294 КУпАП, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.00коп. в дохід держави на рахунок (IBAN) UA418999980313080149000002001, отримувач: ГУК у Вінницькій обл./Він.обл/21081300, ЄДРПОУ 37979858, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 665грн.60коп. на номер рахунку (IBAN) UA908999980313111256000026001, отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, Казначейство України (ЕАП).

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у зазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП, та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя